Детермінізація як ознака сучасної китайської технічної термінології 58 Висновки до Розділу

Наведені аргументи Б.М. Головина, що їх наводять й інші дослідники, які займались і займаються питаннями стандартизації, впорядкування та систематизації термінології (Д.С.Лотте, А.І.Моісеєв та ін.), дозволяють зробити висновок, що ця сфера містить в собі ще багато спірних та невизначених питань і потребує подальшого вивчення і розробки.

Основи сучасної української наукової термінології почали закладатися в кінці XIX — на початку XX ст. Цей період характеризується досить сформованою загальнонауковою термінологічною лексикою, в той час як спеціальна наукова термінологія тільки починає формуватися. Терміни, як окремий лексичний пласт української мови, починають комплексно досліджуватись лише із середини XX століття. Посилення лінгвістичного інтересу до аналізу та систематизації технічних термінів зумовлений значним впливом технічної термінології на розвиток української літературної мови, адже саме технічна термінологія є найбільш рухливим шаром загальновживаної лексики.

На сьогодні спостерігається посилення зацікавленості у термінологічних надбаннях НТШ та ІУНМ. Cеред представників НТШ слід виокремити два табори, що мали різні погляди на розвиток української термінології: перший табір об'єднував прихильників термінотворення на основі народної мови (В. Левицький, І. Пулюй, І. Верхратський, І. Кандяк), прибічники другого табору вбачали процес розвитку у запровадженні інтернаціональної термінології в українську лексику (С. Рудницький, М. Вікул, І. Горбачевский).

Сьогодні проводяться численні наукові семінари та конференції, що допомагають виробити та узгодити процес творення технічного термінологічного апарату української мови, наприклад конференція «Проблеми української науково-технічної термінології» (Національний університет «Львівська політехніка»), «Українська термінологія і сучасність» (Київ, Інститут української мови НАН України).

Крім того, у 1992 році на базі Львівського політехнічного інституту було створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології, до якого пізніше приєдналися Інститут української мови НАН України, Київський політехнічний інститут та Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики. Теоретичними питаннями термінології, проблемами різних галузевих терміносистем та структурою термінологічної лексики української мови займалися такі вчена, як Т.І.Панько, А.А.Бурячок, В.П.Даниленко, Л.О.Симоненко, І.М.Кочан, Н.С.Родзевич, В.В.Ґрещук, А.Д.Хаютіна та інші.

Для української термінології характерні такі лексико-семантичні процеси, як омонімія, антонімія, полісемія, паронімія.

• Омонімія у термінології спостерігається у випадках, коли при виникненні розбіжності між значеннями полісемічного слова, втрачається їх спільна основа. Наприклад, термін finish (від лат.«finis») має такі значення: у техніці — «обробка, поліровка», у текстильній промисловості — «чистота поверхні».
• Антонімія у термінології зустрічається у випадках, коли терміни позначають протилежні поняття, але їх семантичний зміст співвідноситься і окреслює один і той самий рід явищ (гіпердинаміка — гіподинаміка). [35; 158]
• Полісемія у терміносистемах виникає у результаті здатності одного мовного знаку відповідати декільком значенням, що історично обумовлені або взаємопов'язані за змістом та походженням (пара черв'ячна - «з'єднувальний механізм між валом і колесом»; пара малозносна — «матеріал, метали, що використовуються у механізмах з метою зменшення їх зношування»).
• Паронімія технічних термінів — це явище часткової звукової подібності між термінами при повній або частковій семантичній відмінності (метил — метилен).

Науковці відзначають, що при локалізації технічних термінів на українську мову виникають певні проблеми:

• в основному всі терміни приходять до нас з інших мов, тобто тобто українська лінгвістика отримує технічні терміни в готовому вигляді і вони не є продуктом лінгвістичної еволюції;
• переклад терміну намагаються зробити, в основному, з російської мови, а не з мови оригіналу;
• відсутність української технічної літератури та взагалі активностей в напрямку технічної української термінології;
• звичка використання іншомовних термінів приводить до небажання змінювати технічний лексикон.

На сьогодні питання, пов’язані з теорієй технічних термінів в українському лексикознавстві здебільшого знаходяться у стані розробки.

 

 

3. Основні прийоми термінотворення

 

Акт термінотворення може бути здійснений з допомогою різноманітних прийомів, в основі яких лежить відносна значущість «логосних» (пов’язаних з системою понять) і «лексисних» (пов’язаних з системою мови) факторів. І те й інше однаково суттєве при вивченні терміну, незалежно від шляхів його виникнення. Поява нового терміну визначена як логосом, так і лексисом: сама необхідність у тому чи іншому терміні та його загальний тип мотивуються сферою логосу (рух наукового знання), а його конкретний вигляд в значній мірі визначається сферою лексису (лексичною системою мови і - більш вузько - даною терміносистемою з її термінологічним узусом). Відносна значущість «логосних» і «лексисних» факторів буде різною в залежності від засобів створення терміну - прийомів термінотвору.

