Класифікація міжнародних договорів

15.Організація Об'єднаних Націй: Статут, цілі і принципи, членство

 Створення ООН. Організація Об'єднаних Націй - це універсальна міжнародна організація, створена в момент завершення другої світової війни, в умовах розгрому фашизму, завдяки спільній боротьбі країн антигітлерівської коаліції за вирішальної ролі Радянського Союзу. При створенні ООН було враховано негативний досвід Ліги Націй, що існувала у період між двома світовими війнами, були відкинуті ті антидемократичні риси, які характеризували структуру і діяльність Ліги Націй.

повідні органи у пеІніціаторами Організації Об'єднаних Націй з'явилися Радянський Союз, Сполучені Штати Америки та Великобританія, причому особливе значення мали зусилля радянської дипломатії. За словами С. Б. Крилова, учасника всіх підготовчих нарад з вироблення Статуту ООН, "місцем народження Організації Об'єднаних Націй з'явилася Москва", так як саме тут, на Московській конференції міністрів закордонних справ СРСР, США і Великобританії, у жовтні 1943 р. була прийнята Декларація по питанню щодо загальної безпеки, що передбачала тісну співпраця Об'єднаних Націй як у веденні війни проти фашизму, так і в забезпечення післявоєнної безпеки. Декларація містила тезу про необхідність установи загальної міжнародної організації для підтримки миру і безпеки, заснованої на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав. Істотне значення в процесі створення ООН мали рішення Тегеранської (листопад-грудень 1943 р.) та Кримської (лютий 1945 р.) конференцій глав урядів СРСР, США і Великобританії.

Статут ООН. Основні положення Статуту були вироблені на конференції представників СРСР, США, Великобританії, а також Китаю, що відбулася в серпні-жовтні 1944 р. у Вашингтоні, в старовинній міській садибі Думбартон-Окс. Тут були визначені назву Організації, структура її Статуту, цілі та принципи, питання правового положення органів і т. д. Але деякі важливі питання (про первісних членів Організації, про процедуру голосування в Раді Безпеки) були врегульовані пізніше на Кримської конференції керівників трьох держав. Остаточний текст Статуту був узгоджений на Конференції Об'єднаних Націй у Сан-Франциско (квітень-червень 1945 р.) за участю представників 50 держав, причому СРСР, США, Великобританія і .Китай виступали як запрошують держави.

Урочиста церемонія підписання Статуту відбулася 26 червня 1945 р. Статут підлягав ратифікації підписали його державами відповідно до їх конституційної процедурою. Ратифікаційні грамоти здавалися на зберігання Уряду США, виконував функцію депозитарію. Передбачалося, що Статут набере чинності після здачі на зберігання ратифікаційних грамот Радянським Союзом, Сполученими Штатами Америки, Великобританією, Китаєм і Францією, тобто державами, отримали статус постійних членів Ради Безпеки і більшістю інших держав, які підписали Статут. Таким днем стало 24 жовтня 1945 р. Дата вступу в силу Статуту ООН вважається днем заснування Організації Об'єднаних Націй і відзначається щорічно як День Об'єднаних Націй.

10 січня 1946 р. в Лондоні у Вестмінстерському  палаці, відкрилася перша сесія  Генеральної Асамблеї ООН, а через  тиждень там же зібрався на  перше засідання Рада Безпеки  ООН. 1 лютого був обраний перший Генеральний секретар ООН, ним став Трюгве Лі (Норвегія). В подальшому діяльність головних органів Організації (крім Міжнародного Суду) проводилася переважно в її штаб-квартирі в Нью-Йорку.

Статут Організації Об'єднаних Націй складається з преамбули і 19 розділів, що охоплюють 111 статей. Невід'ємною Частиною Статуту ООН вважається Статут Міжнародного Суду.

У преамбулі та гол. I проголошуються цілі і принципи Організації Об'єднаних Націй. Розділ II регламентує питання членства в Організації. Наступні глави визначають структуру, компетенцію та порядок функціонування головних органів ООН (так, у гол. IV-VII йдеться про правове становище і діяльність Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки, гол. XV - про Секретаріаті ООН). В Статуті маються також глави, присвячені регіональною угодами, міжнародного економічного і соціального співпраці, несамоуправляющимся територіям та системи опіки.

