Шпаргалка по "Криминологии"

Економічний розвиток впливає  на види і рівень злочинності як безпосередньо, так і побічно, особливо в сфері майнових деліктів. Проте  існуюче в суспільній думці переконання, начебто злочин породжує бідність, є грубим і не відповідаючим істині, спрощенням. Бідність - це відносне, суб’єктивне поняття. Вона визначається рівнем добробуту в даному суспільстві й оцінкою окремих людей. Те, що один розглядає як бідність, інший вважає статком чи навіть розкішшю. Тому саме поняття “бідність” важко визначити. Крім того, необхідно врахувати, що ту чи іншу  економічну ситуацію яка відображається на розвитку злочинності з запізненням на 2 – 3 роки. Далі, розгортання економічних сил певною мірою залежить від розвитку суспільства в цілому, адже саме цей розвиток визначає види і рівень злочинності.

Існують три  основні теорії, які намагаються  обґрунтувати вплив економіки на злочинність:

Теорія депресії припускає, що злочинність у періоди високої кон’юнктури знижується, а в період економічної депресії зростає.

Теорія експансії виходить з того, що злочинність з розвитком  економіки росте, а при спаді  економіки знижується. Під час  економічного процвітання та буму матеріальні  блага стають більш доступними і помітними. Очікування підйому рівня життя посилюється. І те, чого людина не може домогтися легальним шляхом, вона намагається одержати протиправними методами. З поліпшенням життєвих умов збільшується споживання алкоголю, посилюється недбалість у роботі, необдуманість вчинків, неуважність і зарозумілість у відношенні людей один до одного. Місце матеріальних потреб посідають психологічні і моральні цілі (придбаня символів статусу, престижу), що і формують так звану злочинність добробуту.

Комбінована теорія депресії-експансії  передбачає, що злочинність зростає  в періоди підйому і спаду  економіки. Зміна економічної ситуації як у кращу, так і в гіршу  сторону підвищує рівень злочинності. А от економічна стабільність діє  на злочинність пом’якшуючим чином.

Теорія депресії не може пояснити, чому в періоди високої  економічної кон’юнктури злочинність  зростає. Теорія експансії, в свою чергу, не здатна чітко відповісти, чому злочинність  посилюється в періоди економічного спаду. При нинішньому стані кримінологічних досліджень комбінована теорія депресії-експансії виявляється, очевидно, найбільш прийнятною

27. Віктимологічна концепція причин злочинності.

Починаючи із середини XVIII ст. кримінологія займається вивченням  злочинної поведінки  людей, а  з кінця XIX ст. – проблемами злочинної особи. Жертва злочину стала об’єктом кримінологічних досліджень лише з часів другої світової війни.  І в класиків права XVIII ст. (наприклад, Чезаре Беккаріа, що розумів кримінально-каране діяння як порушення морального порядку, а також правопорядку, і це порушення базувалося, на його думку, на власній волі злочинця), і у позитивістів права XIX ст. (наприклад, Чезаре Ломброзо, Зиґмунд Фрейд, які зосередили увагу на аналізі особи  злочинця. Для них злочин був симптомом порушення структури особи злочинця, що було, на думку біокримінологів, наслідуванням чи якістю, за теорією психоаналізу, результатом невдалої соціалізації дитини). На передньому плані стояли проблеми «соціального захисту» від злочинців, їхньої небезпеки, а також питання дослідження особи злочинців, спілкування з ними, їхня реабілітація, стримування (залякування) чи забезпечення суспільної безпеки. Жертву  злочину класики і позитивісти розглядали як механічне, статичне поняття.

Німецький кримінолог Ганс фон Гентиг (1887–1974)  у своїй роботі «Зауваження по інтеракції  між злочинцем і жертвою» у 1941 році  уперше протиставив цій точці зору динамічну концепцію виникнення злочинності. Злочинність – це індивідуальне психопатологічне явище, жертва  злочину, по Гентигу, не повинна більш розглядатися як пасивний об’єкт, тому що вона – активний суб’єкт процесу криміналізації. Жертва (потерпілий) бере участь в ініціюванні і вчиненні делікту. У ході кримінального судочинства мова йде не лише  про права злочинця, але  значною мірою і цілком серйозно про права жертви.