Один з можливих прийомів термінотвору полягає в використанні для позначення наукового поняття слова загальновживаної мови, переводу цього слова у розряд термінів, його термінологізації. Цей процес є, образно кажучи, семантичною конверсією. Сутність даного явища не змінюється, навіть якщо в його основі лежить калькування. До семантичної конверсії примикає конверсія термінологічна - транстермінологізація — переніс готового терміну із однієї дисципліни в іншу з повним або ж частковим його переосмисленням і перетворенням його у міжгалузевий омонім. [36, 4]

Інший прийом — термінологічна деривація, що являє собою різновид словотворчої процедури, але відрізняється від звичайного словотвору відданням переваги певним компонентам (терміноелементам) та/або композиційним моделям. Цей прийом можна назвати власно терміностворенням. Оскільки терміностворення — процес свідомо цілеспрямований, для посилення цілеспрямованості відбувається звертання до спеціалізованих, часто штучних, моделей і елементів.

Третій прийом - запозичення терміну з іншої мови із збереженням або специфікацією його головних дефініційних параметрів і з фонетико- морфологічною адаптацією.

Очевидно, що роль логосних факторів порівняно з лексисними буде значною при термінологізації і особливо при транстермінологізації, механізм котрих є, по суті, переосмислення. При терміностворенні значущість логосних та лексисних факторів може врівноважуватися, або ж лексисні фактори будуть домінувати, якщо дана термінологія вже достатньо розвинена і можна говорити про існування певного еталону терміну для конкретних термінологічних підсистем.

Таблиця 1

Класифікація термінотворчих прийомів за ознакою «Шляхи утворення термінів»

(за В.П. Даниленко[13; 34])

ТЕРМІНИ
Готові мовні одиниці	Спеціальні найменування (терміни- деривати)
«напівфункціональні слова» семантично перетворені слова літературної мови, а також діалектні та просторічні запозичення з інших мов	створені з допомогою спеціальних  словотворчих засобів створені з допомогою інтернаціональних терміноелементів

Під «напівфункціональними словами» розуміється великий прошарок лексики, який належить як до широкої загальнолітературної, так і до вузької, професійної сфер. Вони розрізняються об’ємом інформації і типом значення. В основу такої класифікації, тобто поділення термінів на два класи - готові мовні одиниці і спеціальні найменування - покладена ознака «походження» [13; 73].

Якщо ж в якості основної класифікаційної ознаки взяти ознаку «запозичення», то схема представлення термінотворчих прийомів буде виглядати наступним чином (наведено по [33]):

Таблиця 2

Класифікація термінотворчих прийомів за ознакою «Запозичення»

(за Г. Рондо)

ЗАПОЗИЧЕННЯ
Внутрішнє	Зовнішнє
Старі фонди мови Загальновживана мова Інші галузі знань	Пряме З морфологічними трансформаціями

Під «старими фондами мови» розуміється актуалізація в термінології архаїчних, непродуктивних, «заморожених» у загальновживаній мові словотворчих моделей.

Уявлення про термінотвір, як про запозичення (у тому його фрагменті, що пов'язаний з термінологізацією, тобто вживанням в якості терміну готового слову, запозиченого з іншої лексичної підсистеми), присутнє і в інших наукових працях з термінознавства. Так, Л.А.Капанадзе наполягає на позначенні цього процесу - термінологізації слів загальновживаної мови - як запозичення, а не «зміщення» (звуження, розширення) значення загальнолітературного слова, виходячи з того, що «часто ознаки наукового поняття зовсім не включають в себе ті ознаки, котрі складають значення загальнолітературного слова» [33], і, по суті, термінологізація полягає у «відсіканні» лексичного значення слова і «прив’язуванні» йому дефініції [33].

A.B.Суперанська деяким недоліком такої класифікації вважає уявлення про запозичення терміну із загальновживаної мови (своєї) та іншої мови (чужої) як про явища одного порядку, в той час як співвідношення логосних і лексисних факторів тут виявляється різним (в останньому випадку підключається процес «лексичної адаптації» іншомовного терміну і, окрім того, іншомовні терміни , як правило, запозичуються разом із дефініцією) [51; 217]. Дослідниця пропонує свою класифікацію термінотворчих прийомів, яка, на її думку, буде носити більш розчленований характер, якщо при її побудові базуватися одночасно на двох параметрах:

1) уявлення про мовне джерело  «своє - чуже»;

2) уявлення про лексичний принцип  в основі побудови терміну  «готове слово - спеціально створене  слово», інакше «запозичення - породження».

Схема 1.

