Класифікація міжнародних договорів

Члени обслуговуючого персоналу представництва, які не є громадянами держави перебування або не проживають у ній постійно, користуються імунітетом щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх обов'язків, і звільняються від податків, зборів і мит на заробіток, одержуваний ними за їх службу.

Хатні працівники персоналу представництва, якщо вони не є громадянами держави перебування або не проживають в ній постійно, звільняються від податків, зборів і мит на заробіток, одержуваний ними на своїй службі.

У зв'язку з тим, що перераховані вище норми мають диспозитивний характер, зацікавлені держави можуть укласти між собою угоду про надання дипломатичних привілеїв та імунітетів у повному обсязі адміністративно-технічному й обслуговуючому персоналу представництв, якщо вони не є громадянами держави перебування. Радянський Союз, наприклад, мав такі угоди з Великої Британією, Канадою і США.

Дипломатичні привілеї та імунітети починають поширюватися на осіб, визначених міжнародним правом, з моменту перетину ними кордону приймаючої держави. І діють вони до моменту виїзду вказаних осіб з держави перебування.

Дипломат і члени його сім'ї користуються встановленими в міжнародному праві привілеями та імунітетами також при проїзді через третю державу.

Треті держави не повинні перешкоджати проїзду через їх територію членів адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу представництва і членів їх сімей.

Ще раз слід зазначити, що дипломатичні привілеї та імунітети надаються не для того, щоб ігнорувати закони, правила і звичаї держави перебування, а з метою ефективного виконання представництвом та його персоналом своїх функцій у повній відповідності з нормами міжнародного права і внутрішньодержавного права приймаючої сторони.

24. Торгові представництва

У 1918 р. РНК РСФРР прийняла декрет "Про націоналізацію зовнішньої торгівлі", тим самим вперше у світі була встановлена монополія держави на зовнішню торгівлю. Для здійснення цієї монополії Радянська держава створила спеціальні органи зовнішніх зносин - торгові представництва. Відповідно до радянського законодавства торгові представництва були частиною дипломатичного представництва СРСР і здійснювали за кордоном права у сфері зовнішньоекономічної діяльності Радянської держави, забезпечували захист торгово-політичних і економічних інтересів СРСР та ефективність його участі в системі світових економічних відносин. У 1991 р. переважно з об'єктивних причин Радянський Союз розпався (не останню роль у цьому відіграв радянський монополізм у політичній і економічній сферах). Розпалася і радянська монополія зовнішньої торгівлі. Проте її рудименти (торгові представництва за кордоном) в Україні залишалися до 2010 р.

Відповідно до Положення про торговельно-економічну місію у складі закордонної дипломатичної установи України основними функціями цих органів зовнішніх зносин були:

- захист економічних інтересів  України, у тому числі у сфері  оподаткування, та прав суб'єктів  підприємницької діяльності України  в державі перебування;

- сприяння розвитку торговельно-економічних  зв'язків України, залученню іноземних  інвестицій у пріоритетні сфери економіки України і виконанню міжнародних договорів України, укладених з державою перебування;

- інформування Міністерства економіки  України, Міністерства закордонних  справ України та інших органів  виконавчої влади України про  цінову, податкову, тарифну політику, яку проводить держава перебування, стосовно товарів, що експортують з України;

- підготовка висновків щодо  доцільності імпорту товарів  та послуг, залучення кредитів  з держави перебування, на основі  запропонованих державою перебування  цін, тарифів, кредитних ставок тощо.

Торговельно-економічну місію очолював керівник торговельно-економічної місії, який за посадою був радником-посланником або радником закордонної дипломатичної установи України.

Фахівці-міжнародники вказували на те, що кризове становище в зовнішньоекономічній діяльності України свідчить про низьку ефективність торговельно-економічних місій Української держави за кордоном та пропонували скасувати цей інститут радянської системи.

Цю критику Президент України "почув" і 8 квітня 2010 р. підписав Указ "Про деякі питання представництва економічних інтересів України за кордоном", яким зобов'язав Міністерство закордонних справ України забезпечити утворення у складі дипломатичних представництв України за кордоном відділів з економічних питань у межах визначеної в установленому порядку граничної чисельності працівників закордонних дипломатичних установ. У зв'язку з цим було ліквідовано торговельно-економічні місії у складі закордонних дипломатичних установ України.

