Лекции по "Юридична деонтологія"

Правничі фірми та асоціації: відповідальність партнера або правника, який наглядає безпосередньо за діяльністю інших правників фірми; відповідальність правника, підлеглого іншому правнику; відповідальність помічників правників, які самі не є правниками; професійна незалежність правника; недозволена правнича практика; обмеження права вести правничу практику; надання додаткових послуг.

Обов’язок: служіння pro bono publico; прийняття правником призначень суду; членство правника в організації, що надає правничі послуги; діяльність з реформування законодавства, що впливає на інтереси клієнта.

Інформація щодо правничих послуг: повідомлення щодо послуг, які надаються правником; рекламування правничих послуг; безпосередній контакт з перспективними клієнтами; інформаційні повідомлення щодо сфер правничої практики та її легалізації; назва та бланк фірми.

Підтримання цілісності професії: прийняття до адвокатури та питання дисциплінарного характеру; посадові особи судової влади та судові службовці; інформування органів дисциплінарного нагляду щодо неналежної професійної поведінки правників; неналежна професійна підготовка правника; юрисдикція.

У ч. 3 «Термінологія» висвітлено терміни:

• «Думка» або «гадає» - означає, що особа, залучена до цього випадку, справді вважала, що факт, про який іде мова є дійсним. Висновок про думку особи може бути зроблено на підставі конкретних обставин.
• «Консультувати» або «консультація» - означає надання або отримання інформації, достатньої, щоб дати можливість клієнту зрозуміти усю важливість справи, про яку йдеться.
• «Фірма» або «правнича фірма» - означають правника або правників з приватної фірми, правників, які працюють в юридичному відділі корпорації або іншої організації, яка надає юридичні послуги.
• «Шахрайство» або «шахрайський» - означає поведінку, що має на меті ошукати когось через неуважність чи неспроможність надати іншій особі інформацію, що має відношення до справи.
• «Свідомо» або «знає» - означають дійсне знання факту, про який йдеться. Висновок про знання, якими володіє особа, може бути зроблено на підставі конкретних обставин.
• «Партнер» - означає члена товариства або акціонера правничої фірми, організованої як професійна корпорація.
• «Розсудливий, розважливий» - вживається щодо поведінки правника і означає поміркованість, передбачливість і компетентність правника.
• «Розважлива думка» або «розважливо гадає» - коли вони вживаються до правника, означають, що правник гадає, що думка про коректну справу і її обставини є розважливою.
• «Розсудливо мусить знати» - вживається щодо правника і означає, що розсудливо-передбачливий і компетентний правник з’ясував би справу, про яку йдеться.
• «Суттєвий, суттєва» - вживається щодо ступеню або міри, означають суттєву справу без сумніву вагомого значення тощо.      

2. Обов’язки правника

Правник є представником клієнтів, посадовою особою правної системи і офіційною особою, яка несе особливу відповідальність за якість правосуддя.

Як представник клієнтів, правник виконує різноманітні функції. Як радник, правник, інформуючи клієнта, допомагає йому зрозуміти, які він має юридичні права і обов'язки за законом, і пояснює, як вони практично втілюються в дійсності. Як адвокат, правник ревно відстоює позицію клієнта згідно з Нормами змагальної системи. Як особа, яка веде переговори, правник прагне досягти сприятливого для клієнта результату, але методами, що відповідають вимогам чесного ведення справи і ставлення до інших. Як посередник поміж клієнтами, правник прагне погодити їхні інтереси, що розходяться, як радник, і меншою мірою діє як особа, котра має право говорити від імені кожного клієнта як її представник.

Правник виконує функції особи, яка оцінює юридичні справи клієнта і доповідає про них клієнту або іншим особам.             

У виконанні всіх своїх професійних функцій правник мусить бути компетентним, діяти швидко і старанно. Правник мусить з'ясовувати з клієнтом усі питання стосовно представництва його інтересів. Правник мусить тримати у таємниці всю інформацію, що стосується представництва клієнта, за винятком тих випадків, коли розголошення інформації вимагається або дозволяється Нормами професійної поведінки або іншими законами.

Правник мусить поводитися згідно з вимогами закону як під час надання професійних послуг клієнту та виконання, взагалі, своїх обов'язків правника, так і в особистому житті. Правник має вдаватися до встановлених законом процедур лише з законною метою, а не для того, щоб стурбувати або налякати когось. Правник повинен виявляти повагу до правної системи та посадових осіб, які її обслуговують, зокрема до суддів, інших правників і державних службовців. Хоч обов'язком правника і є, коли це необхідно, заперечувати правильність дій офіційних осіб, обов'язок правника полягає і в тому, щоб відстоювати букву закону.