Класифікація термінотворчих прийомів

(за A.B. Суперансъкою) [51; 219]

 

А - термінологізація (використання в якості терміну готового слова своєї мови);

В - терміностворення на базі рідної мови - створення дериватів з допомогою спеціалізованих (семантично чи структурно) формантів;

С - термінозапозичення (використання в якості терміну готового слова чужої мови);

D - терміностворення на базі інтернаціональних терміноелементів - (використання «чужих», нейтральних морфологічних компонентів (наприклад греко-латинських), для конструювання термінологічних неологізмів).

Отримані класи А, В, С, Б співвідносяться з перерахованими і коротко охарактеризованими вище прийомами термінотвору.

Окреме місце в термінотворі займає калькування. Деякі дослідники (A.B.Суперанська) схильні розглядати його як окремий термінотворчий прийом. Однак перш ніж аналізувати і розглядати типологію кальок вважається необхідним визначити статус калькування, визначити співвідношення і розмежувати поняття «калькування - запозичення - переклад». Близькість цих трьох понять не викликає сумніву: у калькуванні, запозиченні та перекладі реалізуються три можливості передачі іншомовної лексики; всі три прийоми можна в цілому зазначити як встановлення еквіваленту у даній мові. При цьому характер еквіваленту може бути подвійним: або слово у мові, що позичає, будується з морфем даної мови, або являє собою транспоновану (транслітеровану) одиницю. За цією ознакою може бути виокремлене запозичення, як такий прийом передачі іншомовної лексики, при якому еквівалент, отриманий у мові, що запозичує, несе морфематично неадаптований характер (звісно, словом «неадаптованість» ні в якому разі не заперечується необхідне пристосування - у фонетичному і деякою мірою морфологічному аспектах - запозиченого слова. В даному випадку важливо лише підкреслити принципову різницю у виборі свого - «адаптованого» і чужого - «неадаптованого» морфемного репертуару). [50, 290]

Калькування і переклад виявляються поєднаними в один клас за ознакою «адаптованість еквіваленту». Для розділення цих двох прийомів релевантним вважається поняття внутрішньої форми. Для калькування воно має першочергове значення, оскільки деякими вченими калькування визначається як «передача внутрішньої форми» іноземного слова [49]. Таким чином калька, як еквівалент по заданій іншою мовою внутрішній формі, досить чітко може бути відокремлена від перекладу, як еквіваленту по внутрішній формі мови, що сприймає. В рамках нашого дослідження слід розглядати калькування як окремий термінотворчий прийом, що являє собою особливий випадок термінозапозичення, оскільки процес калькування так чи інакше включає в себе різновид семантичного запозичення (передача внутрішньої форми іншомовного терміну).

Типологія кальок (і калькування як процесу), при всьому термінологічному варіюванні, зводиться здебільшого до виділення трьох головних типів:

• Морфемні, чи структурно-семантичні кальки. Калькування такого типу зводиться до імітації іншомовної моделі і наповненню її морфемним матеріалом своєї мови при збереженні внутрішньої форми. Класичний приклад - англ. sky-scraper - укр. хмарочос.
• Лексемні, чи семантичні кальки. Пов’язані з появою у слова своєї мови під впливом іншої мови нового значення. Прикладом цього може слугувати комп’ютерний термін «вікно» - англ. window - укр. вікно.
• Фразеологічні кальки. Являють собою послівний переклад сталого виразу. Пор. кит. 找出租汽车 (знайти машину, яку можна винайняти) - укр. взяти таксі.

Оскільки калькування як передача внутрішньої форми безпосередньо пов’язано зі словотвором, мови із багатим дериваційним потенціалом більш до нього схильні. Що стосується кальок в термінології, то все вищезазначене цілком пристосовне до них. І головна задача, на наш погляд, полягає в визначенні місця калькування у загальному процесі термінотвору, його співвідношення з іншими термінотворчими прийомами.

 

 

4. Принципи передачі іншомовних науково-технічних термінів засобами української мови

 

В науково-технічній термінології простежуємо функціонування значної кількості термінів іншомовного походження. Адже термінологія – це відкрита система, яка відображає міжнародний характер науки і техніки. Тому в будь якій терміносистемі неможливо обійтись без іншомовних назв.

Дискусія щодо доцільності вживання термінів іншомовного походження продовжується до сьогодні. До проблеми запозичень у термінології зверталися Т. Кияк, І. Кочан, Т. Панько, Л. Симоненко та інші. Більшість мовознавців вважає, що від запозичених термінів не можна відмовитись, адже часто «запозичення приходить разом із новим поняттям чи винаходом і вкорінюється одночасно з ними (комп’ютер, дисплей, дискета, вінчестер)» [20; 4]. Запозичення виправдані і корисні тоді, коли їх не можна замінити словами рідної мови, і коли вони вже увійшли в її словниковий запас, а також такі, які мають лише неповні синоніми в певній мові і вносять у поняття, яке передають, особливий уточнювальний відтінок [24; 15].