Шпаргалка по "Криминологии"

Отже, злочинці відрізняються  негативним або байдужим ставленням до виконання своїх громадських обов'язків і дотримання правових норм, вибором незаконних засобів задоволення особистих потреб, егоїзмом, ігноруванням суспільних інтересів тощо.

36. Соціалізація та її роль у формуванні особистості злочинця.

Відомо, що соціалізація людини здійснюється через засвоєння  нею певних законів, моральних вимог, системи цінностей. Перекоси в економічній, соціальній, політичній сферах впливають на людей, нерідко деформуючи їх уявлення про добро і зло, стираючи межу між дозволеним і порушенням закону. В основу певної системи цінностей, з якою зіштовхнулась сучасна людина, покладені гроші, особиста вигода, ідея збагачення за будь-яку ціну. Хабарництво, розкрадання, ухилення від сплати податків, приховування валютної виручки, шахрайство з фінансовими ресурсами, корупція стали нормою життя. В цих несприятливих соціально-економічних і психологічних умовах виникає безліч криміногенних ситуацій, в яких — з своєї чи чужої волі — опиняються працюючі на різних посадах жінки. Орієнтація на егоїстично-споживацькі цінності, скрутне матеріальне становище, тривога за майбутнє сім'ї, мінливі перипетії бізнесу, мотиви престижу, бажання розбагатіти, позбавитися обов'язків породжує і сприяє зростанню корисливої, корисливо-насильницької і насильницької злочинності.

37. Дискусія про співвідношення природного та соціального в особистості злочинця.

У вченні про особу злочинця принциповим є питання про роль біологічних факторів у злочинній поведінці. Ця проблема до кінця не вирішена й різними кримінологами трактується по-різному.

Розглядаючи злочин як акт  вибіркової людської поведінки, що регулюється соціальними законами, необхідно визнати соціальну зумовленість не тільки його змісту, але і його походження. Визнання соціальної природи злочинності та її причин не означає, що відкидається бодай якийсь уплив біологічних властивостей людини на її поведінку й, зокрема, на вчинення різних злочинів. У структурі будь-якої особистості біологічні властивості є необхідним компонентом.

Біологія людини - це і будова її тіла, і функції внутрішніх органів, і деякі психічні процеси; здоров'я та хвороби; потреби й можливості в певній сфері, нарешті, безліч зв'язків з навколишнім середовищем (їжа, одяг), без яких людина існувати не може.

Із погляду представників  соціологічного напряму, відмінність  злочинної поведінки від правомірної  полягає в її спрямованості, цілях  і системі мотивів. Злочинцям притаманні потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, погляди зовсім іншого характеру, ніж законослухняним громадянам. Вольові фізичні характеристики можуть сприяти чи перешкоджати вчиненню злочинів, проте за їх допомогою неможливо визначити, чому саме вчинено злочин.

Отже, предметом кримінологічного вивчення, що допоможе відповісти на питання  про причини злочинної поведінки, повинна бути така система особистісних характеристик, які закономірно виявляються в ній: сфера потреб і мотивації (потреби, інтереси, мотивація); ціннісно-нормативна сфера свідомості особи (погляди, установки, переконання, ціннісні орієнтації, спрямованість особи); соціальні позиції особи з відповідними соціальними нормами; діяльність особи, що має значення в соціальному, моральному та правовому аспектах, її місце та роль у цій діяльності.

Представники цього  напряму не заперечують можливостей  упливу на злочинну поведінку психічних  аномалій особи. Проте, на їхню думку, власне психічні аномалії, здебільшого, не успадковуються, а набуваються, тобто мають соціально зумовлене походження внаслідок упливу сім'ї, форм виховання, ситуації в колективі тощо. Вони вважають, що в боротьбі зі злочинністю осіб, які мають психічні аномалії, необхідно вживати заходів як правового, так і медичного характеру.

Біологічна природа  людини не може орієнтуватися на норми  права, оскільки вони мають не біологічний, а соціальний характер.

