Прокурор в кримінальному процесі за новим КПК

У статті 355 КПК, яка регламентує порядок проведення впізнання у судовому розгляді, не закріплено положення про можливість виконання цих слідчих дій повторно, якщо вони були проведені під час досудового слідства. Відсутність таких конкретних вимог породжували неоднозначні підходи до виконання цих слідчих дій під час судового провадження як у судових працівників, так і у науковців. Л. Ю. Ароцкер вперше у 1964 р. визначив причини впізнання в судовому слідстві, допускаючи їх дублювання і в суді1. Пізніше, у 1970 р., він змінив свої погляди і стверджував, що недопустимо повторно проводити під час досудового слідства впізнання одних і тих же об’єктів.

З огляду на норму КПК можна зробити два висновки:

1) повторне впізнання можливе  іншими особами за тими ж ознаками об’єкта;

2) повторне впізнання можливе  тими ж способами за іншими  ознаками об’єкта.

Перший висновок очевидний і заперечень не викликає. Другий висновок необхідно розглянути детальніше. Пред’явлення для впізнання за своєю природою є ототожненням, яке може проводитись як за матеріально-фінансовими відображеннями (сліди, моделі, розміри та ін.), так і за чуттєво-конкретними уявленнями (образами), що зберігаються в пам’яті людини. Впізнання по суті належить до ототожнення другого типу, через те, що в його основі лежить запам’ятовування ознак побаченого або відомого раніше об’єкта. При цьому слід мати на увазі, що цей об’єкт спостерігався особою у зв’язку із здійсненням злочину або був відомий йому раніше (наприклад, речі, які йому належали). Тоді ж і відбулося сприйняття та запам’ятовування ним цих ознак предмета, що потім стане об’єктом впізнання. У процесі пред’явлення об’єкта для впізнання особа, яка впізнає, порівнює ознаки, що відображені в його свідомості, з ознаками об’єкта, який пред’являється, і у випадку їх збігу ідентифікує цей об’єкт. Відбувається так звана суб’єктивна тотожність. Ураховуючи положення, які регламентують впізнання, виникає запитання: як практично в суді здійснити пред’явлення особи або предмета? Коли у процесі підготовки до підтримання обвинувачення або під час досудового слідства прокурору стане очевидною необхідність пред’явлення для впізнання, він повинен продумати, кого або що необхідно включити в групу осіб чи предметів для впізнання. Заявляючи це клопотання, він може попросити в суді зробити перерву, під час якої прокурору необхідно підібрати осіб або предмети для включення в групу. Такі слідчі дії в суді легко виконуються, якщо проводиться впізнання свідка, потерпілого або обвинуваченого, який не тримається під вартою. Значно складніше виконати такі слідчі дії, якщо обвинувачений перебуває під вартою. У цьому випадку він перебуває на лаві підсудних під охороною, його зовнішній вигляд може відрізнятися від вигляду людей, присутніх у залі. Державному обвинувачу необхідно звертати увагу на те, щоб у період упізнання особи чи речей ніхто не відволікав уваги того, хто впізнає. Тільки після того, як він упізнає чи не впізнає об’єкт, сторони йому можуть ставити запитання. При постановці таких запитань прокурор повинен мати за мету встановлення того, чи впевнено особа, яка впізнає, впізнала об’єкт, чи немає у неї сумнівів. Якщо є сумніви, треба з’ясувати, чим це викликано. Закінчуючи проведення пред’явлення для впізнання, прокурор повинен звернути увагу суду на необхідність точного відображення у протоколі судового засідання умов, за яких пред’являвся об’єкт для впізнання, а також його наслідки з детальним переліком ознак, за якими він був упізнаний. При виконанні слідчих дій щодо пред’явлення об’єктів для впізнання у випадках, коли умови, у яких суд їх виконує, є незвичайні і записати їх складно, доцільно використовувати фотозйомку й відеозапис.

2.5. Призначення та проведення  експертизи в судовому засіданні

Судова експертиза — це процесуальна дія, яка складається з дослідження експертом на завдання слідчого чи суду речових доказів й інших матеріалів з метою встановлення фактичних даних і обставин, які мають значення для правильного вирішення справи1.

