Шпаргалка по "Криминологии"

Проблема класифікації жертв злочинів і, ще більшою мірою, їх типології - надто складна. Жертвою злочину може бути будь-яка людина з моменту її народження та до смерті. Надзвичайна неоднорідність об'єкта створює серйозні труднощі для віктимо-логічної класифікації, оскільки існує велика кількість кваліфікаційних ознак, які можуть бути покладені в її основу. Та при цьому необхідно дотриматись однієї основної вимоги -віктимологічна класифікація має відображати генетичний зв'язок між поведінкою жертви, з одного боку, та діями злочинця до й під час скоєння злочину - з другого. Цей звязок може простежуватись у різних аспектах: соціальному, біологічному, соціально-психологічному, моральному тощо.

Одна з традиційних  віктимологічних класифікацій базується  на критеріях, дуже близьких до щоденної практики (жертва умисних або необережних злочинів, винна чи невинна, заздалегідь намічена або ні, випадкова чи жертва-співучасник). Однак ці критерії не задовольняють потреб науки та практики, бо не розкривають справжнього розмаїття взаємодії потенційної жертви та злочинця.

Важливою віктимологічною  категорією є вина потерпілого.

Залежно від вини жертви (кримінально-правовий підхід) віктимологічну класифікацію розробив відомий румунський кримінолог Б. Мендельсон.

Він розрізняє: жертву повністю не винну ("ідеальна" жертва); жертву з незначною провиною; жертву винну однаково зі злочинцем; жертву з провиною більшою, ніж у злочинця; жертву особисто винну в скоєнні злочину; стимулювальну жертву (психічно хворі, малолітні, особи похилого віку).

Комплексним підходом в  основу класифікації покладено ступінь віктимності, що найбільш узагальнено відображає: віктимну деформацію особи; професійну віктимність; вікову віктимність; віктимну патологію.

Це дає можливість виокремити декілька типів жертв  злочинів.

Випадкова жертва - особа  стає такою внаслідок збігу обставин. Взаємовідносини, що виникли між жертвою та злочинцем, не залежать від їхніх волі та бажання.

Жертва з незначним  ступенем ризику - особа, що живе при  нормальних для всіх людей факторах ризику, але віктимність якої зросла непередбачено під упливом конкретної несприятливої ситуації.

Жертва з підвищеним ступенем ризику - особа, котра має  низку віктимних ознак. До цієї категорії  належать два основних види жертв: жертви необережних злочинів, коли характер роботи, яку вони виконують, або їхня поведінка в громадських місцях мають більш високу, ніж звичайно, віктимність; жертви умисних злочинів, соціальний статус яких або роль, яку вони виконують, пов'язані з підвищеним ризиком (працівники правоохоронних органів і воєнізованої охорони тощо). Жертвами цього типу можуть бути й особи, віктимність яких зросла внаслідок конкретних взаємин між жертвою та злочинцем, а також діями третіх осіб, котрі породили конфліктну ситуацію. Віктимність може проявитися також у манерах поведінки майбутньої жертви, в її зовнішності.

Жертва з дуже високим  ступенем ризику-особа, морально-соціальна  деформація якої не відрізняється від  правопорушників. Вона характеризується стійкою анти суспільною спрямованістю, схильністю до алкоголю, наркотиків, статевою розбещеністю тощо. Висока віктимність - це стан, який тривалий час не зникає і після того, як особа змінила свою поведінку.

Отже, класифікація жертв  необхідна не тільки для їх вивчення, а й, більшою мірою, для організації  спеціального напрямку запобіжної роботи - віктимологічної профілактики.

 

48. Методика кримінологічних досліджень.

Кримінологічний аналіз злочинності дає можливість розробляти конкретні заходи, спрямовані па боротьбу з нею, будувати цю роботу цілеспрямовано та планомірно, правильно координувати діяльність правоохоронних органів і громадських організацій. Тож вивчення злочинності, виявлення її детермінант дає змогу згодом проводити ефективний комплекс економічних, соціальних, ідейно-виховних, організаційно-управлінських, правових заходів запобігання злочинності.

Отже, кримінологічні дослідження  дають змогу на основі комплексного вивчення стану злочинності розробити  та втілити в правоохоронну практику ефективні заходи запобіжної діяльності.

Наукове дослідження  в кримінології - це процес отримання нових знань про злочинність, причини й умови, що її зумовлюють, особу злочинця для розробки та реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи з метою запобігання злочинним проявам.

У проведенні соціологічних досліджень виділяють  чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов'язаних етапи: підготовчий; збір первинної кримінологічної інформації; упорядкування й обробка зібраної інформації; аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій.