Термін «віктимологія» походить від латинського victima (жертва). Звичайно віктимологію визначають як наукове вивчення жертв злочинів, процесів, етиології  і наслідків віктимізації (тобто перетворення людини в жертву злочину).

Взагалі основні  ідеї віктимологів зводилися до наступного:

поводження жертви впливає  на мотивацію злочинного поводження. Воно може полегшувати й навіть провокувати  його. Навпроти, оптимальне поводження може унеможливити злочинне зазіхання (або звести його ймовірність до мінімуму, або принаймні дозволить уникнути серйозних негативних наслідків криміналу);

імовірність стати жертвою  злочину залежить від особливого феномена - віктимності. Кожна особистість  може бути оцінена з погляду  ймовірності її перетворення в жертву злочину. Ця ймовірність визначає віктимность людини (чим більше ймовірність, тим вище віктимность);

віктимность є властивість  певної особистості, соціальній ролі або  соціальній ситуації, що провокує або  полегшує злочинне поводження. Відповідно виділяються особистісна, рольова й ситуативна віктимность;

віктимность залежить від ряду факторів: а) особистісних характеристик; б) правового статусу посадової особи, чиї службові функції сполучені з ризиком піддатися злочинному зазіханню, специфіки цих функцій, службових функцій, матеріальної забезпеченості й рівня захищеності; в) ступеня конфліктності ситуації, особливостей місця й часу, у яких ця ситуація розвивається;

величина віктимності  може змінюватися. Процес її росту визначається як віктимізація, зниження - девіктимізація. Впливаючи на фактори віктимності, суспільство може знижувати її й тим самим впливати на злочинність.

28. Причини та умови злочинності в Україні на сучасному етапі: загальна характеристика.

Під причинами злочинності  в сучасній Україні розуміється система негативних соціально-психологічних явищ, пов’язаних із протиріччями суспільства і держави, які породжують злочинність.

Умови злочинності  –  система негативних економічних, соціальних, психологічних, організаційних, правових явищ, пов’язаних із протиріччями суспільства і держави, що створюють можливість формування  причин і дії злочинності.

Причини й умови злочинності  в перебудовний і постперебудовний  періоди, в основному, зводяться  до чотирьох підсистем: економічні причини та  умови, причини та умови кримінальної агресивності, причини та  умови кримінальної необережності і правові причини та  умови.

Економічні  причини:  психологія: а) корисливості; б) паразитизму і в) нестатку. Економічні умови: а) помилки в стратегії і практиці економічних реформ; помилки в приватизації, у банківській системі й акціонуванні, у виробничо-сировинній сфері, у споживчій сфері, у податковій системі; б) безконтрольність; в) безкарність.

Причини кримінальної агресивності: а) психологія  корисливої агресії; б) побутової агресії; в) націоналістичної сепаратиської агресії; г) сексуальної агресії. Умови кримінальної агресії: а) безконтрольність обігу зброї і наркотиків; б) пропаганда культу насильства, порнографії, проституції; в) неефективність ранньої профілактики.

Причини кримінальної необережності: психологія: а) легковажного-ризикового відношення до дотримання вимог громадської й особистої безпеки; б) егоїстично недбалого задоволення власних інтересів. Умови кримінальної необережності: недоліки в матеріальному, технологічному, організаційному, правовому забезпеченні особистої і громадської безпеки.

Правові причини: психологія: а) правового нігілізму; б) правового легкодумства; в)  правового безкультур’я. Правові умови: а) недосконалість законодавства; б) прорахунки правозастосування; в) неефективність правового виховання; г) слабка суспільна профілактика.

29. Соціальні процеси розвитку та їх роль в детермінації злочинності (урбанізація, міграція, маргінапізація).