Практика свідчить, що експертизи по справах, як правило, проводяться в період досудового слідства. Разом з тим, якщо під час судового розгляду кримінальної справи виникає необхідність щодо її проведення, то суд вирішує ці питання згідно з вимогами статей 101, 242, 332 КПК. Порядок призначення і проведення експертизи в судовому засіданні такий, як і під час проведення дізнання й досудового слідства. Законом передбачені норми, які регламентують обов’язкове призначення судової експертизи, порядок її призначення, оцінку її висновків, права підозрюваного, обвинуваченого, інших осіб при призначенні і проведенні експертизи, а також порядок призначення і проведення додаткової, повторної та комплексної експертиз. Проблемам судової експертизи завжди приділялася значна увага в процесуальній та криміналістичній літературі. Це пояснюється важливістю використання спеціальних знань щодо одержання й дослідження доказів, а також великими можливостями самої експертизи, появою нових видів експертиз, нових об’єктів, нових методів дослідження. У той же час слід зазначити, що наукових досліджень, присвячених проведенню експертиз у суді, дуже мало. Найбільш відомі праці Л. Ю. Ароцкера, А. Я. Поліашвілі та О. Р. Росинської2 у практичній діяльності до проведення експертиз в суді звертаються в багатьох випадках. Якщо згрупувати їх у категорії, то можна дійти висновку, що у проведенні криміналістичної експертизи в суді виникає

необхідність у таких випадках:

1. У процесі судового розгляду  з’явилися нові обставини справи, дослідження яких можливе шляхом  проведення експертизи. За таких  умов суд за клопотанням сторін  призначає експертизу і направляє необхідні матеріали до експертної установи або запрошує експерта і доручає йому проведення експертизи в суді. В обох випадках експерт може виступити в суді й надати свої висновки.

2. Експертиза під час досудового  слідства не проводилася, тому є необхідність щодо її проведення, про що під час слідства клопоталися і захисник, і обвинувачений.

3. Суд або інші учасники судового  процесу не погоджуються з  висновками експерта: сумніви щодо  їх обґрунтованості недостатньо  виразні та містять неповні висновки, наявність у них суперечностей.

4. Суд за своєю ініціативою  або за клопотанням сторін  визнає необхідним проведення  експертизи в суді експертом, який її виконував під час  досудового слідства.

5. Участь експерта в судовому  розгляді має виховне значення, підвищує роль судового процесу щодо попередження злочинів і виявлення обставин, які сприяли вчиненню злочину, а також прийняття заходів профілактичного характеру — внесення за матеріалами експертизи окремої ухвали суду.

Обсяг і характер підготовки, необхідної експерту для проведення експертизи в судовому засіданні, залежить від того, чи проводив він експертизу по конкретній справі під час досудового слідства. Якщо така експертиза проводилася, то його підготовка до експертизи в суді значно полегшується, оскільки експерт уже досліджував об’єкти експертизи. В такому разі він вирішує питання, яким чином ознайомити суд і учасників судового розгляду з методикою експертних досліджень та їх наслідками.

Якщо експерт запрошується в суд для проведення первинної експертизи, то його підготовка має починатися із з’ясування завдання, а також кола питань, які підлягають вирішенню.

Загальний порядок призначення і проведення експертизи в суді та у зв’язку з цим діяльності суду регламентовані КПК. У цьому порядку можна визначити п’ять основних етапів:

1. Суд, з’ясовуючи дані щодо  особистості експерта, роз’яснює  йому права та обов’язки, приводить  до присяги, попереджає про кримінальну  відповідальність за надання  свідомо неправдивого висновку  експерта в суді, а також за відмову експерта від виконання покладених на нього обов’язків у суді (ст. 356 КПК).

2. Експерт бере участь у дослідженні  обставин справи, які належать  до предмета експертизи, ставить  запитання потерпілому, обвинуваченому, свідкам стосовно обставин, що стосуються предмета та об’єктів дослідження (ст. 69 КПК).

3. Після з’ясування обставин, які  мають значення для висновку  експерта, суд та інші учасники  процесу ставлять запитання експерту. Питання подаються у письмовому  вигляді. Головуючий їх оголошує, заслухавши думку учасників судового розгляду й експерта, якщо він брав участь у судовому засіданні, усуває ті запитання, що не стосуються справи або не належать до компетенції експерта, а також формулює запитання, які він ставить перед експертом з власної ініціативи. Після цього суддя виносить ухвалу, у якій включаються питання, поставлені перед експертом учасниками судового провадження, судом (ст. 332 КПК).

4. Експерт проводить відповідні  дослідження, складає висновок у  письмовій формі, який повинен  відповідати вимогам КПК і оголошує його в суді. Якщо експерт у судове засідання не викликався, висновок оголошує головуючий суду. Висновок долучається до справи (статті 101, 332 КПК).

5. Допит експерта. Після оголошення  висновку експертизи прокурор, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, підсудний, судді у зазначеній послідовності ставлять запитання експерту для роз’яснення і доповнення його висновку. Експерт під час відповідей має право користуватися своїми письмовими та іншими матеріалами, які використовувалися під час експертного дослідження (ст. 356 КПК).

На всіх етапах проведення експертизи державний обвинувач повинен вживати заходів, спрямованих на вирішення трьох груп питань:

1) процесуальних;

2) тактичних;

3) організаційно-технічних.