Отож підготовка кримінологічного дослідження охоплює: добір методології  дослідження; обґрунтування теоретичних  засад і логічної послідовності  дослідження; вироблення інструментарію (анкети, бланки інтерв'ю тощо); розробка методичних документів для збирання первинної інформації (поради інтерв'юерові, спостерігачеві тощо); формування дослідницької групи відповідно до мети та завдань дослідження (розробників програми й інструментарію, виконавців досліджень, аналітиків для підготовки підсумкового звіту); навчання спеціалістів досліджень (інтерв'юерів, спостерігачів та ін.); розробка програми обробки даних.

Кримінологічне дослідження проводиться, щоб отримати нові знання: про рівень, структуру, динаміку, характер злочинності в регіоні за визначений відрізок часу, про осіб, винних у вчиненні злочинів, розробити наукові рекомендації щодо усунення чи нейтралізації криміногенних факторів, підвищення ефективності запобігання їй.

Завдання дослідження  злочинності витікають з поставленої мети. До них належать: вивчення кількісних і якісних показників злочинності (рівень, структура, динаміка, характер, географія); вивчення причин й умов злочинності; дослідження тих обставин, які формують особу злочинця; дослідження системи заходів, що здійснюються правоохоронними органами з метою встановлення ефективності їхньої діяльності.

Наукове дослідження  в кримінології виконує чотири основних функції: описову, пояснювальну, прогностичну й регулятивну.

Описова функція — це повна й об'єктивна фіксація характеристик об'єктів дослідження та наявних між ними зв'язків і відносин.

Пояснювальна  функція — це теоретичний аналіз причиново-наслідкових зв'язків, виявлення закономірностей виникнення, розвитку й функціонування злочинності.

Прогностична  функція - це наукове передбачення розвитку явищ злочинності, визначення тенденцій і закономірностей її розвитку в перспективі.

Регулятивна функція - полягає в розробці та реалізації рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення практики боротьби зі злочинністю на основі конкретного емпіричного матеріалу, отриманого в процесі кримінологічного дослідження.

Складовими елементами кримінологічного дослідження є  об'єкти та суб'єкти дослідження.

Об'єкти - це суспільні відносини об'єктивного характеру, що існують поза та незалежно від людської свідомості. Найбільш загальними об'єктами кримінологічних досліджень є такі: злочинність; причини й умови здійснення злочинів; особа злочинця; заходи, яких вживають державні органи та громадські організації для запобігання злочинам.

Суб'єктами кримінологічного дослідження є конкретні організації, установи чи конкретні особи, що вивчають злочинність. До них належать: правоохоронні органи, суди, науково-дослідні інститути; творчі колективи та конкретні наукові працівники, а також працівники навчальних закладів.

 

49. Методи кримінологічних досліджень: загальна характеристика.

Застосування сукупності методів зумовлює отримання достовірної повної інформації та відповідно сприяє отриманню обґрунтованих висновків, підвищенню ефективності й обґрунтованості рекомендацій і пропозицій.

А. Зелінський пропонує всі методи поділяти за: обсягом; джерелами отримання інформації; способами обробки й аналізу кримінологічної інформації; дисциплінарною приналежністю.

За обсягом  кримінологічне дослідження може бути: суцільним, коли досліджується весь масив, так званої, генеральної сукупності, чи вибірковим, коли дослідження охоплює тільки певну частину генеральної сукупності.

За джерелами  отримання інформації розрізняють: опитування, спостереження, вивчення документів, експеримент, експертні оцінки, а також психологічні й економічні методи збирання інформації.

За способами  обробки й аналізу кримінологічної  інформації виокремлюють такі методи кримінологічного дослідження, як: статистика, типізація (класифікація), системно-структурний метод, математичне моделювання та загальнонаукові методи, що застосовують для опису й аналізу фактів, обґрунтування висновків і рекомендацій.

За дисциплінарною приналежністю (за початковим походженням) методи кримінології можуть бути: статистичними, соціологічними, психологічними, математичними, кібернетичними й економічними.

Коротко розглянемо деякі  методи кримінологічного дослідження.

Опитування - метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт підчас безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога та респондента через реєстрацію відповідей респондентів на сформульовані запитання. Методи опитування поділяються, в свою чергу, на: анкетування й інтерв'ювання.

Анкетування - це збирання кримінологічної інформації письмовим заповненням заздалегідь розроблених анкет. Відповідно, анкета - це тиражований, упорядкований за формою та змістом набір запитань у формі опитувального листка.

Інтерв'ю - метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника. Порівняно з анкетуванням, інтерв'ю має певні переваги та недоліки. По-перше, інтерв'ю надає можливість більш глибоко проникнути у соціально-психологічні причини людської поведінки. По-друге, під час його проведення можливо встановити ступінь відвертості респондента. По-третє, інформація, що збирається за допомогою інтерв'ю, надходить більш швидко й повно; вона, зазвичай, є безпосередньою та яскравою.