Від біологічних особливостей, насамперед, залежить те, що візьме особа  від навколишнього середовища, які  громадські відносини ввійдуть до її структури. Інакше кажучи, природа наділяє людей ніби своєрідним фільтром, через який не кожний соціальний фактор може пройти. Біологічне постає як обставина, під впливом якої формується система суспільних відносин, які складають сутність особистості.

Генетичні й інші біологічні, фізіологічні відхилення, звичайно, певною мірою впливають на поведінку  людини. Це безперечний факт, який, однак, вимагає правильного тлумачення. Отож вказані негативні особливості, що не виключають осудності особи, є соціально зумовленими, їхній характер залежить від соціальних факторів, адже особистість формується під провідним впливом соціального середовища.

Соціально-біологічні ознаки в криміногенній детермінації є не причинами й умовами злочинності взагалі, а також окремих її видів, а умовами (не причинами) деяких насильницьких злочинів, злочинів неповнолітніх, дезадаптивних злочинів і низки необережних злочинів, пов'язаних з використанням техніки. Якщо ці ознаки стали безпосередньою причиною суспільно небезпечної поведінки, то йдеться про неосудну поведінку, що виключає злочинність і кримінальну караність.

Соціальне - це не що інше, як особливо організоване біологічне, а особа людини формується під впливом двох потоків інформації - соціальної та генетичної, - що діють одночасно. Генетично успадковується темперамент, від якого значно залежить характер людини, зокрема, така його особливість, як залежність поведінки від зовнішнього впливу. Успадковує людина й інтелектуальні та інші здібності, талант, обдарованість. Підструктура біологічно зумовлених рис особи - темпераменту, здібностей, типу нервової системи, а також патології психіки - бере дійову участь у процесі саморегуляції, а іноді навіть є визначальною. Деякі види психопатії за певних умов визначають протиправну поведінку особи, а патологічні відхилення психіки зумовлюють підвищений ризик насильницьких посягань на життя, здоров'я, честь і гідність інших.

Успадковується також  фізична організація індивіда, що має важливе, а іноді вирішальне значення для формування особи злочинця. Крім того, життя наводить приклади природженої схильності до вчинення злочинів - це випадки вчинення злочинів неповнолітніми в ранньому віці, коли стверджувати про вплив соціального середовища недоцільно. Спостерігається підвищена кримінальна активність серед певних національних груп (мігрантів з Кавказу, Середньої Азії, циган) на теренах колишнього СРСР, негрів та іммігрантів з країн Латинської Америки у США, що неможливо пояснити виключно соціальними факторами. Проте ця тема залишається практично недослідженою через побоювання звинувачень у расизмі.

Отже, соціальне та біологічне в людині не суперечать одне одному, тим паче не є взаємно виключеними, а перебувають у взаємодії  та взаємозв'язку.

38. Типологія та класифікація злочинців.

Типологія — це прийом наукового мислення й емпіричного пізнання, що полягає в розчленуванні явищ і об'єктів на окремі елементи (типи) за найбільш істотними ознаками, у виявленні відмінності між ними.

Кримінологічна типологія  злочинців, зазвичай, базується на двох підставах: характері вчинених злочинів; глибині та стійкості антисоціальності особи.

За характером вчинених злочинів виокремлюють такі типи злочинців: насильницькі (агресивні), що посягали на життя, здоров'я, честь і гідність людини (з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найважливіших благ) - це вбивці, ґвалтівники, хулігани, засуджені за вандалізм; корисливі, котрі вчинили крадіжки та розкрадання майна ненасильницькими способами - хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники та ін.; корисливо-насильницькі (з корисливо-егоїстичною мотивацією, пов'язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості та чесної праці) - бандити, грабіжники, рекетири, злочинці й наймані вбивці; злісні соціально дезорганізовані типи (з індивідуалістично-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов'язків) - порушники правил адміністративного нагляду, порушники правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою та ін.; необережні (з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання різних правил техніки безпеки) - особи, що вчинили злочини з необережності.

