Лекции по "Юридична деонтологія"

Більш того, ці Норми не призначені регулювати або торкатися застосування судами привілеїв взаємин “атторней – клієнт” або результатів праці правника. Ці привілеї були розроблені для сприяння виконанню законів і забезпечення справедливості судового процесу. Покладаючись на привілей відносин "аторней - клієнт", клієнти мають право чекати на те, що вся інформація, яку вони надають правнику або отримують від нього в межах дії цього привілею, буде захищена від примусового розголошення. Привілей взаємин “аторней - клієнт” є привілеєм клієнта, а не привілеєм правника. Той факт, що у виняткових ситуаціях правник за цими нормами має обмежене право розголошувати конфіденційну інформацію, не робить не чинним твердження про те, що, як правило, клієнт має достатні підстави чекати, що інформацію, яка стосується його, не буде добровільно розголошено і що розголошення такої інформації може вимагатися судом тільки відповідно до визнаних винятків стосовно привілею взаємин “аторней - клієнт” і привілею результатів праці правника.

Коментар, що супроводжує кожну Норму, пояснює й ілюструє значення та мету цієї Норми.  "Коментарі" призначені для того, щоб спрямовувати тлумачення Норм, але текст кожної Норми є авторитетним джерелом. Ці матеріали не затверджувалися не призначені якимось чином впливати на застосування чи тлумачення Норм і Коментарів до них.

4. Взаємини  «клієнт-правник»

Компетентність. Правник мусить надавати клієнту компетентне представництво його інтересів. Компетентне представництво вимагає правничих знань, навичок, належної ретельності й підготовки, доцільно необхідних для здійснення представництва.

Правничі знання і навички. При визначенні того, чи застосовує правник у конкретній справі необхідні знання і навички, суттєвими факторами є порівняльна складність і спеціалізований характер справи, загальний досвід правника, підготовка і досвід правника з питань, про які йдеться, спроможність правника підготуватися до цієї справи і вивчити її, чи передати на розгляд правнику зі сталим авторитетом з питань, про які йдеться, чи приєднатися до нього як партнер, чи звернутися до нього за консультацію. В багатьох випадках необхідні знання та навички — це знання та навички правника, який займається практикою загального характеру. За деяких обставин можуть вимагатися спеціальні знання з якоїсь конкретної галузі права.

Правнику необов'язково мати спеціальну підготовку або досвід попередньої роботи, щоб вирішувати правничі проблеми, з якими він ще не знайомий. Правник, який щойно отримав право на те, щоб займатися практикою, може бути так само компетентним, як і правник з багаторічним досвідом. Такі важливі правничі навички, як аналіз прецедентів, оцінка доказів і складання проектів правничих документів, вимагаються при вирішення усіх правних проблем. Напевно, найфундаментальнішою з правничих навичок є вміння визначати, який саме тип правничих проблем треба буде розв'язувати у конкретній ситуації, навичка, що безумовно переважить будь-які спеціальні знання. Правник може надати адекватне представництво з цілком нових для нього питань шляхом необхідного їх вивчення. Компетентне представництво також може бути надано шляхом залучення до вирішення питання правника з визнаним авторитетом у галузі, про яку йдеться.

У надзвичайних випадках правник може дати пораду або надати допомогу у справі, для ведення якої він не має тієї кваліфікації, що вимагається в звичайних обставинах, якщо неможливо звернутися до іншого правника, отримати у нього консультацію або залучити його до вирішення цієї справи. Однак, навіть у разі крайньої потреби, надання допомоги правником повинно обмежуватися наданням доцільно необхідної допомоги, оскільки погано розглянута справа за надзвичайних обставин може поставити під загрозу інтереси клієнта.

Правник може прийняти пропозицію представляти клієнта, коли необхідний рівень компетентності може бути ним досягнутий за допомогою доцільної підготовки. Це стосується також і правника, призначеного радником особи, інтереси якої ніхто не представляє.

Надання і отримання інформації.

(а) Правник мусить тримати клієнта доцільно поінформованим щодо стану справи і швидко відповідати на доцільні запити щодо інформації.

(б) Правник мусить пояснити справу до міри, доцільно необхідної, щоб дати можливість клієнту приймати зважені рішення щодо того, як представляти його інтереси.

Клієнт повинен мати достатню інформацію для того, щоб розсудливо брати участь у прийнятті рішень щодо мети його представництва і засобів, якими вона мусить досягатися, до міри, до якої він бажає і спроможний діяти. Наприклад, правник, який веде переговори від імені клієнта, повинен надавати клієнтові фактичну інформацію щодо справи, інформувати клієнта про контакти з протилежною стороною і робити інші доцільні кроки, що дозволять клієнту прийняти рішення щодо якоїсь важливої пропозиції від протилежної сторони. Правник, який отримає від правника протилежної сторони пропозицію урегулювати цивільний спір або домовитися про подання до суду заяви з кримінальної справи, повинен негайно повідомити клієнта про зміст цієї пропозиції, якщо тільки попереднє обговорення з клієнтом цих питань не прояснило неприйнятність цієї пропозиції. Навіть коли клієнт делегує повноваження правнику, клієнт повинен залишатися поінформованим щодо стану справи.

