Шпаргалка по "Історії"

61. Основні ознаки капіталізму основні ознаки капіталізму: приватну власність, анархію виробництва, кризи

Капіталі́зм —  суспільно-економічний лад, що ґрунтується  на товарному виробництві, приватній  власності на засоби виробництва  та експлуатації найманої праці

62. Технологічне обгрунтуввання протестантизмом(  Лютер, Кальвін) економ змін  у 1 пол 16 ст.

Реформаторський рух в особі Мартіна Лютера (1483 - 1546) мало свого видатного представника. Цей німецький реформатор, засновник  німецького протестантизму. Реформа Лютера, незважаючи на відносно прогресивні риси, мала класовий і історичний характер. У сутності вона виражала інтереси князів і міського багатого патриціату, але не інтереси широких мас. Цей мир є юдоллю гріха й страждань, порятунок від яких варто шукати в богу. Держава - знаряддя земного миру, і тому воно відзначено гріхом. Мирську несправедливість не можна викорінити, її можна лише терпіти й визнавати, підкорятися їй. Християни повинні підкоритися влади, не бунтувати проти її. Погляди Лютера підтримували інтереси, що вимагають сильної державної влади. За словами К. Маркса Лютер переміг рабство по побожності тільки тим, що на його місце поставив рабство по переконанню. Жан Кальвін, який виступив проти католицизму, очолив реформаторський рух. Головні ідеї свого вчення він виклав у працях «Повчання в християнській вірі» та «Церковні настанови». Одним з головних догматів кальвінізму є вчення про «абсолютне приречення»: ще до «створення світу» Бог, начебто, визначив долю людей, одним — рай, іншим — пекло, і ніякі зусилля людей, ніякі «добрі справи» не зможуть змінити того вироку. Кальвінізм, стоячи на позиціях консерватизму у розв'язанні докорінних соціально-політичних проблем сучасності, підкреслює всемогутність Бога і нікчемність людини. Вчення найрадикальніше реформувало християнський культ і церковну організацію. Майже всі зовнішні атрибути католицького культу — ікони, свічки тощо — було скасовано, основне місце у богослужінні посіли читання та коментування Біблії, співи псалмів. Керівна роль в общинах відводилася пресвітерам — старшинам і проповідникам, які й спрямували релігійне життя общини.

63. Економічні погляди та їх роль  Стаффорд, Петті, Буагільбер, економ  таблиця Кене) Ранній (монетарний) меркантилізм грунтувався на теорії «грошового балансу», яка мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге — зберегти гроші в самій цій країні. Для розв'язання цих завдань ранні меркантилісти запропонували низку заходів, які тією чи іншою мірою знайшли практичне відображення в економічній політиці того часу. Тому необхідно ознайомитись з основними висновками (пропозиціями) і конкретною політикою раннього меркантилізму. Із представників раннього меркантилізму в Англії слід назвати В. Стаффорда (1554—1612), який 1518 р. надрукував під ініціалами «W. S. » твір «Стислий виклад деяких скарг наших співвітчизників». В. Стаффорд правильно розумів зв'язок між вартістю грошей і вартістю товарів. Саме в появі неповноцінної монети, у свідомому псуванні її королями він убачає причину подорожчання товарів. Стаффорд доводить шкідливість вивезення монети за кордон, бо від того зростають ціни і погіршується становище народу. Він наполягає на необхідності державної підтримки вітчизняної торгівлі через заборону ввезення предметів розкошів, регламентацію торгівлі, обмеження вивезення монети, розширення виробництва сукна тощо. Економічні праці Петті Перший серйозний економічний твір Петті іменувався Трактат про податки і збори і вийшло в 1662 р. Можна сказати, що це і найважливіший його твір: прагнучи показати уряду, яким чином можна збільшити податкові доходи, він також висловив якнайповніші свої економічні погляди.Через 200 років Карл Маркс писав про Трактат: У творі Петті, що розглядається нами, по суті справи визначає вартість товарів порівняльною кількістю праці, що міститься в них. У свою чергу, від визначення вартості залежить і визначення додаткової вартості

Кене у своїх  працях Економічна таблиця(загальний  принцип політичної держави. Він  досліджує сутність природного порядку людини та людської праці, підходить до сутності визначення поняття Капітал,Чистий приодукт. Капітал створюєтьсЯ тільки у землеробстві. Основною метою виробництва є збільшення чистого продукту за якого менеше витрат. Буагільбер. У 1707р. Праця звинувачення  Франції , які на противагу меркантилістам стверджував, що джерелом багатства є не тільки гроші, а й різноманісність речей і благ, він ввважа що основою ринкової рівноаваги є пропорційні ціни, які забезпечують покриття витрат та сприяєть збільшенню прибутку.

64. Економ думка в Уук. Конституція  Орлика, Посошков, Прокопович Конституція П. Орлика – ств. в 1710р. За оцінкою сучасних укр.. істориків це перша конституція в сучасному розумінні. Конституція було прийнято на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер. Тому її інколи назив. Бендерською конституцією. В день виборів Орлика була схвалена Держ. Конституція. Основний пункт – проголошення незалежності України від Польщі та Москви. Другим пунктом було встановлення козацького парламенту, який мав скликатися тричі на рік; крім Ген. Старшини до нього мали входити представники від кожного полку. Гетьман мав радитися з ними. Права гетьмана значно обмежувалися. Установлено суровий розподіл держ.скарбом і коштами, які були в особистому розпорядженні гетьмана. Ліквідовано держ.монополії, оренди і викупи; заборонено чинити усілякі утиски сільському населенню. Конституція пройнята демократичним духом. Парламент обмежував владу гетьмана, перетворюючи Україну в конст. Державу. Конституція приділяла увагу становленню міщан посполитих та козаків. Текст Конституції відомий у 2-х варіантах: староукр. та латинськими мовами. Документ скл. З преамбули і 16-ти статей. Значний внесок в розвиток меркантилістичних ідей в Росії зробив Ф. Прокопович. Він був прихильником активного господарського і торгівельного балансу, якого можна було досягти шляхом безперервного розвитку промисловості, с/г, торгівлі, засобів і шляхів сполучення. У стосунках з ін.. країнами він закликав переслідувати інтереси власної країни.  І. Посошков пропонував будувати заводи на держ. Кошти, а потім передавати їх у приватну власність, сприяти винахідництву, дбати про розвідку та охорону ресурсів. Посошков висловлювався за «установлену ціну», яка регулюється. З метою обмеження кріпосного гніту надзвичайно радикальною та прогресивною для свого часу була пропозиція визначити законом розмір селянських повинностей відповідно до кількості землі та посівів, установити обов’язкове навчання писемності селянських дітей.

65. Історичні  умови виникнення та загальна характеристика класичної політекономії. Класична політична економія виникла в Британії наприкінці 18 століття. Її представники: Адам Сміт, Давид Рікардо, Джон Стюарт Мілль, Жан-Батіст Сей, дали аналіз виробництва, розподілу й обміну товарами в умовах ринку, заклавши основи для подальшого вивчення. Початком класичної політичної економії вважається книга Адама Сміт «Багатство націй» (1776), в якій він засуджував меркантилізм і пропагував ідею «системи природної свободи». Сміт розробив низку ідей, які продовжують асоціюватися з капіталізмом донині, зокрема ідею невидимої руки ринку, що змушує мимоволі створювати загальне добро, переслідуючи особисті інтереси. Сміт змушений був наполагати на цих ідеях, щоб побороти популярний в ті часи дух меркантилізму. Він критикував монополії, тарифи, мито та інші накладені державою обмеження, вірячи, що ринок найсправедливіший і найефективніший суддя. Погляди Сміта розділяв Рікардо. У книзі «Принципи політичної економії та оподаткування» він сформулював закон порівняльної переваги, який пояснював чому вигідно торгувати навіть тоді, коли одна із сторін ефективніша щодо виробництва усіх типів товарів. Рікардо також підтримував закон Се й вірив, що повна зайнятість є нормальним рівноважним станом у конкурентній економіці. На його думку інфляція сильно співвідноситься з кількістю грошей і кредитом, й був прихильником закону зменшення доходності, за яким додаткові затрати приносять дедалі менше результатів.

66. Фізіократи –представники класичної  політ економії у Франції

Фізіократи –  це французькі економісти ІІ половини XVIII ст., представники однієї з течій класичної політекономії.

Назва школи  походить від грецьких слів phisis – природа, cratos – влада.

Вчення фізіократів  виникає як опозиція меркантелізму. Вони вважають його теоретичним і практично нерозумним і протиприроднім.

На відміну  від меркантелізму фізіократи висунули положення про те, що багатство  створюється у землеробстві і  тільки праця землероба є продуктивною. Тим самим дослідження джерела  багатства фізіократи перенесли зі сфери обігу у сферу виробництва. Це було важливим кроком вперед в аналізі економічних відносин, але наукова обмеженість фізіократів полягала в тому, що продуктивною сферою виробництва вважалося лише землеробство.

Засновником і  основним представником школи фізіократів був Ф.Кене (1694 – 1774рр.). Дослідженням економічних проблем Кене зайнявся у 60-річному віці. У 1756 – 1657рр. він надрукував І-ші статті – “Зерно” та “Фермери”.

Основним твором Ф.Кене була “Економічна таблиця”, надрукована у 1758р. Цей твір визначив місце Кене як засновника і основного представника фізіократизму.

Бувши лікарем  за своїм фахом Кене використовував метод природничих наук стосовно економічних питань. Він розглядав  суспільство як живий організм, розрізняючи  в ньому 2-ва стани:

1. здоровий (досконалий, нормальний)
2. хворобливий (ненормальний)

На думку Кене, коли суспільство знаходиться в  здоровому стані воно має рівновагу. Саме стан рівноваги Кене і показав  в “Економічній таблиці”.

Великою заслугою є те, що він досліджував економічні процеси, як природні, які мають свої внутрішні закономірності; тобто він підійшов до розуміння економічного закону.

Основою економічного вчення Кене як і фізіократів в  цілому є вчення (концепція) чистого  продукту. Під чистим продуктом розумівся надлишок знову створених у землеробстві вартостей товарів над витратами виробництва. Чистий продукт створюється лише в землеробстві.

Історична обмеженість  поглядів фізіократів проявилася в  тому, що вони вважали лише землеробство сферою, де створюється чистий продукт, тобто де відбувається розширення виробництва.

Промисловість вони визначили, як “безплідну” сферу, що не створює чистого продукту; вона лише змінює форму багатства, але  не збільшує його. Ця відмінність обох галузей визначається тим, що на думку фізіократів у землеробстві на відміну від промисловості працює земля, природа.

Значну увагу  Кене приділяв речовому складу землеробського капіталу. Він виділяв в ньому  первісні аванси, як такі, що мають тривалий період обігу, та щорічні аванси з  річним періодом обігу.

У витрати виробництва  щорічні аванси входять повністю, а первісні частково. Таким чином  Кене підійшов до поділу капіталу з  точки зору його відтворення, але  узагальнюючих понять основного  й оборотного капіталів він не дав.

В “Економічних таблицях” була створена спроба розглянути виробництво як процес відтворення. Кене встановив класову структуру сучасного поділу суспільства, виділивши “продуктивний клас” (зайнятих в землеробстві, що створюють “чистий продукт”), “клас власників”6 до якого він відносив монарха, духовенство, власників землі; “безплідний клас” – всі громадяни, які не зайняті в землеробстві, вважає що праця представників цього класу тільки повертає витрати на виробництво і нічого понад це не створює.

Кене проаналізував  можливості простого відтворення в національному масштабі економічних зв’язків між класами. До нього відтворення ніким не досліджувалося.

Послідовником та видатним представником фізіократів  був Анн-Робер-Жак Тюрга (1727 –1781), у вченні якого ідеї фізіократів  одержали подальший розвиток, а їхня теоретична система набула найбільш розвиненого вигляду. Основний твір: “Роздуми про створення й розподіл багатств” (1776р.).

67.    Уільям Петті (1623—1687) — основоположник класичної політичної економії в Англії. Детальний аналіз його праць дає підстави для висновку, що він є економістом перехідного періоду від меркантилізму до класичної політичної економії. «Трактат про податки і збори» (1662), «Слово мудрим» (1664), «Політична анатомія Ірландії» (1672), «Політична арифметика» (1676), «Різне про гроші» (1682).

          У своїх працях, особливо ранніх, Петті віддає данину меркантилізму. Обґрунтовуючи економічну політику держави, він розвиває теорію торгового балансу, виступає за нагромадження в країні золота і срібла, виправдовує колоніальну експансію, виступає як прихильник втручання держави в економічне життя.

          Водночас уже в першій своїй  праці Петті далеко виходить  за межі питань, що їх звичайно розглядають меркантилісти. Він пише про гроші, позичковий процент, вексельний курс, податки, земельну ренту, монополії та інше. Постановка і вирішення цих питань відрізняють його від меркантилістів.

            У меркантилістів економічне  пізнання — лише засіб для  вирішення конкретних питань, у Петті — розвиток самої економічної теорії, яка може застосовуватись на практиці. Не випадково його вважають «першим професійним економістом». К. Маркс назвав його найгеніальнішим і найоригінальнішим економічним дослідником, «батьком політичної економії». Застосував Петті й новий метод дослідження економічних явищ. Перебуваючи під значним впливом таких філософів-матеріалістів, як Ф. Бекон і Т. Гоббс, саме в них він запозичив деякі методологічні засади, які доповнив розробленими ним самим статистичними таблицями. Недарма Петті називають ще й батьком економічної статистики.

               На відміну від меркантилістів, він бачить багатство як суму  рухомого й нерухомого майна. У праці «Слово мудрим» він дає перелік предметів, що становлять багатство, — сукупність земельних угідь, будівель, худоби, кораблів, золотої і срібної монети, посуду із золота і срібла, меблів, запасів різних товарів (залізо, мідь, олово, тканини, зерно, сіль), коштовних каменів та інше.

                  Теорія вартості. Петті  вважають засновником трудової теорії вартості. До проблеми визначення вартості він підходить з позиції пропорційного обміну, що визначається витратами праці на виробництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях!                   Вартість, на думку Петті, створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачається на видобуток золота і срібла, які з самого початку функціонують як мінові вартості. У Петті немає чіткого розмежування вартості й споживної вартості. Заробітну плату Петті розуміє як ціну праці.