Зарубіжний досвід акціонування і управління акціонерним капіталом

          За Законом України "Про режим іноземного інвестування іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у таких формах:

• часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
• творення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій
• та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;
• придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна і майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
• придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;
• придбання інших майнових прав;
• в інших формах, які не заборонені законами України.

          У І півріччі 2013  року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 517,7 млн. дол. США, що на 54,3% більше, ніж у І півріччі 2012 року, у тому числі з країн СНД та Балтії - 18,0 млн. дол. (3,5% до загального обсягу), з інших країн світу - 499,7 млн. дол. (96,5%). Основними факторами залучення інвестицій були грошові внески - 361,4 млн. дол. (69,8% вкладеного обсягу) та внески у формі рухомого і нерухомого майна - 141,6 млн. дол. (27,3%).          

Загальний обсяг прямих інвестицій в Україну на 1.07.13 р. становив 2469,9 млн. дол. США. Найбільші обсяги інвестицій вкладені нерезидентами з США - 428,9 млн. дол. США (17,4% до загального обсягу), Нідерландів - 234,7 млн. дол. США, Російської Федерації  - 160,3 млн. дол. США (6,5%).                  

Найбільший інтерес у інвесторів щодо вкладення капіталу викликають такі галузі економіки України як харчова промисловість - 503,1 млн. дол. США (20,4% до загального обсягу), внутрішня торгівля - 389,1 млн. дол. США (15,8%), машинобудування  і металообробка - 336,0 млн. дол. США (13,6%), фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення - 197,7 млн. дол. США (8,0%), хімічна промисловість - 131,5 млн. дол. США.          

Іноземні інвестиції вкладено в 6600 підприємств України. Найбільші вкладення здійснено до підприємств м. Києва - 721,7 млн. дол. (2738 підприємств), Київської області - 229,3 млн. дол. (137), Запорізької - 223,8 млн. дол. (129), Одеської - 172,3 млн. дол. (493).          

У І півріччі 2013 року з України в економіку країн світу вкладено 3,4 млн. дол. США, у тому числі в країни СНД та Балтії - 1,8 млн. дол. (51,9% до загального обсягу),в інші країни світу - 1,6 млн. дол. (48,1%).  Одночасно капітал резидентів зменшився на 7,1 млн. дол. (48,1%).           

Найбільші обсяги інвестицій вкладені в економіку Панами - 43,0 млн. дол. (35,9% до загального обсягу), Російської Федерації - 36,5 млн. дол. (30,4%), В'єтнаму - 16,3 млн. дол. (13,6%), Швейцарії - 7,2 млн. дол. (6,0%).          

Основними інвесторами з України є підприємства, що належать до таких галузей економіки як транспорт - 61,8 млн. дол. (51,5%), охорона здоров'я, фізична культура та соціальне забезпечення - 17,2 млн. дол. (9,3%), машинобудування і металообробка - 8,2 млн. дол. (6,8%).          

Взагалі діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється близько 70 нормативними актами різного рівня, якими іноземному інвестору досить важко керуватися у зв'язку з неоднозначністю положень. Крім цього, до діючого Законодавства постійно вносяться зміни та доповнення, які часто значно погіршують існуючі положення та умови діяльності іноземних інвесторів. З метою усунення цих доцільно було б, з одного боку - прийняття нових законодавчих актів або змін і доповнень до вже діючих, а з другого боку - усунення протиріч та неоднозначних положень в уже діючих законодавчих та нормативних актах.          

На початку 90-х років інвестиції спрямовувались на підтримку ледь жевріючих виробництв, обігові кошти яких були спожиті, а витрачені інвестиційні ресурси не дали навіть припинення спаду виробництва.          

Якими ж пріоритетами на найближчу перспективу повинна керуватися Україна? Світовий та вітчизняний  досвід свідчить, що інвестиційні проекти ранжуються від неперспективних (вимушених) до найновітніших. Перші не дають ніякої віддачі, а лише підтримують на плаву підприємства, що потребують глибокої санації або взагалі ліквідації; другі потребують набагато більших витрат, аби забезпечують швидкий науково-технічний прорив та примноження капіталу,

проте мають великий ступінь розвитку.           

Інвестор завжди стоїть перед проблемою прийняття інвестиційного рішення, адже суб'єкт господарювання відмовляє собі в споживанні духовних благ, але має надію повернути інвестований капітал з певним прибутком, при цьому природньо ризикує.           