Найбільш тісний зв’язок правопорушень з демографічними процесами, тісно пов’язаними з чисельністю населення, його міграцією, урбанізацією, статево-віковою структурою. Не підлягає сумніву пряма залежність злочинності від ступеня урбанізації території. Так, у найменш урбанізованих західних областях злочинність в розрахунку на 100 тис. осіб (600-800) приблизно в два рази менша, ніж в цілому в Україні. В найурбанізованіших областях південного-сходу цей показник досягає 1600-1800. Припускають наявність зв’язку між злочинністю, зокрема хуліганськими проявами, розбоями, грабунками і крадіжками, вбивствами та питомою вагою корінного і некорінного населення. Важко стверджувати, що злочинність залежить від етнічного складу населення території, однак відомо, що переважна більшість злочинів здійснюється особами неукраїнської національності. Мігранти складають специфічну соціальну групу, представники якої досить часто стають як суб'єктами (контрабанда, розповсюдження наркотиків), так і жертвами вчинення злочинів (бізнес, пов'язаний з нелегальною міграцією, розкрадання, вчинені у різних формах).Перш ніж говорити про відмінності в структурі злочинності в регіонах, слід мати на увазі структуру злочинності у країні в цілому. Перше місце тут займають злочини проти власності громадян і держави.

Особливу тривогу викликає ріст злочинності маргінальних прошарків, головним чином молодіжних, що залишилися на узбіччі реформ і приватизації, на узбіччі навчання і скільки-небудь престижних форм суспільно-корисної зайнятості. До них примикають біженці і незаконні емігранти з інших країн. Багато хто з них уже зараз добре освоїли кримінальні уроки нецивілізованого ринку і нічого не вміють робити, крім вчинення злочинів.

30. Соціально-психологічні причини та умови злочинності.

Н. Ф. Кузнецова, яка є  представником соціально-психологічного  напряму, визначає, що причини злочинності мають  соціально-психологічний зміст. Н. Ф. Кузнецова під причинами злочинності розуміє систему негативних соціально-психологічних явищ, що пов`язані із протиріччями суспільства і держави та породжують злочинність. Тобто причини злочинів і злочинності полягають у соціально-негативних протиріччях психології суспільства, спільноти, окремого громадянина. Зміст умов злочинності може бути найрізноманітнішим – соціально-психологічним, економічним, соціальним, правовим, організаційним та ін. За близькістю до злочинності і злочинів вона виділяє умови безпосередні та  опосередковані. На її думку, суттєву роль у механізмі причинно-наслідкового зв`язку відіграють внутрішні та зовнішні протиріччя, що виникають як усередині суспільства та держави, так і при їх взаємодії з зовнішнім світом. При класифікації причин і умов злочинності Н. Ф. Кузнецова є прихильником розподілу їх на рівні – причини і умови злочинності в цілому; причини і умови окремих груп злочинів; причини і умови окремого конкретного злочину.

Криміногенні  умови класифікуються також за 2 групами: умови, що сприяють учиненню злочинів (ситуаційні умови); умови, що формують криміногенну мотивацію. До групи ситуаційних умов також входять і віктимогенні умови, тобто поведінка потерпілих.

Усі причини і умови  на сучасному етапі розвитку суспільства (Росії) Н. Ф. Кузнецова групує в 4 основні  підсистеми: економічні; причини і  умови кримінальної агресії; причини  і умови кримінальної необережності; правові детермінанти.

1. Економічні причини і умови: причини: психологія: а) здирництва; б) паразитизму, в) злиднів; умови: а) помилки: у стратегії й тактиці економічних реформ; у приватизації; у банківській системі та акціонуванні; у виробничій сфері; у сфері споживання; у податковій системі;  б) безконтрольність; в) безкарність.

2. Причини і умови кримінальної агресії: причини: психологія: а) корисливої агресивності; б) побутової агресивності; в) націоналістичної агресивності; г) сексуальної агресивності; умови: а) безконтрольність обігу зброї та наркотиків; б) пропаганда культу насилля, порнографії, проституції; в) відсутність ефективної ранньої профілактики.

