Детермінізація як ознака сучасної китайської технічної термінології 58 Висновки до Розділу

Важливим аргументом, що пояснює активнее вживання термінів іншомовного походження в українській мові є те, що «базова термінологія будь-якої галузі науки за походженням грецька або латинська. А свідоме уникнення запозичень у термінології неодмінно призведе до труднощів перекладу наукових праць на інші мови й поступово спричинить замкнутість науки на себе. Але позичати варто лише те слово, яке вносить у певну галузь науки і техніки новее поняття і за умови, що цим терміном послуговуються науковці різних країн» [42; 115].

Позитивною ознакою термінів іншомовного походження, на відміну від значної частини автохтонних термінів, є «затемнена внутрішня форма» [48; 38]. Як стверджує М. Прокопович запозичення іншомовних слів, зокрема в ділянці термінології, може бути бажаним у зв’язку з відсіченням непотрібних асоціацій та образів, які виникають при вживанні в певному термінологічному значенні вже наявного в мові слова [48; 149].

Окрім того, вживання термінів іншомовного походження поряд із українськими відповідниками пояснюють тим, що вони виконують роль метафори рідної мови і забезпечують мовну економію та певну образність (пристій спрягання – інтерфейс, мікросхема на кристалі – чіп тощо) [49].

Незважаючи на позитивну роль запозичень у термінології, доволі часто необдумане введення у склад нашої мови іншомовних термінів призводить не до збагачення, а до засмічення останньої. Запозичені слова варто вводити в українську термінологію лише за відсутності питомого відповідника, ретельно добираючи кожен термін [38; 9]. Проте у багатьох випадках запозичення може бути об’єктивно незумовленим, викликаним «мовною модою» (калькуляція замість обчислення, сферичний замість кулястий) [37; 45].

Більшість українських мовознавців схиляються до думки, що у випадку параллельного вживання запозиченого й українського термінів краще обирати останній. Не варто шукати іншомовного слова, якщо в рідній вже функціонує звична та вмотивована лексична одиниця [37; 23]. Вимоги, які традиційно висувають мовознавці до терміна, якнайкраще виконує термін, складений із власне українських мовно правильних стислих слів (або морфем) із великою словотворчою здатністю. Введення в термін чужомовних елементів призводить до виникнення додаткової проблеми правильного їх перекладу на українському ґрунті, внаслідок чого такий термін не доступає до широкого загалу [33].

У додатку до термінологічного стандарту ДСТУ 3966-2000 пропонують: «Добираючи терміни для стандартизування, віддавати перевагу термінам українського походження перед запозиченими. Однак у разі доцільності запозичення іншомовні терміни треба пристосовувати до законів української мови» [14; 21].

На прикладі запозичених іменників зі суфіксами -цій(а)/-ацій(а), -ій(а), -атор та їхніх українських відповідників спробуємо простежити доцільність вживання термінів іншомовного походження та запропонуємо шляхи унормування синонімії у термінологічній лексиці. Поряд із запозиченими термінами зі суфіксом -цій(а)/-ацій(а), -ій(а) пропонують вживати українські відповідники різних типів:

1) віддієслівні іменники на -нн΄(а) (абсорбція – вбирання, деклінація – відхилення, іригація – обводнювання, експансія – поширення, корозія – ржавіння, роз’їдання);

2) віддієслівні іменники з нульовим суфіксом (індикація – показ, інклінація – нахил, реконструкція – перебудова, дисперсія – розріда);

3) віддієслівні іменники зі суфіксом -к(а) (дистиляція – перегонка, експозиція – витримка, видержка);

4) відіменникові іменники з демінутативним значенням (корозія – щербинка);

5) відприкметникові іменники зі  суфіксом -іст´- (варіація – мінливість).

Розмаїття можливих українських аналогів свідчить, що однотипні терміни іншомовного походження могли набувати на українському ґрунті різних значень. У книзі «Словотвір сучасної української літературної мови» зазначено, що іменники на -цій(а)/-ацій(а), -ій(а) «відповідають дієсловам із суфіксом -ува-ти із основами іншомовного походження і мають значення опредметненої дії, процесу, проте часто ознака протяжності дії в часі виражена в них нечітко. Вони також набувають ряду інших значень: предмета – наслідку дії, пристосування, обладнання потрібного для дії, сукупності осіб, закладу, місця призначеного для виконання дії, різного роду абстрактних понять» [4; 4].

Чимало сучасних термінознавців не рекомендують вживати однин термін на позначення дії (доконаної та недоконаної одночасно) і наслідку дії, бо «така нагромадженість значень не спирається на українську традицію і не вдосконалює мови, а є запозиченою прямо або через російську мову із західноєвропейських мов. Коли одне слово означає кілька понять, то зрозуміти його значення можна лише з контексту, а це ускладнює процес сприймання науково-технічного тексту» [33].