Наскільки обмін інформацією достатній, частково залежить від того, яка порада або допомога надається клієнту, Наприклад, у переговорах, коли є час пояснити пропозицію, правник повинен переглянути разом із клієнтом усі важливі положення цієї пропозиції раніше, ніж погодитися на неї. У судовому процесі правник повинен пояснити загальну стратегію та перспективи досягнення успіху і, звичайно, застерегти клієнта щодо тактики, яка може завдати шкоди або вплинути на інших осіб. З іншого боку, в звичайних умовах від правника не можна чекати, що він буде описувати з подробицями стратегію судового процесу або стратегію ведення переговорів. Головним принципом, яким мусить керуватися правник, є необхідність розумно обмежити чекання клієнта на інформацію — згідно з обов'язком правника виходити з інтересів клієнта і дотримуватися всіх його вимог щодо того, як його представляти.

Звичайно інформація, що мусить надаватися правником, розрахована на клієнта як на дорослу людину, здатну її зрозуміти і спроможну відповідати за свої вчинки. Однак, надання клієнту всієї інформації згідно з вищезазначеними вимогами може бути недоцільним, наприклад, коли клієнтом є дитина або клієнт страждає на розумову неправоздатність. Коли клієнтом є організація або група осіб, часто неможливо або непотрібно інформувати кожного з її членів про стан справ; звичайно правник надає інформацію відповідним посадовим особам цих організацій. Коли йдеться про велику кількість звичайних питань, то з клієнтом можна погодити надання йому обмеженої інформації або надавати її йому час від часу. Обставини можуть також вимагати від правника діяти від імені клієнта без попередньої консультації з ним.

Приховування інформації.

У деяких випадках, коли ймовірно, що клієнт відреагує нерозсудливо на негайне надання йому правником інформації, правник може бути виправданий за затримку в інформуванні клієнта. Так, правник міг би утаїти інформацію про психіатричний діагноз клієнта, якщо психіатр, який робив огляд, вважає, що розголошення цієї інформації завдасть шкоди клієнту. Правник не може приховувати інформацію, маючи на меті свої власні інтереси або зручності. Правила або накази суду, що регулюють судовий процес, можуть передбачати, що інформація, яку отримує правник, не може бути розголошена клієнту.

Конфіденційність інформації.

(а)   Правник не мусить розкривати інформацію, що стосується представництва клієнта, якщо тільки клієнт не  погоджується на це після консультації з правником,  за винятком розголошень,  що припускаються  дозволеними  для  здійснення  представництва  клієнта,   і  за  винятком  випадків, викладених  в  пункті (б).

(б) Правник може розкривати таку інформацію до тієї міри, яку правник вважає доцільно  необхідною, щоб:

(1) перешкодити клієнтові  скоїти злочинні дії, які, як вважає  правник, можуть призвести до неминучої смерті або тяжкого тілесного ушкодження; або (2) обґрунтувати претензію чи захист від імені правника в суперечці між правником і клієнтом, обґрунтувати захист з кримінального обвинувачення або цивільного позову проти правника, що ґрунтуються на діях, в яких брав участь клієнт, або ж щоб відповісти на заяви у будь-якому судовому процесі щодо представництва клієнта правником.

Правник є частиною судової системи, він зобов'язаний захищати закон. Однією з функцій правника є надання правничих консультацій клієнтам з тим, щоб вони уникали будь-якого порушення закону при належному використанні своїх прав.

Виконання етичного обов'язку правника тримати непорушною конфіденційність інформації не тільки сприяє повному виявленню фактів, суттєвих для представництва правником клієнта, але також спонукає людей звертатися як можна раніше за правничою допомогою.

За незначним винятком клієнти звертаються до правника для того, щоб визначити свої права і з'ясувати, що саме мусить вважатися законним і правильним у лабіринті існуючих законів і правил. Загальне право визнає, що конфіденційна інформація клієнта мусить бути захищена від розголошення. Спираючись на свій досвід, правники знають, що майже всі клієнти дотримуються одержаних порад, і закон, таким чином, не порушується.

Фундаментальним принципом взаємин "клієнт-правник" є дотримання правником конфіденційності інформації стосовно представництва свого клієнта, що спонукає клієнта бути повністю відвертим зі своїм правником, обговорювати з ним навіть делікатні справи або справи, що можуть нашкодити його репутації.

