Лекции по "Юридична деонтологія"

Якщо правнику пред'явлено обвинувачення у правопорушенні, до якого своїми діями причетний клієнт, то норма конфіденційності не повинна заважати правнику захищатися від обвинувачення. Таке обвинувачення може бути пред'явлено у цивільному, кримінальному або дисциплінарному розгляді і може ґрунтуватися на правопорушенні, якого начебто припустився правник щодо клієнта, або на правопорушенні, про яке безпідставно заявила третя сторона; наприклад, заява третьої сторони про те, що правник і клієнт її обдурили, діючи разом. Правник всі свої дії повинен робити практично такими, щоб уникнути непотрібного розголошення інформації щодо представництва клієнта, обмежити коло тих осіб, кому конче потрібно знати цю інформацію, і отримати захисні розпорядження або вжити інших заходів, щоб звести до мінімуму ризик розголошення інформації.

Розголошення інформації, яке вимагається або дозволяється.

Привілей взаємин "правник-клієнт" визначається по-різному в різних юрисдикціях. Якщо правника викликають як свідка для надання показань щодо клієнта у випадку відсутності відведення з боку клієнта, то конкретний пункт вимагає від правника скористатися цим привілеєм, коли виникає у цьому потреба. Правник мусить підкоритися остаточному рішенню суду або іншого трибуналу належної юрисдикції, що вимагатиме від правника надати інформацію щодо клієнта.

"Норми професійної  поведінки" в різних обставинах  дозволяють правнику або вимагають  від нього розголошувати інформацію щодо представництва. Правник може бути зобов'язаний або йому може бути дозволено іншими положеннями закону надавати інформацію щодо клієнта.

Колишній клієнт.

Обов'язок правника зберігати конфіденційність інформації клієнта продовжує бути чинним і після того, як взаємини "клієнт-правник" припинилися.

Зіткнення інтересів: загальна норма.

(а)  Правник не мусить представляти клієнта, якщо представництво цього клієнта буде прямо порушувати інтереси іншого клієнта, за винятком тих випадків, коли:

(1) правник обґрунтовано вважає, що представництво інтересів клієнта не вплине несприятливим чином на його взаємини з іншим клієнтом, і (2) кожний клієнт дає на це свою згоду після консультації з правником.

(б) Правник не мусить представляти клієнта, якщо представництво цього клієнта може бути  суттєво обмежено зобов'язаннями правника перед іншим клієнтом чи третьою особою або ж особистими інтересами правника, за винятком тих випадків, коли:

(1) правник обґрунтовано вважає, що представництво інтересів клієнта не буде порушено несприятливим чином; і (2) клієнт дає на це свою згоду після консультації з правником. Якщо мова йде про представництво кількох клієнтів з однієї справи, то до консультації правника мусить входити пояснення того, що мається на увазі під спільним представництвом, і з яким ризиком і перевагами воно пов'язано.

Відданість інтересам клієнта.

Лояльність до клієнта, відданість його інтересам — це обов'язковий елемент у ставленні правника до клієнта. Неприпустиме зіткнення інтересів може існувати ще до початку представництва клієнта правником, у цьому випадку правник повинен відсторонитися від справи. Правник повинен застосовувати належні процедури, доцільні для правничої фірми такого розміру і типу і такого характеру правничої практики, щоб визначати як в судових, так і несудових справах ті сторони, що беруть у них участь, і питання, що мусять бути вирішені, і визначити, має тут місце дійсне чи потенційне зіткнення інтересів.

Дотримання інтересів клієнта, як загальне твердження, означає заборону давати згоду на представництво, що суперечить інтересам клієнта, без згоди на це клієнта. Пункт (а) проголошує цю загальну норму. Так, правнику звичайно не дозволяється бути захисником проти особи, яку правник представляє з якоїсь іншої справи, навіть якщо ці справи цілком не пов'язані. З іншого боку, одночасне представництво з не пов'язаних між собою справ клієнтів, чиї інтереси є суперечливими лише в загальних рисах, наприклад, конкуруючих господарчих підприємств, не вимагає згоди відповідних клієнтів.

Відданості правника інтересам клієнта завдається шкода і тоді, коли правник не може розглянути, дати пораду або вжити необхідних для клієнта заходів через інші свої зобов'язання або інтереси. Зіткнення інтересів, по суті, виключає альтернативи, якими б зміг скористатися клієнт. Можливий конфлікт інтересів сам по собі не забороняє представництва. Вирішальними моментами  ймовірність виникнення такого конфлікту і те, чи буде цей конфлікт у випадку його виникнення суттєво впливати на незалежне професійне рішення правника у виборі альтернатив і чи виключить він дії, яких треба було б вжити в інтересах клієнта. Необхідно враховувати й бажання клієнта миритися з інтересами інших осіб.

