Розробка пропозицій щодо покращення фінансофої стійкості підприємства

            Фінансова стійкість забезпечується  рівновагою між можливим обсягом  формування власного капіталу (ФВК)  та необхідним обсягом його  споживання (СВК), тобто ФВК=СВК. Така  фінансова рівновага досягається  оптимізацією співвідношення між  частками створеного власного  капіталу, що капіталізується, забезпечує резервні ресурси для стійкої діяльності і спрямовується на споживання власниками. Приріст активів за рахунок власного капіталу призводить до зростання ринкової вартості підприємства, що означає підвищення фінансової стійкості. Постійне одержання прибутку дає змогу забезпечити підприємству в необхідній мірі формування власного капіталу підприємства.

         Ефективна господарська  діяльність  підприємства неможлива без постійного  використання залучених фінансових  ресурсів. Це дозволяє суттєво  збільшити обсяг господарської  діяльності, забезпечити більш ефективне  використання власного капіталу, а в кінцевому підсумку –  підвищити ринкову вартість підприємства.

         Максимальна прибутковість фінансових  ресурсів, розміщених в активах  підприємства, може бути забезпечена  за рахунок мінімізації їх  вартості в розрахунку на результативні  показники господарської діяльності (чистий дохід, додана вартість, прибуток), оптимізації структури,  виходячи із власних і залучених  джерел формування та залучення  елементів, які створюють найбільш  високий рівень прибутку. Для  цього забезпечується формування  наступних пропорцій:

1. (Фінансові ресурси ® min/Результативні показники ® max) ®

® min ® прибуток ® max;                                                                       (1.1)

2. Фінансові ресурси ® (Залучені/Власні) ® opt ®

® прибуток ® max;                                                                                (1.2)

3. (Витрати на формування фін.ресурсів/Фінансові ресурси) ®

® min ® прибуток ® max.                                                                    (1.3)

Для оцінки фінансових ресурсів з метою забезпечення максимального

прибутку  і фінансової стійкості підприємства їх систематизують і вивчають за окремими класифікаційними ознаками (табл. 1.1).

         Основною складовою фінансової  стабільності є потенційна стійкість  підприємства щодо нарощування  обсягів об’єктів діяльності  і забезпечення фінансової рівноваги на новому, більш високому рівні. Виконання такого завдання потребує інвестиційно-інноваційної моделі господарювання, метою якого є одержання ефекту інтенсивним шляхом, що забезпечує дедалі раціональне використання ресурсів [44].

Таблиця 1.1

           Класифікація фінансових ресурсів  підприємства

         Отже, фінансова стійкість передбачає, що ресурси, вкладені у підприємницьку  діяльність, повинні окупитись за  рахунок грошових потоків від  господарювання, а одержаний чистий  прибуток забезпечити самофінансування  і незалежність  підприємства  від зовнішніх залучених джерел  фінансових ресурсів, які використані  для формування активів.

  Ковальов В.В. у власному дослідженні говорить, що як показує аналіз впливу на рентабельність роботи підприємства зміни співвідношення вкладень капіталу в основні й оборотні кошти, на деяких підприємствах спостерігається тенденція до погіршення показників рентабельності при зростанні питомої ваги вкладень капіталу в основні засоби, така динаміка структури розміщення фінансових ресурсів – не на користь зміцнення його фінансової стійкості [29].                                                                                                                         При аналізі необхідно розкрити причини і канали «перетікання» оборотних коштів у фонд основних коштів, сформулювати пропозиції щодо підвищення питомої ваги оборотного капіталу. Якщо, навпаки, аналізом виявляється небажане з точки зору рентабельності діяльності підприємства зростання питомої ваги оборотних коштів у складі його фінансових ресурсів, заходи повинні переважно спрямовуватися на приріст фонду основних коштів.

 На думку автора, з цим треба погодитися, адже фінансова стійкість підприємства не може забезпечуватися за нераціонального використання фонду основних коштів і фонду оборотних коштів. При аналізі цього питання треба виходити з того, що підприємству не досить визначити правильні пропорції розподілу свого капіталу між цими фондами: важливо забезпечити, щоб основні та оборотні кошти вкладалися у відповідні активи з найбільшою віддачею.

   На думку Ковальова В.В., про нераціональне використання фонду основних коштів свідчать:

1. неоптимальне з точки зору кінцевих результатів діяльності співвідношення між активною і пасивною частинами основних засобів (передусім стійка тенденція до знищення питомої ваги активної частини);
2. наявність невстановленого протягом тривалого часу устаткування;
3. зниження коефіцієнтів змінності роботи устаткування (що, як правило, свідчить про наявність зайвого устаткування);
4. витрати на реконструкцію та модернізацію основних засобів при низьких показниках MPV проектів або зовсім без розрахунків їх ефективності;
5. наявність на балансах підприємств залишків незавершених капітальних вкладень з простроченими термінами введення в експлуатацію.

  Нераціональне використання оборотних коштів найчастіше виражається у:

1. систематичному накопиченні понаднормативних залишків виробничих засобів, незавершеного виробництва і готової продукції. Якщо ці залишки створені не за рахунок банківських кредитів, фінансовий стан підприємства тяжкий, бо на покриття цих запасів воно втягує або кошти, призначені на інші цілі (з фонду основних коштів), або не виконує своїх фінансових зобов’язань перед кредиторами, що загрожує банкрутством;
2. зростанні дебіторської заборгованості всіх видів, насамперед заборгованості покупців за відвантажену (відпущену) продукцію, виконані роботи, надані послуги [29].

  Узагальнюючи результати проведеного нами дослідження наукових джерел, присвячених аналізу фінансової стійкості підприємства, можна сказати, погоджуючись з наведеними авторами, що  фінансова стійкість -  це результат діяльності, який свідчить забезпеченість підприємства власними фінансовими ресурсами, рівень їх використання, напрями їх  розміщення.

   При цьому, аналіз фінансової стійкості підприємства може проводитись з метою:

1. встановлення міри, якою підприємство може спиратися на власні кошти і скільки треба позичити, а отже наскільки ефективно використовуються власні і позичені кошти;
2. вивчення співвідношення динаміки оборотних і необоротних активів;
3. пошуку резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання їм зобов’язань  перед бюджетом, банком та іншими установами.

  Проведення аналізу фінансової стійкості дозволить нам критично оцінити фінансові результати діяльності підприємства як у статиці за повний період, так і в динаміці – за ряд періодів, визначити «больові точки» у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення.          

           При проведені аналізу фінансового  стану підприємства на перший  план виходить проблема вибору  методики, на основі якої здійснюється  розрахунок основних показників  оцінки фінансової стійкості  і платоспроможності, а також  інтерпретація показників.

          Як свідчить проведений аналіз  літературних джерел з економічного  аналізу (праці Шеремета А.Д., Боканова  М.І., Білоліпецького В.Г., Іващенко  В.І. і інші) сьогодні виділяють наступні основні системи фінансового аналізу, що проводяться на підприємстві: горизонтальний, вертикальний, порівняльний, аналіз коефіцієнтів.

          Горизонтальний (або трендовий) фінансовий аналіз базується на вивченні динаміки окремих фінансових показників в часі. В процесі використання цієї системи аналізу розраховуються темпи зростання та приросту окремих показників фінансової звітності за ряд періодів і визначаються загальні тенденції їх змін і тренда.

         У фінансовому менеджменті найбільше  поширення отримали наступні  види горизонтального (трендового) фінансового аналізу:

1. співставлення фінансових показників звітного періоду з показниками попереднього періоду (наприклад, з показниками попереднього місяця, кварталу або року);
2. співставлення фінансових показників звітного періоду з показниками аналогічного періоду минулого періоду. Цей вид горизонтального фінансового аналізу використовується на підприємствах з яскраво вираженими сезонними особливостями господарської діяльності;
3. співставлення фінансових показників за ряд попередніх періодів. Метою цього виду аналізу являється виявлення тенденції змін окремих показників, які характеризують результати фінансової діяльності підприємства (визначення лінії тренда в динаміці) [16].

  На думку автора  дипломної роботи, застосування цього виду аналізу дає змогу для зручного представлення інформації та показників, що досліджуються, а результати такого аналітичного дослідження дозволяють побудувати динамічно-факторні моделі, які використовуються потім у процесі планування окремих фінансових показників.

         Іващенко В.І. у власній праці  стверджує, що вертикальний (структурний)  фінансовий аналіз базується  на структурному розділенні окремих  показників фінансової звітності  підприємства. В процесі здійснення  такого аналізу розраховується  питома вага окремих структурних  складових фінансових показників. В фінансовому менеджменту найбільшого поширення отримали наступні види вертикального (структурного) фінансового аналізу:

1. структурний аналіз активів - в процесі цього аналізу визначається: питома вага оборотних та необоротних активів; елементний склад оборотних активів; елементний склад необоротних активів; склад активів підприємства за рівнем ліквідності; склад інвестиційного портфеля, тощо. Результати такого аналізу використовуються в процесі оптимізації складу активів підприємства;
2. структурний аналіз капіталу - в процесі цього аналізу визначається: питома вага власного та залученого капіталу, який використовує підприємство; склад використаного залученого капіталу за періодами його надання (коротко- та довгостроковий залучений позиковий капітал); склад позикового капіталу за видами (банківський кредит, фінансовий кредит інших форм; товарний або комерційний кредит, тощо). Результати такого аналізу використовують в процесі оцінки ефекти левериджу, визначенні середньозваженої вартості капіталу, оптимізації структури джерел формування позичених ресурсів та в інших випадках;
3. структурний аналіз грошових потоків - в процесі цього аналізу в складі загального грошового потоку виділяють: грошові потоки за операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю підприємств; в складі кожного із цих видів грошових потоків проводиться структурування надходжень та витрат грошових коштів, склад залишків грошових активів по окремих його елементах [26].

  На думку автора, застосування вертикального фінансового аналізу повинно доповнювати горизонтальний аналіз для всебічного представлення показників, що аналізуються.

 Артеменко В.Г. і Белліндер М.В. свідчать, що порівняльний фінансовий аналіз базується на порівнянні значень окремих груп аналогічних показників між собою. В процесі використання цієї системи аналізу розраховуються розміри абсолютних та відносних відхилень показників, що порівнюються [13].