Шпаргалка по "Истории Украинской культуры"

На іконопис Галицько-Волинського князівства кінця XIII-XIV ст. вплинула Київська школа. Найбільш популярною темою мистецтва ХІІІ ст. було заступництво і покровительство ( ікона Христа Спасителя у Мельнику). У XIV ст. посилюються народні мотиви. Так у сюжетах композицій « Різдва Христова» і « Успіння Богородиці» вже були побутові і пейзажні моменти.

Таким чином, незважаючи на важкі умови іноземного панування, оригінальна і високохудожня культура українського народу, продовжуючи традиції давньоруської культури і підтримуючи зв'язок із західноєвропейською, не тільки не занепала, але й зберегла високий рівень розвитку.

23. Етнокультурні  процеси в Україні XIV-XV ст. на шляху формування українського етносу.

Формування української народності, що почалось в глибині століть, тривало в 14-15 ст. Але умови цього процесу надто ускладнилися. Українські землі захопили різні держави, що мали відмінні від українців мову, релігію, культуру та історичні традиції. Проте між окремими частинами Південно-Західної Русі-України розвивалися економічні, політичні, культурні зв’язки.

Українська народність формувалась на землях Київського, Переяславського, Чернігово-Сіверського князівств, Буковини і Закарпаття. В 14-15 ст. територія розселення українців поширилась на південний схід, на Нижнє Подніпров’я, Побужжя, лівий берег Дніпра. Термін «Україна» поширюється з Наддніпрянщини на всі українські землі, витісняючи попередній «Русь». Ця назва фігурує в офіційних документах, художніх творах, народних піснях. З 14 ст. з’явилася назва «Мала Русь». Вперше її вжито в грамотах останнього галицько-волинського князя Юрія-Болеслава ІІ, який титулував себе – «король всієї Малої Русі». Згодом термін «Мала Русь» здебільшого вживався в офіційних документах. Народ же називав себе русинами – слово, утворене від «Русь».

Однією з найважливіших ознак народності є мова. В 14-15 ст. на основі місцевих південних діалектів, внаслідок спілкування з мовами сусідніх народностей склалася українська мова. З 14 ст. вона стає по суті сучасною українською мовою. Наприкінці 15 ст. робилися спроби наблизити книжну мову до живої народницької.

У 14-15 ст. культура України розвивалась в складних умовах. Роз’єднаність українських земель, іноземне гноблення, спустошливі турецько-татарські напади – все це гальмувало процес становлення української національної культури. Але й за таких умов культурний розвиток не припинився. Українська культура розвивалась на засадах вітчизняних традицій попередніх віків, вбираючи в себе ідеї європейського Відродження.

Самобутність культурного життя України 14-15 ст. зумовлена тим, що народ із втратою державності був приречений виключно на роль виконавця чужої волі, позбавлений можливості вільно розвивати свої інтелектуальні та творчі здібності. За таких обставин енергія українського народу спрямовувалась на доведення своєї життєвості через національну культуру. Людські взаємини, побут, православна віра визначили коло суспільних та культурних інтересів.

24.Відгуки ідей  ренесансу і гуманізму в Україні. «Олельковецький ренесанс» 40-70-х років XVст.

У 1440р. відновилося Київське князівство на чолі з Олельком Володимировичем. За його правління почалося економічне та культурне піднесення. Розвивалася світська наука. Київ став центром раціоналістично-гуманістичного руху. Тут працював потужний осередок перекладачів, які ознайомлювали українську суспільність із досягненнями європейської культури.

В часи Олельковицького ренесансу відбудовувалися зруйновані татарами київські святині, насамперед Софійський собор, заново переписався Києво- Печерський патерик, з’являються перші українські рукописні книги «Листвиця», «Златоструй». Виникло українське книгодрукування. Стараннями українських міщан Кракова було відлито кириличний шрифт. Були створені перші друковані українські книги: «Осьмиглосник», «Часослов», та ін. Галицька земля з центром у Львові наче успадкувала розвиток української культури після занепаду династії Олельковичів.

Українське суспільство отримало переклади природничо-наукових трактатів, старозаповітних книг, світську літературу, апокрифічні Євангелія тощо. Розвивалися міста, які одне за одним виборювали магдебурзьке право, створювалися парафіяльні організації міщан, формувалося козацтво – нова сила, що взяла згодом на себе відповідальність за збереження національної самобутності українства. Потяг української молоді до освіти: Вже на початку XV ст.у краківському університеті навчалося багато вихідців з українських земель.