3. Причини і умови кримінальної необережності: причини: психологія: а) легковажного ставлення до дотримання вимог громадської безпеки; б) егоїстично-недбале задоволення власних інтересів; умови: недоліки в: а) матеріальному; б) технологічному в) органі заційному; г) правовому забезпеченні особистої та громадської безпеки.

4. Правові причини і умови:  причини: психологія: а) правового нігілізму; б)правової легковажності; в) правового безкультур`я; умови: а) недосконалість законодавства; б) прорахунки правозастосовчої практики; в) неефективність правового виховання; г) слабка громадська профілактика; д) неефективність ранньої профілактики на стадії право порушень.

31. Маргінальність та злочинність.

Феномен маргінальності відноситься до характеристики стану  особистості, яка піддається певним випробуванням, викликаним переходом  індивідів з однієї соціокультурної  середи в іншу. Найбільш вираженим випадком такого переходу є спадна соціальна мобільність і вимушена міграція індивідів. У підсумку виходить, що мова йде про характеристики свідомості, поведінки та способу життя особистості, що опинилася на межі різних культур, соціальних груп, спільнот (культурна маргінальність, маргінальність соціальної ролі, структурна маргінальність).

У 80-і роки для радянських кримінологів саме цей аспект залишався  єдиним і головним у розумінні  маргінальної середовища: це - соціально  нестійка декласована і полудеклассірованная соціальна група, як правило, включає нероб, волоцюг, алкоголіків, наркоманів, соціально неадаптованих суб'єктів з кримінальним минулим, які значно ускладнюють кримінологічну обстановку. 
Взаємозв'язок маргінальності та злочинності в даному випадку може трактуватися не тільки у вигляді припущення, що маргінал в силу ряду обставин схильний до правопорушень, вчиненням злочинів, але і у вигляді припущення, що маргінал, який перебуває на «околиці», в «Придонья» соціального життя ( «люмпени», «бичі», «бомжі», повії, жебраки і т.п.), меншою мірою захищений у правовому відношенні, ніж інші, і частіше стає жертвою злочинів різного роду. Втім, умови життя маргіналів подібного роду є такими, що грань між віктимна чи злочинністю зникає, Стати жертвою злочину або самим злочинцем в даному випадку ними нерідко сприймається як норма, в порядку речей.

З цієї точки зору для  кримінологів особливу значимість набуває  внутрішній світ маргінальної особистості, її свідомість і поведінку. Безсумнівно, процес маргіналізації, зміна однієї соціокультурного середовища на іншу, не може проходити безболісно.

Людина, що сформувався в одних умовах, засвоїв відповідні цінності, норми і традиції, які закріплювалися фактично з моменту його народження, при вторгненні в чужу йому соціально-культурне середовище, зі своїми усталеними нормами і традиціями, виявляється у владі почуття тривоги, стурбованості за своє майбутнє . У разі відсутності обставин, що сприяють сприятливої ​​адаптації маргінала, не тільки можливий, а й у більшості випадків відбувається вибух агресії, виливається нерідко в злочинну дію. Певний інтерес представляють і психологічні характеристики, властиві особистості маргіналів: слабка опірність життєвим труднощам; дезорганізованість, приголомшеність, нездатність до самостійного аналізу тривожних відчуттів; непристосованість до боротьби за свої права і свободи; занепокоєння, тривожність, внутрішня напруга, що переходить іноді в нічим не виправдану паніку ; ізольованість, відчуженість і ворожість до інших людей; руйнування власної організації життя, психічна дезорганізація, безглуздість існування, схильність до психічної патології і суїцидальних дій; егоцентричні, честолюбство і агресивність. Всі ці риси маргінала як би стихійно утворюють той глибинний шар психіки, який підводить його до межі криміногенності і роблять його вразливим у правовому відношенні.