Як офіційна особа, правник мусить домагатися вдосконалення законів, покращення здійснення правосуддя і якості послуг, які надаються представниками професії правника. Як представник професії, якій навчаються, правник мусить постійно розвивати свої знання з законодавчої сфери, не обмежуючи себе лише тими, що будуть використані для обслуговування клієнтів, застосовувати ці знання для вдосконалення законів і домагатися поліпшення освіти правників. Правник мусить пам'ятати про недоліки у чиненні правосуддя і про те, що люди з невеликим достатком, а інколи й не тільки вони, не можуть оплатити потрібні їм юридичні послуги, й тому він мусить також витрачати свій професійний час і звертати свій громадянський вплив на те, щоб допомагати їм. Правник мусить допомагати своїм колегам досягати цих цілей і спонукати правничі кола поліпшувати організацію своєї діяльності в суспільних інтересах.

Багато з професійних обов'язків правника знайшли своє місце як у "Нормах професійної поведінки", так і в матеріальному та процесуальному праві. Проте у своїй професійній діяльності правник також керується своєю совістю та схваленням своєї поведінки колегами за професією. Правник мусить прагнути досягти найвищого рівня професійного вміння, щоб покращувати закони і показувати приклад втілення професійних ідеалів праці на користь суспільства.

Обов'язки правника як представника клієнтів, посадової особи правної системи і офіційної особи, як правило, гармонійно поєднуються. Тому, коли представлення протилежної сторони здійснюється добре, правник може бути ревним адвокатом свого клієнта і вважати при цьому, що правосуддя відбувається належним чином. Так само правник може бути впевненим у тому, що дотримання таємниці щодо конфіденційної інформації клієнта звичайно йде на користь суспільним інтересам, оскільки люди шукатимуть юридичної консультації й дотримуватимуться правових норм тим частіше, чим більше вони будуть впевнені в тому, що їхнє спілкування з правником буде конфіденційним.

Проте у правничій практиці мають місце й обов'язки, що суперечать один одному. По суті, всі складні етичні проблеми виникають з конфлікту між обов'язками правника перед клієнтами, правною системою і його особистим бажанням залишатися чесною людиною, заробляючи собі достатньо на життя. "Норми професійної поведінки" містять у собі умови вирішення таких конфліктів. У межах цих Норм може виникнути багато важких питань щодо професійної поведінки правника, які мають бути вирішені правником на його власний розсуд відповідно до професійних і моральних засад, встановлених основними принципами, на яких ґрунтуються ці Норми.

Професія правника великою мірою є самоврядною професією. Хоч іншим професіям також були надані повноваження самоврядування, правнича професія є унікальною у цьому відношенні через її тісний зв'язок з процесами державного керування і наглядом за дотриманням закону. Цей зв'язок ясно видно з того факту, що найвищі повноваження відносно правничої професії надані великою мірою судам.

Поки правники у своїй діяльності відповідають вимогам свого професійного призначення, нагоди для її регулювання з боку держави немає. Самоврядування також допомагає підтримувати незалежність правничої професії від домінування держави. Незалежна правнича професія є важливою силою для утримання дій держави в межах закону, тому що зложивання правними повноваженнями скоріше кинуть виклик ті представники правничої професії, які не залежать від держави в отриманні права на ведення практики.

Відносна автономія правничої професії несе з собою особливі види відповідальності самоврядування. Представники цієї професії мусять гарантувати, що статут їхньої професійної діяльності складено на користь інтересів суспільства, а не з метою підтримки вузьких або егоїстичних інтересів правничих кіл. Кожен правник несе відповідальність за дотримання "Норм професійної поведінки". Правник мусить також допомагати іншим правникам в їхньому прагненні дотримуватися цих Норм. Нехтування цими обов'язками ставить під загрозу незалежність професії і суспільний інтерес, якому вона слугує.

Правники відіграють життєво важливу роль у збереженні суспільства. Виконання цієї ролі вимагає від правників розуміння їхнього зв'язку з нашою правною системою. "Норми професійної поведінки", якщо їх належним чином дотримуватися, слугують для визначення цього зв'язку.

3. Сфера дій норм

“Норми професійної поведінки” – це норми мотивації. Їх слід інтерпретувати стосовно мети правничого представництва і самого закону. Деякі з Норм імперативні, сформульовані за допомогою термінів "повинен" або "не повинен". Ці Норми визначають належну поведінку правника для підтримування професійної дисципліни. Інші Норми, сформульовані за допомогою терміну "може", носять характер дозволу і визначають ті сфери правничої діяльності, в яких правник має діяти за цими Нормами на власний професійний розсуд. Ніякі дисциплінарні заходи не можуть бути вжиті проти правника, коли він приймає рішення, діяти йому чи не діяти в межах наданої свободи дій. Норми також визначають характер взаємин між правником та іншими особами. Таким чином, Норми частково є зобов'язуючими і дисциплінарними, а частково такими, що формують і описують професійну роль правника, наводячи її визначення. В багатьох коментарях вживається термін "повинен". Коментарі не додають обов'язків до кола повноважень правника, визначених Нормами, а лише пояснюють, як вести правничу практику відповідно до цих Норм.

Норми містять у собі значно ширший правний контекст, що описує роль правника. Цей контекст охоплює судові процедури і статути щодо питань надання ліцензій, закони, які визначають особливі обов'язки правників, матеріальне та процесуальне право взагалі. Дотримання цих Норм, як і всього законодавства у відкритому суспільстві, залежить, по-перше, від розуміння і добровільної згоди, по-друге, від зміцнюючого впливу з боку рівних собі осіб та суспільної думки і, нарешті, коли це необхідно, посилюється шляхом дисциплінарних розглядів. Проте Норми не вичерпують тих моральних і етичних міркувань, якими мусить керуватися правник, оскільки ніяка поважна діяльність людини не може бути повністю визначена правовими нормами. Норми лише забезпечують систему для етичного здійснення правничої практики.

Більш того, з метою встановлення повноважень і відповідальності правника, принципи матеріального права, зовнішні щодо цих Норм, визначають, чи існують взаємини "клієнт – правник", чи ні. Більшість обов'язків, що випливають із взаємин “клієнт – правник”, стають дійсними лише після того, як клієнт звернувся до правника з проханням про надання правничих послуг, а правник погодився це зробити. Але існують деякі обов'язки, такі, як конфіденційність, коли правник погоджується розглянути необхідність встановлення взаємин “клієнт-правник”. Чи взаємини “клієнт – правник” існують з будь-якою конкретною метою, чи ні, може залежати від обставин і може бути питанням, що вимагатиме рішення суду.

За різноманітними правними положеннями, включно з конституційним, статутним і загальним правом, до кола обов'язків державних правників можуть бути віднесені повноваження щодо юридичних консультацій, які звичайно надаються клієнтам у приватних взаєминах “клієнт – правник”. Наприклад, правник державної установи може мати повноваження від імені держави приймати рішення про перегляд справи або ж невдалого рішення. Такі різноманітні повноваження можуть надаватися  державним службовцям, що займаються питаннями права. Так само правники, які перебувають під наглядом цих державних службовців, можуть бути уповноважені представляти кілька державних установ у міждержавних правних суперечках за обставин, коли приватний правник не зміг би представляти кількох приватних клієнтів. Вони також можуть мати повноваження представляти "суспільний інтерес" за обставин, коли приватний правник не був би уповноважений зробити це. Ці Норми не відміняють жодного з таких повноважень.

Заборони, що накладаються цими нормами, або неспроможність дотримуватися зобов'язання є причиною того, щоб удатися до дисциплінарного процесу. Норми передбачають, що дисциплінарне оцінювання поведінки правника буде робитися на підставі фактів і обставин, що мали місце на час оцінюваних дій правника, і в визнанні того факту, що правник часто мусить діяти за непевного або неповного знання ситуації. Більш того, Норми передбачають, що те, буде чи не буде вжито дисциплінарних заходів за скоєне порушення, та суворість покарання залежать від усіх обставин, таких, як усвідомлення і серйозність порушення, фактори, що пом'якшують провину, та чи мали місце порушення раніше.

Порушення Норм не повинно бути причиною судового процесу і не повинно давати місця припущенню, що було порушено правничий обов'язок. Ці Норми складені для того, щоб надати можливість правникам керуватися ними у своїх діях і щоб забезпечити систему регулювання поведінки правників через дисциплінарні установи. Вони не створені для того, щоб бути підставою для громадянської відповідальності. Більш того, мета цих Норм може бути знівельована, якщо протилежні сторони будуть користуватися ними як процедурною зброєю. Той факт, що Норма є лише підставою для самостійної оцінки правником самого себе або для санкціонування дисциплінарною установою застосування міри покарання до правника, не означає, що суперник під час другорядного розгляду або врегулювання суперечки шляхом досягнення згоди або компромісу має право домагатися виконання цієї Норми. Відповідним чином, ніщо з цих Норм не повинно тлумачитися як таке, що додає ще щось до будь-якого реально існуючого правничого обов'язку правників або призводить до позадисциплінарних наслідків порушення такого обов'язку.