Шпаргалка по "Криминологии"

Із закінченням громадянської  війни й переходом до нової  економічної політики в динаміку злочинності виявляється припинення темпів її росту, були наявні тенденції до зниження. Скоротилася майнова злочинність. Основною передумовою зниження злочинності була нормалізація, що почалася, економічного життя, так само як і всій обстановці в країні.

У період непу значно зросло число економічних злочинів власників  і службовців приватних контор, магазинів, ресторанів і т.д.  Серед інших  злочинів найбільше поширення одержали хуліганства, крадіжки, самогоноваріння.

Частка злочинності  неповнолітніх значно знизилася  й, за даними карної статистики, була щодо невеликої (3-5%).

В 1926-1929 р. продовжує проявлятися  тенденція до зниження рівня злочинності, хоча й нерівномірно.

З початку 30-х років  у житті суспільства стали  усе більше проявлятися закономірності й тенденції, властиві тоталітарним режимам з їхнім всеосяжним контролем  за поводженням людей, повною економічною  залежністю громадян від держави, ідеологічною однодумністю, приматом держави над особистістю. До того ж численні злочини правлячої верхівки залишалися невиявленими й безкарними. Цими й деякими іншими причинами порозумівався порівняно невисокий рівень злочинності в 30-х роках.

У роки війни з гітлерівською Німеччиною (1941-1945 р.) злочинність здобуває виражений характер "воєнізації". Ростуть дезертирство, інші типові військові злочини в умовах бойової обстановки й тилу. Економічні нещастя пожвавили корисливу-насильницьку злочинність (розбої, грабежі), а також крадіжки, спекуляцію.

Післявоєнна розруха, безхатність, безпритульність привели до росту як майнових і господарських, так і насильницьких злочинів. Соціальна дезадаптація частини демобілізованих, осіла в руках населення вогнепальна зброя сприяли сплеску корисливої-насильницької злочинності, у тому числі бандитизму.

У наступні роки тенденція  економічної й соціальної стабілізації обумовила певне зниження злочинності. Однак із другої половини 50-х років  знову починають переважати негативні  характеристики динаміки злочинності.

Протягом трьох десятиліть (з 1961 року) існування в СРСР системи  реєстрації фактів злочинів і трьох  десятиліть (з 1966 р.) - осіб, їх що зробили, визначальною тенденцією був ріст статистичного  числа фактів й осіб.

Якщо судити за даними статистики й кримінологічних досліджень, у динаміку злочинності відзначалися чотири тенденції, що відповідають чотирьом тепер уже різним історичним періодам.

1. Із середини 60-х і  до першої половини 80-х років  (1966-1985 рр.) ішло наростання злочинності, причому кожні п'ять років приріст середніх коефіцієнтів злочинності майже подвоювався. На різкий зліт числа зареєстрованих злочинів в 1983 році вплинуло підвищення вимогливості до реєстраційної дисципліни. У цілому ж цифри злочинності свідчили про те, що криза суспільства наростала, злочинність збільшувалася й ставала усе більш суспільно небезпечною.

2. Період перебудови  характеризувався суперечливими  процесами: в 1986-1987 роках - зниженням  ситуативної, залежної від пияцтва  частини злочинності з одночасним ростом навмисної, корисливої її частини, з 1988 року - інтенсивним наростанням злочинності. Значний річний приріст злочинності в 1989 році почасти порозумівався більше повною, чим раніше, реєстрацією наприкінці  1988-1989 року нерозкритих злочинів. Однак й в 1990 році при колишній реєстраційній політиці річний темп приросту числа зареєстрованих злочинів був дуже високим. Процеси криміналізації суспільства стали виходити з-під контролю держави.

Якщо на 100 000 особи  у віці 14 років і більше в 1966 році доводилося 626 зареєстрованих злочинів й 667 виявлених злочинців, то через двадцять років розвитку кризи існуючої в СРСР соціалістичної системи, в 1985 році, фіксувалося вдвічі більше зареєстрованих злочинів на ту ж чисельність населення й у півтора разу більше виявлених злочинців, а ще через десять років перебудови й реформ коефіцієнт по фактах злочинів збільшився вдвічі, і знову більше скромним на цьому тлі був приріст розміру коефіцієнта по виявлених злочинцях. Усе більше збільшувався розрив між коефіцієнтами по фактах й особам.

16. Характеристика злочинності в Україні на сучасному етапі (1991-2009 p.p.).

Коефіцієнт злочинності  та судимості на 100 тис. населення в 90-х рр. XX ст. виглядає таким чином: у 1990 р. вона, відповідно, становила 713 і 201, у 1991 р. - 780 і 209; 1992 р. - 921 і 221; 1993 р. -1034 і 293; 1994 р. - 1102 і 327; 1995 р. - 1208 і 413; 1996 р. - 1208 і 474; 1997 -1162 і 469; 1998 -1145 і 462; 1999 -1119 і 445; 2000 -1147 і 466; 2001 - 1018 і 473; 2002 - 910 і 431; 2004-1092 і 467

Найпоширенішим видом злочинності є загальнокримінальна корислива злочинність, яка складає 60-65 % від загальної кількості вчинених злочинів. В 2004 р.⁴³ було виявлено 231632 крадіжки, 60 946 - грабежів, 15 233 - шахрайства.