Творці держстандартів також зазначають, що «не можна стандартизувати іншомовні іменники на позначення дії, що закінчують на -цій(а), -інґ, -мент та ін., які не даватимуть змоги розрізняти поняття дії і події (недоконаного і доконаного процесу) і цим руйнуватимуть структуру української мови. Такими іменниками можна позначати інші поняття: наслідки дії, об’єкти, суб’єкти тощо (процес – публікування, об’єкт – публікація)» [38; 6].

За іменниками іншомовного походження зі суфіксом -цій(а)/-ацій(а), -ій(а) пропонують закріпити лише одну функцію – найменування явищ, бо для найменування процесів та наслідків дії українська мова має інші словотворчі засоби. У російській мові для номінації і явища, і процесу вживають один термін на -цій(а)/- ацій(а), -ій(а), що, очевидно й спричинило вживання того самого іменника для наймену вання різних науково-технічних понять.

М. Гінзбург розмежовує поняття явища та процесу. На його думку, «явище – це зовнішній вияв сутності предметів, процесів. Тоді як процес – це послідовне змінювання станів, яке відбувається закономірним порядком» [16, c. 90], тому «для назв фізико-хімічних процесів використовують віддієслівні іменники на -нн΄(а), утворені від дієслів недоконаного виду, а називати явища варто іменниками, які не конкретизують час їх протікання (віддієслівні іменники зі суфіксами -цій(а)/-ацій(а), -ій(а), віддієслівні іменники з нульовим суфіксом або із суфіксом -енн´(а))» [цит за 41; 90 ].

Застосовуючи це правило, можемо частково уникнути синонімії у термінології. Поряд із термінами іншомовного походження на -цій(а)/- ацій(а), -ій(а) не вживатимуть автохтонні іменники зі суфіксом -нн’(а), мотивовані дієсловами недоконаного виду зі суфіксами -а-, -ва-, -ува- (абсорбція – вбирання, іригація – обводнювання тощо). Віддієслівні іменники зісуфіксом -енн´(а), які походять від дієслів доконаного виду не варто вживати поряд із цими іменниками (деклінація – відхилення, коагуляція – вурдження), бо вони позначають завершену або одноразову дію, а не явище.

Нелегко уникнути паралельного функціонування українських віддієслівних іменників із нульовим суфіксом поряд із запозиченими термінами зі суфіксами -цій(а)/-ацій(а), -ій(а), адже іменники обох типів можна вживати в українській науково-технічній термінології для найменування явищ (індикація – показ, інструкція – настанова). Вживання автохтонних термінів більш виправдане, адже вони мають прозору семантику і більш доступні для широкого загалу. Щодо запозичених термінів цього типу, то їх можна уникати, окрім тих випадків, коли вони не мають українських аналогів.

Можна паралельно вживати запозичений термін зі суфіксом -цій(а)/-ацій(а) та автохтон- ний віддієслівний відповідник зі суфіксом -к(а) для найменування наслідку дії (об’єкта, місця або стану, що виникає внаслідок події, назва величини, що характеризує цей об’єкт чи стан [16; 15]). Українські відповідники можуть витіснити запозичені терміни з тим самим значенням. Іноді український відприкметниковий іменник зі суфіксом -іст´- вважають синонімом запозиченого іменника на -цій(а) (варіація – мінливість). Але термін варіація позначає явище «видозміна», а мінливість називає ознаку, здатність об’єкта до видозміни. Тому в цьому разі варто вживати іншомовний термін варіація або підібрати якийсь інший український відповідник (можливо, видозміна).

У 60-х рр. в українській науково-технічній термінології поряд із латинським терміном корозія пропонувала вживати іменник щербинка, який має первісне демінутативне значення. У цьому випадку краще вживати термін іншо- мовного походження корозія для позначення цього явища. Бо термін щербинка має більш загальне значення «зазублина, заглибина, в чомусь», яка може виникнути не лише під впливом дії природного середовища, але й внаслідок механічного пошкодження будь-якої поверхні. Термін корозія називає такий тип пошкодження металу, який виник внаслідок хімічної взаємодії зі зовнішнім середовищем. Паралельно зі запозиченим терміном дистанція можна вживати як нормативні власне українські відповідники відстань і віддаль, які давно функціонують в українській науково-технічній термінології і мають таке саме значення, що й іншомовне слово.