Передбачена можливість зміни Статуту. Слід зазначити, що розрізняються поправки до Статуту (ст. 108) і перегляд Статуту (ст. 109). Поправки, т. е. зміни окремих положень Статуту, мають приватний характер, що приймаються Генеральною Асамблеєю ООН двома третинами голосів членів і набирають чинності для всіх членів Організації після їх ратифікації двома третинами членів Організації, включаючи всіх постійних членів Ради Безпеки. Отже, без згоди будь-якого з постійних членів Ради Безпеки (СРСР, США, Великобританія, Франція, КНР) жодна поправка до Статуту не набуває юридичної сили. Разом з часом набули чинності поправки обов'язкові і для тих держав, які або не голосували за ту чи іншу поправку, або, проголосувавши за поправку, ще не ратифікували відповідний документ. Генеральна Асамблея приймала поправки до окремих статей Статуту на XVIII, XX і XXVI сесіях 1963, 1965 і 1971 рр. Всі ці поправки пов'язані з розширенням складу двох органів ООН: Ради Безпеки та Економічної і Соціальної Ради (ст. 23, 27, 61 109, причому ст. 61 змінювалася двічі).

Для перегляду Статуту потрібно скликання Генеральної конференції членів Організації, що допускається тільки за рішенням або за згодою двох третин членів Генеральної Асамблеї і дев'яти (з п'ятнадцяти) членів Ради Безпеки. Рішення про зміну Статуту, прийняте Генеральною конференцією (двома третинами учасників), вступає в силу тільки за умови його ратифікації двома третинами членів Організації, включаючи всіх постійних членів Ради Безпеки. Таким чином, і в даному випадку зміна Статуту обумовлено згодою всіх п'яти постійних членів Ради Безпеки.

Стабільність Статуту як основного документа ООН жодною мірою не означає незмінність правового становища та функцій Організації. Навпаки, по мірі прогресивного розвитку міжнародних відносин і міжнародного права, посилення універсального характеру ООН і демократичних тенденцій в її діяльності відбувається постійне збагачення її структури, компетенції та форм функціонування її органів. Але таке збагачення базується на нормах Статуту, на неухильному додержанні його цілей та принципів.

Цілі і принципи ООН. У відповідності зі ст. 1 Статуту Організація Об'єднаних Націй переслідує наступні цілі:

1) підтримувати міжнародний мир  і безпеку і з цією метою  приймати ефективні колективні  заходи для запобігання й усунення  загрози миру, а також придушення  актів агресії або інших порушень  миру і проводити мирними засобами, у згоді з принципами справедливості і міжнародного права, владнання або вирішення міжнародних спорів або ситуацій, які можуть привести до порушення миру; 2) розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів, а також вживати інші відповідні заходи для зміцнення загального миру; 3) здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру і в заохоченні і розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх, без відмінності раси, статі, мови і релігії; 4) бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих загальних цілей.

Згідно ст. 2 Статуту для досягнення зазначених цілей Організація та її члени діють відповідності з наступними принципами: 1) суверенна рівність усіх членів Організації; 2) добросовісне виконання прийнятих на себе зобов'язань; 3) вирішення міжнародних спорів мирними кошти таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку; 4) утримання в міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і яким-небудь іншим чином, не сумісним з цілями ООН; 5) надання ООН її членами всілякої допомоги в усіх вжитих нею відповідно до Статуту діях; 6) забезпечення того, щоб держави, що не є членами ООН, діяли відповідно до принципів Статуту; 7) невтручання ООН у справи, вхідні у внутрішню компетенцію будь-якої держави.

Найважливіше значення для оцінки юридичної природи ООН як організації міждержавного співробітництва і як суб'єкта міжнародного права має принцип суверенної рівності її членів.

Організація Об'єднаних Націй, виконуючи свої функції, вступає через відвні правовідносини з державами-членами, а при відомих обставин і з іншими державами, які не є членами ООН, а також міжнародними організаціями.

Членство в Організації. Членами Організації Об'єднаних Націй є суверенні держави. За процедурою оформлення членства в Організації розрізняються початкові і знову прийняті члени.

Первісними членами вважаються ті держави, які брали участь в установчій конференції у Сан-Франциско в 1945 р., підписали та ратифікували Статут ООН.

Порядок прийому нових членів про Організацію визначений ст. 4 Статуту ООН, а також правилами процедури Генеральної Асамблеї та правилами процедури Ради Безпеки.

Згідно ст. 4 Статуту, прийняття в члени ООН відкритий для всіх миролюбних держав, які візьмуть на себе містяться в Статуті зобов'язання і які, по судженню Організації, можуть і бажають ці зобов'язання виконувати.

Відповідно з правилами процедури держава, яка бажає стати членом ООН, подає заяву Генеральному секретареві ООН.

Прийом здійснюється постановою Генеральної Асамблеї за рекомендацією Ради Безпеки. Спочатку заява розглядається заснованим при Раді Безпеки комітетом з прийому нових членів, який представляє Раді доповідь зі своїми висновками. Рекомендація Ради Безпеки про прийом вважається дійсною, якщо за неї проголосувало не менше дев'яти членів Ради, включаючи всіх постійних членів. На сесії Генеральної Асамблеї рішення про прийом виноситься більшістю у дві третини присутніх і що беруть участь у голосуванні членів Асамблеї.

