Труднощі перекладу фразеологічних одиниць в романі «Над прірвою в житі»

 Поєднання  названих критеріїв і лежить  в основі визначення ФО. Фразеологізми  організовані за моделлю словосполучення  (сполучення слів) або речення  [55, c.362]. Незважаючи на різнобій у поглядах па природу фразеологізмів, можна констатувати, що простежується тенденція: 1) виділяти як категоріальні декілька ознак ФО; 2) розуміти відносність виділених ознак; 3) усвідомлювати природу ФО залежно від синхронічного чи діахронічного аспекту дослідження; 4) інтерпретувати властивості ФО як антиномічні, діалектичні: константні і варіантні, лінгвістично абстрактні й екстралінгвістично-конкретні.

Фразеологізм, таким чином, — це надслівна, семантично цілісна, відносно стійка (з допущенням варіантності), відтворювана й переважно  експресивна одиниця, яка виконує  характеризуючо-номінативну функцію.

5. Класифікація фразеологізмів.

Залежно від того, за якою ознакою розподіляють фразеологізми на групи, по-різному  їх і класифікують. Виділяють різну  кількість груп. Укладач найавторитетніших  фразеологічних словників О. Федоров, наприклад, увесь фонд фразеологізмів залежно від семантики й значень  слів — компонентів, які входять  до складу ФО, поділяє на дві основні  групи: ідіоми і фразеологічні сполучення. Звичайно називають семантичну, генетичну, функціональну, ідеографічну, експресивно-стилістичну, морфологічну, синтаксичну класифікації, класифікацію фразеологізмів з погляду  їх лексичного складу, структури. Далі детальніше розглянемо перші три  класифікації: семантичну, генетичну  й функціональну.

1. Семантична класифікація.

Ідіоматичні словосполучення (ідіоми) і фразеологічні  одиниці, за Л. Булаховським, — це характерні стійкі сполучення слів, у яких слова  набувають "цілком або відносно специфічного змісту". Ідіома — це своєрідні  вирази з певних мов, що за своїм  ужитком є цілісні й одиничні за змістом, звичайно не можуть бути точно  передані іншими мовами й вимагають  при перекладі замін схожого  стилістичного забарвлення: гнати чимдуж (щодуху), часто-густо, кохатись у чомусь, робити абияк. До ідіом Л. Булаховський зараховує й розбити впух і впрах (в пух і прах, до пня, до щенту).

 Фразеологічні  одиниці (фразеологізми) — це  звичайно словосполучення, розкладні  щодо змісту, але усталені в  мові як матеріал широковживаної  цитації (прислів'я, приказки, вдалі  вирази письменників, що стали  "крилатими"), які набули через  це "певної цільності": вовків боятися — в ліс не ходити, розрубати гордіїв вузол (з античних легенд), бути чи не бути (В. Шекспір) [11, c.248].

 Відштовхуючись  від синтаксичних ідей академіка  О. Шахматова й узявши до  уваги деякі думки Ш. Баллі,  академік В. Виноградов подав  семантичну класифікацію, виділивши  три типи ФО: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення. Фразеологічні зрощення — абсолютно неподільні, нерозкладні, немотивовані фразеологічні одиниці, у значенні яких "немає ніякого зв'язку, навіть потенційного, зі значенням їх компонентів" [13, c.150]: бити байдики, точити ляси, собаку з'їсти (на чому), пиши пропало, чорта з два, сон в руку. Їх нерозкладність викликана чотирма причинами: 1) наявністю в складі невживаних або відмерлих, незрозумілих слів (у чорта на куличках); 2) наявністю граматичних архаїзмів (нічтоже сумняшеся); 3) дією експресивної індивідуалізації (чого доброго); 4) наявністю лексичних значень компонентів, що не мають відношення до розуміння цілого (сидіти на бобах).

Семантична  єдність зрощення часто підтримується  повною синтаксичною нерозчленованістю  або невмотивованістю, відсутністю  живого синтаксичного зв'язку між  його морфологічними компонентами: так собі, хоч куди, як пити дати, собі на умі.

Фразеологічні єдності — теж семантично неподільні фразеологічні одиниці, але цілісне  значення їх певною мірою мотивоване значенням компонентів: вітер у кишенях свистить, кров з молоком, тримати камінь за пазухою, без ножа різати. У них значення цілого пов'язане з розумінням внутрішнього образного стрижня фрази, потенційного смислу слів. Живучості їхньої внутрішньої форми сприяє наявність контрасту (робити з мухи слона), паралелізму (переливати з пустого в порожнє). Звуковою формою вони нерідко збігаються з вільними сполученнями слів: намилити голову, взяти за боки. Для фразеологічних єдностей характерні римовані співзвуччя (всякої тварі по парі, катюзі по заслузі), алітерація (ні ладу ні складу). Сюди належать і каламбури (прокатати на вороних, той рябої кобили). Фразеологічні єдності можуть виникати внаслідок синтаксичної спеціалізації фрази, уживатися в певній граматичній формі: нуль уваги (виступає звичайно як предикат), блекоти наїстися (об'їстися); як правило, має форму питального речення чи вживається в порівнянні: "[Світлана:] Я... за нього заміж вийду! [Кряж:] Ти що, блекоти наїлась?" (М. Зарудний); "Він у нас трохи те є... ніби як блекоти об'ївся" (Григорій Тютюнник).

 Фразеологічні  сполучення — "тип фраз, створюваних  реалізацією зв'язаних значень  слів" [13, c.152]. У них значення слів виокремлюються чіткіше, різкіше, вони аналітичні: зачепити честь (самолюбство, гордість, інтереси), порушити питання (справу, клопотання). Слово зі зв'язаним значенням допускає синонімічну заміну: глупа ніч — пізня ніч, малиновий дзвін — милозвучний дзвін; поєднується з одним словом (безпросипне п'янство) чи з обмеженим рядом слів (страх, жаль, зло, досада бере при неможливості радість, задоволення, насолода бере). Фразеологічні сполучення практично не мають омонімів.

 Семантична  класифікація і концепція В.  Виноградова здобули чи не  найбільше прибічників (В. Жуков,  О. Бабкін, В. Телія). Різною мірою  її розробляли й українські  лінгвісти, зокрема Г. Удовиченко, М. Жовтобрюх, В. Русанівський, Д. Баранник, Н. Москаленко, Ф. Медведєв, М. Алефіренко, Л. Скрипник та  ін.

 Дуже  швидко виявилися й вразливі  місця семантичної класифікації  В. Виноградова: окремі підгрупи  в середині типів виділяються  на основі різних критеріїв;  нерідко важко визначити межу  між фразеологічними зрощеннями  і фразеологічними єдностями  (а тому їх об'єднують в одну  групу — ідіоми); два перші  типи ФО різко протиставлені  третьому — як цілісні (зрощення  і єдності) аналітичному (фразеологічні  сполучення). Значна кількість ФО  залишилася неохопленою.

 Тому  М. Шанський до названих В.  Виноградовим типів додає четвертий  — фразеологічні вирази —  стійкі за складом і вживанням  фразеологічні звороти, які не  тільки семантично подільні, але  й повністю складаються зі  слів з вільним значенням. Серед  них розрізняються вирази комунікативного  характеру (вовків боятися —у ліс не ходити) й номінативного (трудові успіхи). Г. Удовиченко дещо видозмінив класифікацію В. Виноградова, виділивши ідіоми, фразеологічні вирази та фразеологічні сполучення.

 Названі  В. Виноградовим та М. Шанським  класифікаційні групи розширили  Л. Ройзензон та І. Абрамець, виділивши п'ятий тип — фразеологічні  суміщені омоніми (махнути рукою, зустрічати хлібом — сіллю, викинути білий прапор). У них переносне значення (що не випливає із суми планів змісту компонентів) може співіснувати, бути наявним одночасно з його прямим значенням (дорівнювати сумі планів змісту компонентів) [44, c.55]. Внутрішня форма фразеологічних суміщених омонімів практично збігається із самим змістом ситуацій, дією, поведінкою суб'єкта, оскільки зумовлена жестами, мімікою, узагалі рухами суб'єкта. Численну групу серед них становлять соматичні фразеологізми: (поглядати) з-під лоба, вивертати очі з-під лоба, схиляти голову (чоло, шию), вішати носа, вішати голову, вішатися на шию (про жінок у ставленні до чоловіків), гнути коліна "виражати покірність".

 Близький  до семантичної класифікації  В. Виноградова розподіл за  ступенем граматично-змістової злитості  елементів, здійснений на українському  матеріалі П. Дудиком. Учений  виділяє п'ять типів фразеологізмів: ідіоми, фразеологічні єдності, фразеологічні  вирази, фразеологічні сполучення  та фразеологізовані словосполучення.

1. Ідіоми  об'єднуються семантичною неподільністю,  синтаксичною нерозкладністю й  замкненістю; зміст ідіоми прямо  не випливає з лексичного значення  її елементів (бути на близькій нозі).

2.  У  фразеологічних єдностях значення  компонентів трохи ослаблене  вільнішою семантичною зв'язаністю  структурних одиниць (намилити голову, пальці знати).

3.  Терміном  фразеологічні вирази передусім  об'єднуються прислів'я і приказки (за моє жито ще мене й бито, що легко нажить — з дому біжить). Вони повністю складаються зі слів з вільними значеннями, не виступають семантичним еквівалентом окремого слова.

4. Фразеологічні  сполучення — ходові формули,  що приховують у собі метафору, мають досить прозору внутрішню  форму (прибитий горем, голуба кров, Хома невірний). Сюди належать і фразеологізми-професіоналізми: вигнати діди (гончарське) "нагріти вироби так, щоб вогонь виходив з горна"; дати дуб (чинбарське) "обробити шкіру дубленням" (Полтавщина).

5. Фразеологізовані  словосполучення об'єднуються не  метафоричністю, синтаксичною неподільністю  компонентів (шкода й гадки, невелике цабе, ось тобі на) [15, c.288].

2. Генетична класифікація.

Генетичний  принцип, а точніше — класифікацію за джерелами, розробив на початку 60-х  років XIX ст. Л. Булаховський. Вона включає  вісім груп: 1) прислів'я та приказки; 2) професіоналізми; 3) усталені вислови  з анекдотів, жартів тощо; 4) цитати й  образи зі Старого й Нового Завітів; 5) ремінісценції античної старовини; 6) переклади поширених іншомовних висловів (французьких, німецьких, італійських, англійських); 7) крилаті слова російських та іноземних письменників; 8) влучні фрази видатних людей [12, c.447]. Класифікація ФО зроблена насамперед на матеріалі української мови. Інакше б до сьомої групи ввійшли численні відшарування й українських письменників — класиків, наприклад: Адамові діти, апостол правди і науки, споборники святої волі (Т. Шевченко); досвітні вогні, слово, чому ти не твердая криця (Леся Українка); голос духа чути скрізь, вічний революціонер, з вершин і низин (І. Франко), а також Панаса Мирного, П. Тичини, М. Рильського, Остапа Вишні та ін. У фразеологічному складі української мови виділяють різну кількість генетичних груп. Л. Скрипник називає: 1) питомо українські фразеологічні одиниці; 2) запозичені фразеологічні одиниці; 3) фразеологічні кальки. До першої групи належать спільнослов'янські фразеологізми — вони увійшли до мови в спільнослов'янський період, тобто до V — VI ст. н. е. (водити за ніс, з голови до п'ят, як на долоні; відшарування текстів Святого Письма: умивати руки, берегти як зіницю ока); власне українські фразеологізми, які відображають особливості національної історії, культури, побуту; тобто ті, що групуються навколо вітчизняних власних назв; одиниці, пов'язані з історією України; крилаті вислови українських історичних діячів, письменників [48, c.280].

 Схожу  схему подає в монографії "Українська  фразеологія: Чому ми так говоримо" і Ф. Медведєв: 1) фразеологічні  одиниці, творцем яких є український  народ; 2) загальнослов'янська фразеологія.  До неї автор відносить насамперед  вислови "біблійного фразеологічного  набутку" (корінь зла, на сон грядущий, око за око, зуб за зуб, перекувати мечі на рала та ін.). Абсолютна більшість з них утратила ознаку свого походження й уживається тепер з новим, переносним значенням; 3) давньоруська [староукраїнська] фразеологія, виникнення якої пов'язане з "окремим існуванням давніх діалектів східних слов'ян". Частина з них — книжного походження, частина має або мала в минулому народно-говірний характер: іду на ви, всісти на конь (коня) "почати війну, осідлати коня", взяти на щит "захопити город", товкти воду в ступі, указати путь "прогнати", перемивати кісточки тощо [33, c.232].

 За  часом походження Я. Спринчак  поділяє фразеологізми на три  генетичні групи: 1) спільнослов'янські, тобто наявні в усіх або  в більшості слов'янських мов: укр. бити в очі, біл. біць у вочы, рос. бить в глаза, пол. dic w oczy, болг. бия на очи; 2) східнослов'янські, представлені тільки в східнослов'янських мовах, а в інших слов'янських мовах уживані як запозичення з них: укр. роззявити рота, біл. разявіць рот, рос. разевать рот; укр. під гарячу руку, біл. пад гарачую руку, рос. под горячую руку; укр. гріти руки, біл. грэць рукі, рос. греть руки і т. ін.; 3) властиві окремим східнослов'янським мовам: укр. передати куті меду, пекти рака (раків), хлопець — друзяка (російською відповідно перестараться, краснеть от стыда, рубаха-парень); біл. ен свайго дайшоу, быу у кузні і у млыне, прабеглы зух (жох) (українською мовою — він свого домігся, пройшов крізь вогонь і воду, тертий калач); рос. на живую руку, поговорить по душам (українською — на швидку руку, поговорити по щирості) [52, c.33].

3. Функціональна класифікація.

Для усного монологічного мовлення Д. Баранник запропонував функціональну класифікацію, виділивши п'ять основних груп: 1) фразеологічні метафори народного  характеру: брати в шори, пасти задніх, хитрий як лисиця (ідіоми, приказки); 2) фразеологічні метафори літературного характеру: аннібалова клятва, троянди й виноград (крилаті метафоричні словосполучення); 3) фразеологічні образні узагальнення народного характеру: який Сава, така й слава (прислів'я); 4) фразеологічні образні узагальнення літературного характеру: бути чи не бути, не той тепер Миргород (крилаті синтаксично закінчені одиниці); 5) специфічно жанрова фразеологія: що й треба було довести (стабільні "робочі" формули). Ці групи, додає автор, будуть одночасно й систематизацією фразеологізмів "за особливостями сприймання їх в усному монологічному мовленні" [7, c.34].