Шпаргалка по "Криминологии"

44. Настанова та її роль у механізмі злочинної поведінки.

З позицій психології людина здійснює вольові дії (акти) і неусвідомлені, рефлекторні рухи та імпульсивні дії. Поведінка складається з низки вчинків, що знаходяться під контролем свідомості; діяльність — сукупність послідовно здійснюваних, поведінських актів, які спричиняють зміни в оточуючому, середовищі та в самій особі. Діяльність можна розглядати дещо інакше — не як сукупність поведінських актів, а з позиції їх значимості для людини, оточуючих, суспільства у цілому, їх соціальної цінності (правової, політичної, моральної, релігійної тощо). Також у злочинній поведінці істотну роль відіграє такий компонент спрямованості особистості як соціальна установка. Чимало досліджень, заснованих на загально-психологічному понятті соціальної установки,  ввели в науковий обіг поняття антисуспільної установки, як одного з факторів, що визначає злочинну поведінку. Для багатьох правопорушників характерна особистісна установка на злочинну діяльність (у особи з викривленими потребами, антисуспільними поглядами і звичками). Особистісна установка на злочинну діяльність обумовлює здійснення правопорушниками діянь, як правило, агресивного, насильницького спрямування. Характерно, що прояв агресивності цих осіб не є реакцією на обставини конфліктної ситуації, а виражає насамперед прагнення особи реалізувати агресивні спонукання незалежно від того, сприятлива ситуація чи ні. Як стверджує В.В. Бедь, ситуативна установка найбільш властива для правопорушників підліткового і молодіжного віку, що є відображенням їх загальної соціальної незрілості, внутрішньої суперечливості, емоційно-вольової нестійкості, які зумовлюють невідповідні реакції особи об'єктивним обставинам. Для того, щоб більш правильно кваліфікувати здійснений злочин, здійснити вибір найбільш підходящих психологічних прийомів впливу на злочинця (в подальшому звинуваченого) в процесі проведення слідчих дій та більш успішно виявити причини і умови злочину юридичні працівники повинні вивчати психологічні особливості злочинця (звинуваченого). Із змістовної точки зору психологічне вивчення особистості злочинця включає в себе дослідження його внутрішнього світу, потреб, інтересів, мотивів, які визначають вчинки і дії людини, емоційної і вольової сфери, індивідуальних особливостей мислення, пам'яті, сприйняття, уяви та інших психічних явищ.

45. Віктимологічний аспект механізму конкретного злочину.

Вчинення значної кількості  злочинів залежить не тільки від злочинця, але і від потерпілої особи внаслідок їх взаємодії. Із давніх-давен прийнято вважати, що для вчинення злочину необхідні, з одного боку, винні, а з другого — потерпілі. На певних етапах злочинного посягання вони взаємодіють, а нерідко прямо «співпрацюють». Причому потерпілий відіграє не останню роль у процесі зародження, розвитку і вирішення криміногенної ситуації.

За вибірковими даними, «механізм» конкретного злочину був пов’язаний з особою і поведінкою потерпілого  у кожному другому разі побутового насильницького злочину, в кожному третьому випадку зґвалтування, у двох випадках з п’яти при вчиненні автотранспортних злочинів, у восьми випадках з десяти при вчиненні кримінально караного шахрайства.

За останні тридцять років проблеми особи і поведінки потерпілих від злочинів стали предметом кримінальної віктимології. Віктимологія у буквальному перекладі з латинської (victima — жертва) і грецької (logos — вчення) означає вчення про жертву. Основними вихідними поняттями віктимології є «жертва», «віктимність», «віктимізація».

Жертва злочину з точки зору кримінальної віктимології — це потерпіла  фізична особа незалежно від  того, чи визнана вона потерпілою у  кримінально-процесуальному порядку  і чи оцінює себе такою суб’єктивно. Поняття жертви аналогічне поняттю потерпілого. Головне міститься тут у тому, щоб потерпілий був одним з елементів криміногенної ситуації і своєю поведінкою певною мірою сприяв злочину. Його необачна, ризикована, легковажна, розбещена, аморальна, неправомірна поведінка може полегшити, спровокувати злочин проти нього самого, оскільки він може істотно впливати на мотивацію злочинної поведінки винного. І в той же час зважена, правомірна, передбачлива поведінка людини, що опинилася в криміногенній ситуації, здатна відвернути злочинне посягання на неї або звести його до мінімуму.

Віктимність — це підвищений ступінь  схильності тієї або іншої особи  до того, щоб стати потерпілою, жертвою  злочину внаслідок притаманних  їй властивостей. Це поняття означає  одночасно і певне явище, і  спосіб дій людини.

Загальна разова віктимність, слід зазначити, властива будь-якому громадянинові. У принципі, у суспільстві, в якому  існує злочинність, потерпілим від  злочину може стати будь-яка людина внаслідок різних обставин. Втім кримінологію цікавить постійна підвищена віктимність (так би мовити, супервіктимність) окремих осіб як соціально зумовлена властивість їх особистості. Мається на увазі їх «здатність» стати жертвою злочину в обстановці, коли такий вихід міг бути об’єктивно відвернутий.

Інакше кажучи, нездатність протистояти злочинцю, уникнути небезпеки там, де вона об’єктивно могла бути відвернена. Чим більшою є ймовірність людини стати жертвою злочину, тим більшою віктимністю вона наділена. Така людина постійно створює віктимологічні ситуації.

Ступінь віктимізації особи  залежить від статі, віку, освіти, професійної  зайнятості, її морально-психологічних  особливостей і характеру злочинів, що вчиняються при цьому. Зокрема, більш  віктимними є чоловіки, ніж жінки. Причому особи чоловічої статі  частіше виявляються потерпілими від хуліганства і злочинів проти особи; а потерпілими від шахрайства та інших корисливих злочинів — жінки. Особливу віктимну групу становлять неповнолітні. У цьому віці люди відрізняються емоційною нестійкістю, відсутністю життєвого досвіду, що ускладнює їм вибір належного варіанта поведінки в складних і неординарних життєвих ситуаціях. Підвищена віктимність характерна і для осіб похилого віку, що обумовлюється віковими, фізичними і психічними змінами в ці роки (фізична слабкість і немічність, хворобливі явища, пов’язані з віком, погіршенням пам’яті і т. ін.).

Значною віктимністю  відрізняються особи певних професій, пов’язаних з ризиком посягання  на них (наприклад, інкасатори, водії  таксі, касири торговельних підприємств, особи, які виконують обов’язки з охорони громадського порядку, суб’єкти індивідуальної трудової діяльності тощо).

Слід зазначити, що хоча жертва злочину деякою мірою причетна до злочинного акту, питання про  її відповідальність за злочин, що відбувся, природно, знімається. Кримінальну відповідальність за вчинений злочин несе тільки суб’єкт злочину.

Вивчення особи і  поведінки потерпілих, по-перше, має  на меті пояснити вплив віктимності  на «механізм» конкретного злочину  і, по-друге, запропонувати ефективні  та диференційовані заходи щодо віктимологічної профілактики. Останні дозволяють вести боротьбу зі злочинністю одночасно двома способами, а саме: шляхом зменшення злочинців і шляхом зменшення кількості осіб, які внаслідок індивідуальних особливостей можуть за наявності вказаних вище обставин стати жертвами злочинів.

46. Віктимізація та віктимність.

Віктимологія - напрямок кримінології, що вивчає кількісну та якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їхніх взаємовідносин зі злочинцями, з метою вдосконалення форм і методів запобігання злочинності.

 Предметом віктимології, а точніше  кримінальної віктимології, є: жертви злочинів; відносини, що пов'язують злочинця та жертву; ситуації, які передують злочину. Функції віктимології: пізнавальна -полягає у вивченні особи потерпілого, станів віктимності та віктимізації з метою розробки відповідних заходів запобігання їм; інформаційна - передбачає надання рекомендацій щодо розкриття та розслідування діянь, скоєних за наявності взаємозв'язку між злочинцем і жертвою; прикладна - визначається тим, що її знання використовуються у правотворчій і правозастосовній діяльності, зокрема, при індивідуалізації відповідальності підсудних, зважаючи на поведінку потерпілих, а також для розробки науково обґрунтованих заходів віктимологічної профілактики злочинів.

Завданням віктимології є встановлення більш повної картини латентної  злочинності через виявлення  потерпілих від невідомих або  прихованих злочинів, а також удосконалення  механізмів компенсації шкоди потерпілому  на справедливій основі.

Потерпілий від злочину (ст. 49 КПК  України) - особа, котрій злочином безпосередньо  заподіяно моральну, фізичну чи майнову  шкоду. Про визнання громадянина  потерпілим, особа, що проводить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.

Беручи до уваги наведене визначення, віктимологічна характеристика потерпілого  охоплює більш широке коло ознак.

Жертва у віктимології - це особа  або певна спільнота людей, котрій прямо чи опосередковано завдано  будь-якої шкоди від злочинного посягання. Таке широке трактування особи потерпілого дає можливість комплексно дослідити всі її ознаки.

Виходячи з положень філософії, вітчизняні кримінологи, насамперед, вказують на об'єктивні та суб'єктивні зв'язки між злочинцем і потерпілим.

Об'єктивний зв'язок існує між потерпілими та злочинцями незалежно від того, знають вони одне одного чи ні. їх об'єднує час і місце вчинення злочину. У деяких випадках злочинних посягань об'єктивний зв'язок між різними незнайомими людьми перетворює їх на співпотерпілих (потенційних або реальних) і часто зумовлює їхню поведінку та спільні дії.

Суб'єктивний зв'язок "злочинець-жертва" наявний за умови, що вони знають одне одного. Зв'язок "злочинець-жертва" у віктимології розглядається не тільки як відношення, але й як тривала  подія, що існує в певному просторі та часі, зміст якої визначає поведінку потерпілих, їхню взаємодію зі злочинцями до, під час, а інколи й після скоєння злочину.

Зв'язок "злочинець-жертва" може розглядатись і як певний стан, коли в одній особі "уживаються" злочинець і жертва одночасно чи почергово.

Важливе значення має також ситуація вчинення злочину. Злочинець, як і потерпілий, діє не тільки відповідно до реальної ситуації, але й так, як вона сприймається й інтерпретується ним. У процесі  взаємодії злочинця та потерпілого виникає віктимо-криміногенна ситуація, в якій і скоюється злочин.

Віктимність - це така соціально-психологічна сукупність рис особи, що зумовлює високу ймовірність стати об'єктом злочинного посягання. Треба зауважити, що віктимність - це якісний показник: чим вища віктимність особи, тим більша ймовірність того, що вона стане жертвою злочину.

Віктимність конкретної особи (індивідуальна  віктимність) - це об'єктивно притаманна людині (реалізована злочинним актом або залишена як потенційна) здатність, схильність стати за певних обставин жертвою злочину. Залежно від особистісних рис і поведінки конкретного індивіда ступінь його вразливості може перевищувати середній (підвищена віктимність) або бути нижчим від середнього (мінімізована віктимність). Індивід не придбав віктимність у процесі життєдіяльності, а є віктимним з моменту народження та до смерті; він не може не бути віктимним, оскільки живе в суспільстві, де не ліквідована злочинність, отже, існує об'єктивна можливість стати жертвою злочину.

Віктимізація - це процес перетворення особи чи групи осіб на реальну  жертву, а також результат такого процесу; віктимізувати означає перетворити когось на жертву злочину. Девіктимізація - зворотний процес явища.

Віктимна ситуація - життєва ситуація, що складається у зв'язку з характеристиками особи чи поведінкою потенційної жертви, коли виникає реальна можливість заподіяння їй шкоди.

47. Класифікація жертв злочинів.

Особа потерпілого вивчається віктимологією на двох основних рівнях: на першому, індивідуальному рівні, вивчають фактори, що можуть упливати на виникнення та розвиток наміру в майбутнього злочинця вчинити злочин, а також на механізм вчинення злочину; на другому рівні вивчається сукупність жертв, яким злочином завдано шкоди, з метою визначення реальних наслідків злочинності.

У загальних рисах кінцевою метою  вивчення жертв злочинів є підвищення ефективності запобігання конкретним злочинам і злочинності загалом через здійснення цілеспрямованого впливу як на злочинців, так і на потенційних жертв злочинів.

Важливе значення в розкритті змісту поняття "жертва" належить вивченню ЇЇ на соціально-психологічному рівні, що охоплює її соціальний статус, позиції, ролі.

Статус потерпілого визначається сукупністю його прав і обов'язків  у межах кримінального процесу та, що важливо для віктимології, його с і осунками з іншими особами, які пов'язані зі злочинною поведінкою.

Позиція жертви - це особливості стосунків  між жертвою та злочинцем, між  свідками злочину, між "співпотерпілими" й між третіми особами тощо.

Роль жертви - це поведінка потенційної жертви перед вчиненням злочину та в момент вчинення злочину. Адже її поведінка може так уплинути на розвиток конфлікту, що перетворить її з об'єкта злочину на його суб'єкт (наприклад, при сімейно-побутових конфліктах).

Роль жертви в кримінологічному механізмі злочину може бути найрізноманітнішою - від нейтральної до максимально  провокаційної. Особливе віктимологічне значення має провокуюча поведінка жертви внаслідок її високого віктимного потенціалу. Дуже часто така поведінка є приводом і джерелом конфлікту.

Жертві може бути завдано  шкоди й у результаті її необачливих дій, неправильної оцінки ситуації, а через це й неправильної поведінки. До ситуацій, коли в результаті поведінки жертви створюється об'єктивна можливість вчинення злочину, належать також відсутність необхідної реакції на злочинні чи інші негативні дії, невчинення опору діям злочинця.

Віктимологічно значущою може бути також позитивна поведінка жертви, якщо вона полягатиме в здійсненні захисту будь-якої особи від злочинних посягань, при виконанні службо вих або громадських обов'язків. У таких випадках, якби жертва не діяла певним способом, вона б не викликала відповідної насильницької реакції з боку злочинця.