Правовий статус окремих видів суб'єктів господарювання

Обмеження права приватної  власності можуть передбачатися законами, виникати з договорів та встановлюватися судовими рішеннями.

Стаття 133 Господарського кодексу України, встановлює правовий режим майна суб'єктів господарювання. Правовий режим майна — це встановлений правовими засобами порядок та умови придбання (присвоєння) майна, здійснення суб'єктами господарювання правомочностей володіння, користування, розпорядження ним, реалізація функції управління майном, а також його правової охорони.

Режим майна суб'єкта господарювання встановлює припустимі правові межі його поведінки. Правові режими майна суб'єктів господарювання можуть ґрунтуватися на праві власності, праві господарського відання, а також праві оперативного управління або праві оперативного використання майна.

Відповідно, найширші повноваження має суб'єкт господарювання, наділений правом власності, більш вузькі — суб'єкт, наділений правами господарського відання, оперативного управління або оперативного використання майна.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно зі ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У ст. 2 Закону України «Про власність» від 07.02.1991 р. право власності визначене як врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (право володіння, право користування), передбачених у книзі третій «Право власності та інші речові права» Цивільного кодексу України.

На договірних основах  між власником майна і суб'єктом  господарювання може бути закріплене за ним майно не на праві власності, а на іншому праві.

Ч.3 статті 133 Господарського кодексу України, вказує на специфіку  правового статусу суб'єктів господарювання, що здійснюють право оперативного управління майном. Вони не є юридичними особами, та обсяг їх господарської компетенції визначається тією господарською організацією, до складу якої вони входять. Ці суб'єкти є відокремленими підрозділами (структурними одиницями) господарської організації, у тому числі філіями, представництвами, відділеннями.

Однією з державних  гарантій є забезпечення рівного  захисту майнових прав усіх суб'єктів господарювання — усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

 

У висновках дипломної  роботи наведено теоретичне узагальнення і запропоноване нове вирішення  наукової задачі, що виявляється в  доопрацюванні правового статусу  суб’єктів господарювання, його господарської  компетенції та відповідальності на сучасному етапі становлення ринкової економіки.

Зазначено, що підприємства, як юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність як у державному, комунальному, так і приватно-колективному секторах економіки мають як спеціальну, так  і загальну правоздатність. Спеціальну правоздатність мають підприємства-невласники – державні та комунальні підприємства, які засновуються в розпорядчому порядку органами державної влади та місцевого самоврядування і входять до сфери їх управління; підприємства релігійних організацій та підприємства об’єднань громадян, створені з метою виконання статутних завдань останніх. Загальну правоздатність мають господарські товариства, виробничі кооперативи, приватні підприємства та інші підприємства-власники. Обґрунтовано, що на правовий статус суб’єкта господарської діяльності безпосередньо впливає: 1) визначеність організаційно-правової форми суб’єкта господарювання, яка характеризується метою, правовим статусом та складом засновників, правовим режимом майна, організацією управління, способом розподілу доходів, та умовами і обсягом відповідальності; 2) майнова відокремленість; 3) легітимація існування в якості суб’єкта господарювання; 4) самостійна відповідальність за результати господарювання.

За результатами дослідження особливостей організаційно-правових форм підприємств в роботі підтримані пропозиції щодо доцільності регулювання правового статусу підприємств окремими законами, а саме - “Про акціонерні товариства”, “Про товариства з обмеженою відповідальністю”, “Про виробничі кооперативи”, “Про державні та комунальні унітарні підприємства” тощо.

Аргументовано, що на права  та обов’язки підприємства певного  виду перш за все впливає правовий режим майна підприємства. Найбільш повні вони у підприємств-власників - господарських товариств, виробничих кооперативів, приватних підприємств. Підприємства, що здійснюють свою господарську діяльність на основі права господарського відання або оперативного управління мають особливий правовий статус, обумовлений способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державних та комунальних підприємствах. Особливий правовий статус мають підприємства об’єднань громадян та релігійних організацій, що пов’язано із можливістю заснування цих підприємств виключно для здійснення статутної діяльності даними організаціями.

Додатково обґрунтовано, що на правовий статус підприємства крім правового режиму майна впливає  спосіб утворення (заснування) та формування статутного фонду підприємства. Так, унітарні підприємства засновуються одним засновником, який безпосередньо керує підприємством, затверджує його статут, формує трудовий колектив, привласнює прибуток, реорганізує та ліквідує підприємство. На відміну від унітарних підприємств, правовий статус корпоративних підприємств передбачає заснування їх декількома засновниками за спільним рішенням на основі об’єднаного майна та/або підприємницької чи трудової діяльності, їх спільного управління справами на основі корпоративних прав та сумісний розподіл доходів і ризиків підприємства.

Визначені та досліджені характерні ознаки унітарних та корпоративних підприємств.

З метою вдосконалення чинного  законодавства запропоновано внесення пропозицій як до Господарського кодексу  України, який встановлює основні засади господарювання та основні вимоги до суб’єктів господарювання, так і законів, що враховують специфіку певних видів підприємств, а саме:

1. Викласти частину 1 ст. 62 ГК України в такій редакції «підприємство - господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності від власного імені на засадах майнової відокремленості та самостійної відповідальності за своїми зобов’язаннями, крім випадків передбачених законодавством».

2. Доповнити ст. 219 Господарського кодексу України правилом щодо субсидіарної відповідальності власників-засновників у формі відшкодування збитків за зобов’язаннями унітарних підприємств всіх форм власності (в тому числі і при визнанні їх банкрутами), за якими майно закріплене на праві оперативного управління, у разі, коли така відповідальність виникла з вини власника-засновника (уповноваженого ним органа), а також аналогічними нормами Закони України “Про об’єднання громадян” та “Про свободу совісті та релігійні організації” стосовно унітарних підприємств об’єднань громадян та релігійних організацій.