Підвищений ступінь  суспільної небезпеки становить насильницька злочинність, навіть не зважаючи на те, що її рівень в останні роки зменшується. В 2004 р. зареєстровано умисних вбивств та замахів - 3788 (динаміка в порівнянні з 2003 р. становить 6,3 %), умисних тяжких тілесних ушкоджень - 5855 (-7,0), незаконних позбавлення волі або викрадення людей -172 (-16,1), торгівлі людьми - 269 (-6,9), зґвалтувань - 964 (-8,00). Одним з найнебезпечніших видів злочинності є злочинність неповнолітніх. Адже особи, що вчиняють злочини в молодому віці, ймовірніше в майбутньому поповнюють "армію" рецидивної злочинності.

Негативними тенденціями  злочинності неповнолітніх є  те, що зростає рівень її організованості, збільшується кількість злочинів, пов'язаних з наркотичними засобами, зростає технічна оснащеність неповнолітніх злочинців, вчиняються більш жорстокі та"безмотивацшні" злочини, порівняно зі злочинністю Дорослих.

Так, відповідно до статистичних даних, у 2004 р.⁴⁴ питома вага злочинності неповнолітніх загалом зареєстрованих злочинів становила: для вбивств — 5,5 %, тяжких тілесних ушкоджень -5,7 %, зґвалтувань - 9,7 %, розбоїв - 15,3 %, грабежів - 16,2 %, крадіжок - 13,5 %. Слід зазначити, що велика кількість злочинів, які вчиняють неповнолітні, залишається латентною через трактування діянь як віковою незрілістю неповнолітніх, їх бешкетством.

Найбільшу суспільну  небезпеку становить організована злочинність. Протягом 2004 р. було виявлено 695 організованих груп і злочинних організацій, серед яких - 444 загально-кримінальної спрямованості, 251 - економічної спрямованості, 32-з корумпованими зв'язками. Ними було вчинено 5582 злочини, серед яких - 3911 загальнокримінальної спрямованості, 1671 — економічної, 4639 - тяжких та особливо тяжких злочинів.

Актуальною залишається  проблема рецидивної злочинності, питома вага якої в 2004 р. до кількості зареєстрованих злочинів складає 17,9 %. Рівень рецидиву свідчить про стійку антисоціальну спрямованість осіб. Слід також наголосити, що офіційна статистика відображає дані щодо осіб, які раніше вчиняли злочини і відповідно до яких судимість не знята або непогашена. Якщо брати до уваги кримінологічний рецидив, то рівень рецидивної злочинності буде ще більшим. Серед найбільш поширених злочинів, які вчиняють рецидивісти, слід виділити умисні вбивства (831), умисні тяжкі тілесні ушкодження (1016), розбої (1946), грабежі (5210), крадіжки (41098), незаконні заволодіння автомобілями (829).

За роки незалежності України значного поширення набула економічна злочинність. Відповідно до даних Департаменту інформаційних технологій МВС України, в 2004 р. було зареєстровано 52 332 злочини економічної спрямованості, по яких було встановлено 33 691 особу, що вчинила злочини. Серед виявлених тяжких і особливо тяжких злочинів - 27 923, середньої тяжкості - 12 945 злочинів. У сфері господарської діяльності виявлено 9794 злочини, серед яких: пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів - 464; незаконним виготовленням, зберіганням, збутом або транспортуванням із метою збуту підакцизних товарів - 1955; фіктивним підприємництвом - 315; виготовленням, зберіганням, придбанням, перевезенням в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї -1716; порушення законодавства про бюджетну систему-197 злочинів. В 2004 р. було виявлено 3430 злочинів, пов'язаних з приватизацією; 1816 - в сфері зовнішньоекономічної спрямованості; 3907 -у сфері банківської діяльності; на об'єктах паливно-енергетичного комплексу - 4402; в агропромисловому комплексі - 6725; з використанням бюджетних коштів - 8926; в галузі високих технологій - 562.

17. Поняття та класифікація причин та умов злочинності.

Учення про причини  й умови злочинності у вітчизняній  і зарубіжній юридичній літературі не має єдиного тлумачення. Це пояснюється тим, що ця галузь юридичних досліджень відзначається особливою складністю та різноплановістю позицій вітчизняних і зарубіжних авторів, це призводить до наявності в підручниках із кримінології діаметрально протилежних концепцій причин і умов злочинності в нашому суспільстві.

Кримінологія приділяє багато уваги категорії причиновості. Це зумовлюється тим, що злочинність і її причиновість є основними елементами предмета науки кримінології. Проблема причиновості має важливе методологічне значення, визначає суть і зміст кримінології. Від її вирішення залежить розуміння соціально-правової природи злочинності, соціально-ідеологічної суті особи злочинця, розробка запобіжних заходів, а також визначення інших кримінологічних проблем. Як складне явище, злочинність є наслідком дії багатьох обставин, факторів і причин. Із цією проблемою пов'язане власне й виникнення кримінології як науки.

У сучасній юридичній  літературі існують різні поняття, що відображають зміст причиново-наслідкового комплексу: детермінація, причини й  умови, фактори злочинності. Причиновість є однією з форм детермінації.

Отож власне виявлення  факту взаємозв'язку злочинності  з якимось іншим явищем або  процесом не можна визнати достатнім. Потрібно визначити ще й характер такого взаємозв'язку. Інакше не можна визначити, що саме породжує злочинність, а заходи боротьби з нею можуть стосуватися тільки обставин, що перебувають у функціональному зв'язку чи зв'язку станів.

Для пояснення причиновості важливе значення має правильне  розуміння місця та ролі біологічних  факторів. Слід пам'ятати, що юридична й моральна оцінка вчинку визначається не фізіологічною поведінкою, а її змістом. З огляду на цю обставину, біологічне, зокрема й генетичне, є лише необхідною умовою, а не причиною.

Під причиновістю розуміють  генетичний зв'язок між окремими станами видів і форм матерії у процесах її руху й розвитку. Сутністю причиновості є породження причиною наслідку. Причиновість завжди має об'єктивний характер.

Однією з найчастіше використовуваних у кримінології категорій  є поняття "причини". Етимологічно слово "причина" пов'язане з дієсловом "чинити", "учинити" та вважається синонімом (як дієслово) слова "робити", "творити", "виробляти".

Причина злочинності - це соціально-психологічні обставини, що безпосередньо породжують і відтворюють злочинність та злочини як свій закономірний наслідок. Причина як основа та сутність наслідку є вихідним і визначальним елементом взаємозв'язку явищ.

Отже, якщо причини злочинності - це негативні явища, які породжують її, то умови злочинності - це явища, котрі безпосередньо не породжують злочинності (наслідку), але слугують певними обставинами, що сприяють її виникненню та існуванню, тобто в певний спосіб упливають на розвиток причинового зв'язку, сприяючи чи не перешкоджаючи породженню злочинності.

Класифікація причин та умов злочинності У кримінологічній літературі класифікація причин й умов злочинності здійснюється за декількома критеріями: за природою; за рівнем функціонування; за змістом і способом дії; за джерелами.

За природою причини й умови поділяються на: об'єктивні, суб'єктивні.

Об'єктивні фактори  існують незалежно від волі людини. До них належать: стан екології, економіки, соціальний лад, спадковість, клімат та ін. Що стосується злочинності загалом, як об'єктивні її причини постають конкретні суперечності суспільного буття, економічних і соціальних відносин людей. об'єктивні умови - це недоліки організаційного й технічного порядку, що підтримують, пожвавлюють дію суб'єктивних і об'єктивних причин злочинності.

Суб'єктивні фактори охоплюють все особистісне, що залежить від волі людини: свідомість, звички, нахили, ціннісні орієнтири, мораль, право, політичні погляди, традиції та ін. А. Зелінський вважає, що до суб'єктивної детермінанти поведінки обов'язково належать також не свідомі елементи психіки людини, її психічне здоров'я, а спадкові особливості. До суб'єктивних причин відносяться елементи соціальної психології, що суперечать моралі та проявляються у викривлених потребах, інтересах, установках, меті, які призводять до скоєння злочинів. Суб'єктивні умови - це демографічні та соціально-психологічні особливості населення.

За рівнем функціонування виділяють причини й умови: загальні для всієї злочинності; особливі для різних видів злочинів (за їх кримінально-правовою характеристикою, за колом осіб, що їх скоїли та ін.); поодинокі для певних злочинів.

За змістом і способом дії: загальні причини й умови ті, що впливають на всю зло чинність, тобто стосуються всіх процедур у злочинності: зростання, скорочення, структурних змін тощо. Вони можуть бути: економічними; ідеологічними; організаційними; правовими тощо; особливі криміногенні обставини: причини та умови конкретних видів злочинів за об'єктом зазіхання можуть об'єднуватись у великі групи - причини й умови корисливих, насильницьких, посадових злочинів тощо; причини та умови умисних і необережних злочинів; причини й умови первинної та рецидивної злочинності; причини й умови злочинності неповнолітніх, що мають специфічний характер, беручи до уваги психофізіологічні особливості цієї категорії злочинців тощо; причини й умови конкретних поодиноких злочинних дій різноманітні. Лише частина з них може розглядатись як типові й такі, що підлягають певній систематизації. Незважаючи на це, хоч і умовно, вони можуть бути розмежовані на декілька груп: причини й умови, пов'язані з матеріальним станом і умовами життя осіб, які скоїли злочин; пов’язані з моральним формуванням особи, з особливостями соматичного та психічного стану; причини й умови, що випливають з певної життєвої ситуації та поведінки потерпілого.