Не
всі вчені погоджуються з термінами
фразеологія в "широкому" чи
"вузькому" розумінні. Деякі
дослідники (В. Архангельський, М.
Шанський, Р. Еккерт, І. Пете та
ін.) вважають, що не можна розглядати
фразеологію у вузькому й широкому
розумінні. Якщо взяти за основу
той безперечний факт, що фразеологія
є такою ж лінгвістичною дисципліною,
як фонетика, морфологія, синтаксис
та ін., «як же їх можна
розглядати у вузькому й широкому
розумінні? Ніяк» — різко опонує
Б. Татар. "Фразеологію треба
розглядати як лінгвістичну дисципліну,
що вивчає фразеологічні одиниці",
— робить висновок угорський
дослідник. О. Молотков також
дотримується думки, що немає
обсягу фразеологічних одиниць
мови в "широкому" або "вузькому"
смислі слова. Правда, подальші
слова прояснюють, що він під
цим розуміє. До складу фразеологізмів
"кількісно включаються всі
одиниці мови, які визначаються
якісно як фразеологізми". І
далі: фразеологічні одиниці "за
категоріальною сутністю розрізнятися
не можуть" [38, с.283]. Виходить, що
О. Молотков виступає проти
термінів, а не проти такого
поділу. Навряд чи можна провести
чітку межу між фразеологічними
і нефразеологічними одиницями. До
складу різних видів зв'язаних словосполучень
належать фразеологічні словосполучення
типу «брати до уваги» (за В. Виноградовим),
у яких лексичне значення одного зі слів
реалізується тільки з одним строго окресленим
словом або небагатьма словами (горобина ніч, тріскучий мороз),
що за ознакою цілісності, звичайно, протиставляються
ідіомам [13, с.140]. Багато складених термінів,
метафорично осмислених, стали класичними
ідіомами (ланцюгова реакція), пор.
ще в І. Лепешева: антонів вогонь, гусячі лапки,
ведмеже вушко, божа корівка [30, с.271].
Так само численні перифрази, уведені,
наприклад, до "Короткого словника перифраз"
(1985) М. Коломійця та Є. Регушевського (гарматне
м'ясо, золоте весілля, зелений змій, зелена
вулиця '' вільний шлях без перешкод і затримок"),
фіксують і академічні фразеологічні
словники, тому більш адекватним буде
поділ ФО за шкалою "центр/периферія"
[22, с.200]. Тоді центр становитимуть фразеологічні
зрощення й фразеологічні єдності (за
термінологією В. Виноградова), або ідіоми.
Практично ніхто не заперечує їх належності
до фразеологічного складу мови. Сюди
увійдуть вислови: від альфи до омеги, бальзам
на рану (кому), не бачити смаленого вовка,
з жиру, брати в шори (кого), ноги не буде
(чиєї, де), і вдень і вночі, врізати дуба,
не всі дома (в кого), паном діло, жива думка,
хоч землю їж, не києм, то палицею, одним
миром мазані та ін. [10, с.1104]. За Л. Юрчук та укладачами
академічного "Словника фразеологізмів
української мови", до фразеологізмів
належать такі групи словосполучень :
1) сталі словосполучення, у яких немає
метафоричного чи метонімічного переосмислення
(наживати ворогів); 2) прислів'я (дарованому
коневі зубів не лічать); 3) приказки
(коса — дівоча краса); 4) усталені
порівняння (червоний як рак); 5) крилаті
вирази (усе тече, все змінюється); 6) перифрастичні
звороти, які замінюють слова в описовій
формі (виявляти піклування = піклуватися);
7) складені терміни (електрична дуга); 8) не
фразеологізовані тавтологічні словосполучення
(ридма ридати); 9) словосполучення,
у яких один із компонентів реалізує свою
семантику лише в поєднанні з іншими компонентами
(вовчий апетит); 10) складені прийменники
й сполучники (у зв'язку з; через те що);
11) деякі дієслівно-іменні словосполучення,
близькі до перифразів (вводити в оману) [64, с.23].
Звичайно,
названі групи й приклади подані
досить узагальнено. До багатьох з них
можна додати обмеження "деякі".
Традиційно, наприклад, відмовляють
у фразеологічності приказкам. Але
ж вони неоднорідні. В інших тільки
частина компонентів переосмислена
(Не такий страшний чорт, як його малюють).
Нарешті, є приказки з алегоричним характером
(Куй залізо, поки гаряче). Лише третя
група найближче підходить до власне фразеологізмів.
