Прокурор в кримінальному процесі за новим КПК

2) забезпеченням законності досудового розслідування. Це полягає у повноваженнях прокурора забезпечувати виконання вимог закону щодо додержання розумних строків під час досудового розслідування (ч. 1-3 ст. 28, ч. 2 ст. 114 КПК України); право мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування (п. 2 ч. 2 ст. 36 КПК України); заявити самовідвід у випадках, передбачених законом (ст. 77 КПК України); скасовувати скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих (п. 7 ч. 2 ст. 36 КПК України); ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого (п. 8 ч. 2 ст. 36 КПК України); погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених КПК, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання (п. 10 ч. 2 ст. 36 КПК України); забороняти проведення або припиняти подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій (ч. 3 ст. 246 КПК України); відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань (п. 13 ч. 2 ст. 36 КПК України) тощо;

3) організацією досудового розслідування. Прокурор забезпечує організацію досудового розслідування за допомогою таких повноважень: збирати докази у порядку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 22, ч. 1-2 ст. 93 КПК України); доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування (п. 3 ч. 2 ст. 36 КПК України); доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках – особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному КПК (п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України); доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам (п. 5 ч. 2 ст. 36 КПК України); призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом (п. 6 ч. 2 ст. 36 КПК України); приймати процесуальні рішення, у т. ч. щодо визначення підслідності, закриття кримінального провадження, продовження строків досудового розслідування у випадках та за наявності підстав, передбачених КПК (п. 9 ч. 2 ст. 36, ч. 5 ст. 216, ч. 5 ст. 217, ч. 1, 3 ст. 110 КПК України); звертатися до суду із клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 14 ч. 2 ст. 36 КПК України) та ін.

4) захистом інтересів громадян та держави. Для цього прокурор використовує право пред’являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які черз фізичний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, у порядку, встановленому КПК (п. 12 ч. 2 ст. 36 КПК України); розглядати скарги підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого на недотримання розумних строків під час досудового розслідування, у порядку, визначеному КПК (ст. 308 КПК України);

5) формуванням державного обвинувачення. Здійснюються прокурором на стадії досудового розслідування з метою забезпечення подальшої участі у судовому кримінальному провадженні та підтримання державного обвинувачення, тобто виступають перехідними від нагляду за законністю досудового розслідування до підтримання державного обвинувачення. Передбачають реалізацію таких прав: затверджувати складений слідчим обвинувальний акт, вностити до нього зміни, самостійно складати обвинувальний акт (п. 13 ч. 2 ст. 36 КПК України); надавати під розписку копію обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його захиснику, законному представнику, захиснику (ст. 293 КПК України); звертатися до суду з обвинувальним актом (п. 14 ч. 2 ст. 36 КПК України).

В окрему групу, як вказувалося вище, доцільно виділяти повноваження, пов’язані зі здійсненням міжнародного співробітництва, які мають власну специфіку і становлять відносно самостійну сферу діяльності прокурора у кримінальному провадженні.

При цьому необхідно зазначити, що процесуальне керівництво досудовим розслідуванням може розумітися у вузькому і широкому значенні. У вузькому значенні його зміст визначають повноваження, що спрямовані на організацію досудового розслідування. У широкому розумінні зміст процесуального керівництва як форми нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування складають всі перелічені групи повноважень. Саме такого широкого підходу, як було обґрунтовано нами вище, дотримується і законодавець при конструюванні процесуального статусу прокурора у кримінальному провадженні.

Отже, як висновок, можемо констатувати, що прокурор є суб’єктом, який від імені держави покликаний здійснювати спрямування й узгодження процесуальної діяльності, що становить зміст досудового розслідування, і одночасно, він же несе повну відповідальність за її належне і ефективне здійснення, а також забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження. Отже, завдяки реалізації процесуального керівництва, прокурор може розглядатися як центральний суб’єкт досудового кримінального провадження.

Насамперед, звертає на себе увагу та обставина, що поняття «прокурор» закріплюється і визначається як в Законі України «Про прокуратуру», так і у КПК України. Перш ніж характеризувати легальні дефініції поняття «прокурор», якими оперують ці документи, необхідно наголосити на принципово різній предметній спрямованості цих нормативно-правових актів щодо регламентації поняття і статусу прокурора. Так, Закон України «Про прокуратуру» покликаний регламентувати організаційний аспект цього поняття, тоді як КПК – функціональний (процесуальний) аспект, що стосується діяльності прокурора в сфері кримінального провадження.  

Аналізуючи положення ст. 56 Закону України «Про прокуратуру» можна дійти висновку, що визначене у ній поняття «прокурор», під яким слід розуміти: «Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники та помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), їх перші заступники, заступники, міжрайонні прокурори, прокурори міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їх перші заступники і заступники, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах своєї компетенції» поширюється лише на судові стадії кримінального процесу, тобто сферу реалізації прокурором функції підтримання державного обвинувачення, визначену у ст. ст. 34-36 Закону. В той же час, воно не поширюється на нагляд прокурора за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, тобто на діяльність, регламентовану ст. ст. 29-33 Закону, яка здійснюється на досудових стадіях кримінального процесу. Виходячи із буквального тлумачення положень Закону, в останніх випадках «прокурором» можна вважати лише тих посадових осіб органів прокуратури, які прямо визначені у тексті цих статей, а саме «прокурор або його заступник», тобто перші керівники органів прокуратури та їхні заступники. 

 Розглядаючи визначення поняття «прокурор», яке закріплене у п. 15 ст. 3 нового КПК, ми бачимо, що під ним розуміється Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники, помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах повноважень, визначених КПК. Таким чином, новий КПК України закріпив більш широке за обсягом поняття «прокурор» у кримінальному провадженні, ніж Закон України «Про прокуратуру».