За даними на 1 грудня 1997 р. членами ООН є 185 держав.

Питання про членство нових держав, що були союзними республіками в складі СРСР, було вирішено наступним чином. При створенні Співдружності Незалежних Держав була досягнута спільна домовленість про підтримку Росії в тому, щоб вона продовжила членство СРСР в ООН, включаючи постійне членство у Раді Безпеки. На цій підставі 24 грудня 1991 р. Президент Росії направив Генеральному секретарю ООН послання з інформацією про те, що членство Союзу РСР в ООН триває Російською Федерацією, і з проханням замість назви "Союз Радянських Соціалістичних Республік" використовувати найменування "Російська Федерація", визнавши повноваження відповідних представників. Як було заявлено, РФ повною мірою зберігає відповідальність за усі права і зобов'язання СРСР у відповідності з Статутом ООН.

Інші держави - колишні республіки в складі СРСР - оформляли своє членство в ООН шляхом подачі заяв про прийом згідно ст. 4 Статуту. Такий порядок не поширювався на Україну і Республіку Білорусь, які були початковими членами ООН.

Держави - члени ООН мають при Організації свої постійні представництва.

Виняток держави з ООН, відповідно до Статуту, може бути вироблено за систематичне порушення принципів, що містяться у Статуті. Рішення про це приймається Генеральної Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Можливість виходу держави з Організації не передбачена, але як би презюмується, оскільки ООН - це добровільне об'єднання суверенних держав.

Поряд з членством в ООН склався статус постійних спостерігачів ряду держав, не є членами ООН.

Правоздатність, привілеї та імунітети. Згідно ст. 104 Статуту, Організація Об'єднаних Націй користується на території кожної держави - члена ООН "такою правоздатністю, яка може виявитися необхідною для виконання її функцій і досягнення її цілей".

Передбачена для ООН правоздатність охоплює прояви в її діяльності як властивостей суб'єкта міжнародного права, так і елементів цивільної право - та дієздатності в якості юридичної особи у відповідному національному праву.

У Конвенції про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй (розд. 1) ООН характеризується як юридична особа, правомочна укладати договори, набувати нерухоме та рухоме майно і розпоряджатися ним, порушувати справи у суді.

Статут (ст. 105) наділив ООН привілеями та імунітетами, необхідними для досягнення її цілей. Конкретизуючи норму Статуту, дана Конвенція визначає, що приміщення ООН недоторканні, а її майно не підлягає обшуку, конфіскації і будь іншій формі втручання.

Представники держав в органах ООН і посадові особи Організації також користуються такими привілеями та імунітетами, які необхідні для самостійного виконання ними своїх функцій, пов'язаних з діяльністю ООН. У їх числі імунітет від арешту, затримання, судової відповідальності за дії, вчинені в як посадових осіб. Що ж стосується Генерального секретаря ООН і його помічників, на них повною мірою поширюються дипломатичні привілеї та імунітети.

Привілеї та імунітети надаються посадовим особам в інтересах ООН, а не для їх особистої вигоди. Тому Генеральний секретар, як сказано в розд. 20 Конвенції, "має право і обов'язок відмовитися від імунітету, наданого будь-якій посадовій особі, у тих випадках, коли, на його думку, імунітет перешкоджає відправленню правосуддя і від нього можна відмовитися без шкоди для інтересів Об'єднаних Націй". Стосовно Генерального секретаря право відмови від імунітету належить Раді Безпеки ООН.

Наприкінці 1994 р. Генеральною Асамблеєю ООН прийнята і відкрита для підписання Конвенція про безпеку персоналу ООН та пов'язаного з нею персоналу. Держави - учасники Конвенції зобов'язалися передбачити кримінальну відповідальність осіб, які вчиняють посягання на персонал ООН, і забезпечити узгоджені дії в боротьбі з такими посяганнями.

Район Центральних установ ООН, розміщених в її штаб-квартирі в Нью-Йорку (в Манхеттені), відповідно до угоди між ООН і Урядом США знаходиться "під контролем і владою" ООН і недоторканний. Федеральні чиновники та інші посадові особи США не повинні вступати в межі цього району для виконання яких би то не було службових обов'язків інакше, як з дозволу Генерального секретаря і на його умовах. Аналогічний порядок здійснення в районі судово-процесуальних дій.

ООН компетентна видавати правила, необхідні для успішного виконання її функцій і діючі в районі Центральних установ.

Разом з тим встановлено, що за цими рамками в межах району застосовуються федеральні і інші акти США, а здійснювані тут діяння і укладаються угоди підсудні федеральним і іншим судам США, які повинні брати до уваги правила ООН при розгляді таких справ. ООН повинна перешкоджати тому, щоб цей район служив притулком для осіб, що укриваються від арешту за американськими законами або необхідних Урядом США для видачі їх іншій державі.