Прокурор в кримінальному процесі за новим КПК

3.2. Участь прокурора  у судовому розгляді.

Аналіз дослідження питань тактики допиту свідчить, що фахівці значну увагу приділяють проблемам допиту під час досудового розслідування і менше допиту в суді. Тому вважаємо за доцільне проаналізувати теоретичну концепцію допиту в суді. Найбільш раціональну концепцію допиту запропонував російський науковець Р. С. Бєлкін, який наукові положення і практичні рекомендації, що стосуються допиту, згрупував у три блоки:

1) психологічний; 2) правовий та  моральний; 3) тактичний і організаційно-технічний.

До блоку психологічних положень належать: положення загальної психології про психологічні процеси, які впливають на формування свідчень (сприйняття, запам’ятовування, види і властивості пам’яті, відтворення та ін.), а також положення судової психології, які відображають специфіку процесу спілкування між учасниками допиту, психологічний вплив обстановки на допиті, викриття неправдивих свідчень і под. Такі визначення свідчать про те, що тактика допиту в цілому й окремі її елементи мають ґрунтуватися на психологічному ґрунті.

Блок правових і моральних положень включає питання процесуального порядку допиту, його етики та ін. Він органічно поєднаний із тактичним блоком. Це обумовлено як тісними зв’язками тактики з нормами процесуального права, так і змістом тактичних прийомів.Особливе значення має тактика допиту в суді, визначальними положеннями якої є:

– процесуальна процедура допиту;

– ситуація, за якої проводиться допит;

– характеристика особистості допитуваного, його поведінка під час допиту.

Процесуальна процедура допиту в суді визначена нормами КПК. При цьому необхідно враховувати, що допит здійснюється не тільки судом, але і сторонами, кожна із яких — прокурор, захисник займають різні позиції у цій пізнавальній діяльності. Різні інтереси переслідують обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач. Відображенням цього є обставини, коли кожний учасник намагається так використати допит, щоб чіткіше висвітлити факти, які підтверджують модель події, яку обстоюють перед судом. У зв’язку з цим суду надано процесуальне право регулювати процес пізнання цими учасниками. Разом з тим він зобов’язаний регулювати і відносини між ними. Від головуючого залежить упорядкування процедури допитів. Обстановка допитів має бути діловою, спокійною, безконфліктною. Виникнення конфліктів і їх розвиток можуть ускладнити процес допиту, звести нанівець тактичні прийоми його проведення, перешкодити встановленню істини в суді. Обов’язок державного обвинувача уважно стежити за особ ливостями ситуації допиту, впливати позитивним чином на її розвиток. Сторони мають бути ввічливими, уважними, не допускати грубого поводження. За участю державного обвинувача в судовому розгляді можуть виникати труднощі психологічного, пізнавального, процесуального і тактичного характеру. Тому, розглядаючи питання про участь прокурора у допитах, доцільно йому порекомендувати:

– спокійно сприймати всі факти, які повідомляють суб’єкти допиту;

– своєчасно порівнювати її з раніше одержаною інформацією і тією, яку він планує одержати під час судового провадження;

– впливати на діяльність захисту за допомогою фактів, обстоюючи версію обвинувачення; – активно перед судом реагувати на дії захисту та інших учасників, які намагаються перекручувати факти, покладені в основу версії.

Звичайно, вирішення цілого комплексу основних завдань велике психологічне навантаження, що вимагає від прокурора активізації сил і розумової діяльності. Значною допомогою йому буде всязібрана інформація по справі та її аналіз з урахуванням інтересів обвинувачення. На цій підставі прокурором відпрацьовується лінія поведінки в суді, з урахуванням цього складається попередній план, який він реалізує при допитах.

Разом з тим багатогранні інтереси різних учасників процесу ведуть до різнобічного дослідження інформації, яка з’ясовується при допитах. Це, звичайно, сприяє більш глибокому всебічному аналізу кожного факту, який повідомляється. Якщо в суді допитують особу, яка не давала свідчення під час досудового розслідування, все одно пізнавальна діяльність учасників процесу є більш конкретною і підготовленою до певних несподіванок, оскільки в кожному випадку вже визначена мета допиту. При допиті під час судового провадження отримується значна частина інформації. Тому психологічно важливо створити такі умови під час допиту, які б сприяли найбільш повному викладанню фактів, що відомі допитуваній особі. При цьому прокурору, суду, а також захиснику необхідно пам’ятати, що особа, яку допитують у суді, залучається до складного психологічного спілкування, яке характеризується відповідною напруженістю. Ця напруженість не залежить від тривалості допиту, вона існує внаслідок цих обставин судового провадження і повинна враховуватися прокурором.