Інвестиційне рішення має три складові:           

1 - оцінка власного фінансового  стану і мотивація доцільності  участі в інвестиційному проекті;           

2 - визначення розміру інвестицій  і джерел фінансування;          

3 - оцінка майбутніх надходжень  від інвестицій.          

Життєвий цикл інвестицій тривалий, включає багато стадій, і на кожній стадії необхідно приймати інвестиційні рішення, коригувати шляхом моніторингу процес інвестування, а іноді, в залежності від кон’юнктури ринку, яка змінюється, і призупинення його.

Для успішного забезпечення інвестування підприємств виробничої сфери необхідно розв'язати три ключові проблеми:

— визначити джерела і обсяг інвестиційних ресурсів, які можуть бути залучені до виробничої сфери;

— обґрунтувати інвестиційні пріоритети;

— розробити ефективний механізм залучення і використання інвестицій.     

Потреби в інвестиціях у виробничу сферу можна розглядати в двох аспектах:

— з точки зору подолання кризових явищ (тобто як критичні інвестиції, зволікання з якими лише поглиблюватиме кризу);

— з позиції досягнення вітчизняною промисловістю технологічного рівня розвинутих європейських країн.

  Перший аспект передбачає інвестування життєво важливих галузей і виробництв на рівні, який би не допускав їхньої зупинки.

 Другий аспект стосується суттєвої структурної перебудови виробничої сфери і потребує значно більших коштів, сума яких становить,, за різними ; експертними оцінками, від 30—40 до 60—70 млрд. дол. США. Про такий обсяг інвестування можна говорити лише за умови подолання кризи і пожвавлення економіки.

        Потреби в інвестиціях у виробничу сферу досить значні. Тому важливо забезпечити мобілізацію всіх можливих інвестиційних ресурсів, оскільки для, багатьох проектів необхідним є ефект масштабу (наприклад, у галузях паливно-енергетичного комплексу, металургії, нафтопереробки тощо). Водночас слід виходити з того, що основою технологічної перебудови виробничої сфери є власні кошти підприємств. За даними досліджень і експертних оцінок, в Україні тіньова економіка становить понад 50%, а з 1991-го до 1995 року нелегально було експортовано 15—20 млрд. дол. США.   У більшості випадків це наслідок нестабільної, заплутаної податкової системи з гіпертрофованою фіскальною функцією податків як економічного важеля, недосконалої фінансово-кредитної системи та інших факторів. Це свідчить про те, що підприємницькі структури спроможні інвестувати у виробничу сферу при забезпеченні відповідних економічних умов і сприятливого інвестиційного клімату.

        Серед власних джерел інвестиційних ресурсів значний резерв становлять амортизаційні відрахування підприємств. В економічно розвинутих країнах вони є важливим джерелом інвестиційного фінансування і становлять близько 40% загального обсягу поточних і капітальних затрат підприємств, що здійснюються з позабюджетних джерел2. У Росії станом на І півріччя 2012 р. він був на рівні 31%. В Україні цей показник значно менший і перебуває на рівні 10—15% (залежно від галузей і виробництв). З метою сприяння формуванню амортизаційних фондів владними структурами зроблено перші реформи (див. "Програма діяльності Кабінету Міністрів", Указ Президента "Про заходи з реформування інвестиційної політики в Україні"), і є сподівання, що в наступному спостерігатиметься збільшення власних коштів підприємств для спрямування їх в інвестиції.

        Значним резервом інвестиційних ресурсів є заощадження фізичних осіб. На руках у населення України, за даними експертних оцінок, перебуває близько 10 млрд. дол. США. Однак необхідно враховувати надзвичайно низький рівень довіри населення до держави. Так, після рішення НБУ про відкриття анонімних валютних рахунків у більшості державних і комерційних банків таких рахунків фактично не з'явилося. Подолання цієї недовіри потребує послідовних і зважених заходів, копіткої роботи. Проте сьогодні цей резерв інвестиційних ресурсів знаходиться практично поза увагою владних структур, спостерігається "зовсім відверте нехтування окремим приватним інвестором – фізичною особою.

       Одним з важливих елементів політики поліпшення зовнішнього торгівельного режиму є залучення інвестицій, як вітчизняних так і іноземних інвесторів направлених у сферу виробництва в Україні для прискорення його розвитку та зменшення потреби в іноземних кредитах під державні гарантії.