Отже, Олельковецький ренесанс можна вважати періодом формування гуманістичного світогляду в українській культурі, коли в центрі уваги постало земне життя людини і її діяльність.Ця епоха Відродження означає розвиток матеріальної та духовної культури, образотворчого мистецтва, нового способу осмислення людини і її роль в земному житті. З’являлися науки про природу і людину, з чим пов’язані гуманізм як духовний бік Відродження і його ідеологія. Ренесансний гуманізм увібрав риси античного й середньовічного гуманізму.

Античний гуманізм зосереджений на світському знанні, де людина є господарем і прагне всім оволодіти. Гуманізм християнський проповідує любов і опіку: людина є сином Божим, у ній міститься часточка Бога – дух. Тому вона – вища істота, особистість,що прагна заслужити Божу любов і благодать. Із цього випливав гуманізм ренесансний. Бог дав людині талант і розум, вона в земному житті повинна розвивати Божий дар і цим прославляти свого Творця. Ренесансна людина відчувала себе творчою особистістю, котра прийшла оволодіти цим світом як Божим творінням й збагачувати його, сотворюючи разом з Богом. Саме зародження такого світогляду помічаємо в період Олельковицького ренесансу в Україні.

25. Поширення ідей раннього гуманізму в Україні (Ю. Дрогобич, П. Русин, С. Оріховський).

Систематичне звернення до ідей і концепцій гуманізму як ідеологічної течії третього стану все-таки найповніше проявилося саме в ХМ — першій половині XVII ст., набуваючи залежно від конкретних умов і звернень до своїх витоків певного зміст) та форми.

Зачинателями гуманістичної культури в Україні, її найвизначнішими діячами після Юрія Дрогобича не без підстав вважають Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Станіслава Оріховського-Роксолана, діяльність яких припадає на перший період, збігаючись з тими рисами, на які звертає увагу Я. Стратій.

У дусі гуманізму та античної спадщини П. Русин звертав увагу на реальне земне життя, людську особистість. Прибічник природного права, він вважав, що в цивілізованій державі людина повинна мати право на повноцінне життя, свободу совісті, слідувати велінням власного розуму. Стосовно самої людини, то її треба шанувати не за її багатства і титули, а за розум та інші чесноти. Обстоюючи необхідність розвитку освіти і науки як головних сил історичного поступу, прославляв книгу як скарбницю мудрості, образ правди святої, що є дорожчою за всілякі коштовності.

Творчість П. Русина, яка ще не зовсім вивчена у філософському аспекті, сприяла поширенню гуманістичних ідей у Польщі і в Україні, формуванню патріотизму та почуття національної свідомості з повагою до інших народів. П. Русин, як і інші українські гуманісти, постійно підкреслював, що він є українцем, русином, свідченням чого є його прізвище — Павло Русин із Кросно.

Серед українських гуманістів XVI ст. Станіслав Оріховський займає особливе місце. Український і польський публіцист історик філософ, перший вітчизняний політолог в сучасному розумінні цього слова, оригінальний мислитель, він в постановці багатьох соціально-політичних проблем не тільки стояв на рівні кращих діячів західноєвропейської культури, а й випереджав їх своїми ідеями і узагальненнями, які знайшли своє обґрунтування з позицій соціально-політичної і філософської думки Нового часу.

Творчість Дрогобича має яскраво виражений гуманістичний характер, що виявляється, зокрема, у його поглядах на природу, Бога, людину. Дрогобич високо цінував людський розум, вірив у його силу і можливості, у здатність пізнання таїн світу та його закономірностей, у спроможність людини використовувати результати пізнавальної діяльності на своє благо. Вважав, що завдяки розумові як головному критерію істинності можна легко "осягнути обшири неба незбагненно великі", пізнати "таїни у підмісячнім світі й силу могутню зірок". У людському розумі, освіті, активній діяльності людини вбачав головну рушійну силу іст. розвитку й суспільного поступу. Проблему співвідношення небесного й земного світів розв’язував у дусі неоплатонівської ідеї космічної любові, якою, гадав, сповнений Всесвіт. На думку Дрогобич, людина завдяки своїй доброчесності може уподібнитись до Бога. Поряд із християнським Богом у творах Дрогобич фігурують інші надприродні сили, що втручаються в хід іст. подій і впливають на їхній перебіг.

Найвідоміші з творів Дрогобич — "Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 року", "Прогностична оцінка поточного 1483 року", "Трактат з шести розділів про затемнення" (1490) — написані латиною. Праці Дрогобич містять наукові дані з астрономії, географії, в тому числі визначення географічних координат таких міст, як Львів, Дрогобич, Феодосія (Кафа), Вільно.

26. Історичні та  суспільно-політичні передумови  розвитку української культури XVI – перша половина XVII ст.

Пересопницьке Євангеліє з’явилось 1561 р. Воно засвідчило, що українській культурі близькі передові ідеї європейського світу, а Україна, хоч і позбавлена власної держави, проте має великі інтелектуальні сили, здатні обстоювати право власного народу на вільне життя.

Своєрідність української культури 16 – першої половини 17 ст. зумовлювалася тим, що українські землі перебували у складі кількох держав, отож, умови для культурного поступу українців, що панували в них, були неоднаковими.

Найсприятливішими вони були у Великому князівстві Литовському. Збираючи українсько-руські землі, литовські князі прагли прилучитися до великої культури України-Русі, надбання якої не відкидалися, а підтримувалися та відроджу валить разом із православною вірою та руською мовою, що визнавалися державними. Литовські можновладці перебрали й традиційний для України-Русі спосіб життя.

Ситуація змінилась, коли українські землі потрапили під владу Польщі. Польське королівство домагалося підкорення українських земель задля збільшення території та збагачення. Відмінність української культури від польської, зорієнтованої на західноєвропейський католицький світ, перешкоджала загарбницьким планам Корони. Тому про підтримку й заохочення культурного поступу українців за давніми традиціями годі було й думати.

Водночас через Польщу до України долинали ідеї Відродження, Реформації та Контрреформації, набувала поширення західноєвропейська система освіти. Не маючи власної вищої школи, українці навчалися в європейських університетах, прилучаючись до західноєвропейських наукових і мистецьких ідей, збагачуючи ними рідну культуру. Українці, які здобули освіту з Західній Європі, наголошували на своїй національній незалежності, додаючи до власних прізвищ слово русин, роксоланин, рутенець, тобто українець. Хвиля західноєвропейських культурних впливів не поглинула споконвічних традицій. Нове й старе в українській культурі мирно співіснувало, нашаровуючись одне на одне. Унаслідок цього поставали унікальні культурні явища.

Потреба національного самозбереження, що особливо гостро постала після Люблінської унії, зумовила піднесення української культури. За відсутності держави культура залишалась єдиною цариною, де українці могли боронити свою самобутність. Саме тому культурне життя в Україні 16 – першої половини 17 ст. визначають як національно-культурне відродження.

Формувалась українська освіта, здатна конкурувати з тогочасною західноєвропейською. Освітні заклади всіх рівнів приймали на навчання представників усіх верств українського народу. Братські школи, колегії, Києво-Могилянська академія стали осередками ідей гуманізму, віри у високі можливості людського розуму. Навколо них гартувалися українські інтелектуали – богослови, вчені, письменники й поети, талановиті промовці й перекладачі. Саме завдяки їхній діяльності з’явились перш наукові праці з різних галузей знань, розвивалась книжна українська мова та оригінальна література. Мережа друкарень давала змогу швидко тиражувати ідеї, робити їх надбанням українського загалу.

27. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в українській культурі 15-16 ст.

Систематичне звернення до ідей і концепцій гуманізму як ідеологічної течії третього стану все-таки найповніше проявилося саме в ХМ — першій половині XVII ст., набуваючи залежно від конкретних умов і звернень до своїх витоків певного зміст) та форми.

Зачинателями гуманістичної культури в Україні, її найвизначнішими діячами після Юрія Дрогобича не без підстав вважають Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Станіслава Оріховського-Роксолана, діяльність яких припадає на перший період, збігаючись з тими рисами, на які звертає увагу Я. Стратій.

У дусі гуманізму та античної спадщини П. Русин звертав увагу на реальне земне життя, людську особистість. Прибічник природного права, він вважав, що в цивілізованій державі людина повинна мати право на повноцінне життя, свободу совісті, слідувати велінням власного розуму. Стосовно самої людини, то її треба шанувати не за її багатства і титули, а за розум та інші чесноти. Обстоюючи необхідність розвитку освіти і науки як головних сил історичного поступу, прославляв книгу як скарбницю мудрості, образ правди святої, що є дорожчою за всілякі коштовності.

Творчість П. Русина, яка ще не зовсім вивчена у філософському аспекті, сприяла поширенню гуманістичних ідей у Польщі і в Україні, формуванню патріотизму та почуття національної свідомості з повагою до інших народів. П. Русин, як і інші українські гуманісти, постійно підкреслював, що він є українцем, русином, свідченням чого є його прізвище — Павло Русин із Кросно.

Серед українських гуманістів XVI ст. Станіслав Оріховський займає особливе місце. Український і польський публіцист історик філософ, перший вітчизняний політолог в сучасному розумінні цього слова, оригінальний мислитель, він в постановці багатьох соціально-політичних проблем не тільки стояв на рівні кращих діячів західноєвропейської культури, а й випереджав їх своїми ідеями і узагальненнями, які знайшли своє обґрунтування з позицій соціально-політичної і філософської думки Нового часу.