2.6. Участь прокурора  в судовому огляді на місці

Огляд на місці — слідча дія, яка проводиться судом з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення криміналь ного правопорушення, що мають значення для справи (ст. 361 КПК). окрема слідча дія — огляд місцевості, приміщень, що їх займають, підприємства, організації, установи; предметів і документів; житла та іншого володіння особи (ст. 237 КПК); огляд місця події (ст. 237 КПК); огляд і ексгумація трупа (ст. 239 КПК). Проблемі огляду завжди приділялася значна увага в юридичнійтлітературі. Це закономірно, адже кожний огляд є актом, який спрямований на безпосереднє сприйняття об’єкта, дає змогу установити властивість та ознаки цього об’єкта і його зв’язок зі злочинними подіями. І. М. Якимов1 одним із перших серед радянських криміналістів у своїй монографії «Практичне керівництво для розслідування злочинів» проаналізував огляд та навів методику його проведення. Якщо враховувати, яка увага приділялась огляду місця події в криміналістичній літературі, можна зробити висновок, що огляду речових доказів, місця події при судовому розслідуванні приділялось уваги значно менше, ніж при досудовому слідстві. Судовий огляд місця події складається зі сприйняття, вивчення та оцінки судом і учасниками судового процесу обстановки приміщень, місцевості з метою встановлення об’єктивних умов здійснення злочину, характеру змін обстановки, визначення властивостей і ознак предметів, які перебувають у цьому місці і пов’язані з подією злочину. Місце злочину як об’єкт судового огляду характеризується сукупністю даних, що відображають обстановку місця огляду, а також тими змінами обстановки, яка є наслідком здійснення злочинних дій. Вивчення всіх даних, отриманих з місця події, є завданням судового огляду. Слід зазначити, що основною складністю, як правило, є вивчення не загальної обстановки місця події, а тих змін, що спричинив злочин. Із моменту вчинення злочину і до моменту проведення огляду судом проходить значний час, тому при судовому огляді не можна одержати такі самі наслідки і досягнути тієї ж мети, що і при огляді під час досудового слідства. Незважаючи на ці особливості, судовий огляд дає суду підстави краще сприйняти й усвідомити те, що в ряді випадків іншим шляхом пізнати неможливо. Огляд на місці події (ст. 361 КПК) здійснюється у випадках, коли суд визнає необхідним виконати цю слідчу дію. Огляд проводиться за участю всіх учасників судового розгляду, а коли цього вимагають обставини справи — за участю свідків, спеціалістів і експертів. Огляд на місці не може проводитися під час здійснення провадження судом присяжних. Які ж випадки спонукають суд до проведення судового огляду місця події? Л. Ю. Ароцкер формулює доцільність проведення огляду в таких випадках, коли:

1) у суді виявляються нові  обставини справи, перевірити які можна лише вивчивши обстановку місця події;

2) не ознайомившись безпосередньо  з обстановкою на місці події, суд не може з’ясувати зовнішні  умови і механізм здійснення  злочину;

3) суду незрозумілі окремі обставини  справи, які викладені в протоколі  огляду події та зафіксовані на ілюстраціях до протоколу (наприклад, розміри і колір предмета, їх взаєморозміщення, місце, де знайдені сліди, та інші речові докази тощо);

4) деякі деталі обстановки на  місці події по-різному тлумачаться  в суді учасниками судового розгляду і визначити, хто з них правий, без огляду неможливо;

5) у процесі досудового слідства  не був проведений необхідний  за обставинами справи огляд  усього місця події або окремих  його частин1.

Із такою позицією вченого, який одним із перших у 1964 р. у своїй праці детально дослідив питання використання криміналістичної тактики у судовому розгляді, слід погодитися, тому що ця позиція підтверджена практикою.

2.7. Судовий огляд речових  доказів 

Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає, що суд при розгляді кримінальної справи безпосередньо досліджує докази у справі, у тому числі оглядає речові докази (ст. 357). Речові докази мають бути оглянуті судом, а також подаватися для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності свідкам, спеціалісту, експерту. Слід зазначити, що проблемі огляду речових доказів у криміналістичній літературі постійно приділяється значна увага. Серед основних праці А. А. Ейсмана, М. О. Селіванова, Л. Ю. Ароцкера та інших авторів, у яких досліджені проблеми і так- тика виконання цих слідчих дій1. Водночас у науковій літературі досить мало є розробок, присвячених огляду речових доказів при розслідуванні злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж, злочинів проти довкілля та ін., які з’явились у нашому суспільстві останнім часом. Участь державного обвинувача при огляді речових доказів під час судового провадження заслуговує особливої уваги, оскільки ця слідча дія виконується в більшості справ, що розглядаються, і позиція прокурора при цьому відіграє важливу роль в умовах змагального процесу.

У статті 98 КПК подано визначення поняття речового доказу: «Речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі