Автор работы: Пользователь скрыл имя, 12 Декабря 2014 в 19:43, курс лекций
Поняття та предмет юридичної деонтології.
Завдання та принципи юридичної деонтології.
Історичні джерела юридичної деонтології.
Документи про стандарти юридичної професії.
Членство правника в організації, що надає правничі послуги. Окрім правничої фірми, в якій правник практикує, правник може працювати в організації, що надає правничі послуги, як її директор, посадова особа або член, незважаючи на те, що ця організація надає послуги особам, які мають інтереси, протилежні інтересам клієнта правника. Правник не мусить свідомо брати участь у прийнятті рішень або в діях організації:
(а) якщо ця участь у прийнятті
рішення або в діях
(б) коли ці рішення або дії справили б суттєвий несприятливий вплив на представництво клієнта організації, чиї інтереси протилежні клієнтові правника.
Слід сприяти правникам підтримувати організації, що надають правничі послуги, щоб вони брали участь у їх діяльності. Правник, який є посадовою особою або членом такої організації, тим самим не має взаємин "клієнт - правник" з особами, яким ця організація надає правничі послуги. Однак, існує потенційне зіткнення інтересів між інтересами таких осіб та інтересами клієнтів правника. Якщо можливість такого зіткнення інтересів позбавляла б правника права бути у складі правління організації, яка надає правничі послуги, то кількість представників правничої професії в таких організаціях дуже б скоротилася.
У відповідних випадках може бути необхідно запевнити клієнта організації, що на здійснення його представництва не вплине зіткнення інтересів у дотриманні вірності клієнтам правника й інтересам клієнтів організації. У випадку запровадження, політика організації щодо цього, викладена на письмі, може підсилити правдивість таких запевнень.
7. Інформація щодо правничих послуг
Повідомлення щодо послуг, які надаються правником. Правник не мусить робити неправдивих або таких, що вводять в оману, повідомлень щодо себе або щодо послуг, які цей правник надає. Повідомлення є неправдивим або таким, що вводить в оману, якщо воно:
(а) містить суттєве викривлення факту чи закону або випускає факт, необхідний для того, щоб зробити заяву, яка розглядається у цілому несуттєвим чином такою, що не вводить в оману;
(б) напевне створює невиправдане
очікування щодо результатів, яких
правник може досягнути, або проголошує
чи має на увазі, що правник
може досягнути результатів
(в) порівнює послуги, які надає правник, з послугами, що надаються іншими правниками, якщо це порівняння не може бути обгрунтовано фактами.
Ця Норма регулює всі повідомлення щодо послуг, які надаються правником, включаючи рекламу. Які б засоби не використовувалися для повідомлення про послуги правника, заяви щодо цього повинні бути правдивими. Заборона заяв, які можуть створювати "невиправдане очікування", звичайно перешкоджає здійсненню рекламних об'яв щодо результатів, отриманих на користь клієнта, таких як сума винагороди за відшкодування збитків або перелік отриманих правником сприятливих вердиктів, і рекламних об'яв, що містять схвальні відгуки клієнтів. Така інформація може створювати невиправдане очікування того, що подібні результати можуть бути отримані для інших клієнтів без врахування конкретних фактичних та правових обставин.
Рекламування правничих послуг.
(а) Правник може рекламувати свої послуги через засоби масової інформації, такі, як телефонні довідники, довідники зі сфери права, газети та інші періодичні видання, об'яви на вулицях, радіо чи телебаченні, або за допомогою письмових чи записаних на плівку інформаційних повідомлень.
(б) Копія або примірник
і де вони були використані.
(в) Правник не мусить давати нічого, що має якусь вартість, будь-якій особі, щоб та рекомендувала послуги цього правника, за винятком того, що правник може (1) сплатити розсудливим чином визначену вартість рекламних об'яв або інформаційних повідомлень; (2) сплатити звичайні витрати неприбуткової довідкової правничої служби або організації, що надає правничі послуги; та (3) сплатити за правничу практику.
(г) Будь-яке інформаційне
Щоб допомогти громадянам отримувати правничі послуги, правникам повинно бути дозволено повідомляти про свої послуги не тільки за допомогою своєї репутації, але також за допомогою організованих інформаційних кампаній у вигляді рекламування. Рекламування має своїм наслідком активний пошук клієнтів, що суперечить традиційному погляду на те, що правник не повинен шукати клієнтуру. Однак, потребу громадськості знати про правничі послуги може бути частково вирішено через рекламування. Ця потреба є, зокрема, дуже гострою у осіб з помірними засобами до існування, які не дуже широко користувалися правничими послугами. Інтерес до поширення громадської інформації щодо правничих послуг мусить превалювати над традиційними поглядами на це. Проте рекламування своїх послуг самими правниками призводить до ризику появи такої правничої практики, що буде вводити в оману або буде шахрайською.