За такої ситуації особливого значення набувають обставини, які створюють позитивні умови для діалогу суб’єкта та об’єкта допиту: форма звернення, формулювання запитань, реакція на відповідь, додаткові питання і їх спрямованість та характер тощо. Важливо, щоб із самого початку допиту не допускати скутості, тому необхідно демонструвати уважність, об’єктивність. Для свідків і потерпілого, а можливо і обвинуваченого, значний вплив мають ті обставини, що психічне спілкування в суді здійснюється в присутності багатьох осіб. Це може привести до того, що свідомість осіб, яких допитують, може розсіюватися, відхилятися. В умовах судового засідання свідки і потерпілі більш емоційно сприймають адресовані їм запитання. За своєю формою питання мають бути коректними, не роздратовувати тих, кого допитують. Можна повторити питання декілька разів. Але це не означає, що вони не можуть бути повторені з метою уточнення того, що було сказано. Для цього треба переформулювати запитання — відмовитись від нього в даний момент допиту, а поставити пізніше, перефразувати. Особа, яку допитують у суді, часто складніше сприймає запитання, які їй ставлять, і не може вирішити найпростіше розумове завдання. Тому потрібно дати їй можливість заспокоїтись, а також стежити за тим, щоб на особу не чинився вплив зовнішнього роздратування, гомін у залі, сміх, репліки та ін., яких не можна допускати у судовому провадженні. Уважне ставлення до показань особи, яку допитують, спроможність викликати у неї бажання розповісти значно більше за те, що їй відомо по справі; активізувати розумову діяльність, а грубе, неуважне відношення, неповажні репліки спроможні викликати скупість і принизити психічну активність. Усе це вимагає, щоб запитання були поставлені обережно, обмірковано, щоб не викликали пожвавлення й сміху в залі, через те, що подібна реакція може бути сприйнята особою, яку допитують, як глузування над нею. Особливо прокурору необхідно стежити за тим, щоб запитання захисника не були спрямовані на заплутування свідків обвинувачення. При ставленні таких запитань прокурор повинен негайно заявити суду клопотання про їх зняття. При допиті в умовах судового слідства має значення кожна деталь, у тому числі і тон, яким буде поставлене запитання. Закон надає право прокурору в разі суттєвих розходжень у покараннях у суді і досудовому слідстві, а також при відмові від показань суб’єкта заявляти клопотання про оголошення свідчень, які він давав раніше. Такий спосіб може надати значну перевагу прокуророві. Разом з тим після оголошення показань, довіра до допитуваного може бути значно підірвана, в тому числі і в судді. Поведінка державного обвинувача при допиті осіб в суді, тон його запитань, які він ставить, повинні чітко свідчити про те, що основна лінія його поведінки бажання встановити істину у справі. При належній реалізації цього подібну позицію спроможний оцінити не тільки захисник, але й обвинувачений. Ураховуючи особливості тактики допиту в судовому засіданні, прокурор повинен продемонструвати чіткість і послідовність запитань: неупередженість своєї позиції, толерантність, коректність і офіційність, повага до суду і всіх учасників процесу; доступна форма розмови; упередження для допитуваних дискомфортної ситуації; повнота і вичерпаність з’ясування всіх спірних питань. Тобто своєю поведінкою прокурор схиляє допитуваного до правдивих показань. Допити, які здійснюються під час судового провадження, мають такі різновиди: основний, додатковий, повторний, перехресний, шаховий, допит на очній ставці і допит із пред’явленням доказів. Тактичне, вміле використання прокурором усіх видів допиту надає йому можливість для одержання від допитуваних осіб правдивих і достовірних показань, встановлення фактів помилок або помилкових показань, які зумовлені іншими причинами. Основний допит підсудного, потерпілого і свідків, у якому беруть участь суд та інші суб’єкти судового провадження, найбільш важливий. Він починається з вільної розповіді допитуваного про те, що йому