Інвестиційний клімат і Україні залишається непривабливим, крім того і через не вирішення питання власності на землю, відсутності надійної системи страхування і перестрахування. Відсутні суттєві структурні зрушення та інвестиційні перетворення в економіці. Знизилась сприйнятливість підприємств до впровадження інновацій. У минулому році питома вага промислових підприємств, що займалися впровадженням інновацій зменшилась до 17% проти 19,3% у 2012 році.

      Як  свідчить динаміка вкладення іноземних інвестицій, не дивлячись на всі негативні чинники загальний обсяг інвестицій все ж таки має зростаючу динаміку, але залишається  на значно низькому рівні в порівнянні з іншими країнами і не задовольняє дійсних потреб економіки України у капіталовкладеннях.

3.3 Шляхи вирішення фінансового забезпечення діяльності акціонерного товариства 

       Колективне підприємництво  – єдиний сектор економіки  в Україні, що має тенденцію до зростання. При цьому частка недержавних підприємств у промисловості становить 70% і на них припадає майже дві третини виробленої продукції. Більшість підприємств недержавного сектора становлять акціонерні товариства – у минулому державні підприємства.

        На початок 2001 року в Україні створено  і діє майже 33,5тис. акціонерних товариств, із них близько 12 тис. – відкриті. При цьому акціонерні товариства сьогодні виробляють майже 56% від загального обсягу промислової продукції. Крім цього, більша частина послуг в Україні також надається акціонерними товариствами, зокрема товариствами, що діють у фінансово-кредитному секторі економіки. Загальний обсяг емісії акцій, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку, становить майже 21,5млрд.грн. Із загального обсягу емісії акцій у 2000 році близько 20% припадало на реально залучені кошти. Решта складалася з емісії при здійсненні корпоратизації та акціонуванні державних підприємств і збільшення статутних капіталів підприємств у результаті індексації основних фондів.

         Практика  країн із розвиненим акціонерним  капіталом дає змогу зробити  висновок, що за рахунок випуску  акцій фінансується відповідно  невелика частка капітальних  вкладень (у США майже 7,5%, у Японії  лише 0,7%, у континентальних європейських  країнах у середньому не перевищує 5% від усіх інвестицій). Ринок акцій у цілому має більше значення з точки зору переливу капіталу  із галузі в галузь і перерозподілу національного багатства в економіці, ніж із точки зору накопичення капіталу. Особливо важливе значення в економічно розвинених країнах має повторний випуск акцій. У різні роки в різних країнах співвідношення між цими видами емісій значно відрізняються. Але в цілому у країнах із найрозвиненішими ринками акцій (англосаксонські країни), як правило, обсяг вторинних емісій перевищує обсяг вторинних.

        В Україні  сьогодні налічується до 35млн. Власників  акцій приватизованих підприємств. Отже відродження акціонерного  підприємництва вважається однією  з необхідних умов переведення  економіки на шлях цивілізованого, перевіреного історичним досвідом  розвитку. Ні макроекономічні, ні  різноманітні валютно-фінансові  та інші заходи не зможуть  позитивно вплинути на економічні  процеси в країні. Вони наберуть  сили тільки тоді, коли держава  реально стимулюватиме

власне підприємництво, яке веде ефективну господарську діяльність.

        Проте незалежній  Україні у спадок від планово-адміністративної  економіки залишилася деформована  структура народного господарства, в якій існувало і досі існує  два основних сектори: перший, що  створює матеріальні та фінансові  цінності, і другий, що знищує  їх. Хоч як це парадоксально, на  сьогодні переважає другий, який  держава стимулює і далі й  централізовано надає йому фінансову  допомогу. Це одна із причин  скорочення обсягів ВВП  та  стрімких темпів зростання як  внутрішнього, так і зовнішнього  державного боргу. В наступному  тенденція збереглася, зокрема економісти  Заходу прогнозували спад обсягу  ВВП від 3 до 4%, хоч уряд прогнозував 1%.

       Що стосується  зовнішньої заборгованості, то урядом  схвалено проект закону, в якому  межа зовнішніх запозичень на 2013 рік, що залучаються безпосередньо  державою чи під державні  гарантії, не повинна перевищувати 2 558,74млн.дол.. Отже, зовнішній борг може вирости ще на 2,5млрд.дол.. і становитиме 14 млрд. Водночас законодавчо закріплені доходи державного бюджету на 2013 рік становили 23,9 млрд.грн.. (близько 6 млрд.дол..). Така ситуація негативно може вплинути на фінансовий бік діяльності акціонерних товариств тому, що значні кредитні ресурси будуть спрямовані на обслуговування зовнішнього боргу.