3. Доповнити ст. 218 Господарського кодексу України “Підстави господарсько-правової відповідальності” частиною 3 наступного змісту: “Суб’єкт господарювання відповідає за шкоду, завдану його працівником під час виконання ним трудових (службових) обов’язків або учасником (членом) та іншими особами, які діяли від імені суб’єкта господарювання або в його інтересах на підставі закону чи договору”. 

4. У частині 1 ст. 63 Господарського кодексу України слова “підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності)” замінити словами “виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, що діють на основі колективної власності.”

5. У частині 1 ст. 108 Господарського кодексу України стосовно збільшення розміру субсидіарної відповідальності членів виробничого кооперативу слова “або статутом кооперативу” виключити, надаючи таку можливість виключно законодавцю, для чого необхідно внести відповідні зміни до Закону України «Про кооперацію».

6. Частину 1 ст. 1 Закону України “Про господарські товариства” доповнити таким реченням: ”У випадках, передбачених законом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника», а також доповнити розділ другий цього Закону главою 6 з назвою «Товариство з одним учасником» та відповідними статтями в ній.

7. Внести зміни до частини 1 ст. 141 Цивільного кодексу України та доповнити ст. 50 Закону України “Про господарські товариства” такими словами: “Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю не повинна перевищувати 50 осіб. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає реорганізації в акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку – ліквідації у судовому порядку, якщо кількість учасників не зменшиться до 50 осіб.”

8. Частину 4 ст. 126 Господарського кодексу України викласти в такій редакції: “Виникнення (втрата) у дочірнього підприємства простої чи вирішальної залежності потребує державної реєстрації змін до установчих документів такого підприємства та опублікування відомостей про це в органах преси відповідно до закону” з внесенням відповідних змін до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”.  

Таким чином мета роботи була досягнута – проаналізувано і дсліджено стан законодавчої бази в області господарського законодавства України щодо правового статусу суб’єктів господарювання. Запропановано шляхів вирішення спірних питань в цій сфері. Розглянуто питання інтеграції європейського законодавства в цій області.

Завдання роботи було виконано – розглянуто та проаналізувано деякі питання правового регулювання діяльності суб’єктів господарюванн.

 

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Конституція України  прийнята 28 червня 1996 р. № 254-К.

2. Господарський Кодекс України від 16 січна 2003 р. № 436-ІІІ.

3. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-ІІІ.

4. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001р. № 16.

5. Кодекс торгівельного мореплавства України від 25 травня 1995 р. № 176/95-ВР

6. Закон України „Про господарськи товариства” від 19 вересня 1991 р. - № 1576-ХІІ.

7. Закон України „Про власність” від 7 лютого 1991 р. - № 697 –ХІІ.

8. Закон України „Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р. № 2460-ХІІ.

9. Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. 280/97-ВР.

10. Закон України „Про цінні папери та фондовий ринок” від 23 лютого 2006 р. № 3480 – ІV.

11. Закон України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” від 22 лютого 2000 р. № 1490 –ІІІ.

12. Закон України „Про приватизацію державного майна” від 04 березня 1992 р. № 2163-ХІІ.

13. Закон України „Про транспорт” від 10 листопада 1994 р. № 232/94.

14. Закон України „Про автомобільний транспорт” від 05 квітня 2001 р. № 2344-ІІІ.

15. Закон України „Про залізничний транспорт” від 04 липня 1996 р. № 273/96-ВР.

16. Закон України „Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб” від 22 грудня 1995 р. № 493/95-ВР.

17. Закон України „Про товарну біржу” від 10 грудня 1991 р. № 1956-ХІІ.

18. Закон України „Про державне регулювання ринку цінних паперів” від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР.

19. Підприємницьке право України: Підручник / Є.С. Бердников . – О. „Одисей” 2004 

20. Корпоративне право: Підручник / д.ю.н., проф. В.І. Петренко. – К. „Істина” 2005

21. Основи підприємницького права : Підручник / М.И. Малишко. – О. „Одисей” 2005 

22.Організаційні форми підприємницької діяльності: Підручник / І.В. Козаченко. – К. „Промінь” 2005

23.  Господарське право: Підручник / О.М. Віннік. – Х. „Юрист” 2004

24. Господарське право України: Підручник / Н.А. Саніахметова. – Х. „Одисей” 2004

25. Підприємницьке право: Учбовий посібник / К.А. Миколаєнко. – Х. „Одисей” 2004

26. Пилипенко П.Д. „Проблеми теорії господарського права”. Учбовий посібник. — Л.: Вид. центр Львівського нац. ун-ту імені Івана Франка, 2004.

27. „Право Європейського Союзу: правове регулювання міжнародних договорів”. Учбовий посібник / За ред. проф. В.В. Безбаха.— М.: Зерцало, 1999.

28. Иванов С.А. „Господарське право переходного периода: проблемы использования зарубежного опыта” // Государство и право. — 2004. — № 3. — С. 30—39).

29. Чанишева Г.І. “Договірні відносини у сфері господарювання: теоретико правовий аспект” // Монографія. – 2005 .

30. Кісіль І.Я. “Порівняльне і міжнародне право”. Підручник. – Фаргус, -2005.

31. Господарське право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіной. – К.: “Знання”, 2005.

32. Лівшиц Р.З. “Господарське законодавство: сучасність і майбутнє”. – К.: “Наука”, 2005.