Ця Норма дозволяє поширювати інформацію стосовно прізвища та імені правника, його адреси та номера телефону; типу послуг, що їх правник буде надавати; підстав, за якими визначається гонорар правника, включаючи ціни за конкретні послуги, питань порядку сплати та кредиту; знання правником іноземних мов; прізвищ осіб, які рекомендують цього правника, і прізвищ клієнтів, яких правник регулярно представляє, за їхньої згоди; та іншу інформацію, що могла б привернути увагу тих, хто шукає правничої допомоги.
Питання ефективності і смаку у рекламі є справою теорії та суб'єктивного підходу. Деякі юрисдикції забороняли значною мірою рекламування за допомогою телебачення, рекламування ширшої інформації щодо правника, ніж вказана вище, або рекламування "негідним чином". Телебачення зараз є одним з наймогутніших засобів масових комунікацій для надання інформації громадськості, зокрема особам з низьким або помірним достатком; тому заборона рекламування за допомогою телебачення перешкодила б інформуванню щодо правничих послуг багатьох верств населення. Обмеження інформації, яка може бути предметом реклами, має подібні наслідки і припускає, що правнича асоціація може спрогнозувати точний тип інформації, яку громадськість вважала б для себе доцільною.
Тема 3. Суддівська діяльність
В юридичній роботі відокремлюють такі напрямки юридичної діяльності: суддівську, прокурорську, слідчу, адвокатську нотаріальну, консультативну.
Найзначущою серед них є суддівська ( суддя носій державної влади, суддя незалежний при розгляді справ, забезпечувати загальні цінності).
Професія судді є однією з найбільш складних юридичних професій (судячи по зарплаті і пенсії).
Робота судді чітко регламентована (КПК, ЦПК, ГПК, КАС).
Функціональні аспекти суддівської діяльності наступні:
Соціальний аспект це – виховання у громадян поваги до закону, законності. Розповсюдження правових знань, правової інформації.
Комунікативний аспект це – спілкування з юридичними та фізичними особами на принципах гуманізму, законності, гласності, рівності громадян перед законом і судом.
Це – і персональна відповідальність за свої дії, і забезпечення ефективності правосуддя.
Організаційний аспект:
Це – узгодженість дій, взаємопорозуміння, безконфліктність стосунків між учасниками судового провадження які суддя досягає завдяки своїм організаційним здібностям. Це і підтримання дисципліни в залі суду:
Основні дії суддівської діяльності:
а) вивчення матеріалів справи;
б) витребування додаткових матеріалів, необхідних для судді;
в) винесення постанов, проведення окремих судових дій, призначення експертиз;
г) організація проведення судового засідання;
д) заслуховування сторін, постановка питань;
є) підготовка і проголошення судових рішень, забезпечення їх виконання.
Вимоги до кандидатів у судді:
Пройти випробування перед кваліфікаційною комісією. Дочекатись указу Президента, дати присягу.
Як його вже призначив президент суддя не може бути: народним депутатом; належати до політичної партії чи руху; входити до складу органів влади, самоврядування; займатись підприємницькою діяльністю (крім наукової, викладацької, творчої у вільний час)
Інші види суддівської діяльності:
Його слід розглядати в трьох рівнях: контроль центральних органів державної влади; внутрішньо-системний контроль; контроль з боку юридичних і фізичних осіб.
В зв’язку з розподілом влади на законодавчу, виконавчу і судову кожна з гілок влади здійснює контроль за діяльністю інших 2-х. Це парламентські слухання; пожиттєве обрання суддів ВРУ; затвердження штатної чисельності суддів, структури судів України.
Це і організаційний контроль з боку органів влади (Міністерством юстиції, Вищою радою юстиції, Адміністрацією президента).
Внутрішньо-системний контроль. Верховний Суд України приймає керівні роз’яснення і контролює їх виконання всіма судами України. Розглядає справ и у порядку повторної касації; виключного провадження.
Обласні суди переглядають справи у апеляційному порядку і контролюють їх. До внутрішнього контролю відноситься і діяльність кваліфікаційних комісій: проведення кваліфікаційної атестації суддів; порушення дисциплінарного провадження щодо суддів; проведення службових перевірок; присвоєння кваліфікаційних класів; надання висновків про звільнення судді з посади та ін. (див. Закон України «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів» 1994 р.).
До цього контролю відноситься діяльність органів суддівського самоврядування (зборів, конференцій, Рад суддів, з’їздів суддів). На них обговорюють питання: застосування судами законодавства України; удосконалення роботи суддів; удосконалення структури судів; і все, що, наболіло.
Контроль з боку юридичних і фізичних осіб включає в себе: контроль з боку ЗМІ, політичних партій, громадських організацій, окремих громадян.
Тема 4.
Прокурорська діяльність
В системі правоохоронних органів України прокуратура є єдиним органом спеціального призначення. Це орган для здійснення контрольно-наглядових функцій. Контрольні функції здійснюють: судді, депутати, чиновники всіх рівнів влади, а прокуратура має основне завдання - здійснювати нагляд і контроль.
Основні завдання прокурорської діяльності: