Проведення судових експертиз в Україні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП ................................................................................................................................................. 3

І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ, ПРИЗНАЧЕННЯ І ПРОВЕДЕННЯ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ..................................................................................................................................... 6

1.1.Використання спеціальних  знань у розслідуванні та попередженні  злочинів ........................6

1.2. Поняття і значення судової експертизи ..................................................................................... 8

1.3. Класифікація судових експертиз .............................................................................................. 10

1.4. Система судово-експертних установ в Україні ....................................................................... 15

ІІ. ПИТАННЯ ПРИЗНАЧЕННЯ І ПРОВЕДЕННЯ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ В УКРАЇНІ ....... 18

2.1. Процесуальні та організаційні питання призначення і проведення судових експертиз............................................................................................................................................. 18

2.1.1. Процесуальний порядок  провадження експертизи............................................................... 18

2.1.2. Організаційні засади проведення експертиз і досліджень .................................................. 24

2.1.3. Права і обов'язки судових експертів...................................................................................... 28

2.1.4. Тактика підготовки, призначення та проведення судових експертиз ................................ 31

2.2. Стадії (процес) експертного дослідження ............................................................................... 34

2.3. Висновок експерта. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі................................................................................................................................................. 36

ВИСНОВКИ ....................................................................................................................................... 40

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ................................................................................................................... 44

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Відомо, що важлива роль у забезпеченні правопорядку й усуненні антигромадських  явищ належить державним правоохоронним органам. Криміналістика забезпечує правоохоронні органи ефективними методами й засобами розкриття злочинів, що сприяють реалізації принципу невідворотності покарання, об'єктивному застосуванню кримінального закону та профілактичному впливу. Сучасний рівень розвитку криміналістики та науково-технічний потенціал природничих і технічних наук дають змогу органам прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки та суду попереджувати, припиняти і розслідувати складні злочини, сприяючи розв'язанню одного з основних завдань — зміцнення законності та правопорядку в Україні.

В сучасних умовах судова експертиза являє собою складну багатогранну діяльність, яка здійснюється в експертних установах відповідними висококваліфікованими фахівцями. Ця багатоаспектна діяльність має специфічні характеристики, які стосуються кримінально-процесуальної, пізнавальної, організаційної та інших її сторін. Цілком зрозуміло, що результативне використання можливостей судової експертизи у боротьбі зі злочинністю передбачає вирішення чисельних теоретико-правових проблем.

Підвищення ефективності судово-експертних досліджень у практиці розкриття, розслідування та попередження злочинів пов'язується, принаймні, з двома обставинами. По-перше, вчасним освоєнням експертними установами та фахівцями досягнень науки і техніки, по-друге, вмінням і високопрофесійним використанням експертних знань у кримінально-процесуальній діяльності. У судово-експертній діяльності, як і в будь-якій галузі, цілеспрямоване розв'язання подібних задач забезпечують теоретичні знання. У даному випадку теорія дозволяє пізнати специфіку судово-експертних досліджень, знайти загальні закономірності, що характеризують їх предметну сутність, на які варто спиратися при вирішенні різноманітних питань, пов'язаних із розвитком і раціональним використанням можливостей науки і техніки у проведенні попередніх та експертних досліджень. Іншим аспектом цієї організаційної структури може служити формування правових основ недержавних експертних установ, а також надання експертним установам права давати висновки від імені самої установи, а не тільки від імені конкретного експерта.

Експертиза – це самостійна процесуальна форма одержання нових і перевірки наявних доказів. Одержані в ході експертизи висновки є джерелами доказів, а фактичні дані, що містяться в них, – доказами. Судову експертизу характеризують своєрідні форми її призначення, провадження і процесуального оформлення. Процесуальна форма призначення і провадження експертизи покликана забезпечити законність, обгрунтованість та наукову достовірність висновків експертів.¹

Роль експертизи в пізнанні механізму  вчинення злочинів і одержанні науково обґрунтованих доказів, що сприяють об'єктивному дослідженню і з'ясуванню обставин розслідуваних кримінальних справ, неухильно росте. Цілеспрямованому вирішенню цих проблем сприяє спеціальна теоретична база судово-експертної діяльності, предметом якої є загальні і специфічні закономірності пізнавальної діяльності, здійснюваної експертами різноманітного профілю у рамках судочинства і дослідження умов її розвитку.

Актуальність теми. Соціально-економічні процеси, що відбуваються в Україні в останні роки, зміцнення ринкових відносин, тенденції до побудови правової держави зумовлюють зростаючу суспільну потребу в висококваліфікованій юридичній допомозі. У багатьох громадян, особливо у нових суб'єктів господарської діяльності, постійно виникають проблеми юридичного характеру, причому невисока правова грамотність призводить до того, що вони часто й не підозрюють, що ці проблеми можуть бути кваліфіковано вирішені (а нерідко не помічають і самих проблем, поки вони не нагадують про себе самими неприємними наслідками). 

Державна система юридичного обслуговування організацій і населення і  різноманітні приватні юридичні фірми  традиційно забезпечують, в основному, нотаріальну або адвокатську  підтримку. У той же час, така найважливіша для нормального суспільного життя сфера юридичної діяльності, як виробництво різних експертиз (у тому числі і судових), залишається абсолютно невідомим. 

Дуже невелика роль судових експертиз  у цивільному та арбітражному процесі, хоча доказова інформація, отримана в результаті їх виробництва, дає можливість суду швидко і обгрунтовано виносити рішення при вирішенні спорів з цивільних справ. Однак багато кваліфікованих юристів, які беруть участь у розгляді цивільних справ, досить смутно уявляють собі можливості судових експертиз, не кажучи вже про простих громадян, які в даному питанні цілком покладаються на правознавців.

Враховуючи актуальність тематики, пов’язаної з державним управлінням  сферою судових експертиз, а також  існуючі проблеми невеликої обізнаності  суспільства взагалі з функціями, доцільністю та можливостями судових експертиз, зростаючу потребу у перегляді існуючих підходів до механізмів застосування судових експертиз не тільки в кримінальному, а й у цивільному та арбітражному процесі, метою даного дослідження є вивчення сутності, значення і функцій судових експертиз; структури системи правових норм, що регулюють призначення та проведення судових експертиз в Україні; процесуального порядку та організаційних засад проведення експертизи; прав та обов'язків осіб, що беруть участь у проведенні експертизи та особливостей проведення окремих видів судових експертиз.

Задачі дослідження – виявити сутність і особливості поняття судової експертизи та її видів; проаналізувати нормативно-правову базу призначення та проведення судових експертиз; подати характеристику сучасного стану призначення і проведення судових експертиз в Україні, виявити актуальні проблеми і запропонувати шляхи їх вирішення.

Методи дослідження – для розкриття теми використовувались історичний та системний підходи, системний, порівняльний та структурно-функціональний аналіз, що дало змогу проаналізувати загальні та особливі тенденції розвитку досліджуваних явищ та процесів.

Нормативно-правову базу складають: Конституція України, закони України, нормативно-правові акти Президента України та інших органів державної влади.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ, ПРИЗНАЧЕННЯ 

І ПРОВЕДЕННЯ СУДОВОЇ  ЕКСПЕРТИЗИ

1.1. Використання спеціальних знань у розслідуванні та попередженні злочинів

 

Для того, щоб повно, всебічно та об'єктивно розслідувати злочин, вирішити в суді кримінальну справу, часто виникає потреба у використанні відповідних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла, зокрема зі спеціальним залученням людей, які на потрібному рівні володіють цими знаннями. Такі знання у криміналістиці називають спеціальними. Однією із форм використання цих знань під час провадження у кримінальній справі є, власне, проведення судових експертиз (надалі - експертиз).