За глибиною та стійкістю  антисоціальності особи виокремлюють таких злочинців: випадкових злочинців - осіб, які вперше вчинили злочин унаслідок випадкового збігу обставин усупереч загальній позитивній характеристиці всієї їхньої попередньої поведінки (для них злочин не домінантна лінія поведінки, не закономірний результат криміногенної взаємодії особистості та середовища, а радше, прикрий (хоча й винний) епізод їхнього життя); ситуаційних злочинців - осіб, що вперше вчинили злочин, невстоявши перед упливом несприятливих зовнішніх факторів формування та життєдіяльності особистості, однак взагалі характеризуються більше позитивно, ніж негативно (однак припускаються аморальних вчинків); злісних злочинців - осіб, які вчинили декілька злочинів і перебувають у стійкій опозиції до суспільства (для деяких з них злочин став професією); особливо злісних злочинців - осіб, котрі вчиняють тяжкі й особливо тяжкі злочини (до них належать й усі ті, хто вчиняє злочини у складі організованих груп і злочинних організацій).

Отже, типологія фіксує не просто те, що трактується найчастіше, а закономірне, що є логічним результатом соціального розвитку особи. Вона поглиблює наші знання про злочинців, що сприяє розв'язанню загальних завдань боротьби зі злочинністю, й зокрема, підвищенню ефективності індивідуальної профілактики злочинів і ресоціалізації засуджених. Слід зазначити, що будь-яка типологія має умовний і суб'єктивний характер, перелічені типи не завжди наявні в "чистій" формі. Можливі й мішані типи, додаткові варіації розчленування злочинців.

39. Поняття та класифікація причин та умов конкретного злочину.

Злочин, як і будь-яка  інша поведінка людини, є наслідком певної взаємодії людини і соціального середовища. Щодо злочинної поведінки мають на увазі, як правило, не суспільство взагалі, а конкретне мікросередовище, де людина життєдіє, під впливом якого формуються  її соціальні позиції, моральні цінності, відбуваються становлення і розвиток її особистості. Це середовище часто відрізняється тим чи іншим неблагополуччям: у ньому трапляються деформації буденної свідомості, існують стереотипи ганебної поведінки.

У зв’язку з цим  не можна не зазначити, що в нашій дійсності, у деяких інститутах соціалізації людей, серед окремих верств населення, у ряді соціальних груп мають місце негативні явища, недоліки, а часом серйозні упущення, сукупність яких слід розглядати як обставини несприятливого розвитку, становлення особистості, тобто процесу соціалізації особи.

Вивчення причин боротьби зі злочинністю в нашій  країні дозволяє назвати деякі з  таких обставин:

1. Насамперед з такими  обставинами ми стикаємося в  первинному осередку суспільства  — у родині. Наше суспільство і держава не можуть взяти на себе повністю турботу про виховання дітей. Воно, як і раніше, зосереджене в такій малій соціальній групі, як сім’я, котра була і залишається першою і найважливішою виховною установою молоді. Дійсно, сім’ї первинно належить вирішальна роль у становленні особи, формуванні її потреб, моральних цінностей, звичок, поглядів, її оцінок про навколишній світ, людей, про дозволене і недозволене, добро і зло, про оцінку власних вчинків. Утім, у деяких сім’ях відбуваються певні негативні явища і процеси, що заважають їм правильно виконувати свою соціальну функцію з виховання дітей. Серед таких явищ і процесів можна назвати: ранні психологічно непідготовлені шлюби між особами, які не досягли соціальної зрілості; необдуманий підхід і невиправдану поспішність, що проявляють молоді люди при утворенні сім’ї, і це часто робить її незабезпеченою і неповноцінною; неміцність сімейних зв’язків і нездорові стосунки між подружжям; нездорові взаємовідносини між батьками і дітьми; розпад сім’ї; відсутність обстановки ефективного осуду різного роду неблагополуччя в сім’ї громадськості; невміння або небажання з боку окремих батьків виховувати дітей, відсутність у багатьох (особливо в матерів) вільного часу для цього; застосування неправильних методів і прийомів виховання; аморальна, протиправна поведінка батьків або дорослих членів сім’ї, які дають поганий приклад дітям (пияцтво, прояв злоби, жорстокості, вульгарності, систематичне здійснення протиправних вчинків, порушення правил спільного проживання); притягнення батьків або дорослих членів сім’ї (іноді неодноразове) до кримінальної відповідальності тощо. Виховання у таких сім’ях, природно, здійснюється ненормально. У них часто виростають закоренілі циніки, жорстокі, немилосердні, безпринципові, розбещені індивіди, люди з перекрученими потребами, шкідливими звичками. Певна кількість таких сімей, як свідчить практика, належить до так званих неблагополучних сімей, що «постачають» неповнолітніх злочинців. Більше однієї третини засуджених підлітків і неповнолітніх виховувалися саме у таких сім’ях. Однак випадки несприятливого формування особи трапляються й у сім’ях зовні цілком респектабельних. Утім у деяких з них панують бездуховність, споживча психологія, прагнення до накопичення; у них дітям дають уроки крайнього індивідуалізму, егоїзму, неповаги до людей і різного роду соціальних заборонів тощо. Є чимало прикладів учинення злочинів вихідцями з подібних сімей.

2. Наступною соціальною  установою, що покликана сприяти належному формуванню особи, є школа. У шкільний період, коли підліток включається у безліч нових суспільних зв’язків, процес його соціалізації в су спільстві протікає найбільш активно: інтенсивно пізнається зовнішній світ, засвоюється позитивний досвід попередніх поколінь, уточнюються обов’язки перед суспільством і державою. Школа — це те середовище, яке суттєво впливає на вироблення підґрунтя світогляду неповнолітніх, їх життєвої позиції; закладає правильне уявлення про честь, гідність, порядність. Вона покликана здійснювати моральне і трудове виховання учнів, виховувати в них повагу до старших, культуру поведінки в суспільстві, організованість, дисципліну, вимогливість один до одного, доброту і принциповість, правдивість, повагу до закону. Її обов’язок полягає в тому, щоб зміцнювати зв’язок з батьками, поширювати серед них педагогічні знання, добиватися єдності вимог сім’ї і школи у вихованні дітей. Однак на цьому етапі становлення особи, на жаль, трапляються певні недоліки і упущення, які не дають можливості шкільним колективам досягати поставлених цілей. Зокрема, у багатьох школах неналежно проводиться виховна робота, не практикується при цьому індивідуальний підхід до учнів; відзначається велика наповненість класів; на низькому рівні знаходиться шкільна дисципліна; спостерігається невдалий підбір педагогічних кадрів (у деяких школах працюють вчителями особи, позбавлені педагогічних здібностей, і які не мають достатнього обсягу знань); слабка матеріально-технічна база; відсутні тісні контакти з батьками; формально і беззмістовно організується дозвілля учнів. Перелічені та інші негативні обставини у своїй сукупності не сприяють правильному розвиткові і становленню особи школярів, особливо з числа вже соціально запущених підлітків, і «виштовхують» їх з кола нормальних відносин усередині класу, породжують бездоглядність, орієнтують їх на контакти з вуличними делінквентами, готують до протиправної поведінки.

3. Негативну роль у  формуванні особи часто відіграє  найближче побутове оточення, під  яким розуміють один з різновидів мікросередовища (поза межами сім’ї, школи, трудового колективу), в якому людина тривалий час перебуває, взаємодіє з її членами, спільно переслідує недозволені цілі, підкоряючись відповідним звичкам і нормам, навіть іноді всупереч власним поглядам і оцінкам на такі цілеспрямування. Нездорове найближче оточення, безумовно, спотворено впливає на особу. Адже буває так: становище в сім’ї, школі, трудовому колективі було і залишається благополучним, але найближче оточення згубно впливає на індивіда.

Криміногенними обставинами у цьому випадку можуть бути: вибір небажаних товаришів, осудливих форм розваг і аморального проведення вільного часу (наприклад, систематичні спільні випивки, азартні ігри, безглузді зборища у дворах, під’їздах, підворіттях, грубе порушення громадського порядку і т. ін.); тривала участь у неформальних групах з антисоціальним ухиленням (наприклад, вуличних компаніях), в яких склалися специфічні норми і зразки поведінки, самоствердження в них, засвоєння негативної групової психології, що неминуче ослаблює вплив позитивного середовища. Особливо це проявляється стосовно неповнолітніх, оскільки в ранньому, юнацькому віці відбувається найбільш інтенсивне криміногенне зараження.