У дипломатичних представництвах багатьох держав є посади торгових радників, торгових секретарів або аташе. Ці співробітники підтримують зв'язки з міністерством зовнішньої торгівлі держави перебування або іншим відомством, що виконує аналогічні функції. Торгові радники, торгові секретарі або аташе належать до дипломатичного персоналу представництв і на них поширюються привілеї та імунітети, передбачені міжнародним правом. Україні, яка прагне привести своє законодавство у відповідність зі стандартами плюралістичної демократії, слід перейняти цей досвід і щодо зовнішньоторговельної діяльності дипломатичних представництв.

25. Спеціальні місії

Під спеціальною місією у міжнародному праві розуміють тимчасовий орган зовнішніх зносин держави, що направляється в іншу державу для виконання конкретних завдань, зумовлених угодою між цими державами. Раніше ця форма зовнішніх зносин держав іменувалася дипломатією ad hoc, тобто створення дипломатичних органів за окремим випадком, конкретним мотивом.

Найчастіше спеціальні місії надсилаються для участі у двосторонніх переговорах, інаугураційних урочистостях, ювілейних і похоронних заходах. Проте делегації держав, що беруть участь у роботі багатосторонніх конференцій або органах міжнародних організацій, спеціальними місіями не є.

У 1969 р. була прийнята Конвенція про спеціальні місії (набрала чинності з 1985 p.), яка кодифікувала звичаєві норми, що діяли відносно цього органу зовнішніх зносин. Базисним положенням Конвенції є те, що привілеї та імунітети дипломатичних представництв і їх персоналу, визначені Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 p., повинні поширюватися на спеціальні місії та їх персонал.

У Конвенції 1969 р. вказується, що в тих випадках, коли спеціальна місія очолюється главою держави, главою уряду, міністром закордонних справ або іншою особою високого рангу або коли такі особи беруть участь у спеціальній місії, вони користуються перевагами, привілеями та імунітетами, які визнаються за ними міжнародним правом (ст. 21)1.

Функції спеціальної місії починаються з моменту встановлення місією контакту з міністерством закордонних справ приймаючої держави і припиняються:

a) за угодою зацікавлених держав;

b) після виконання завдання спеціальною  місією;

c) після закінчення строку, встановленого  спеціальній місії, якщо він спеціально  не продовжений;

d) за повідомленням надсилаючою державою про те, що вона припиняє або відкликає спеціальну місію;

e) за повідомленням приймаючої  держави про те, що вона вважає  діяльність спеціальної місії  припиненою.

Розрив дипломатичних і консульських відносин між надсилаючою і приймаючою державою сам по собі не спричинює припинення діяльності спеціальних місій, існуючих у момент розриву відносин.

26. Консульські представництва: види і функції.

Консульське право - це сукупність міжнародних правових норм, що регулюють діяльність консулів, порядок організації і діяльності консульських представництв.

Консульство — це установа, яка входить до системи органів зовнішніх зносин держави і представляє її на визначеній угодою території держави перебування, здійснюючи на ній захист прав та інтересів своєї держави, її громадян і юридичних осіб. Джерелами його регулювання - це міжнародні договори і міжнародно-правові звичаї, а також національне законодавство держав. Консульські установи як закордонні органи зовнішніх зносин держави порівняно з дипломатичними представництвами мають свої особливості.

Встановлення консульських зносин між державами здійснюється за взаємною згодою. При цьому згода, дана на встановлення дипломатичних відносин між двома державами, передбачає, якщо не обумовлено інше, згоду на встановлення консульських зносин.

Консульська установа може бути відкрита на території держави перебування тільки за згодою цієї держави. Але консульства функціонують не в масштабах усієї держави, а в межах так званого консульського округу.

Консульський округ - територія держави перебування, на якій відповідно до угоди між урядами договірних держав консульська установа (консул) виконують покладені на них завдання. Реалізація консульських функцій за межами округу можлива лише в окремих випадках за згодою держави перебування.

Місцеперебування консульської установи, її клас і консульський округ визначаються спочатку державою, яка представляє, а потім підлягають схваленню державою перебування.