Запозичені іменники зі суфіксами -цій(а)/- ацій(а), -ій(а) в українській науково-технічній термінології під впливом російської мови тривалий час вживали одночасно для найменування кількох понять (процесу, наслідку дії, об’єкта дії). Про це свідчить розмаїття українських відповідників для одного терміна (дисперсія – розрідження, розсіяння, розсію- вання, розщеплення, розщеплювання, розріда, корекція – виправлення, виправляння, корозія – ржавіння, роз’їдання, щербинка). Синонімних термінів цього типу можна частково уникнути, закріпивши за іншомовними термінами лише одне значення (явище, наслідок дії). Таким чином поряд із ними припинять вживати українські віддієслівні терміни на -нн΄(а), що називають процес, але уникнути паралельного вживання українських іменників на позначення явищ і наслідків дії з нульовим суфіксом набагато важче, адже вони мають тотожне значення.

Синонімами іншомовних іменників зі суфік- сом -атор виступають українські відповідники різних типів:

• віддієслівні іменники зі суфіксом -ач: декантатор – згущувач, дуплікатор – подвоювач, комутатор – перемикач, перфоратор – діркувач, пульверизатор – розпилювач;
• віддієслівні іменники зі суфіксом -ник: амортизатор – гамівник, дистилятор – перегінник, ексикатор – висушник, декантатор – відстійник, модифікатор – перетвірник;
• віддієслівні іменники зі суфіксом -чик(-щик): індикатор – покажчик; 4) віддієслівні іменники зі суфіксом -к(а): пульверизатор – прискавка;
• складні іменники: амальгаматор – живосрібник, вентилятор – вітрогон, деклінатор – відхиломір, екскаватор – землекопниця, інклінатор – нахиломір, респіратор – саморятівник;
• термінне словосполучення: калоризатор – запальна куля, розжарювальна куля/головка. Терміни зі суфіксом -атор виявляють чітко виражену тенденцію до зменшення кількості слів зі значенням особи і збільшенням кількості утворень із предметним значенням: прилад, механізм, пристрій, речовина, матеріал, вмісти- лище [26].

Трапляються випадки, коли одному запозиченому терміну відповідає два автохтонні: декантатор (апарат (відстійник, згущувач) для декантації – спосіб розділення розшарованих есенцій та емульсій, що полягає в обмеженому зливанні верхнього рідинного шару) – згущувач (апарат для згущування чого-небудь через видалення вологи), відстійник (басейн резервуар або спеціальна посудина для очищення рідини відстоюванням [6; 15, 37, 19]). Українські відповідники позначають подібні, але не тотожні технічні об’єкти, вони немовби конкретизують значення запозиченого слова з доволі затемненою внутрішньою формою, який важко однозначно замінити тим чи іншим словом.

Незважаючи на прозору семантику українського слова, ним не завжди легко замінити запозичений термін, особливо багатозначний. Наприклад термін перфоратор називає кілька об’єктів:

• машину для буріння гірських порід;
• інструмент для свердління отворів у бетонних, кам’яних стінах тощо;
• апарат для пробивання отворів у стрічці, картці, кінострічці за певноюсистемою;
• пристрій для запису перев. цифро- вої інформації на перфокартах і перфострічках [8, c. 93].

Український відповідник діркувач, мабуть, можна застосувати лише для номінації третього апарата, яким дійсно пробивають дірки, невеличкі отвори. Зрідка вживання терміна іншомовного поход- ження на місці питомого слова з тотожним значенням допомагає уникнути омонімії.

Тер-міни пульверизатор і розпилювач називають той самий прилад для розпилювання рідини або порошку струменем повітря. Крім того, існує омонімний термін розпилювач, який називає особу, фахівця з розпилювання (роз- різувати пилкою або напилком на частини дерево, метал тощо). Тому ці слова можемо вважати назвами різних понять. А щодо відповідника прискавка, що він більш характерний для розмовного стилю мовлення, тому його варто відкинути.

Зрідка пропонують поряд із запозиченими термінами використовувати складні іменники. В деяких випадках доцільно надати перевагу автохтонним термінам. Терміни відхиломір і нахиломір (прилад для вимірювання) мають більш точну семантику порівняно із запозиченими термінами деклінатор і інклінатор. Тому варто вживати українські терміни. Так само складний термін саморятівник не варто використовувати для найменування пристрою, бо останнім часом слово рятівник активно вживають для номінації осіб певної професії.

Отже, уникнути запозичень у науково-технічній термінології, як і в літературній мові загалом, неможливо, бо частина з них традиційно функціонує у різних терміносистемах і зрозумілі для більшості користувачів. Зва- жаючи на велику кількість українських відповідників, які пропонували у різні часи українські термінознавці, не варто їх одразу відкидати, бо вже існує термін іншомовного походження для номінації науково-технічного поняття. У тому разі, коли питомий термін має те саме значення, що й запозичений, його варто закріпити як єдиний нормативний варіант або як синонім поряд із терміном іншомовного походження. Якщо запропоновані паралельні назви, насправді, мають значні відмінності у значенні, їх варто вважати різними термінами. Національна технічна термінологія повинна увібрати в себе і світові надбання певної науки (терміносистему), залишаючись національно самобутньою.