Принцип конфіденційності здійснюється у двох пов'язаних між собою зведеннях норм права: привілей взаємин "правник — клієнт" (який спирається на теорію продукту праці) у доказовому праві та   норма   конфіденційності,   визначена   у   професійній   етиці.      Принцип   привілею   взаємин "клієнт-адвокат" застосовується у судових та інших процесах, на які правник може бути викликаний як свідок або в зв'язку з якими може бути вимушений якимось іншим чином давати свідчення щодо клієнта. Норма конфіденційності взаємин “клієнт  –  правник” застосовується у ситуаціях інших, ніж ті, в яких правника примушують давати свідчення, спираючись на закон. Норма конфіденційності застосовується не тільки щодо інформаці, конфіденційно повідомленої клієнтом, а щодо усієї інформації, що стосується представництва, незалежно від її джерела. Правник не може розкривати таку інформацію, за винятком випадків, що дозволені або встановлені “Нормами професійної поведінки” чи іншими законами.

Вимога дотримуватися конфіденційності інформації щодо представництва клієнта застосовується до правників державних установ, які можуть не погоджуватися з політичними цілями, які мусить висувати їхнє представництво.

Дозволене розголошення інформації

Передбачається, що правнику надаються повноваження розголошувати інформацію, що стосується клієнта, коли це доцільно з метою представництва інтересів клієнта, однак лише в межах вказівок клієнта чи за особливих обставин. Наприклад, у судовому процесі правник може розголосити інформацію визнанням якогось факту, якого не можна належним чином заперечити, або у переговорах — розголошенням інформації, що сприятиме досягненню задовільного висновку.

Правники фірми можуть розголошувати один одному інформацію щодо клієнта фірми, якщо тільки клієнт не дав якихось вказівок про те, що поширення певної інформації буде обмежено колом певних правників.

Розголошення інформації, що суперечить інтересам клієнта.

Норма конфіденційності обумовлюється обмеженим числом винятків. Стаючи причетним до таємниць клієнта, правник може побачити, що клієнт має намір завдати великої шкоди іншій людині. Однак до тієї міри, до якої від правника вимагається або йому дозволяється розголошувати наміри клієнта, клієнту буде заборонено розголошувати факти, які могли б дозволити правнику відмовити його від неправильної чи хибної  лінії поведінки. Суспільні інтереси краще захищаються тоді, коли схвалюється відверта і повна передача інформації з боку клієнта, а не тоді, коли вона забороняється.

Тут можна звернути увагу на кілька ситуацій.

По-перше, правнику забороняється давати поради або допомагати клієнту в діях, що є злочинними або шахрайськими.

По-друге, правник може ненароком бути втягнутий у колишні дії клієнта, які були злочинними або шахрайськими. В такій ситуації правник не порушив Норми, оскільки "давати поради або допомагати" у злочинних або шахрайських діях можна лише тоді, коли відомо, що ці дії носять якраз такий характер.

По-третє, правник може дізнатися, що клієнт має намір скоїти дії, які за своїм характером є злочинним. Правник може розголошувати інформацію, щоб запобігти вбивству або заподіянню тяжкого тілесного ушкодження, які, як він обґрунтовано вважає, плануються клієнтом. Правнику дуже важко дізнатися, коли насправді буде здійснюватися цей ганебний намір, оскільки клієнт може змінювати своє рішення.

Дії правника на свій власний розсуд вимагають розгляду таких факторів, як характер взаємин правника з клієнтом і тими особами, яким клієнт може завдати шкоди, особиста причетність правника до дій, про які йдеться, а також обставини, що пом'якшують провину. Там, де це доцільно, правник мусить прагнути переконати клієнта вжити прийнятних заходів. У будь-якому випадку інформація, що суперечить інтересам клієнта, не повинна розголошуватися більше, ніж, як правник обґрунтовано вважає, це необхідно за конкретних обставин.

Конфлікти через поведінку правника.

Коли судовий позов або дисциплінарне звинувачення містять необґрунтоване твердження щодо співучасті правника у діях клієнта або щодо будь-якої іншої неналежної поведінки правника, пов'язаної з представництвом клієнта, правник може реагувати у такий спосіб, який він вважає доцільно необхідним, щоб обґрунтувати захист самого себе. Право на захист застосовується, безумовно, тоді, коли почався судовий розгляд. Якщо це можливо і не заважає правнику організовувати свій захист, він повинен повідомити клієнта про заяву, зроблену третьою стороною, і звернутися до клієнта з проханням відповісти належним чином. У будь-якому випадку інформація не повинна розголошуватися більше, ніж, за розсудливою думкою правника, це необхідно для доказу його невинності, і вона повинна розголошуватися таким чином, щоб обмежити коло осіб, які мають доступ до неї, судом або іншими особами, яким є потреба її знати; одночасно правник повинен домагатися прийняття усіх відповідних захисних розпоряджень або вжиття інших заходів.