Прокурор в кримінальному процесі за новим КПК

Нагадування — це система прийомів, що спрямована на те, щоб допомогти допитуваному згадати окремі події, факти. Проте допомога прокурора допитуваному в нагадуванні забутих фактів та подій не повинна мати ніяких елементів (нав’язування), у якій би формі вони не виявлялис. Успішне використання прокурором тактичних прийомів нагадування неможливе без глибокого засвоєння ним основних положень психологічного формування свідчень. Якщо в пам’яті допитуваного окремі ланки подій пов’язані між собою, то нагадування про одну з них відтворить решту. Вибір тактичних прийомів допиту залежить від специфіки кримінальної справи, психологічних особливостей допитуваного, а також від професійної майстерності прокурора. Лише за таких умов можна одержати від допитуваного повну, правдиву та достовірну інформацію про обставини, якими цікавиться прокурор та інші суб’єкти процесу. Успіх прокурора щодо підтримання державного обвинувачення залежить не тільки від правильного вибору тактичних прийомів допиту, але й від уміння ставити запитання допитуваному. У процесуальній і криміналістичній літературі правильно зверталась увага на те, щоб запитання були по можливості короткими, чіткими, зрозумілими, цілеспрямованими, ставились у прямій формі, не могли наводитися і задаватися в певній послідовності1. Формування запитаньмає бути суворо індивідуальним з урахуванням особи допитуваного, його фізичних, психічних особливостей, віку, характеру, освіти, професії, відношення до справи. Одні й ті ж обставини у різних осіб мають з’ясовуватися за допомогою запитань, сформульованих порізному. Важливо визначити не тільки основні запитання, які обов’язково ставити допитуваному, але заздалегідь вирішити, на якому етапі, у якій послідовності їх поставити, як сформулювати. Основні вимоги, що висуваються до запитань, які ставляться допитуваному, чітко визначив Л. Ю. Ароцкер:

1. «Запитання повинні бути по можливості короткими, чіткими, зрозумілими і мати відношення до обставин, які з’ясовуються по справі.

2. Формулювати запитання необхідно  з урахуванням особистості допитуваного.

3. Не можна ставити запитання  неетичні, двозначні.

4. Не слід ставити запитання про обставини, які уже з’ясовані і не мають значення для справи — «запитання заради запитань».

5. Ставити запитання необхідно  тільки тоді, коли є всі підстави  отримати певну відповідь.

6. Між запитаннями має бути  певний зв’язок, який відповідає  задуманій тактичній схемі допиту.

7. Запитання необхідно ставити  енергійно, але спокійно»1. До викладеного  слід додати, що для прокурора  важливо не тільки вміти вислухати  відповіді на запитання, але і  їх аналізувати.

Свідчення обвинуваченого — не лише одне з джерел доказів по справі, але і важливий спосіб захисту. Це зобов’язує прокурора критично підходити до їх оцінки навіть у тому випадку, коли обвинувачений повністю визнає себе винним. Головна мета допиту обвинуваченого — встановити всі істотні обставини справи, якщо він притягнутий до кримінальної відповідальності обґрунтовано, то він їх знає краще, ніж будь-хто інший. Успіх допиту обвинуваченого залежить від багатьох факторів. Одним з них є знання психології особи злочинця і вивчення особи конкретного обвинуваченого. Проблемі формування особи злочинця і його злочинної поведінки приділено значну увагу як у криміналістичній, так і в кримінологічній літературі. У особі злочинця слід враховувати п’ять особистих якостей:

1) демографічні ознаки (стать, вік, соціальний та сімейний стан та ін.);

2) ознаки, які характеризують особу  в аспекті освіти, знань та  ін.;

3) якості морально-психологічного  характеру (чесність, порядність, принциповість, готовність взяти на себе відповідальність);

4) психічні властивості (емоційна  стійкість, внутрішня дисциплінованість та ін.);

5) біофізіологічні властивості (стан  здоров’я, особливості фізичної  конституції та ін.)1.

Визначення таких якостей дає змогу конкретніше характеризувати особу, яка здійснила злочин і досить чітко виявити ті характерні риси, що відрізняють її від інших, знання особи, яка здійснила злочин, і її поведінки — важливий фактор допиту. Вивчення матеріалів справи, які стосуються особи обвинуваченого, його моральних якостей і психологічних особливостей, поведінки в побуті, стану здоров’я та ін ., допомагають прокурору установити необхідний контакт з обвинуваченим. Однак, якщо в матеріалах кримінальної справи потрібні матеріали відсутні або їх недостатньо, то прокурор не зможе в судовому засіданні їх поповнити в тому обсязі, про який пишуть кримінологи. Це, звичайно, буде створювати для прокурора певні труднощі при допиті обвинуваченого. Тому дуже важливо, щоб прокурор, який здійснює нагляд за законністю при проведенні досудового слідства, вимагав від слідчих, щоб вони в повному обсязі виконували вимоги КПК щодо з’ясування всіх конкретних даних стосовно обвинуваченого. Тактичні прийоми допиту прокурором обвинувачених значною мірою залежать від їх поведінки. У одних випадках вони визнають себе винними, в інших  не визнають. Залежно від цього державний обвинувач може використовувати й різні тактичні прийоми їх допиту. Якщо обвинувачений визнає себе винним, то основне завдання прокурора 02 Tc[полягає в детальному з’ясуванні всіх обставин справи.

2.2. Тактика допиту свідків

Кримінальний процесуальний кодекс суворо регламентує порядок допиту свідків. Ефективність їх допиту залежить від багатьох факторів, у тому числі й від чіткого дотримання норм КПК. У зв’язку з цим прокурор зобов’язаний надати суду допомогу в додержанні визначених законом процесуальних правил їх допиту. Кожен свідок допитується окремо. Свідки, які ще не дали показань, не мають права перебувати в залі судового засідання під час судового розгляду (ст. 352 КПК). Допитані свідки можуть бути залишені у залі судового засідання на вимогу суду. Ця процесуальна вимога спрямована на попередження впливу на показання свідків з боку інших осіб. Перед допитом свідка суд встановлює його особу і головуючий у судовому засіданні приводить його до присяги такого змісту: «Я, (прізвище, ім’я, по батькові), присягаю говорити суду правду і лише правду» (ст. 352 КПК). При цьому свідку пояснюють, що відповідно до вимог ст. 63 Конституції він не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів. Тобто він не може давати показання проти себе, членів сім’ї чи близьких родичів. Під час вивчення матеріалів справи прокурор одержує деяке уявлення про особистість свідка, а при першому спілкуванні з ним у суді доцільно встановити з ним психологічний контакт. Для визначення тактики допиту прокурору доцільно також знати, яким є відношення свідка до обвинуваченого і потерпілого, встановити характер їх взаємин, під час вільної розповіді, з якої починається допит свідка, прокурор вивчає звички свідка: його манеру говорити, стан пам’яті, ступінь правдивості і точності показань, наявність у них суперечності і, враховуючи все це, намічає план і тактику його допиту. Якщо свідок повно, вичерпно і чітко висвітлив усі обставини, для підтвердження яких він був викликаний до суду, прокурору доцільно обмежити цей допит мінімальною кількістю запитань, які ставляться лише з метою закріплення основних положень, що містяться в його показаннях. Постановка запитань свідку має на меті доповнити, уточнити, деталізувати або перевірити його показання. Якщо свідок під час вільної розповіді не повною мірою висвітлив відомі йому обставини, або зовсім про них не сказав, прокурору необхідно своїми запитаннями заповнити цю прогалину у показаннях. За допомогою запитань прокурор усуває суперечності у показаннях свідка, конкретизує його відповіді. Якщо свідок не може пригадати ті чи інші деталі, прокурор мусить допомогти йому запитаннями, які мають відновити у пам’яті забуті факти. У цих випадках за клопотанням прокурора допит може супроводжуватися пред’явленням свідку фотозйомок, схем, речових доказів та ін., що здатні пожвавити його пам’ять. Добрий ефект дає також перегляд відеозапису місця події. Особливу увагу прокурор приділяє показанням, який підтверджує алібі підсудного. У цьому випадку прокурору необхідно ставити запитання, які деталізують показання, зокрема, що пов’язані з поведінкою, місцем та часом знаходження обвинуваченого та ін.

2.3. Тактика допиту потерпілих

Згідно зі ст. 353 КПК потерпілий допитується за правилами допиту свідків. Допит потерпілого проводиться перед допитом свідків. Крім того, потерпілий як учасник кримінального процесу не виводиться із залу судового засідання. Показання потерпілого є не лише джерелом доказів, але й засобом захисту його інтересів. Потерпілому надана законодавством можливість брати активну участь у судовому слідстві. Так, після з’ясування в обвинувачених про визнання чи невизнання ними своєї вини, суд вислуховує думку потерпілого про порядок дослідження доказів. Норми КПК закріпили важливе положення про рівні права потерпілого у судовому розгляді з обвинуваченим, захисником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем та їх представниками щодо подання доказів, участі у дослідженні та заявленні клопотань, під час судового розгляду потерпілий має право надавати докази, брати участь у дослідженні доказів, ставити запитання обвинуваченому, потерпілому, свідкам, експерту. Крім цього, потерпілий несе кримінальну відповідальності за завідомо неправдиві показання (ст. 384 КК) і в той же час не несе відповідальності за відмову давати показання. Тому слід погодитися із твердженням М. І. Гошовського й О. П. Кучинської про те, що «можливість вільно, на власний розсуд розпоряджатися своїми правами в процесі попереднього розслідування й судового розгляду кримінальної справи складає одну з особливостей діяльності потерпілого порівняно з прокурором»1.

Ці особливості правового статусу потерпілого прокурор повинен враховувати при його допиті, крім того, повинен враховувати, що потерпілий ознайомився з матеріалами справи, а також те, що він зацікавлений у викритті обвинуваченого, його покаранні, відшкодуванні збитків. У той же час трапляються випадки, коли потерпілий байдуже ставиться до наслідків розгляду справи і до того, як буде засуджений обвинувачений. Крім цього, можуть бути випадки, коли потерпілий зацікавлений у тому, щоб обставина події кримінального. правопорушення не була встановлена. Таке відношення обумовлене різними причинами: почуттям жалю до нього і його сім’ї, сорому, домовленістю; шантажем і погрозою з боку обвинуваченого, його родичів та друзів й ін. Тому визначення ступеня і напряму такої зацікавленості потерпілого є важливою умовою правильного застосування тактичних прийомів його допиту. Визначити ступінь зацікавленості прокурору допомагають дані про особистість потерпілого, характер його взаємовідносин з обвинуваченим, його ставлення до справи і поведінка під час досудового і судового слідства, у тому числі активність при виконанні своїх процесуальних прав, зміст і спрямованість його свідчень, розмір позову і ряд інших особливостей. У зв’язку з цим допит потерпілого повинен бути використаний прокурором для одержання від нього максимально повної інформації про відомі йому фактичні обставини, а також даних про фактори, що впливають на повноту й добросовісність показань. Щоб одержати від потерпілого достовірні показання, необхідно ретельно з’ясувати як об’єктивні, так і суб’єктивні фактори, у тому числі: за яких обставин здійснилася подія, на що в цей час була звернута його увага, у якому стані він перебував: страх, переляк, хвилювання; які дії особисто здійснював: кликав на допомогу, чинив опір, намагався втекти, хто йому в цьому допомагав, чим обґрунтовані його висновки, думки та ін. Прокурору необхідно враховувати, що на показання потерпілого впливають умови судового допиту. Тому прокурору немає потреби робити зауваження або коригувати потерпілого, необхідно дати йому можливість повністю висловитись, а потім шляхом постановки запитань доповнити і деталізувати прогалини в його показаннях і уточнити інформацію про обставини, які мають суттєве значення для справи.

Для перевірки достовірності показань потерпілого застосовують ті самі тактичні прийоми, що і стосовно свідка. У той же час прокурор повинен враховувати, що потерпілий після розгляду всіх доказів може доповнити судове провадження і він має передбачити таку ситуацію. Практика свідчить, що суди оцінюють показання потерпілих разом з іншими доказами, що забезпечують постанови судових рішень, які ґрунтуються на законі.

2.4. Тактика пред’явлення  для впізнання особи чи предмета

Пред’явлення для впізнання є одним із способів одержання доказів. Пред’явлення для впізнання — це процесуальні дії, при виконанні яких свідок, потерпілий або обвинувачений в результаті розумового порівняння ознак певного об’єкта, що відбилися в пам’яті, з ознаками об’єктів, які пред’являються, приходять до висновку про наявність або відсутність тотожності. Факти, що встановлюються цими процесуальними діями, є до-

казами і можуть бути використані судом для обґрунтування вироку. Прокурору необхідно завжди пам’ятати про ці особливості і за потреби використовувати їх під час судового провадження. Таке право закріплене у ст. 355 КПК, де передбачено: «свідкові, потерпілому, обвинуваченому під час судового розгляду можуть бути пред’явлені для впізнання особа чи річ». При цьому особа, яка впізнає, повинна зазначити, чи впізнає вона особу або річ і за якими саме ознаками. Таким чином, у законодавчому порядку визначені суб’єкти, яким можуть бути пред’явлені особа чи річ для впізнання. Якщо під час досудового розслідування така слідча дія виконувалася, то в судовому засіданні повторне проведення впізнання тих же об’єктів і суб’єктів буде неможливим. У яких випадках прокурору доцільно застосувати цей слідчий прийом? Необхідність застосування під час судового розгляду впізнання особи чи речей може бути викликана такими причинами:

1. Якщо при підготовці до судового  розгляду прокурор, суд або захисник  встановлюють, що при досудовому  розслідуванні не було проведено  впізнання особи чи речей, а  необхідність у цьому є.

2. Якщо під час судового розгляду  виявилися нові обставини, встановлення  яких, або їх перевірка можлива  лише шляхом пред’явлення для  впізнання особи чи речей.

3. Під час досудового слідства  впізнання об’єктів здійснювалося  по фотознімках, а суд, прокурор, захисник пропонують провести впізнання шляхом пред’явлення самих об’єктів у натурі.

4. Під час судового розгляду  викликані нові свідки або  приєднані до справи нові речові  докази та документи, щодо яких  доцільно здійснити пред’явлення  для впізнання.