Інтереси правника.

Особисті інтереси правника не повинні несприятливо впливати на представництво клієнта. Наприклад, потреба правника в грошах не повинна примушувати його брати на себе такі справи, які він не зможе вести належним чином і за належний гонорар. Якщо чесність правника викликає серйозні сумніви, то йому буде дуже важко й навіть неможливо давати клієнту безсторонню консультацію. Правник не може дозволяти своїм діловим інтересам впливати на представництво ним клієнта, наприклад, залучати його до участі у якомусь підприємстві, до якого у правника є таємний інтерес.

5. Правник-консультант

Представляючи клієнта, правник мусить приймати незалежне професійне рішення і надавати безсторонню консультацію. Надаючи консультацію, правник може посилатися не тільки на закон, але й на інші моральні, економічні, соціальні й політичні фактори, що можуть бути важливими для становища клієнта.

Сфера консультації.

Клієнт має право на відверту консультацію, де б викладалася чесна оцінка правником ситуації, в якій перебуває клієнт. Правнича консультація часто торкається неприємних фактів та альтернатив, на які клієнт може не бути схильним дивитися прямо. Надаючи консультацію, правник прагне підтримати моральний стан клієнта і може викласти пораду у настільки прийнятній формі, наскільки дозволяє його чесність. Однак правнику не слід утримуватися від надання безсторонньої консультації, гадаючи, що така консультація буде неприємною для клієнта.

Консультація, що надається в вузьких правних термінах, може мати невелику цінність для клієнта, особливо коли переважають такі практичні міркування, як вартість або вплив на інших людей. Чисто формальна правнича консультація тому може бути іноді недостатньою. Надаючи консультацію, правнику доцільно посилатися на важливі моральні й етичні міркування. Хоч правник і не є консультантом з моральних проблем як таких, моральні та етичні міркування стикаються з багатьма юридичними питаннями і можуть вирішально вплинути на те, як буде застосовуватися закон.

Клієнт може безпосередньо або непрямим способом звернутися до правника з проханням надати йому чисто технічну консультацію. Коли такий запит робиться клієнтом, досвідченим у юридичних питаннях, правник може прийняти його за номінальною вартістю. Коли з таким проханням до правника звертається недосвідчений клієнт, то відповідальність правника як консультанта полягає в тому, щоб консультація по можливості охоплювала більш ніж чисто правничі міркування.

Справи, які виходять за межі чисто юридичних питань, можуть перебувати в полі зору іншої професії. Родинні справи можуть включати в себе проблеми, що лежать у межах професійної компетентності психіатрії, клінічної психології або соціальної діяльності; бізнесові справи можуть торкатися проблем, що знаходяться в межах компетентності професії бухгалтерського обліку або в межах компетентності фахівців з фінансів. Коли бажана консультація з фахівцем з іншої професійної галузі, правник повинен дати таку рекомендацію своєму клієнту. В той же час консультація правника, в кращому випадку, часто складається з рекомендації курсу дій, які йдуть урозріз із суперечливими рекомендаціями експертів.

Пропонування консультації.

Як правило, очікується, що правник не буде надавати консультацію, поки про це його не попросить клієнт. Однак, коли правник знає, що клієнт пропонує лінію поведінки, яка, ймовірно, призведе до суттєвих несприятливих наслідків для клієнта, обов'язок перед клієнтом за Нормою може вимагати, щоб правник діяв, якщо лінія поведінки клієнта стосується представництва. Правник звичайно не зобов'язаний починати розглядати справу клієнта або надавати йому консультацію, що є, як клієнт вказав, небажаним, проте правник може розпочати консультувати клієнта, коли це буде в інтересах клієнта.

Відповідальність помічників правників, які самі не є правниками. Щодо неправника, який працює службовцем у правника, або найнятий правником за контрактом, або є його асоційованим помічником з неповними правами, то:

(а) партнер з правничої фірми мусить зробити доцільні зусилля, щоб забезпечити дійсне вживання фірмою заходів, які б надали гарантій, що поведінка цієї особи сумісна з професійними зобов'язаннями правника;

(б)  правник, який має повноваження безпосередньо наглядати за роботою неправника, мусить зробити доцільні зусилля, щоб забезпечити,  що поведінка цієї особи сумісна з  професійними зобов'язаннями правника;

(в) правник мусить нести відповідальність  за поведінку такої особи, яка була б порушенням "Норм професійної поведінки", якби ця особа це робила з відома правника, якщо:

(1) правник наказує це  робити або, знаючи про такі  конкретні дії, схвалює таку поведінку, що є наслідком їх; (2) правник  є партнером у правничій фірмі, у якій ця особа працює службовцем, або правник має повноваження безпосередньо наглядати за діяльністю цієї особи, і, знаючи про дії цієї особи у той час, коли їх наслідків можна було б уникнути або їх пом'якшити, не вживає розсудливим чином належних дій, щоб відвернути дії цієї особи.