Спостереження - метод збору наукової інформації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, які відбуваються в соціальній реальності. Для спостереження характерними є систематичність, планомірність і цілеспрямованість. Найважливішою його перевагою порівняно з іншими соціологічними методами є синхронність із досліджуваним явищем, процесом. Це дає змогу безпосередньо вивчати поведінку людей за конкретних умов у реальному часовому просторі ("саме те", "саме тут", "саме зараз").

Метод експертних оцінок широко використовують при прогнозуванні злочинності й конкретних видів злочинів, для оцінювання рівня латентної злочинності, вивчення ефективності норм кримінального права, причин змін у динаміці злочинності та ін. Сутність методу експертних оцінок полягає в тому, що центром кількісної та якісної оцінки об'єктивних і суб'єктивних факторів, які впливають на злочинність або зумовлюють її, стає думка спеціалістів, котра спирається на їхній професійний науковий і практичний досвід. Основне завдання дослідження - сформулювати запитання, правильно обрати експертів й організувати роботу з ними.

Соціальний  експеримент - різновид експериментального методу, пов'язаний зі штучною, дослідною зміною умов і форм суспільного життя, а звідси, й з вивченням людської поведінки в умовах, які змінилися. Він дає можливість виявити нові чи уточнити раніше відомі факти, перевірити певну гіпотезу або нововведення, а також слугує джерелом одержання фактичного матеріалу.

 

50. Вибіркове дослідження. Валідність та репрезентативність вибіркового дослідження.

Якщо об'єктів кримінологічного дослідження порівняно небагато, то всі вони підлягають вивченню, тобто  суцільному дослідженню, а якщо об'єктів, які підлягають дослідженню, багато, то використають вибірковий метод (вибірку). Невизначену генеральну сукупність (множину об'єктів, які необхідно охарактеризувати ) можна охарактеризувати тільки за допомогою вибіркового дослідження. Прикладом невизначеної генеральної сукупності можуть бути злочинність, злочинці, потерпілі й інші множини, розміри яких практично неможливо точно визначити хоча б внаслідок того, що значна їх частина не потрапляє до статистики. Але зареєстрована злочинність стає визначеною генеральною сукупністю. Застосування вибіркового методу передбачає обов'язкове дотримання певних умов, основною з яких є репрезентативність вибірки (тобто вибірка повинна бути представницькою). Основні умови репрезентативності вибірки: здійснювати вибірку необхідно тільки з великої генеральної сукупності. Недоцільно здійснювати вибірку з множини, що складається з менш як тисячі одиниць;відбирати вибіркову сукупність необхідно так, щоб кожна одиниця генеральної сукупності мала однакові шанси потрапити до вибірки. Іншими словами, вибірка не повинна бути тенденційною, залежною від волевиявлення і нахилів дослідника;обсяг вибіркової сукупності повинен забезпечити її представницький характер (репрезентативність). Обсяг вибірки визначають за спеціальною формулою; він залежить від частки ознаки, що вивчається у генеральній сукупності, й заданої помилки репрезентативності. Для визначення обсягу вибірки можна також скористатися спеціальними таблицями. Відбір вибірки є важливим етапом дослідження. Неправильне застосування способів відбору призводить до суттєвого спотворення результатів дослідження. Застосовують чотири основні способи відбору: випадковий, ступеневий, типовий і серійний. При застосуванні випадкового способу відбору об'єкти, з яких складається генеральна сукупність, розміщуються за будь-якою випадковою ознакою, наприклад архівні кримінальні справи (500) — за початковою літерою прізвища обвинуваченого в алфавітному порядку. Після цього у вибіркову сукупність відбирають намічену кількість справ (100 або 50) через певні проміжки, наприклад кожна п'ята або десята. Цей спосіб доцільно застосовувати тоді, коли генеральна сукупність чітко визначена й не дуже велика. В інших випадках застосовують ступеневий, типовий або серійний спосіб. Ступеневий відбір полягає в тому, що з генеральної сукупності за жеребом або іншим схожим способом виокремлюють ланки, за допомогою дослідження яких складають думку про структуру загалом. Типовий відбір передбачає попередній розподіл генеральної сукупності на відносно однорідні розряди, з яких потім пропорційно здійснюють випадкову вибірку. Серійний відбір полягає в тому, що генеральна сукупність складається з однорідних серій, що повторюються, і подана у вибірці однією серією. Вибірковий метод фактично завжди використовують при опитуванні громадян, працівників правоохоронних органів, засуджених, злочинців, а також при вивченні кримінальних справ з метою отримання необхідної інформації з проблем злочинності, оскільки практично неможливо опитати або вивчити великі групи осіб або вивчити значну кількість кримінальних справ.