Зарубіжний досвід акціонування і управління акціонерним капіталом

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОБЛЕМ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ І ОПОДАТКУВАННЯ В АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВАХ

3.1 Зарубіжний досвід акціонування і управління акціонерним капіталом

         Підприємство у формі акціонерного товариства — найвигідніший і най­поширеніший тип організації підприємства на Заході. Ця популярність ґрунтується на трьох важливих перевагах які корпорація має над власним ділом і товариством і обмеженою відповідальністю.

По-перше, корпоративна форма забезпечує мобілізацію великих грошових сум шляхом реалізації акцій серед населення.

По-друге, вона забезпечує передачу окремих інтересів власності, оскільки акції можуть легко продаватися іншим особам.

По-третє, вона накладає на акціонера відповідальність тільки у межах свого капіталу.

       Право власності на корпорацію засвідчується акціями акціонерного капіталу, які можуть вільно мати обіг, не впливаючи на саму корпорацію.

Рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонерного товариства або загальними зборами акціонерів акціонерного товариства (другий і подальші випуски). Воно оформляється протоколом.

 У протоколі рішення про  випуск акцій обов'язково мають бути:

• найменування емітента і його місцезнаходження;
• розмір статутного фонду або вартість основних і оборотних фондів емітента;
• найменування контролюючого органу і дані про розміщення раніше випущених у обіг цінних паперів;
• мета випуску акцій;
• зазначення категорій акцій;
• загальна сума емісії та кількість акцій;
• номінальна вартість акцій;
• кількість учасників голосування та інше.

      Додатковий випуск акти можливий у тому разі, коли всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче від номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних із господарською діяльністю акціонерного товариства.

       В Україні згідно із Законом України акціонер у строки, визначені установчими зборами, але не пізніше як через рік після реєстрації AT, зобов'язаний сплатити повну вартість акції (номінальну). Згідно із Законом України додатковий випуск акцій можливий лише тоді, коли всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче від номінальної.

        Взагалі концепцію номінальної вартості було прийнято для захисту кредиторів шляхом визначення постійної суми капіталу, якої власники не могли вилучити протягом існування корпорації. Номінальна вартість ніяк не пов'язана з ринковою вартістю. Початкова ідея щодо захисту кредиторів виявилася помилковою. Сьогодні в західній практиці номінальна вартість тільки ідентифікує встановлений, або законний, капітал компанії (в інших випадках вона не має важливого значення).

        Концепція номінальної вартості виявилася неефективною у захисті як кредиторів, так і акціонерів. Із цієї причини законодавство багатьох штатів США дозволяє акції без номінальної вартості. На акціях без номінальної вартості не проставляється вартість однієї акції за статутом. Ці акції можуть бути випущені за будь-якою ціною без знижки або надбавки. Акція без встановленого номіналу запобігає ототожнюванню номіналу акції з ринковою вартістю. Коли корпорація випускає акції без встановленого номіналу, законний (або встановлений) капітал визначається законом штату.

Термін "законний капітал" визнається законом кожного штату про корпорацію. Незважаючи на відмінності у законодавстві різних штатів, законний капітал розглядається як номінальна вартість акцій в обігу (якщо акції мають номінальну вартість), або як вартість, встановлена компанією, або як сума, за яку спочатку було продано акції (без номіналу).

      Компанії можуть випускати прості й привілейовані акції. Привілейовані акції мають дивідендні та конверсійні переваги, відсутність права голосу й переваги щодо активів. На привілейовані акції дивіденди сплачуються за фіксованою ставкою.

Корпорація може випускати кілька класів акцій з метою:

• запровадження кращого контролю;
• емісія акцій без права голосу;
• залучення широкого кола інвесторів випуском різних акцій на спеціальних умовах.

        Управління акціонерним капіталом ґрунтується на концепції джерел капіталу.

Трьома основними джерелами акціонерного капіталу є:

• внесений капітал (сплачений капітал) - сума, інвестована акціонерами через придбання акцій корпорації. Внесений капітал у свою чергу складається із встановленого капіталу (номінальна або встановлена вартість, одержана від реалізації акти) і додатково внесеного капіталу (сума понад номінальну або встановлену вартість, одержана від реалізації);
• нерозподілений дохід — накопичена сума чистого доходу, зароблена з моменту організації корпорації, за вирахуванням остаточної суми дивідендів, сплачених корпорацією з моменту й організації;
• нереалізований капітал.

      Корпорація може випускати акції для акціонерів, а потім часто знову купувати їх, наприклад, для преміювання працівників, збільшення суми при­бутку на одну акцію або для того, щоб мати в наявності акції при придбанні інших компаній. Такі акції при утриманні компанією-емітентом не мають права голосу, дивідендів та інших акціонерних прав. Коли корпорація купує власний акціонерний капітал, активи (гроші та інше) корпорації зменшуються. При реалізації власних акцій виникає протилежний ефект.

         Деякі компанії розв'язують проблему браку готівки позичаючи гроші для стати дивідендів. Рада директорів може проголосувати за оголошення та сплату дивідендів у вигляді акцій замість грошей. Дивіденди, сплачеш акціями, — це безпечатний розподіл на пропорційній основі додаткових акцій власного акціонерного капіталу корпорації серед акціонерів.       Дивіденди, сплачені акціями, як правило, складаються із простих акцій випущених для власників простих акцій. Пропорційна основа означає, що кожний акціонер одержує додаткові акції відповідно до процента акцій, якими він вже володіє. Завдяки цьому дивіденди, сплачені акціями, не змінюють пропорційної частки власності кожного акціонера, не призводять до розподілу будь яких активів (наприклад, грошей) корпорації серед акціонерів, а також не впливають на загальний акціонерний капітал корпорації емітента.

        У компаній часто є обмеження, які накладаються на суму нерозподіле­ного доходу. Такі обмеження тимчасово вилучають певну суму нерозподіле­ного доходу із суми, яка могла б бути сплачена у вигляді дивідендів. Коли обмеження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів і використана в інший спосіб. Обмеження нерозподіленого доходу можуть бути добровільними або вимішеними. Обмеження може накладатися законом, наприклад, щодо акцій, випущених і знову куплених компанією емітентом. Іноді керівництво під­приємства або рада директорів може добровільно встановити обмеження на нерозподілений доход для розширення підприємства. Суми нерозподіленого доходу, обмеженого з цією метою, часто призначаються для інвестування в обладнання підприємств. Це обмеження може бути зняте керівництвом або радою директорів у будь-який момент.

         Принцип повного розкриття інформації вимагає, щоб обмеження не­розподіленого доходу відображались у фінансових звітах. Компанія також може вкладати кошти в акції інших компаній, щоб отримати прибуток від вільних коштів, впливати на рішення іншої компанії (конкурента) або контролювати її, підтримувати й розширювати діяльність через реалізацію нових товарів і послуг, знаходити вихід на нові ринки і шукати нові джерела постачання. Підприємство може отримати частку акціонерного капіталу іншої корпорації придбанням акцій в акціонерів за гроші (чи інші активи) або, якщо інвестором є корпорація,    обміном   певної    частки   власного   акціонерного  капіталу  на акції іншої корпорації.

        Якщо метою інвестиції є здобуття впливу або контролю, то купуються прості акції, бо вони мають право голосу. Головною характеристикою взаємовідносин між інвестором та компанією, в яку вкладається капітал, є те, що компанія-інвестор може мати значний вплив і контроль за операційною й фінансовою політикою іншої компанії. Вплив і контроль залежать від кількості акцій із правом голосу, якими володіє компанія-інвестор у порівнянні із загальною кількістю випущених акцій компанії, в яку вкладається капітал.

Існує три методи оцінки й управління акціонерним капіталом залежно від рівня власності:

• метод вартості застосовується, якщо компанія-інвестор не має значного впливу (володіє менше ніж 20% акцій);
• пайовий метод — при значному впливі (від 20% до 50% акцій);
• метод консолідованої звітності — при повному контролі (понад 50% випущених акцій із правом голосу).

      Пайовий метод повинен використовуватися тоді, коли має місце значний вплив (але не контроль). Пайовий метод визнає пропорційну частку відобра­женого у звіті прибутку компанії, в яку вкладається капітал, як дохід інвестора. Дивіденди компанії, в котру вкладається капітал, розглядаються як повернення частини інвестицій. Коли компанія, в яку вкладається капітал, звітує про дохід, компанія-інвестор реєструє свою процентну частку (тобто пай) від доходу.

        Метод вартості вкладеного капіталу визначає лише дивіденди, отримані інвестором, як дохід але дивіденди можуть бути не пов'язані з доходами компанії, в яку вкладається капітал за звітний період. Пайовий метод не має такої вади, проте він не відображає економічного впливу ринкових змін на інвестиційні акції. Вплив таких ринкових змін дуже важливий для інвестора.

      Метод консолідованої фінансової звітності застосовується, якщо компанія інвестор володіє 50% простих акцій іншої компанії. Саме така ситуація виникає у вітчизняних акціонерних промислових підприємств з іноземними інвестиціями.

     Іноземні інвестори, як правило, викуповують понад 50% випущених простих акцій із правом голосу, щоб мати повний контроль над підприємст­вом. Нині практично відсутня чітка інвестиційна політика держави тому іноземний інвестор для зменшення ризику викуповує контрольний пакет акцій підприємства.

      Цільові інвестиції, коли іноземна компанія проводить інвестиційні вли­вання в конкретне підприємство, ефективніші, ніж міжнародні кредити на державному рівні. Сьогодні іноземні інвестиції надходять із 83 країн світу. Лідерами є компанії СІЛА, Німеччини, Великобританії, Нідерландів та Бельгії. Найпривабливішими для іноземних інвесторів є такі галузі, як машинобуду­вання, харчова та переробна промисловість (зокрема пивкомбінати).

3.2 Залучення  інвестицій  для формування  капіталу  акціонерних  товариств

      Оздоровлення економіки  України потребує інвестування  значного капіталу у пріоритетні  галузі виробництва. Фінансування  інвестиційних проектів звичайно  триває кілька років,  а прибуток інвестиції почнуть приносити лише після введення об'єктів в дію.          

Структурно-інноваційна перебудова економіки потребує створення сприятливого інвестиційного клімату, становлення фондового ринку, удосконалення фінансово-кредитної системи, реформування відносин власності та прискорення процесу приватизації, що безперечно повинно призвести до активізації інвестиційного процесу, особливо в пріоритетних напрямках.           

Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для інвестування економіки країни. Найважливіші з них:

-  прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, в

тому числі спільних підприємств;          

- портфельні івестиції шляхом продажу іноземним резидентам  і нерезидентам цінних паперів;          

- кредити, позики та гранти міжнародних фінансових інвестицій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агенств, банків  тощо.          

У Законі України "Про режим іноземного інвестування встановлено такі види іноземних інвестицій:

• іноземна валюта, що визнається конвертованою Національним банком України;
• валюта України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування;
• будь-яке рухоме чи нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права;
• акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративні  права (права власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражені у конвертованій валюті;
• будь-які права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країни-інвестора, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;
• права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, надані відповідно до законодавства або договорів, вартість яких виражена у конвертованій валюті;
• інші цінності відповідно до законодавства України.