Детермінізація як ознака сучасної китайської технічної термінології 58 Висновки до Розділу

Науковий напрямок термінознавства, що розглядає термінологію як частину лексики літературної мови, дозволяє точніше визначити місце термінів у мові та мовленні, повніше описати семантичні процеси, характерні для функціонування і розвитку термінології.

Виходячи з задач дослідження, надалі в його рамках термінологія буде розглядатися як комплекс фахової лексики в межах словникового складу мови, а також фахової лексики певної галузі науки (технічні науки).

Як така, термінологія має істотні відміни від загальновживаної лексики і повинна характеризуватись такими ознаками:

• досконалість - чітка граматична структура, логічність та вмотивованість термінів;
• економічність - інформативність, легкість у вивченні, короткість терміноодиниць;
• консонансність - милозвучність, артикуляційну та правописну зручність термінів. [41; 98]

Для сучасного термінознавства характерне протиставлення понять «термінології» і «терміносистеми». Термінологія не є еквівалентною терміносистемі. Термінологія являє собою, за О.О.Реформатським, «у певному сенсі, безструктурний набір одиниць, лише «доступних» свідомому упорядкуванню» [46; 12].. Терміносистема ж - кінцевий продукт свідомого упорядкування термінів; «її структура в цілому адекватна структурі системи понять даної теорії» [46; 17]. Термінологія, на думку В. Лейчика, складається з «передтермінів» - лексичних одиниць звичайної мови [27; 159]. Для того, щоб перетворитися в терміносистему, термінологія має, таким чином, пройти процес тотальної систематизації, що стосується всіх рівнів мови.

Поряд з поняттями «термінологія» і «терміносистема» лінгвістами застосовується термін «термінополе», уведений Л.А. Капанадзе. Він визначається як система понять, виражених у термінології. Наприклад, із загальної термінології даної мови можна виділити термінополе економіки, що буде поділятися на підмови бухгалтерського обліку, маркетингу, фінансової діяльності та інш. Термінополе комп’ютерних технологій буде включати підмови програмування, технічного забезпечення, програмного забезпечення, комп’ютерних мереж та інш. Термінополе можна визначити, ґрунтуючись на понятті поля як сукупності мовних (головним чином лексичних), об’єднаних спільністю змісту одиниць, що позначуються й відображають понятійну, предметну або функціональну подібність явищ [цит. За 41; 152]

Таким чином, термінополе - це поле, що охоплює термінологічні одиниці, об’єднані загальною семантичною ознакою. У термінології можна виділити майже нескінченну кількість полів: наприклад, термінополе «математика» (складання, множення, інтеграл, функція та ін.), «типи торгівельних центрів» (універмаг, бутік, супермаркет, базар та ін.) тощо. У цьому розумінні поняття «термінополе» не є еквівалентним поняттю «терміносистема»: остання включає терміни, об’єднані лише тематично та систематизовані, що можуть розпадатися на різне число термінополей.

Виокремлення поняття «термінополе», окрім того, дозволяє при аналізі визначеної системи термінів включати до неї спірні емоційно-експресивні одиниці, на основі їх «понятійної, предметної або функціональної подібності» з іншими, більш «термінологічними» одиницями. Дані одиниці будуть відноситися до термінологічної «периферії», а інші - до «ядра». [цит. За 41; 188]

Цікавим для нашого дослідження є положення деяких лінгвістів про виокремлення також наукової та технічної термінології. Так, Ж.Віньє та А.Мартен підкреслюють, що ця різниця зумовлена самими обставинами виникнення науки й техніки, оскільки техніка виникла як результат довгої низки проб та помилок, які часто проводилися навмання, емпіричних пошуків ремісників; наука ж розвивалася своїм власним шляхом і, звільняючись від первинних містичних та релігійних уявлень, лише на початку XIX століття завдяки своїм новим досягненням змогла надати нового імпульсу поширенню технічних знань. Тому «не можна вважати само собою зрозумілим, що наука й техніка належать до однієї й тієї ж галузі мислення і в мові можуть бути висловлені одними й тими самими лінгвістичними засобами... У кожному випадку мова використовує різні поняття і власні синтаксичні засоби» [цит. За 30; 168].

Разом з тим слід визнати, що в епоху бурхливого розвитку науки й техніки ці дві сфери людської діяльності розвиваються паралельно, взаємодоповнюють, взаємозбагачують одна одну, що виявляється також у взаємопроникненні особливостей їх фахових мов. Сьогодні вже більш логічно стверджувати про існування мови науки, в межах якої розташована мова техніки.

Науково-технічна революція привела до активізації інформаційно- комунікативних процесів, наслідком яких став кількісний приріст термінів в різних галузях знань, активне проникнення їх в загальнонародну мову. Ці процеси здобули назву «термінологічного вибуху» (чи «термінологічного потопу» - по аналогії з біблейським всесвітнім потопом, який захлеснув та знівечив стародавнє людство). Результатом термінологічного вибуху стала переорієнтація лінгвістичних досліджень: предметом як традиційної так і прикладної лінгвістики стає термінологія різних галузей знань. Практичним свідченням цього процесу є збільшення кількості наукових конференцій та публікацій по термінознавству в українському та світовому науковому просторі.

2. Основні підходи до визначення статусу терміна в європейській мовознавчій традиції

Термін, як і будь-які інші мовні універсали, важко піддається дефінуванню. Через складність та дискусійність такого завдання, в лінгвістиці існує чимало найрізноманітніших спроб визначення термінів. По цей час вченими було дано більш трьох тисяч визначень поняття «термін», які відображають різні міркування щодо цього питання, а також взаємно доповнюють одне одне, але, незважаючи на це, його зміст не є визначеним до кінця. В.Д.Табанакова зробила спробу відповісти на питання, чому досі не існує загальновживаного визначення терміну: «З одного боку, це пояснюється тим, що ще недостатньо розроблені теоретичні основи термінознавства, не диференційовані його головні поняття і не існує єдиного погляду на те, що таке науково-технічний термін. З іншого боку, ті різноманітні визначення, що існують у сучасній літературі, не завжди і не в повній мірі відображають зміст означуваного явища» [цит за 9; 5].

Г.О. Винокур дає робоче визначення терміну, яке є неповним, але відображає його суттєві властивості: «В ролі терміну може виступати всяке слово... термін - не є особливим словом, але слово із особливою функцією, функцією найменування спеціального поняття, спеціального предмета чи явища» [7; 21].

Б.М. Головин пише, що термін — це «окреме слово чи утворене на базі іменника підрядне словосполучення, що означає професійне поняття та призначене для задоволення специфічних потреб спілкування у сфері певної професії (наукової, технічної, виробничої, управлінської)» [цит за 13; 41]. Дане визначення є досить вдалим та містким, хоча деякі моменти можуть викликати заперечення. Сумнівним є, зокрема, той факт, що всі терміни утворюються лише на базі іменника. Такою базою інколи можуть служити також прикметники, дієслова (особливо у шаховій термінології), прислівники (особливо у музичній термінології).

О.С.Ахманова визначає термін як «слово чи словосполучення спеціальної (наукової, технічної і т.п.) мови, яке створене (отримане, запозичене і т.п.) для точного вираження спеціальних понять і позначення спеціальних предметів» [1; 2].

В.П. Даниленко також дотримується точки зору, що «термін - це слово (чи словосполучення) спеціальної сфери застосування, яке називає спеціальне поняття» [13; 19].

Х.Ф. Ісхакова досить конкретно і обмежено визначає термін як «слово (чи словосполучення), прийняте в певній галузі знань (чи виробництва) для визначення якогось поняття цієї галузі» [цит за 22; 116].

Більш-менш повні визначення «терміну» можна знайти у словниках і нормативних документах:

• слово чи мовний зворот із чітким значенням, особливо такий, що вживається у лексиконі, притаманному якій-небудь специфічній галузі [14; 4];
• (лат. terminus “границя, кінець, межа”) - це спеціальне слово чи словосполучення, що прийняте в певній професійній сфері і застосовується в особливих умовах. Термін представляє собою словесне означення поняття, яке входить в систему понять певної області професійних знань;
• слово чи словосполучення, яке є єдністю звукового знаку та співвіднесеного (зв’язаного) з ним відповідного поняття в системі понять даної галузі науки й техніки [1; 5-7].

Найбільш слушною можна вважати думку І.С.Квитки, який, спираючись на різні визначення, пропонує «сумарну» дефініцію: «Термін — це слово чи словесний комплекс, що співвідноситься з поняттям певної організованої галузі пізнання (науки, техніки), що вступає у системні відносини з іншими словами та словесними комплексами і утворює разом з ними в кожному окремому випадку та в певний час замкнену систему, що характеризується високою інформативністю, однозначністю, точністю та експресивною нейтральністю» [цит за 36; 9].