У своїй практичній діяльності правники звичайно наймають помічників, включаючи секретарів, детективів, студентів правничих шкіл як стажерів. Такі помічники, є вони службовцями чи незалежною стороною за контрактом, діють в інтересах правника в наданні ним професійних правничих послуг. Правник повинен давати таким помічникам належні вказівки і здійснювати нагляд за етичними аспектами їхньої діяльності, зокрема щодо обов'язку не розголошувати інформацію про представництво клієнта, і повинен нести відповідальність за результати їхньої праці. При заходи, які вживаються для здійснення контролю за діяльністю неправників, треба брати до уваги той факт, що неправники не мають правничої підготовки і не підпорядковуються професійній дисципліні.

Недозволена правнича практика.

Правник не мусить:

(а) вести правничу практику в юрисдикції, де здійснення цього таким чином порушує статут правничої професії в цій юрисдикції; або

(б) сприяти особі, яка не є членом адвокатури, у діяльності, що складає недозволену правничу практику.

Визначення правничої практики встановлюється законом і коливається від однієї юрисдикції до іншої. Яким би не було це визначення, обмеження правничої практики членами адвокатури захищає суспільство від надання правничих послуг особами, що не мають належної кваліфікації. Пункт (б) не забороняє правнику користуватися послугами непрофесіоналів і делегувати їм свої функції, доки правник контролює виконання делегованої роботи і утримує за собою відповідальність за цю роботу. Так само він не забороняє правникам надавати професійні поради і вказівки особам, які не є правниками і чия робота вимагає знання права; наприклад, оцінювачам розміру претензій, службовцям фінансових або комерційних установ, працівникам соціальної сфери, бухгалтерам і особам, що працюють за наймом в урядових установах. Окрім того, правник може консультувати неправників, які бажають брати участь у судовому процесі pro se (самостійно, без адвоката).

6. Обов’язок служіння pro bono publico

Правник повинен надавати свої послуги на користь суспільних інтересів. Правник може виконувати свій обов'язок, надаючи професійні послуги безкоштовно або за зниженою ставкою свого гонорару особам з обмеженими засобами до існування, або громадським організаціям, або благодійним угрупуванням чи організаціям, беручи участь у діяльності з поліпшення законодавства, правної системи або правничої професії, і фінансовою підтримкою організацій, які надають правничі послуги особам з обмеженими засобами до існування.

Палата делегатів Американської правничої асоціації офіційно визнала, що "головним обов'язком кожного правника, який займається правничою практикою, є безкоштовне надання правничих послуг на користь суспільних інтересів або за суттєво зменшений гонорар, з одного або більше таких питань: законодавство щодо бідних, законодавство щодо прав громадян, законодавство щодо свобод громадян, представництво інтересів благодійних організацій та здійснення правосуддя. Ця Норма викладає цю політику, проте не передбачається, що вона мусить втілюватися у життя за допомогою дисциплінарного процесу.

Права і відповідальність окремих осіб та організацій в Сполучених Штатах Америки все більшою мірою визначаються в юридичних термінах. Як наслідок, правнича допомога для того, щоб розібратися у цьому сплетінні законодавчих актів, норм і положень, є нагально необхідною як для осіб з помірним достатком або обмеженими засобами до існування, так і для відносно заможних громадян.

Основна відповідальність за надання правничих послуг тим, хто неспроможний сплатити правничі послуги, накладається зрештою на окремого правника, і особиста причетність до вирішення проблем незаможних осіб може стати однією з найбільш вдячних винагороджуючих сторінок професійного життя правника. Кожний правник, незалежно від того, наскільки професійно він відомий, і незалежно від обсягу професійної роботи, повинен знаходити час для участі в наданні правничих послуг або ще якимось іншим чином сприяти цьому. Надання безкоштовних правничих послуг тим, хто неспроможний сплачувати розсудливим чином встановлений гонорар, продовжує бути зобов'язанням кожного правника, як і правничої професії у цілому, проте зусиль окремих правників часто недостатньо, щоб задовольнити ці потреби. Тому були створені юридичні консультації, довідкові правничі служби і розроблені інші відповідні програми, крім того нові програми будуть ще розроблені правниками і урядом. Кожний правник повинен докладати всіх належних зусиль, щоб задовольнити цю потребу в правничих послугах.