Розробка пропозицій щодо покращення фінансофої стійкості підприємства

          4 клас – це організації особливої  уваги, тому що є ризик при  взаємовідносинах з ними.

          5 клас – організації найвищого  ризику, практично неплатоспроможні.

          Підсумкові значення показників  оформлюються у виді таблиці,  з якої можна визначити тип  фінансового стану підприємства (до якого з класів відноситься  дане підприємство).

          На думку автора, бальна система оцінки фінансового стану дає наочне уявлення про фінансовий стан підприємства в динаміці, є можливість порівняння групи підприємств. При цьому за допомогою вказаних значень коефіцієнтів та бальних оцінок за них одразу видно, за рахунок яких саме факторів відбулося зниження чи підвищення загальної оцінки підприємства.

         Таким чином, аналіз фінансової стійкості підприємства є важливим елементом фінансового менеджменту і аудиту. Користувачі фінансових звітів підприємств і фірм використовують методи аналіз для прийняття управлінських рішень, спрямованих на подальше збільшення прибутковості, виявлення причин збитковості, а також забезпечення стабільного фінансового стану.

          Дослідивши основні методи і  критерії визначення фінансової  стійкості організації, я вважаю, що для цілей аналізу фінансової  стійкості об’єкту дослідження,  найбільш придатна модель оцінки  фінансової стійкості  за критерієм  стабільності джерел покриття  запасів, а поряд з  абсолютними  показниками фінансової стійкості   доцільно розраховувати сукупність  відносних аналітичних показників  – коефіцієнтів ліквідності,  платоспроможності, ринкової стійкості.

         Вибір цих методів пояснюється  тим, що вони проводяться на  основі відкритої публічної   звітності підприємств і потребують  закритих даних внутрішньої звітності.

         Це повинно доповнюватись використанням  наступних основних методів фінансового  аналізу підприємства: горизонтальний, вертикальний, порівняльний та аналіз  коефіцієнтів, що були розглянуті  раніше, а для узагальнення отриманої  картини фінансового стану підприємства  – інтегральну бальну оцінку  фінансової стійкості.

 

         1.3 Розробка напрямів щодо підвищення фінансової стійкості на підприємтсві

 

         Фінансове становище являє собою найважливішу характеристику фінансової діяльності підприємства. Воно визначає конкурентоздатність підприємства і його потенціал у діловому співробітництві, є гарантом ефективної реалізації економічних інтересів усіх учасників фінансових відносин: як самого підприємства, так і його партнерів. Якщо підприємство фінансово стійке, воно має перевагу перед іншими підприємствами того ж профілю в залученні інвестицій, в одержанні кредитів, у виборі постачальників і виборі кваліфікованих кадрів. Чим вища стійкість підприємства, тим більш незалежне воно від несподіваної зміни ринкової кон’юнктури.

          У сучасних умовах переважна  більшість вітчизняних підприємств  віддає перевагу продажу продукції  (товарів, робіт, послуг) не в  кредит, а за фактом оплати, однак  конкуренція диктує свої умови:  продукція (товари) відвантажуються,  оборотні кошти зменшуються, зростають  дебіторська та кредиторська  заборгованості.

         Дебіторська заборгованість –  це складова оборотного капіталу, яка являє собою вимоги до  фізичних та юридичних осіб  щодо оплати товарів, продукції,  послуг. Збільшення дебіторської  заборгованості означає вилучення  коштів з обороту, що в свою  чергу вимагає додаткового фінансування.  Ефективна політика управління  дебіторами дозволяє розширювати  ринки збуту товарів, залучати  нових реалізаторів продукції,  але прорахунки в роботі з  дебіторами можуть призвести  до непередбачуваних наслідків,  у тому числі й до банкрутства  підприємства. Для нормального функціонування  підприємство має бути забезпечене  необхідним розміром оборотного  капіталу. Нестача оборотного капіталу  викликає необхідність додаткового  фінансування, відповідно і додаткових  витрат на його забезпечення. Зміна величини оборотного капіталу  викликається зміною наступних  складових: величини запасів,  дебіторської та кредиторської  заборгованостей. Управління кожної  зі складових вимагає формування  ефективної політики.

 Управління дебіторською та кредиторською заборгованостями проводиться з метою:

1. обґрунтування можливості  виникнення дебіторської та кредиторської заборгованостей;
2. визначення політики надання кредиту та інкасації для різних груп покупців (постачальниками)і видів продукції;
3. аналіз і ранжування покупців (постачальників) у залежності від обсягів закупівель, історії кредитних відносин і запропонованих умов оплати;
4. контроль розрахунків з дебіторами (кредиторами) за відстрочену або прострочену заборгованість та вивчення причин недотримання  договірної дисципліни;
5. своєчасне визначення прийомів прискорення повернення боргів і зменшення безнадійних боргів;
6. забезпечення умов продажу, що гарантують надходження грошових коштів;
7. прогноз надходжень грошових коштів від дебіторів на основі коефіцієнтів інкасації.

  Отримання платежів від дебіторів є одним з основних джерел надходження коштів на підприємство. Дефіцит грошових коштів в економіці змусив підприємства змінити умови реалізації своєї продукції, що, у свою чергу, змінило існуючі раніше відносини з покупцями і практику отримання грошей, і змусило підприємства розробити нову політику надання кредиту та інкасації. Що в свою чергу, призвело до зниження фінансової стійкості на підприємствах.

     Підприємство реалізує свою продукцію, надаючи відстрочку покупцям не більше 30 днів [28]. На практиці бувають затримки платежів понад цей термін. Реальне уявлення про погашення рахунків дебіторів дає старіння дебіторської заборгованості. Через прострочену дебіторську заборгованість середній реальний термін оплати рахунків дебіторами становить більше 30 днів. Аналіз заборгованості за термінами виникнення:

1. дозволяє оцінити ефективність і збалансованість політики кредиту і надання знижок;
2. визначає сфери, в яких необхідні додаткові зусилля з повернення боргів;
3. дає базу для створення резерву за сумнівними боргами;
4. дозволяє зробити прогноз надходжень коштів.

        Проведений аналіз та вчасне  прийняття необхідних заходів  безумовно  призведе до підвищення фінансової стійкості підприємства.

  Говорячи про грошові потоки як про показник, що відображує реальне фінансове становище, слід замітити, що саме ця їх властивість дозволяє організації слідкувати за дійсним рівнем її поточної платоспроможності.

          Дебіторська заборгованість всередині  організації як існувала, так  і буде існувати (рисунок 1.1). Дебіторська  заборгованість може бути  припустимою,  обумовленою діючою системою  розрахунків, і неприпустимою,  що свідчить про недоліки у  фінансово-господарчій діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1 Класифікація заборгованості підприємства стосовно контрагента.

 

       У складі дебіторської заборгованості  виділяють наступні види:

1. заборгованість покупців  і замовників;
2. векселя до одержання;
3. заборгованість дочірніх залежних суспільств;
4. заборгованість засновників по внесках у статутний капітал;
5. видані аванси та ін.

         Вся ця заборгованість, якщо вона не оплачена в строк, призводить до того, що підприємство відчуває нестачу грошових коштів в обороті, та, відповідно, погіршення фінансового стану.

  Дебіторська заборгованість – важливий компонент обігового капіталу. Коли одне підприємство продає товари іншому підприємству або організації, зовсім не виходить, що товари будуть оплачені негайно. Несплачені рахунки за поставлену продукцію (або рахунку до одержання) і становлять більшу частину дебіторської заборгованості. Специфічний елемент дебіторської   заборгованості – векселя до одержання, що є, по суті, цінними паперами (комерційні цінні папери). Одним із завдань фінансового менеджера по управлінню дебіторською заборгованістю є визначення ступеня ризику неплатоспроможності покупців, розрахунок прогнозного значення резерву по сумнівних боргах, а також надання рекомендації з роботи з фактично або потенційно неплатоспроможними покупцями.

          Важливим співвідношенням в аналізі  грошових потоків організації  є співвідношення між оборотністю  дебіторської та кредиторської  заборгованостей. По суті, від  цього співвідношення й залежить  здатність компанії відповідати  по своїх короткострокових зобов’язаннях.

          Під оборотністю дебіторської  заборгованості розуміється кількість  днів, протягом яких в організації  формується необхідна сума коштів  для покриття своєї кредиторської  заборгованості. Оборотність кредиторської  заборгованості – часовий проміжок, після закінчення якого кредиторська  заборгованість торговельної організації  повинна бути погашена. Для забезпечення  точності обліку грошових потоків  необхідно виключати з аналізу  прострочену і довгострокову  заборгованості компанії, оскільки  відносно цих видів активів  і зобов’язань, не очікується  вступу платежів у найближчому  майбутньому.

          Нестача оборотних коштів, з одного  боку,  і надлишок погано ліквідних  товарів, з іншого боку, призводить  до неліквідності балансу підприємства, тобто до того стану, коли  підприємство не може швидко (або  хоча б у строк) повернути  борги своїм кредиторам. Пасивна  частина балансу підприємства, сформована  кредиторською заборгованістю, виявляється  «забезпеченою» в активі або  неліквідним товаром, або дебіторською  заборгованістю.

          У джерелах формування обігових  коштів особливе місце займають  позикові кошти. Їхню основу  становлять короткострокові кредити  банку, які покривають тимчасову  додаткову потребу підприємства. Залучення позикових коштів обумовлене  характером проведення, розрахунково-платіжними  відносинами в умовах ринку,  заповненням нестачі власних  обігових коштів і іншими об’єктивними причинами, що негативно впливає на фінансову стійкість підприємства.

          До поточних зобов’язань відноситься короткострокова кредиторська заборгованість, насамперед банківські позички й неоплачені рахунки інших підприємств [32].

         В умовах ринкової економіки основним джерелом позичок є комерційні банки. Як правило, банки вимагають документального  підтвердження забезпеченості запитуваних кредитів товарно-матеріальними цінностями позичальника.

          Альтернативний варіант виражається  в продажі підприємством частини  своєї дебіторської заборгованості  фінансовій установі з наданням  йому можливості одержувати гроші  по борговим зобов’язанням. Отже, одні підприємства можуть вирішувати  свої проблеми короткострокового  фінансування шляхом застави  наявних у них поточних активів,  інші – за рахунок часткового  їхнього продажу.

          Позикові кошти у вигляді кредитів  звичайно використовуються більш  ефективно, ніж власні обігові  кошти. Вони роблять більш швидкий  кругообіг, мають цільове призначення,  видаються на строго обумовлений  строк, супроводжуються стягненням  банківського відсотка. Все це  спонукує підприємство стежити  за рухом позикових коштів  і результативністю їх використання.

          Позикові кошти використовуються  не тільки у вигляді короткострокових  банківських кредитів, але й у  вигляді кредиторської  заборгованості, а також інших притягнутих  коштів – залишків фондів і  резервів самого підприємства, тимчасово  не використовуваних по цільовому  призначенню.

          Під кредиторською заборгованістю  слід розуміти вартісну оцінку  зобов’язань організації перед  третіми особами, що виникли  в процесі господарської діяльності  й підлягають сплаті або стягненню  в певний термін. До її складу  входять короткострокові й довгострокові  кредити банків, короткострокові  поточні зобов’язання.

          Одна з форм зовнішнього прояву  фінансової стабільності підприємства  є її платоспроможність по  кредиторській заборгованості –  здатність виконувати вчасно  свої зобов’язання, що випливають із торговельних і інших операцій платіжного характеру.

          Більшість підприємств зустрічається  із проблемою управління своєю  кредиторською заборгованістю. Кредиторська  заборгованість – це позапланове  залучення в  господарський  оборот підприємства коштів інших  підприємств, організацій або  окремих осіб. Використання цих  коштів у межах діючих строків  оплати рахунків і зобов’язань правомірно. Однак, у більшості випадків, кредиторська заборгованість виникає в результаті порушення розрахунково-платіжної дисципліни. У зв’язку з цим, у підприємства утворюється заборгованість постачальникам за отримані, але не оплачені, товарно-матеріальні цінності [40].