Російський науковець Б.М.Головін також зазначає, що термінології різних галузей професійно-трудової діяльності характеризуються наступними ознаками, які представляють їх лінгвістичну сутність:

• Головною субстанційною функцією термінології є функція комунікативного обслуговування професійно-трудових потреб носіїв мови.
• Термінологія складається з набору простих (однослівних) та складених (термінологічних словосполучень) термінів, а також відносин, котрі пов’язують ці елементи. Відносини, що пов’язують елементи термінології, можна типізувати за різними ознаками: матеріальні та семантичні, парадигматичні та синтагматичні, функціональні та генетичні, двосторонні та односторонні тощо.
• Генетично прості терміни можуть бути загальновживаними, запозиченими або оригінальними одиницями, побудованими з морфем за відомими, найчастіше загальномовними, словотворчими моделями. [цит за 50; 17]

У складі термінологічної лексики будь-якої мови можна виділити два шари:

• Загальнонаукові терміни, які використовуються в різноманітних галузях знань та належать науковому стилю мови в цілому: експеримент, адекватний, еквівалент та ін. Ці терміни утворюють загальний визначений фонд різноманітних наук та мають невелику частотність використання.
• Спеціальні терміни, які закріплені за відповідними науковими дисциплінами, галузями виробництва та техніки. Наприклад в лінгвістиці: підмет, присудок, прийменник та ін. В медицині: інфаркт, міома, кардіологія та ін. В цих часткових термінологічних системах концентрується квінтесенція кожної науки. [48; 113]

У відношенні до сфер професійної діяльності людини розрізняються такі групи термінів:

• Терміни науки
• Терміни техніки та виробництва
• Терміни керування
• Терміни культури та спорту

Серед дослідників виділяється три основні точки зору щодо функцій терміну:

• номінативна (Г.О.Винокур, I.A.Моісеєв) - тобто функція називання поняття чи явища, присвоєння йому імені;
• дефінітивна (О.О.Реформатський, В.В.Виноградов, Л.А.Капанадзе, Н.З.Котелова) - тобто функція визначення поняття чи явища, яка передбачає наявність в терміна чіткої та точної дефініції;
• номінативно-дефінітивна (К.А.Левковська) - тобто функція одночасного називання та дефініювання поняття чи явища.

Найбільш правомірною можна вважати точку зору К.А.Левковської: «Серед повнозначних слів особливими словами в аспекті значення і вживання є терміни, оскільки вони поряд з номінативною функцією (функцією позначення тих чи інших уявлень), яка виконується й іншими словами мови, визначаються також своєю дефінітивною функцією (функцією визначення відповідного поняття)» [цит за 29; 13-15].

Виходячи з функцій терміну, вчені виділяють такі особливості значення слів-термінів, що відрізняють їх від слів-нетермінів:

• співвіднесеність не з окремим предметом, але з поняттям;
• потреба в дефінуванні;
• формування індивідуальних понять, притаманних представникам окремих галузь знань, техніки, професії;
• співвіднесеність значення терміну із значеннями інших термінів в межах відповідної термінологічної системи;
• співвіднесеність з окремою професійною діяльністю та інш.

Традиційно до ідеального терміну пред’являються наступні основні вимоги, які варіюються в різних авторів:

• Однозначність;
• Точність;
• Короткість;
• Системність;
• Емоційно-експресивна нейтральність;
• Відсутність стилістичного забарвлення;
• Індиферентність до контексту;
• Конвенціональність;
• Відсутність синонімів та омонімів в межах однієї термінологічної системи. [33]

Бурхливий розвиток науки і техніки в XX сторіччі призвів до швидкого розвинення відповідних термінологій. З’явилась потреба в стандартизації термінів, а також в аналізі, регулюванні і впорядкуванні термінологій різноманітних галузей науки і техніки.

Впорядкування розуміється як приведення термінологічної систему у відповідність до вимог, пред’явлених до термінів. Д.С.Лотте пропонує методи роботи по впорядкуванню технічної термінології з ціллю усунення її суттєвих недоліків, а саме: багатозначність, синонімія, неточність, наявність термінів, що не мають твердо зафіксованих визначень, вживання громіздких та незручних для вимови термінів, перевантаженість іномовними термінами, відсутність термінів для деяких понять, відсутність систематичності у побудові деяких термінів [30; 17-19].

Проте поглиблене вивчення і аналіз різноманітних термінологій та спроби систематизувати їх відкривають вченим чималу складність та не однобічність цієї проблеми. Так, Б.Н.Головин відмічає, що більш поглиблене вивчення термінів і термінологічних систем розбиває ілюзії, що термін повинен бути коротким, однозначним, точним, і приходить до висновку, що «аналіз різних термінологій, проведений різними авторами, ставить під сумнів правомірність пред’явлення до термінів розглядаємих вимог, оскільки значна частина реально функціонуючої термінології цим вимогам не відповідає, тим не менш продовжує обслуговувати відповідні галузі знань» [цит за 7; 26].