Однак усі наведені групи приказок виражають
судження, а ФО як вторинні одиниці номінації
предметів (ситуацій) — поняття. Вони можуть
характеризувати внутрішні й зовнішні
риси людини (з ґедзиком "неврівноважений",
чугуївська верства "дуже висока людина"),
стан людини (кров з молоком "здоровий"),
дію (мозком ворушити "добре думати"),
обставини дії (ні так ні сяк "ніяк").
Граматично фразеологічні одиниці і співвідносні
з простим реченням (кіт наплакав), функціонально
заступають іменник, дієслово, прикметник
чи прислівник (дійна корова, вивести на чисту
воду, ні риба ні м'ясо, чорним по білому),
становлять звороти зі словам и хоч, як
(хоч греблю гати, як на голках) [4, с.262].
Відкриймо будь-який збірник паремій,
наприклад "Українські народні прислів'я
та приказки", і серед них знайдемо вирази: бурлацьке
сонце, ні пава ні ґава, не нашого поля
ягода, одчіпного дать, катюзі по заслузі,
не ликом зшитий, ні пари з уст та безліч
інших [56, с.791]. Більшість із них вміщено
й у СФУМі чи ФСУМі як ідіоматичні вислови.
Нам здається, що, вживаючи термін "приказки"
щодо фразеологізмів, плутають джерело
(фольклорний жанр) таких одиниць і їх
семантичну цілісність (лінгвістична
категорія). Тому коректнішим було б уточнення:
"деякі з так званих приказок". Звичайно,
тільки прибічники широкого погляду на
обсяг фразеології включать до фразеології
вираз - коса — дівоча краса. Компаративні
вислови типу «червоний як рак» становлять,
очевидно, третину реєстру будь-якого
фразеологічного словника, а то й цілі
словники, як-от: "Словник стійких народних
порівнянь" (1993) О. Юрченка та А. Івченка
чи "Красне слово — як золотий ключ:
Постійні народні порівняння в говірках
Середнього Полісся та суміжних територій"
(2003) Г. Доброльожі, в анотації до цього
словника сказано, що він є "найбільшим
регіональним фразеологічним словником
в Україні" [16, с.160]. Незрозуміло також,
чому тавтологічні словосполучення типу «ридма
ридати» не належать до фразеології,
а такі ж або майже аналогічні відтворювані
тавтологізми (кипнем кипіти) подаються,
наприклад, в академічному Словнику (2003).
Крилаті
вирази, тобто такі влучні, стійкі, поширені
й загальновідомі елементи літературної
мови, джерело яких можна встановити,
теж неоднорідні. Звичайно, цитати на
зразок «А братія мовчить собі, Витріщивши очі»
(Т. Шевченко); «Батьку!.. Де ти? Чи ти чуєш
(мене)?» (М. Гоголь); «Боюся я данайців, навіть
коли вони приносять дари» (Вергілій),
які мають форми закінченого простого
чи складного речення й конструктивно
не можуть сполучатися зі словами вільного
вжитку, до фразеології залучать тільки
прибічники широкого погляду на фразеологічний
склад. Але ж, наприклад, у книжці А. Коваль
та В. Коптілова "Крилаті вислови в українській
літературній мові" (1975) вміщено сотні
висловів на зразок ахіллесова п'ята, бочка Данаїд,
содома і гоморра, річ у собі, які розвинули
переносне значення, виступають у ролі
якогось члена речення ("Медовий місяць Стадницького
затягнувся для лісовиків на кілька років",
М. Стельмах), поєднуються зі словами, пор. медовий
місяць подружнього життя (Г. Квітка-Основ'яненко), медовий
місяць українства (Ю. Смолич), медовий місяць своїх перемог,
медовий місяць свободи (О. Гончар).
Вони фіксуються словниками і становлять
невід'ємний компонент загальномовної
ідіоматики.
Очевидно,
серед багатьох названих розрядів
можлива вужча градація. І коректнішим
був би розподіл, як ми вже
казали, саме на центральні складники
фразеологічного фонду й різною
мірою віддалені від центру
відтворювані одиниці — периферійні.
Тоді до периферії фразеологічного
складу ввійдуть (а деякі й залишаться
поза його межами): а) тавтологізми (криком
кричати); б) дієслівно-іменні перифрази
(допомагати — надавати допомогу);
в) вирази із фразеологічно-зв'язаним значенням
слів (горобина ніч, малиновий дзвін, брати
до уваги), деякі види крилатих слів,
приказок тощо. А за прислів'ями й деякими
видами приказок доцільно закріпити традиційний
термін "пареміологія". Проте, як
раніше окремі фразеологічні і фразеологізовані
групи (паремії) намагалися роз'єднати,
так тепер ми стоїмо перед новим "об'єднувальним"
етапом. Про це свідчить, зокрема, і пильна
увага до пареміології в останні роки,
дослідження на матеріалі різних мов і
навіть різних мовних сімей — української,
російської, білоруської, китайської (Л.
Даниленко, Т. Рамза, Є. Селівьорстова).
- Лінгвоетнічні ознаки фразеологізму.
У процесі
вивчення ФО називалися їх різні ознаки:
семантична цілісність (В. Виноградов,
І. Торопцев, Г. Удовиченко), відтворюваність
(С. Гаврин, О. Федоров, М. Шанський), фразеологічна
відтворюваність (Л. Ройзензон), метафоричність
(О. Бабкін, О. Кунін, Б. Ларін), стійкість
(В. Жуков, П. Лекант, Л. Юрчук), еквівалентність
слову (А. Аксамітов, В. Нікітін, О. Реформатський),
нарізно-оформленість (О. Молотков, Р. Попов,
Л. Скрипник), наявність не менше
двох повнозначних слів (М. Шанський, Б.
Шварцкопф), неперекладність (Л. Булаховський)
та ін. Чи не найчастіше головною ознакою
ФО називають їх відтворюваність
у процесі мовлення, через що вони
й набувають стійкості. Однак, як
справедливо зазначив О. Кунін, ФО не
тому стійка, що відтворюється в
готовому вигляді, а навпаки, вона відтворюється
тому, що вирізняється стійкістю на
фразеологічному рівні [26, c.338]. Виокремленні
дослідниками ознаки звичайно включаються
до дефініції терміна "фразеологізм".
Ним Л. Скрипник називає стійкі сполучення
двох і більше слів, що створюють семантичну
цілісність і відтворюються в процесі
мовлення як готові словесні формули [48,
c.282]. Отже, релевантними авторка, як і більшість
згаданих учених, вважає декілька ознак.
Наприклад, В. Жуков називає відтворюваність,
часткову або повну цілісність значення,
стійкість [17, c.160]. О. Бабкін обстоює семантичну
цілісність, стійкість, експресивно-емоційну
маркованість [5, c.7]. Поряд з відтворюваністю
М. Шанський та Є. Малиновський називають
надслівність [61, c.239]. Нарешті, близько
півтора десятка ознак (відтворюваність,
єдність значення, внутрішньо-компонентні
зв'язки, граматична організованість,
строгий лексичний склад та ін.) визначає
В. Архангельський. Очевидно, тут наявна
певна надмірність — у масиві ознак втрачаються
основні, релевантні характеристики фразеологізму.
Детальніше
зупинимося па досить обґрунтованій
статті Л. Юрчук, основними
положеннями якої користувалися
укладачі академічного "Фразеологічного
словника української мови" у
2 кн. (1993). Авторка вважає, що якісну
характеристику фразеологізмові
дають "диференційні ознаки
в їх сукупності", називаючи,
зокрема, такі з них: 1) він має
специфічне, фразеологічне, значення;
2) значення фразеологізму не може
проявлятися окремо або незалежно
від його граматичних особливостей;
3) його постійний, відтворюваний
за традицією компонентний склад.
Фразеологізм — це мовна одиниця,
що виражає специфічне фразеологічне
значення, граматичні категорії
та має постійний, відтворюваний
за традицією склад компонентів,
що втратили лексичну самостійність
[64, c.23].
Погоджуючись
із першою ознакою, висловимо
деякі міркування щодо другої
й третьої. Навряд чи значення
лексичних або фразеологічних
одиниць може проявлятися окремо
від граматичних значень, що
розуміється само собою. Очевидно,
Л. Юрчук мала на увазі саме
фразеографічну розробку, де характер
статті значною мірою детермінований
належністю ФО до того чи
іншого лексико-граматичного розряду.
Аргументуючи третю характеристику,
вона практично не каже про
"постійний, відтворюваний за
традицією компонентний склад",
знову акцентуючи увагу на
десемантизації компонентів та
синтагматичних можливостях ФО.
Якщо ж говорити про постійний
і відтворюваний за традицією
компонентний склад, то треба
обумовити принаймні допуск варіантності
(лексичні заміни в межах норми,
наявність факультативних компонентів,
зміна порядку компонентів у багатьох
ФО тощо). Дослідниця залишає поза увагою
емоційно-експресивне забарвлення фразеологізму,
конотативний компонент його семантичної
структури, який у фразеологізмах превалює
і робить фразеологічне значення специфічним.