відомо по справі. Практика свідчить, що вільна розповідь, яка не переривається запитаннями і репліками, — найбільш точна форма показань. Тому не слід квапити допитуваного, щоб його свідчення були «ближче до справи» (крім випадків, коли він ухиляється від предмета допиту), або обмежувати повідомленого під час досудового слідства. На наш погляд, усе це неприпустиме не тільки з позиції психології, але й завдань судового дослідження справи як самостійного етапу щодо пізнання об’єктивної істини по справі. Вислухавши розповідь, можна скласти більш повне уявлення про психічний склад допитуваного, а також про те, чи має він намір розповісти правду. Досвід показує, якщо допитуваний вирішив казати неправду, то у вільній розповіді він все менше відхиляється від правди, ніж на відповідях, де вся його увага концентрується на запитаннях, які йому ставлять. Зазначені особливості необхідно враховувати прокуророві при плануванні тактики допиту конкретної особи. При цьому слід пам’ятати, що при допитах він повинен проявляти активність. Особлива підготовка потрібна при допиті особи, яка викликана в суд з ініціативи прокурора. При цьому необхідно заздалегідь підготуватися до такого допиту, з’ясувати для себе, які обставини підлягають встановленню, які запитання необхідно ставити та ін. Якщо прокурор допитує особу, викликану з ініціативи захисту, то йому необхідно мати загальне уявлення, про які факти будуть показання і швидко, з урахуванням відповідей допитуваного, підготувати власні запитання. Ці запитання не повинні мати на меті збити допитуваного з його позиції, вони мають бути спрямовані на встановлення істини. Повнота й об’єктивність провадження тільки виграють від того, що прокурор своїми запитаннями уточнює факт, який встановлюється, буде сприяти його детальному вивченню або, навпаки, продемонструє перед судом та іншими учасникам недостовірність цього факту.

Додатковий допит проводиться прокурором з дозволу головуючого суду в будь-який момент судового провадження, коли під час основного допиту не з’ясовані деякі обставини, або вони потребують уточнення й пояснення допитуваного. Повторний допит, як правило, зазвичай проводиться, коли виникають сумніви щодо правдивості й точності первісних свідчень. Він може бути проведений також у будь-який момент провадження, але, як свідчить практика, краще відразу ж, як тільки з’явиться в цьому необхідність. Зокрема, необхідно враховувати, що особа, яку повторно допитують, знаходилася у залі суду і їй відомі показання інших свідків, потерпілих, обвинувачених, що може вплинути на зміст їх свідчень. Тому прокуророві необхідно відрізнити те, що допитуваний знав раніше по справі, від того, що йому стало відомо під час судового провадження. Щоб виділити повторні спогади факту від перших свідчень, доцільно допитувати в послідовності, зворотній передуючому допиту, або в інший спосіб. Для правильної оцінки повторних показань доцільно дослідити їх історію, процес становлення від допиту до допиту.

Специфічною формою судового допиту, яка не характерна для судового провадження, є перехресний допит, який негативно оцінюється пам’ятати, що при допитах він повинен проявляти активність. Особлива підготовка потрібна при допиті особи, яка викликана в суд з ініціативи прокурора. При цьому необхідно заздалегідь підготуватися до такого допиту, з’ясувати для себе, які обставини підлягають встановленню, які запитання необхідно ставити та ін. Якщо прокурор допитує особу, викликану з ініціативи захисту, то йому необхідно мати загальне уявлення, про які факти будуть показання і швидко, з урахуванням відповідей допитуваного, підготувати власні запитання. Ці запитання не повинні мати на меті збити допитуваного з його позиції, вони мають бути спрямовані на встановлення істини. Повнота й об’єктивність провадження тільки виграють від того, що прокурор своїми запитаннями уточнює факт, який встановлюється, буде сприяти його детальному вивченню або, навпаки, продемонструє перед судом та іншими учасникам недостовірність цього факту. Додатковий допит проводиться прокурором з дозволу головуючого суду в будь-який момент судового провадження, коли під час основного допиту не з’ясовані деякі обставини, або вони потребують уточнення й пояснення допитуваного. Повторний допит, як правило, зазвичай проводиться, коли виникають сумніви щодо правдивості й точності первісних свідчень. Він може бути проведений також у будь-який момент провадження, але, як свідчить практика, краще відразу ж, як тільки з’явиться в цьому необхідність. Зокрема, необхідно враховувати, що особа, яку повторно допитують, знаходилася у залі суду і їй відомі показання інших свідків, потерпілих, обвинувачених, що може вплинути на зміст їх свідчень. Тому прокуророві необхідно відрізнити те, що допитуваний знав раніше по справі, від того, що йому стало відомо під час судового провадження. Щоб виділити повторні спогади факту від перших свідчень, доцільно допитувати в послідовності, зворотній передуючому допиту, або в інший спосіб. Для правильної оцінки повторних показань доцільно дослідити їх історію, процес становлення від допиту до допиту. Специфічною формою судового допиту, яка не характерна для судового провадження, є перехресний допит, який негативно оцінюється що передбачений КПК, і ставити підсудному, свідкам, потерпілим запитання з окремих обставин справи до того, як буде проведений основний допит. Слід вміло поєднувати основний та шаховий допити для того, щоб були з’ясовані всі обставини справи, які цікавлять прокурора, захисника і суд. Проводячи шаховий допит, прокурор повинен чітко дотримуватися черговості допиту сторонами, як це визначено у КПК. Тактичними способами шахового допиту є:

1. Ставлення запитань уже опитаним свідкам, потерпілому, обвинуваченому.

2. Визначення того, кому першому  з них будуть поставлені запитання.

3. Не переривати цілісності основного  допиту, який проводиться, для того, щоб не відхилятися від теми  основного допиту.

Додержання зазначених тактичних заходів при проведенні шахового допиту дасть змогу прокурору провести його на високому професійному рівні, що передбачений КПК, і ставити підсудному, свідкам, потерпілим запитання з окремих обставин справи до того, як буде проведений основний допит. Слід вміло поєднувати основний та шаховий допити для того, щоб були з’ясовані всі обставини справи, які цікавлять прокурора, захисника і суд.

Додержання зазначених тактичних заходів при проведенні шахового допиту дасть змогу прокурору провести його на високому професійному рівні. У судовій практиці широко використовують як найбільш ефективні, що ґрунтуються на психології допитуваного, такі тактичні прийоми допиту: раптовість, використання позитивних властивостей особи, порівняння, уточнення, деталізація, нагадування та ін. Раптовість. Сутність цього прийому полягає в тому, що прокурор під час допиту без якого-небудь зв’язку з попередніми запитаннями і відповідями, ставить раптове запитання, на яке допитуваний повинен негайно дати відповідь. Через те, що між цим і попереднім запитаннями немає логічного зв’язку, допитуваний не в змозі швидко зорієнтуватись і тому може повідомити відомості, які він хотів приховати від суду. Використання позитивних властивостей особи. Суть цього методу полягає в тому, що прокурор ставить такі запитання, які враховують позитивні якості допитуваного; його чесність, прямоту, сміливість, заслуги в минулому або зараз, службовий або сімейний стаж. Посилання на ці якості особи свідчать про несумісність з ним неправди і часто допомагають одержати правдиві показання.

Порівняння використовується для виявлення і усунення суперечностей у показаннях окремих осіб чи між ними та іншими доказами. Прокурор не тільки одержує від допитуваного інформацію про обставини, які мають значення по справі, але й її аналізує: зміст свідчень порівнює між собою їх внутрішньої узгодженості, а також порівнює їх із показаннями інших осіб, висновками експертиз, речовими доказами, документами і протоколами слідчих дій. Якщо буде встановлено суперечність, прокурор повинен звернути увагу допитуваного на ці суперечності в його показаннях і запропонувати йому пояснити їх причину. Ефективність цього методу залежить від правильного відбору фактів, з якими проводиться порівняння. Уточнення. Використовуючи цей прийом, прокурор конкретизує інформацію, яка повідомляється. Це стосується окремих моментів події: часу і місця здійснення окремих дій, їх послідовність тощо. Уточнення допомагає відокремити у показаннях те, що допитуваний бачив чи чув від його припущень. Прокурор своїми запитаннями допомагає допитуваному конкретніше пояснити обставини справи і одержати більш предметні показання.  Деталізація застосовується прокурором, коли виникає потреба конкретизувати показання по окремих фактах, епізодах, за якими допитуваний вимушений давати показання точніше і докладніше. Прокурор ставить запитання таким чином, щоб допитуваний свої узагальнені показання пояснив детально по окремих фактах, епізодах, ознаках тощо. Деталізація застосовується при перевірці алібі або коли допитуваний в дійсності не сприймав ті чи інші обставини, а свідчить по них зі слів інших. Тому деталізація кожної, навіть найдрібнішої обставини, у якій він брав участь, з наступним порівнянням його нових показань із попередніми дає можливість переконатися в тому, чи міг допитуваний знати відомості, про які він розповідає. Аналогічна тактика застосовується й у випадках, коли допитуваний змінює свої показання в суді.