Функції консульства:

- захист інтересів своєї держави  в державі перебування;

- захист інтересів юридичних  і фізичних осіб держави, яку  представляє консул, у державі  перебування, зокрема представництво  інтересів своїх громадян у  суді у справах про спадщину  і у разі смерті, а також  охорона інтересів неповнолітніх  і недієздатних осіб держави в державі перебування, виконання доручень судових органів тощо;

- сприяння розвитку у торгівлі, економічних, наукових, культурних  зв'язків між своєю державою  та державою перебування;

- інформування своєї держави  про політичну, економічну, культурну, правову і наукову сфери життя держави перебування;

- виконання прав нагляду та  інспекції щодо літаків і суден  прапора своєї держави, надання  їм у разі потреби допомоги  і сприяння;

- видача паспортів і проїзних  документів громадянам своєї  держави, а також віз, свідоцтв та інших необхідних документів для поїздки до держави, яку представляє консульство, громадянам держави перебування та іноземцям;

- легалізація документів.

Держава, яку представляє консульська установа, має право користуватися своїм державним прапором і гербом у державі перебування з урахуванням законів, правил і звичаїв останньої.

. Консульські приміщення недоторканні, тобто влада держави перебування  не може без згоди консульської  установи потрапляти у її робочі  приміщення. Консульські приміщення і резиденції звільняються від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мита. Консульські архіви і документи недоторканні у будь-який час і незалежно від їх місцезнаходження.

Держава перебування повинна також забезпечити всім працівникам консульської установи свободу пересування і подорожей по її території. При цьому враховуються правила в'їзду в зони держави перебування з огляду на мотиви державної безпеки.

27. Консульські привілеї та імунітети

За положеннями Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р., держава перебування повинна надавати всі можливості для виконання консульською установою своїх функцій (ст. 28). Відповідно до норм міжнародного і внутрішньодержавного права держава перебування надає певні привілеї та імунітети консульській установі та її персоналу для ефективного виконання ними своїх функцій.

Консульські привілеї та імунітети поділяються на два види: 1) привілеї та імунітети консульської установи як закордонного органу зовнішніх зносин держави; 2) привілеї та імунітети персоналу консульської установи.

Згідно з Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 р., до першого виду привілеїв та імунітетів належать такі:

а) недоторканність приміщень консульських установ. Влада держави перебування не може вступати в консульські приміщення, інакше як з відома глави консульської установи. Проте згода глави консульської установи може вважатись мовчазно даною на випадок пожежі або іншого стихійного лиха;

б) звільнення консульських приміщень від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мит, за винятком тих, які є платою за конкретні види обслуговування;

в) недоторканність архіву і документів;

г) свобода пересувань;

д) свобода зносин консульської установи з будь-якою офіційною метою. При цьому установа може використовувати всі відповідні засоби, включаючи дипломатичних і консульських кур'єрів, дипломатичні й консульські валізи та закодовані або шифровані депеші;

е) користування своїм державним прапором і гербом у державі перебування.

Згода глави консульської установи на проникнення офіційних представників держави перебування в консульські приміщення у випадку пожежі або стихійного лиха була розцінена СРСР як порушення принципу поваги державного суверенітету, що перешкодило підписанню цієї Конвенції Радянським Союзом у 1963 р. Проте практика консульських відносин держав пішла шляхом отримання дозволу глави консульської установи владою держави перебування в усіх випадках, коли останні мають намір вступити в консульські приміщення. У зв'язку з цим у 1989 р. СРСР приєднався до Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р.

До привілеїв та імунітетів персоналу консульської установи або особистих привілеїв та імунітетів згідно з цією Конвенцією належать:

а) особиста недоторканність консульських посадовців, що означає, що особа не підлягає ні арешту, ні попередньому ув'язненню, інакше як на підставі судового рішення у випадку вчинення тяжких злочинів;

б) імунітет від судової та адміністративної юрисдикції держави перебування щодо дій, вчинених консульськими посадовцями і службовцями при виконанні ними консульських функцій. До дій, вчинених ними як приватними особами, застосовується юрисдикція держави перебування. Працівники консульської установи можуть викликатися як свідки в судових і адміністративних справах, але вони не зобов'язані давати свідчення з питань, пов'язаних з виконанням їх функцій, або надавати офіційну кореспонденцію і документи;