ВСТУП
На сьогоднішній день податок
з доходів фізичних осіб існує як ефективний
інструмент впливу на реальні доходи громадян.
Поряд з фіскальною складовою ПДФО також
виступає як елемент перерозподілу доходів
та досягнення соціальної справедливості
в суспільстві. Кожен податок, який існує
в певній державі повинен найкращим чином
виконувати функції призначенні для задоволення
потреб інституту держави і суспільства
в цілому та створювати рівномірний податковий
тиск за рахунок прямого визначення бази
оподаткування
Податок з доходів фізичних
осіб – загальнодержавний податок, що
стягується з доходів фізичних осіб (громадян
— резидентів) і не резидентів, які отримують
доходи з джерел їх походження в Україні.
Актуальність дослідження зумовлена
тим, що на сьогоднішній день близько половини
місцевих бюджетів складається з податку
на доходи фізичних осіб. Однак, проблеми
самофінансування місцевих бюджетів доволі
актуальні, оскільки за для ефективного
стягнення ПДФО потрібна чітко визначена
система оподаткування малозабезпечених
верств населення та процесів, котрі б
сприяли легалізації доходів громадян.
Дана система на сьогоднішній день ще
до кінця не розроблена, не дивлячись на
те, що дослідженням цієї проблеми займались
такі вчені, як О. Василика, В. Вишневського,
М. Дем’яненка, С. Каламбет, П. Лайка, В.
Мартиненка, А. Поддерьогіна, В. Синчака,
А.Соколовської, І. Чугунова, С. Юрія та
інші.
Метою написання даної курсової
роботи є визначення основних недоліків
системи оподаткування доходів фізичних
осіб в Україні, а розробка заходів, з їх
нівелювання.
До завдань даної курсової роботи
належать наступні. Визначити історичну
сутність походження податку з доходів
фізичних осіб в Україні. Після чого необхідно
провести аналіз існуючих процентних
ставок оподаткування, в залежності від
розміру та виду доходу громадян, спираючись
на нормативно – правову базу Україну.
За для визначення основних проблем даного
питання слід провести аналіз динаміки
та структури податку з доходів фізичних
осіб на території України. Після визначення
основних проблем стягання ПДФО в Україні
слід розробити основні елементи їх подолання,
після чого слід навести відповідні висновки.
Об’єктом дослідження є оподаткування
доходів фізичних осіб в Україні та його
вплив на рівень доходів населення, а його
предметом є теоретичні, методичні та
практичні питання вдосконалення системи
оподаткування фізичних осіб в Україні.
З метою написання обґрунтованого
матеріалу в даній роботі використовувалися
такі наукові методи, як: синтез, моделювання,
конкретизація а також гіпотетичний метод.
Синтез – це такий логічний
прийом, за допомогою якого ми мислено
сполучаємо в одне ціле розчленовані в
аналізі окремі частини предмета, явища.
Моделювання − це особливий пізнавальний
процес, метод теоретичного та практичного
опосередкованого пізнання, коли суб'єкт
замість безпосереднього об'єкта пізнання
вибирає чи створює схожий із ним допоміжний
об'єкт-замісник (модель), досліджує його,
а здобуту інформацію переносить на реальний
предмет вивчення.
Конкретизація – метод дослідження
предметів у всій різнобічності їх, у якісній
багатосторонності реального існування
на відміну від абстрактного вивчення
предметів.
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ
ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ
- Історичний розвиток оподаткування доходів громадян
Витоки оподаткування дехто
вбачає в стародавніх жертвопринесеннях,
що практикувалися як майже добровільна
данина вищим силам ще до виникнення християнства,
однак більш доцільно вважати, що становлення
вітчизняного оподаткування розпочалося
ще за часів Київської Русі. Платниками
податків, в натуральній чи то грошовій
повинності, були громадяни.
Першими формати податків на
доходи громадян, які можна порівняти
з сучасними аналогами податків були домени
та регалії.
Домени – вид податку, який
стягувався за користування громадянами
в державної власності та експлуатації
земель, лісів, надр, ведення торгівлі,
рибної ловлі, тобто вони надходили від
усіх ресурсів, що знаходилися у власності
короля, правителя [1].
На відміну від доменів, регалії
були вже формою податку, яка виникла внаслідок
введення обмежень держави на виробництво
та продаж над прибуткових товарів.
Регалії – державні монополії
на ведення певної діяльності або торгівлі
окремими видами товарів. їх існування
стає можливим лише завдяки застосуванню
державного примусу щодо обмеження конкуренції
та прав власності. У подальшому багато
видів регалій трансформувалися у непряме
оподаткування (акцизи на сіль, сірники,
тютюн, цукор тощо) [2].
Система фінансів Київської
Русі сформувалася у IX ст. Одночасно був
закладений початок і податкова система,
яка на той час була уніфікованим джерелом
доходу в державі. На сьогоднішній день
відомо про два способи тогочасного збору
податків:
- візки", коли платники привозили
данину до князя в Київ;
- "полюдно" - за податками їздили сам князь або його "військова дружина".
Визначався розмір податі з кожного двору
або податної особи. При цьому подать,
яка збиралася з двора, однаково була з
податної особи, незалежно від його майнового
стану.
На найбільш загальному рівні пізнання
питання виникнення та розвитку інституту
податку, які призвели до усвідомлення
необхідності розробки інституту податкової
політики, нерозривно пов'язані з еволюцією
соціально-економічних формацій, змістом
яких як базисною нормою наповнений розвиток
таких інститутів. Більше того, розробку
ефективної податкової політики по праву
визнають фундаментальним випробовування
для будь-якої держави [3].
Швидкий ріст виробничих потужностей,
а також гостра потреба у фінансових джерелах
і трудових ресурсах спонукала керівництво
країни до проведення податкової реформи. Не
можна не помітити, що актуальність проведення
реформи носила лише тимчасовий характер. Подушний
податок, а також дим та рало вже не відповідали
сучасним тенденціям, а подекуди навіть
сповільнювали процес розвитку держави.
Період царської влади характеризувався
тим, що майже повністю податкова система
поєднувала у собі майнові та поземельні
принципи. Тобто сміливо можна говорити
про те, що головним джерелом податків
була земля та її власники.
Перші пропозиції із проведення
податкової реформи почали надходити
від земств та губерній.. Зі скасуванням
подушного податку і введенням оброчного
податку почали виникати ідеї про подальше
вдосконалення податкової системи. Фактично
всі початок XX ст. був ознаменований дискусіями,
проектами, пропозиціями щодо подальшого
вдосконалення податкової системи. Поява
податку на прибуток відбулося напередодні
революції. У 1916 р. приймається закон, а
вводився він в дію в 1917 р. [4].
Також з введення податку з
доходів громадян має під собою і іншу
мету. А саме здатність держави безпосередньо
контролювати громадян, а також право
збирати інформацію про всі сторони економічної
діяльності індивіда.
Тобто, після виникнення гострої
необхідності введення податку на доходи
фізичних осіб (ПДФО). За введення ПДФО
відповідав міністр фінансів М. М. Покровський
у 1907 році. Він наполягав, що новий податок
необхідно питання недоторканості суспільної
та політичної безпеки громадян.
Податок на прибуток вперше
розглянули у Думи в 1907 р., однак прийняти
його змогли лише у 1916р., що пояснюється
політичної та суспільною нестабільністю
в державі. За всю історію встановлення
вітчизняних податків ПДФО став першим
податком, який потрібно було стягувати
не з колективних платників податків,
а з суми особистих доходів окремих індивідів;
не дивлячись на це, він мав стати єдиним
по-справжньому уніфікованим платежем,
що стягуються зі всіх, що живуть в Росії
і офіційно покласти фіскальну відповідальність
на жінок, що на той час теж було доволі
актуально [5].
Оподаткування було диференційованим
за прогресивними ставками. Так 1916 р. Максимальна
ставка оподаткування складала 12,5%, проте
Тимчасовий уряд на чолі з Керенським
збільшив його до рівня 30,5%.. Також був передбачений
і мінімальний неоподаткованих дохід
громадян, який складав 1000 руб., Що в 1912
р. означало б, що більшість населення не
буде сплачувати подохідний податок. Однак
інфляційні процеси періоду війни досить
різко збільшили число людей, чий дохід
перевищує показник у 1000 руб., А державна
рада зменшила рівень мінімальний доходу
до 750 рублів, тим самим охопивши більшу
частину працюючого населення [6].
Одне з ключових місць при стягненні
податків з фізичних осіб займає саме
ПДФО. Його значимість у податковій політиці
проявляється не лише його часткою у загальній
сукупності податкових надходжень, а й
рядом інших суспільно – економічних
відносин.
У зв’язку з цим податок на
дохід охоплює більшість населення
його можна вважати економічно справедливим,
оскільки розміри внесків у абсолютному
вираженні прямо пропорційні доходу, а
отже чим людина заможніша, тим більше
вона сплачує податку.
Однак, попри всі переваги ПДФО
не слід забувати про недоліки, котрі виникають
в процесі оподаткування та особливостями
об’єкта оподаткування. Це в свою чергу
дає змоги шукати механізми, для ухилення
від сплати податків.
Різка зміна в системі оподаткування
громадян настала після введення Нової
Економічної Політики (далі – НЕП), а вслід
за ним військового комунізму.
Одним з головних кроків на
цьому шляху була податкова реформа 1930
Система податкових платежів з підприємств
була представлена двома основними
податками : відрахуваннями від прибутку
і податком з обороту. Останній з'єднав
безліч податків, насамперед, велика кількість
акцизів. Можна сказати, що з цього моменту
і до 1990 р. в СРСР перестали існувати непрямі
податки [7].
Відрахування від прибутку
спочатку здійснювалися у вигляді процентної
норми ( пропорційної ставки). Проте пізніше
такий розподіл було скасовано, і в бюджет
могли стягнути всю плановий прибуток,
залишивши на підприємстві лише частина
надпланових доходів. У такому вигляді
цей платіж фактично переставав бути власне
податком, однак мав значний фіскальне
значення.
Така система оподаткування
проіснувала до розпаду СРСР. Частково
її регламентація доповнилося в часи Великої
Вітчизняної війни. До війни надходження
до бюджету формувалися, в основному, за
рахунок платежів з підприємств. Однак,
у зв'язку з різким скороченням випуску
товарів широкого вжитку, окупацією основних
економічних регіонів країни, це джерело
значно зменшився. Тому відбулася певна
переорієнтація податкової системи на
податки з населення: їх питома вага зросла
до 13 % в порівнянні з 5 % до війни. Це сталося
шляхом перегляду ставок, а також введенням
деяких нових податків, наприклад, податку
на самотніх і малосімейних громадян.
Деякі податки втратили свою економічну
сутність і були скасовані або трансформовані.
Специфікою післявоєнного оподаткування
громадян в СРСР було те, що рівень оподаткування
залежав від соціальної групи платника.
Звичайно, доходи робітників оподатковувалися
за ставками нижче, ніж доходи тих, хто
займався приватною практикою.
Об'єкт оподаткування поділяли
на різні категорії : заробітки робітників
і службовців за місцем основної роботи;
заробітки громадян, обкладається податком
на рівних умовах з робітниками і службовцями;
заробітки громадян не за місцем основної
роботи; авторські винагороди та інші
доходи літераторів і працівників мистецтва;
доходи осіб, які займалися кустарно -
ремісничим промислом; доходи осіб, що
займаються приватною практикою, інші
доходи [8].
Звичайно, для перших двох груп
встановлювалися нижчі ставки. Неоподатковуваний
мінімум становив 70 руб. При заробітках
від 70 до 91 руб. податок становив 0,25-7,12
руб., при заробітках від 92 до 100 руб. - 7,12
руб. +12, Вище 101 руб. - 8,20 руб. +13 %. При оподаткуванні
доходів, отриманих не за місцем основної
роботи, зберігався той же порядок, але
вже без неоподатковуваного мінімуму
[9].
Для літераторів встановлювалися
ті ж ставки, але в рік і без неоподатковуваного
мінімуму. Для кустарів неоподатковуваний
мінімум становив 840 руб. на рік. При заробітках
до 3000 руб. на рік ставки залишалися ті
ж, а при більш високих заробітках - збільшувалися.
Для інших груп ставки встановлювалися
від 10-15 % до 69-81 % виходячи з річного заробітку
за минулий рік. Неоподатковуваний мінімум
- 300 руб.
Ще одним традиційним податком
з населення в СРСР був податок з холостяків,
самотніх і малосімейних громадян. База
оподаткування була та ж, що і для прибуткового
податку. З робітників, службовців, прирівняних
до них громадян за місцем основної роботи
податок не стягувався при доходах до
70 руб. Від 71 до 90 руб. податок становив
від 0,20 до 5,33 руб., вище - 6 %. З інших доходів
податок стягувався без неоподатковуваного
мінімуму за ставкою 6 % [10].
Істотні зміни в економічній
системі держави, ослаблення адміністративних
механізмів управління, розвиток недержавних
форм власності, курс на ринкові перетворення
привів до необхідності ключових реформ
і в податковій системі.
Після розпаду СРСР На Україні
відбулася трансформація функціонування
системи прибуткового оподаткування Визначення
основних елементів системи прибуткового
оподаткування громадян, конкретно і суб’єкта,
об’єкта і ставок податку, проводиться
на основі диференційованого або єдиного
підходу.
Відносно суб’єкта і об’єкта оподаткування
суть диференційованого підходу складається
в тому, що всі платники і отримані ними
доходи розподіляються на категорії або
групи, для кожної з них встановлюються
різні умови оподаткування. Критерієм
диференціації, як правило, виступає вид
діяльності, яку здійснюють громадяни,
і характер отриманого доходу [11].