Шпаргалка по "Криминологии"

Злочинність охоплює  не тільки злочини як такі, але й  однорідні групи злочинів, у зв'язку з чим виділяють види злочинності.

На відміну від окремо взятих злочинів, злочинність - це явище закономірне. Це проявляється в тому, що в будь-якій державі вона існує незалежно від суспільного ладу.

На рівні масового явища злочинність має самостійні форми руху, знаходить такі зв'язки з іншими загальними явищами, котрівідсутнічи  принаймні не можуть бути безпосередньо  встановлені при аналізі індивідуальних випадків (рівень, структура, динаміка).

Шаблони злочинної поведінки не є власне "винаходом" якихось злочинців. Ці шаблони існують незалежно від індивідуальної свідомості, зберігаючись у низці випадків протягом тисячоліть. Ще в сиву давнину були відомі злочини, що відображені в сучасних кримінальних кодексах - крадіжки, грабежі, розбої тощо. Отже, під цим кутом зору злочинність є чимось більшим, ніж просто сума злочинів, бо існує реальна потенційна можливість вчинення злочинів, зумовлена наявністю у свідомості певної частини людей шаблонів протиправної поведінки.

 

 

 

 

6. Поняття та ознаки злочинності.

Злочинність — це відносно масове, історично мінливе соціальне явище, яке має певну територіальну і часову  поширеність, являє собою цілісну, засновану на статистичних закономірностях систему одиничних суспільно небезпечних діянь, заборонених кримінальним законом.

Беручи визначення злочинності  за основу, необхідно розглянути ознаки злочинності з метою більш детального розкриття змісту поняття "злочинність".

Злочинність - явище негативне, що завдає шкоди суспільству загалом, так і конкретним його членам зокрема. Одночасно деякими мислителями ставилося під сумнів таке потрактування. Проте біди, що їх злочинність несе людям, навряд чи дозволяють говорити про неї інакше, ніж як про негативне явище.

Злочинність є соціальним явищем, наслідком причин й умов, що мають соціальний характер. Злочинність - це дзеркальне відбиття тих негативних суперечностей, що існують в нашому суспільстві. Вона соціальна тому, що складається з дій, скоєних людьми в суспільстві проти інтересів всього суспільства чи певної його частини. Неможливо намагатися вплинути на злочинність, не змінивши соціальних умов, які її породжують. Якщо в основі злочинності лежать об'єктивні фактори, то ні жорстокі покарання, ні найдосконаліше кримінальне законодавство не зможуть радикально вплинути на стан злочинності.

Злочинність є історично  мінливим явищем. Це означає, що вона з'явилася на визначеному етапі розвитку людства та разом із суспільними відносинами змінювались поняття злочинного та незлочинного.

Стан злочинності неоднаковий  у різних соціально-економічних формаціях. її рівень і структура змінюються й на певних етапах розвитку визначеної формації залежно від змісту й тенденцій, причин та умов злочинів, а також від визначення державами кола діянь, які є злочинними. Мінливість злочинності чітко відображена в історії кримінального законодавства всіх держав.

Злочинність є перехідним явищем. Необхідно пам'ятати, що злочинність - це система, яка має свою внутрішню  логіку розвитку, а тому революційна  зміна одного суспільного ладу на інший не знищує її. Змінити психологію та поведінку людини раптово неможливо, для цього необхідний певний час. У такому аспекті злочинність завжди є перехідним явищем.

Злочинність має кримінально-правову  характеристику. Поняття злочину - базового елемента поняття "злочинність" - дає кримінальне право. Коло злочинів, що її складають, визначає кримінальне законодавство. Тож декриміналізація чи криміналізація тих або тих діянь впливає на всі її показники.

Кримінологія, вивчаючи злочинність та її причини, керується поняттям протиправності, трактуючи його як юридичний вияв суспільної небезпеки. Якщо в діях людини немає складу злочину, передбаченого кримінальним правом, то вона не може бути об'єктом кримінального переслідування.

Злочинність - не статистична сукупність злочинів, а власне явище. Як будь-яке явище, воно закономірне за при чиновонаслідковою залежністю та зв'язком, за взаємодією з іншими соціальними явищами - економікою, політикою, ідеологією, психологією суспільства та соціальних спільнот, управлінням, правом тощо. Інтенсивність і характер злочинності визначаються суперечностями взаємодії соціальних процесів і явищ криміногенного, антикриміногенного та мішаного характеру.

характеру, географії, це взаємозв'язок соціального та правового явища, історично-мінливого і перехідного характеру. Тому зміна одного аспекту злочинності завжди веде до зміни іншого.

Злочинність - це не механічна  сукупність, а цілісна сукупність, система злочинів. Вона має визначені системні властивості, тобто стійкі взаємозалежності злочинів усередині цілісності та з іншими зовнішніми соціальними явищами. Крім цього, її елементи - окремі злочини та їх групи (підсистеми) - перебувають у визначених статистично вимірюваних взаємозалежностях і взаємодіях.

Злочинності притаманна ознака самодетерміпувального явища, тобто самовідтворення, що характерне для злочинності неповнолітніх, рецидивістів та ін.

Злочинність складається  з конкретних злочинів, вчинених на певній території у відповідний період часу.

Злочинності притаманна іррегулярність. Іррегуляриість стосовно злочинів проявляється в тому, що індивідуальні акти поведінки (крім співучасті), належні до масової сукупності, здійснюються незалежно один від одного. Неможливо сказати заздалегідь, ким безпосередньо, коли та як буде вчинено злочин. Ця незалежність окремих актів поведінки, їх іррегулярність і надає правопорушенням загалом статистичного характеру.

Злочинність має масовий  характер. Стосовно злочинності це означає, що вона проявляється не в окремих злочинах, а в постійно наявній (тій, що зростає чи зменшується) сукупності дій.

Злочинність характеризується стійкістю. Стійкість злочинності означає, що не можна чекати різких змін у її структурі за рівні короткі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі порівняно масові явища не можуть змінюватися дуже швидко. Різкі коливання деяких показників швидше свідчать про недоліки обліку, ніж про реальні зміни в стані певного явища.

 

7. Функції злочинності.

Зміст функцій злочинності  безпосередньо пов'язаний з її соціальними наслідками і проблемами криміногенної детермінації. З огляду на це, видається можливим визначити наступні функції злочинності.

1. Злочинність є одним із способів задоволення потреб людини. Очевидно, що за допомогою злочинності людина здатна забезпечити себе матеріально, вирішити сексуальні, побутові, житлові проблеми (іншими словами, задовольнити вітальні потреби); злочинність дає людині можливість висловити соціальний протест, усунути конкурентів, досягти влади або перерозподілити її, надає канали соціалізації (іншими словами, задовольняє соціальні потреби людини); нарешті, злочинність дозволяє демонструвати і поширювати певні ідеї, дає можливість самовираження та самореалізації (іншими словами, задовольняє ідеальні потреби людини).

2. Злочинність є одним із способів заперечення застарілих правил і норм. Ця функція злочинності проявляється переважно в умовах суспільства, що реформується, коли на зміну старим, відживаючим соціальним нормам приходять нові соціальні правила. Конфлікт соціальних норм та їх нездатність надавати регулятивний вплив на поведінку людей (стан аномії) сприяють зростанню злочинності. У той же час злочинність, відкидаючи відживаючі соціальні норми (з яких-небудь причин все ще закріплені в кримінальному законодавстві) сприяє тим самим просуванню нових правил, а часом злочинна діяльність містить у собі зразок у майбутньому соціально схвалюється поведінки.

3. Злочинність консолідує суспільство навколо соціально схвалюваних цінностей і способів їх здобуття. На цей момент звертається увага в роботах Е. Дюркгейма, Г. Міда, К. Еріксона. Злочинність нагадує іншим членам суспільства про їх спільних інтересах і цінностях, які відкидаються злочинцем, і тим самим сприяє консолідації суспільства навколо цих цінностей. «Загальне обурення і обурення, викликане девіантною дією, зміцнюють суспільні зв'язки. Більш того, девиантность дозволяє кожному окремому члену суспільства переконатися у власній добродіяння і відповідно моральним стандартам ».

4. Злочинність стимулює суспільство до подолання породжують її негативних факторів. Дана функція обумовлена ​​тим, що існування злочинності дозволяє виявити ті негативні сторони явищ і протікають в суспільстві процесів, які детермінують злочинність. Вказуючи на свої детермінанти, злочинність спонукає суспільство докладати зусилля (економічні, організаційні, правові, технічні та ін), спрямовані на їх усунення, тим самим певною мірою вона сприяє вдосконаленню суспільного устрою.

5. Злочинність є одним із способів перерозподілу суспільного продукту. Багато в чому породжується об'єктивно існуючим соціальним нерівністю і протиріччям між потребами людей і нерівними можливостями для їх задоволення, злочинність «сприяє» згладжування цієї нерівності, виступаючи способом перерозподілу економічних та інших благ на користь певної категорії людей.

Визнання за злочинністю  певних соціальних функцій дає підставу для висновків про вічне існування  злочинності, про її певної соціальної значущості, про безперспективність ідеї ліквідації злочинності. У той  же час це дозволяє ставити питання про можливість використання наявних у злочинності функцій в справі її попередження. Є можливість звернути функції злочинності проти неї самої.

 

8. Показники злочинності та їх загальна характеристика.

Злочинність як соціальне  явище містить низку рис і ознак, яких немає в окремій антисуспільній поведінці, зокрема й у злочині як індивідуальному акті поведінки та формі прояву злочинності.

Злочинність, як і будь-яке  інше соціальне явище, можна оцінювати  за допомогою якісних та кількісних критеріїв, основними з яких є: рівень злочинності; коефіцієнти злочинності; динаміка злочинності; географія злочинності; структура злочинності; характер злочинності; "ціна" злочинності; стан злочинності. Стан злочинності - це сукупність усіх показників, які характеризують рівень, структуру, динаміку злочинності.

Рівень злочинності — це загальна кількість злочинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу в країні або в її окремому регіоні. Цей показник характеризує злочинність із кількісного боку. Він виражається в абсолютних цифрах. При визначенні рівня злочинності беруться два об’єкти обліку:  а саме кількість злочинів і кількість осіб, які вчинили ці злочини. Будь-який з названих об’єктів, узятий окремо, відображає рівень злочинності однобічно, а звідси і неповно, тому що один злочин може бути вчинений і однією людиною, і декількома особами.

Рівень злочинності  не можна ототожнювати з рівнем судимості, оскільки до даних про судимості  не включаються відомості про  осіб, які вчинили злочин, але  кримінальні справи про яких припинені на законних підставах до суду або щодо них ухвалено виправдувальний вирок. За межами судимості за звітний період залишаються, природно, нерозкриті кримінальні справи.

Коефіцієнти злочинності  являють собою співвідношення кількості злочинів і осіб, які їх вчинили, до чисельності населення країни, або її відповідного регіону з розрахунку на заздалегідь обумовлену кількість населення — на 100 тис. — 1 тис. осіб. Оцінка злочинності у відносних величинах дозволяє порівнювати між собою її рівні в двох чи більше різних регіонах або в одному й тому ж регіоні, але за відносно тривалі відрізки часу.

Розрізняють два види коефіцієнтів злочинності: коефіцієнт інтенсивності злочинності і коефіцієнт злочинної активності населення. Перший дозволяє судити про те, як злочинність впливає на населення країни чи певного регіону. Другий свідчить про його злочинну активність.

Структура злочинності  означає відношення окремого виду злочину  або групи злочинів до всієї маси злочинності в тому чи іншому регіоні  за конкретний період. Вона визначає частку (питому вагу) виділених за певними підставами різних категорій злочинності. Завдяки цьому показнику виявляється будова злочинності, її внутрішній склад. Структура злочинності виражається у відсотках і характеризує її з якісного боку.

Структура злочинності  може бути побудована за соціально-демографічними, кримінально-правовими і кримінологічними підставами.

Серед соціально-демографічних  ознак, які становлять інтерес при  вивченні структури злочинності, насамперед, необхідно назвати такі ознаки особи злочинця, як стать, вік, освіта, сімейний стан, рід занять, види населених пунктів, де вони постійно проживають, ступінь пристрасті до спиртного, наркотиків тощо.

За їх допомогою видається  за можливе встановити питому вагу чоловічої і жіночої злочинності; частку злочинів, учинених особами різних вікових груп (неповнолітніми, особами молодого віку, 30–40-літніми); відсоток злочинів, учинених неодруженими, сімейними; алкоголіками, наркоманами; жителями міст і сільської місцевості та ін.

Кримінально-правові  груповані ознаки — це співвідношення злочинів за тяжкістю злочинів, тобто характером злочинності, за об’єктом злочинного посягання, ступенем їх суспільної небезпечності, формами вини і мотивами злочинної діяльності; питома вага групової і рецидивної злочинності; частка найбільш поширених злочинів та ін.

Особливо слід відзначити, що структура злочинності можлива і необхідна за такими кримінологічними груповими ознаками: різні галузі господарської діяльності, де вчинені злочини; характер міжособистісних стосунків між людьми (у сфері службових, сімейних, побутових відносин); домінуюча антисоціальна мотиваційна спрямованість особи злочинців (насильницькі, корисливі злочини); регіони країни, в яких вчинені злочини. За допомогою останньої ознаки визначається так звана «географія» злочинності, тобто її адміністративно-територіальне поширення.