З огляду на те, що КПК України регламентує особливу предметну сферу діяльності прокуратури, якою є кримінальне провадження, то цей акт можна вважати спеціальним по відношенню до Закону України «Про прокуратуру», який, таким чином, має вищу юридичну силу і норми якого підлягають застосуванню у колізійних правовідносинах. Отже, виходячи з положень КПК України, можна дійти висновку, що як у досудовому, так в судовому кримінальному провадженні можуть діяти від імені органів прокуратури України всі ті посадові особи, які передбачені у п. 15 ст. 3 КПК України.

Звертаючись до іноземного досвіду вирішення цього питання, необхідно відмітити, що загалом можна виокремити кілька підходів до визначення поняття «прокурор» у кримінальному судочинстві. Найбільш поширеним серед них є перерахування посадових осіб органів прокуратури, через яке визначається термін «прокурор». Такий підхід втілений у п. 27 ст. 10 Модельного КПК для держав-учасниць СНД [75], відповідно до якого «прокурором» є діючі в межах своєї компетенції Генеральний прокурор незалежної держави і підпорядковані йому прокурори, їх заступники і помічники. Аналогічна модель застосовується у п. 23 ст. 6 КПК Вірменії [76], п. 32 ст. 6 КПК Білорусі [77], ст. 5 КПК Киргизії [78] та ін. Цей підхід, який можна назвати «організаційним», застосовується і в Україні.

 Існує й інша модель –  коли поняття «прокурор» визначається  через покладені на цю особу  в кримінальному судочинстві  функції. Такий підхід можна вважати  «функціональним». Він втілений  у п. 7.0.23 ст. 7 КПК Азербайджану, в  якому прокурор визначається  як особа, яка в межах своїх повноважень в порядку, передбаченому цим Кодексом, здійснює процесуальне керівництво попереднім слідством кримінальної справи або підтримує в суді в якості державного обвинувача громадське або громадсько-приватне обвинувачення [79].

В КПК деяких держав спостерігається поєднання згаданих підходів. Так, відповідно до ч. 1 ст. 62 КПК Казахстану прокурором є посадова особа, яка здійснює в межах своєї компетенції нагляд за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання, слідства і судових рішень, а також кримінальне переслідування на всіх стадіях кримінального процесу: Генеральний прокурор Республіки Казахстан, Головний військовий прокурор, прокурори областей і прирівняні до них прокурори, районні, міські прокурори, військові прокурори, транспортні прокурори і прирівняні до них прокурори, їх заступники і помічники, прокурори в галузі нагляду, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів прокуратур [80]. Вказаний підхід до визначення поняття «прокурор» можна вважати організаційно-функціональним.

Критично оцінюючи підхід до визначення поняття «прокурор» у новому КПК України, відзначимо, що він не є досконалим. Визначати поняття «прокурор» у відповідній статті КПК в організаційному відношенні немає сенсу, оскільки має місце дублювання положень Закону України «Про прокуратуру». В той же час, таке формулювання має бути виключною прерогативою саме останнього як акту, що врегульовує організаційні аспекти поняття «прокурор».

Відповідно, КПК України має обмежитись вказівкою, що прокурором у кримінальному провадженні є посадова особа органів прокуратури, яка в межах своєї компетенції здійснює відповідні функції, тобто визначити цю особу у процесуальному розумінні, одночасно надаючи вказівку на положення Закону України «Про прокуратуру». При цьому головне призначення дефініції «прокурор» у КПК – це визначення функціонального призначення і статусу прокурора як учасника кримінального провадження. В цьому відношенні Закон України «Про прокуратуру» має містити вказівку, що процесуальний статус прокурора у кримінальному провадженні врегульовується КПК України.

Поряд з цим, досконале визначення «прокурор» у кримінальному провадженні покликане усунути й інші прогалини й недоліки у законодавчому врегулюванні його статусу.

До них відноситься, наприклад, розмежування процесуальної компетенції різних прокурорів, що беруть участь у кримінальному провадженні, яке має вагоме значення для вирішення організаційних питань процесуального керівництва. Так, в ряді статей КПК України від 28.12.1960 використовувалися поняття «прокурор» і «вищестоящий прокурор», хоча при цьому, як зауважує В. Навроцька, закон не допускав ймовірності настання розбіжностей між різними прокурорами, які беруть участь у процесі, не регламентував і порядку їхнього вирішення [81, c. 253]. Відповідно до норм КПК України від 28.12.1960, вищестоящий прокурор вирішує питання: про відвід прокурора (ч. 2 ст. 58); оскарження рішень про відмову в порушенні кримінальної справи, якщо таку постанову винесено прокурором (ч. 1 ст. 99-1); оскарження слідчим вказівок прокурора (ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 227); оскарження дій прокурора (ст. 236). Однак при цьому ані КПК України від 1960 р., ані Закон України «Про прокуратуру» не визначали, який саме прокурор має брати участь у провадженні по тій чи іншій кримінальній справі, а також хто із посадових осіб органів прокуратури є вищестоящим по відношенню до нього.

Певну увагу цим питанням також приділяє Наказ ГПУ № 4 гн. Відповідно до пп. 3 – 3.7. Наказу між прокурорами розмежовується сфера нагляду за дізнанням і досудовим слідством. На підставі положень даного акта можна зробити висновок, що розмежування нагляду у Наказі № 4 гн проведено виключно за галузевим критерієм. Доводиться констатувати, що у більшості випадків «піднаглядність» кримінального провадження прокурору є похідним від підслідності кримінальної справи, і цю залежність можна уявити таким чином: кримінальне провадження – орган досудового розслідування, якому воно підслідне – прокурор, який здійснює нагляд за цим органом.