Узагальнивши позиції науковців, можна запропонувати таке визначення спеціальних знань у кримінальному судочинстві: це - наукові, технічні та інші професійні, зокрема техніко-криміналістичні знання, отримані внаслідок фахової підготовки у поєднанні з навичками, набутими в процесі роботи у певних галузях практичної діяльності, які разом з науково-технічними засобами використовуються під час пошуку, виявлення, вилучення й дослідження слідів із метою одержання доказової та орієнтувальної інформації, необхідної для встановлення істини у справі.²

У зв'язку з цим варто зазначити, що правові (юридичні) знання, у контексті реалізації кримінального судочинства, не можна відносити до спеціальних знань. Запрошення «зі сторони» осіб, які володіють юридичними знаннями з конкретних галузей права для надання допомоги судді, прокуророві, слідчому чи дізнавачеві, ставило би під сумнів їхню здатність виконувати свої професійні обов'язки під час провадження у справі. Це означало б їхню недостатню компетентність у вирішенні конкретних правових питань. Саме тому існує преюдиція, що особа, у провадженні якої перебуває кримінальна справа, є належним фахівцем з усіх галузей права України, а отже, залучати як спеціалістів до розслідування злочину чи розгляду в суді кримінальної справи інших юристів є неправомірним.

Пленум Верховного Суду України у Постанові № 8 від 30.05.1997 р. (п. 2) «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25.05.1998 р. вказав па неприпустимість порушення перед експертом правових питань, які не зачислено законом до його компетенції. Разом з тим, визнаючи правові питання винятковою компетенцією осіб, які здійснюють провадження у кримінальних справах, Верховний Суд України не розкрив їхнього характеру і змісту, не виокремив конкретні галузі права.

Неможливо кваліфіковано здійснювати провадження у кримінальних справах про податкові злочини, які вчиняються у сфері підприємництва і банківської діяльності, не володіючи достатніми знаннями у галузі цивільного та банківського права; злочини у сфері високих технологій,- не володіючи питаннями правового забезпечення інформаційної безпеки тощо. Не кажучи вже про те, що у кримінальних справах про майнові злочини, зазвичай, заявляють цивільні позови, вимоги, щодо яких можуть бути найрізноманітнішими, як і ті, що розглядають у цивільному чи господарському судочинстві.

Саме тому, як видається, виправдано частину правових знань особливого рівня складності (тобто поза межами так званих професійних знань слідчого, прокурора, судді) також вважати спеціальними знаннями. Для використання цієї частини (особливо складних) правових знань, вже як спеціальних, виправдано скористатись допомогою спеціалістів-правників з інших галузей вітчизняного права.

Частина особливо складних правових знань (передусім, знань інших галузей права, окрім кримінального і кримінально-процесуального права і криміналістики, оскільки вони складові професійних знань слідчого тощо) також є спеціальними знаннями.

Форм застосування спеціальних знань у кримінально-процесуальній діяльності (тобто, способів і напрямів використання таких знань) доволі багато³:

• безпосереднє застосування спеціальних знань слідчим, прокурором, суддею (судом), тобто функціонерами процесуальної діяльності, на яких відповідно до закону лежить обов'язок доказування;
• використання спеціальних знань фахівцями без залучення їх до участі у слідчих діях (консультації, отримання від них усіляких довідок зі спеціальних питань тощо);
• використання результатів несудових (відомчих, адміністративних) розслідувань, а також результатів досліджень окремих об'єктів, що проводились у межах указаних розслідувань (наприклад, результати патолого-анатомічного дослідження трупа особи, після її начебто природної смерті тощо);
• використання спеціальних знань через залучення фахівців - спеціалістів. Спеціаліст (у процесуальному розумінні) - це особа, яка залучається слідчим (судом) для участі у слідчих діях для допомоги у збиранні, дослідженні, оцінюванні й використанні доказів (ст. 71 КПК);
• використання спеціальних знань через залучення фахівців, які виконують процесуальні функції судового експерта, після доручення їм проведення судово-експертного дослідження. Експерт - особа, що володіє спеціальними знаннями і залучається органами розслідування чи судом для проведення судової експертизи;
• використання спеціальних знань через призначення слідчим, дізиавачем ревізії, бухгалтерської чи іншої документальної перевірки (інвентаризації);
• доручення відповідним фахівцям за завданням слідчого чи суду провести самостійно технічні чи інші дослідження (обстеження) окремих об'єктів тощо.

Незалежно від підходів до класифікації форм застосування спеціальних знань у кримінальному судочинстві, так чи інакше основною формою є проведення судової експертизи.