Постійність, таким чином, є відносною,
не абсолютною, варіантною при домінанті
інваріанта. Що ж до втрати компонентами
лексичного значення, то й ця теза спонукає
до роздумів. Компоненти у ФО залишаються
словами, що наочно виявляється у різних
структурно-семантичних трансформаціях
ФО, їх варіантності, тільки в кожній з
лексем відбувається транспозиція (перегрупування)
сем. Інакше як би вони, наприклад, виконували
важливу кумулятивну (культурологічну)
функцію, створювали специфічну для кожного
етносу мовно-фразеологічну картину світу?
"Співність" компонентів ФО особливо
виявляється при їх діахронічному аналізі
та при розгляді в межах когнітивної парадигми.
Серцевиною
фразеологічного складу є ідіоми
— переосмислені сполучення слів,
як правило, образно мотивовані.
Останнє пов'язано з тим, що
ми підсвідомо співвідносимо
фразеологічне значення з тим
образом, який постає з буквального
значення ФО. О. Селіванова в
річищі когнітивної парадигми
виділяє шість типів мотивації
ФО [46, c.276]. У результаті вторинного семіозису
відбувається мовна концептуалізація
різних сфер (тваринного світу, соматичного
коду, просторової орієнтації тощо). Ідіома
«і вухом не вести» характеризує людину,
яка не виконує чийогось наказу, прохання,
волі кого-небудь; зовсім не слухає. Подібно
до тварини, яка завжди наставляє ("веде")
вухо в бік якогось звука, а тут зовсім
не реагує на нього. Виразами «старий лис, стара лисиця»
називають лукаву, нещиру й хитру людину,
нібито подібну до лисиці, яка не тільки
побувала у всіляких, часто небезпечних
і складних ситуаціях (а тому стала досвідченою
і обережною), а й за допомогою хитрощів,
якими так щедро наділив узус цього звіра
(як найвиразнішого символу такої властивості),
навчилася знаходити вихід із подібних
ситуацій: "Завідуючий був старий лис,
з медом на устах" (С. Васильченко).
При цьому названа особливість сприймається
часто як не сумісна з порядністю. До сприйняття
цього фрагмента дійсності додається
і його оцінка, що включає й емоційне ставлення.
Такий образ — аналогія став сприйматися
не тільки як образ — подібність, а й набув
певного стилістичного забарвлення. Якщо
семантичний акцент ставиться на першому
компонентові (старий, стара), то ідіома
сприймається переважно як жартівлива
з домінантою семи "досвідчений"
("Мене [декана], старого лиса, кругом пальця
обкрутили", П. Колесник). Коли ж
превалює неприваблива "фольклорна
хитрість", то домінує сема "підступності",
"лисячих хитрощів" і формується
зневажливе стилістичне забарвлення ідіоми
("Стара лисиця той Турковський! А я? Де
мої очі були?!", Леся Українка; "Коронний
гетьман Жолкевський пише мені чемні листи
й посилає послів. Чує старий лис нові
часи, як жаба зміну погоди", З. Тулуб).
Для позначення
постійного перебування людини у
в'язниці влучно знайдений образ
— подібність "неба в клітинку", оскільки
світ для неї відгороджений решіткою —
ґратами: "Дуже нині кусається дармовиця,
довго буде небо тобі в клітинку"
(В. Дрозд). Щоб передати значення "довести
когось до злиднів, залишити без майна;
розорити", в етносвідомості віднайдений
образ — подібність «озути в постоли»
("Один розкошує, а другий... — Озуть пана
в постоли» М. Коцюбинський), оскільки
постоли — селянське взуття, шматок шкіри
без підошви, яке прив'язували мотузяччям
до ноги, — символ крайньої убогості. Зі
словом «кішка» широко відомі декілька
українських ідіом. У значенні "хто-небудь
посварився з кимось, між ким-небудь виникла
незгода" уживається вислів «чорна кішка пробігла».
Звичайно підкреслюється напруженість
таких "глухих" стосунків, які тривають
довгий (певний) час і причина яких буває
для широкого загалу невідомою ("Побачивши
Колу, він повернув у хвіртку, — давно
між ними чорна кішка пробігла",
О. Кундзич). В образі — порівнянні, який
ліг в основу формування внутрішньої форми
фразеологізму, відображені залишкові
уявлення про чорну кішку як посланця
відьми або й про саму відьму, оскільки
в народних віруваннях відьма охоче обертається
в кішку. Проте в значенні ФО ці уявлення
зовсім затінені, а "діяли" тільки
на певному етапі складання загальної
семантики ідіоми.