Оцінка системи фінансового планування на рівні господарюючого суб’єкта та шляхи його вдосконалення

На нашу думку, діючий порядок складання фінансового  плану державного підприємства не відповідає головним принципам фінансового  планування – ефективності, комплексності, єдності мети та науковості.  

Таблиця 4.2. Виконання фінансового плану ДП "Полтавське УГР" за показниками фінансових результатів і розподілу чистого прибутку за 2008-2009 роки

Важливим недоліком фінансового плану вважаємо також те, що ним не передбачено складання прогнозного балансу активів і пасивів, а лише акцентується увага на прирості активів, що певною мірою ускладнює оцінку очікуваного фінансового плану підприємства на кінець планового періоду. Пам'ятаючи про поділ фінансових планів за видами на поточні та перспективні, нагадаємо ще один принцип фінансового планування, а саме принцип взаємозв’язку поточних і перспективних планів, який передбачає закріплення провідної ролі перспективних планів їх виконанню.

Таким чином, узагальнюючи аналіз діючого стану фінансового  планування на державному підприємстві, вважаємо, що складання фінансового  плану згідно з Положенням про  складання фінансового плану  №137 від 27.05.03 р. не має під собою  ані методичного, ані методологічного підґрунтя. Якість виконання фінансових планів господарюючим суб'єктом та контролю за їх виконанням з боку органів державної влади свідчить про низький рівень їх ефективності та відсутність потреби в них з боку підприємства. Не виникає жодних сумнівів, що для здійснення ефективної фінансово-господарської діяльності підприємство потребує обґрунтованого, змістовного фінансового плану, який би дав змогу прогнозувати стан фінансів на перспективний період та орієнтувати підприємство і його керівництво на удосконалення різноманітних сторін та характеристик діяльності.

5. Вдосконалення фінансового планування на підприємстві

Основу фінансового планування на підприємстві становить прогнозування його фінансової діяльності на перспективу. Досвід країн із розвиненою ринковою економікою свідчить про неухильне підвищення ролі фінансового прогнозування на підприємствах, у фірмах і корпораціях. І це дає їм можливість уникати значних прорахунків і пов'язаних із ними втрат.

У межах перспективних планів розробляються комплексні програми, що передбачають вирішення значних за обсягами завдань, розрахованих на декілька років. Вони розкривають перспективу розвитку підприємства і потребують концентрації значних зусиль і коштів. Перспективні плани – це плани-прогнози. Їх доцільно розробляти в кількох варіантах, для того щоб забезпечити можливість вибору й оперативність маневрування. В умовах економічної нестабільності це набуває особливого значення. Прогнозні фінансові плани деталізуються у поточних планах в яких передбачаються обсяги мобілізації матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на планові періоди, що є менш тривалими за часом порівняно з періодом перспективного планування. Такий взаємозв’язок поточних і перспективних планів забезпечує безперервність їх дій.

Прикладом перспективного плану для суб’єкта нашого дослідження  є Комплексна програма економічного розвитку ДП „Полтавське УГР” на 2007-2010 роки, схвалена Міністерством палива та енергетики України. Цей документ складається з декількох розділів, що відповідають основним стратегічним напрямкам діяльності та розвитку підприємства на 5 років. Програма містить конкретні завдання, заплановані в розрізі окремих напрямів, із зазначенням періодів часу, до яких вони відносяться, і структурних підрозділів, відповідальних за виконання встановлених завдань. Основними завданнями на 2010 рік визначено: збільшення обсягу робіт і реалізації послуг до 18,0 млн. грн. на рік, з більш активним використанням виробничих потужностей; працювати над погашенням дебіторської заборгованості; економити витрати, шляхом зменшення собівартості послуг та накладних витрат; покращувати якість наданих послуг; не допускати брак у роботі і підвищувати ефективність виробництва; збільшувати прибуток підприємства; працювати на взаємовигідних умовах з підприємствами регіону.

Слід зауважити, що перспективне фінансове прогнозування може змінюватись  під впливом зовнішніх факторів і тому має переважно рекомендований характер. В зв’язку з цим у  перспективному фінансовому плануванні доцільно прораховувати також можливі збитки і фінансові труднощі, для того щоб попередити негативні наслідки неправильно обраного шляху розвитку.

Головним об’єктом фінансового  прогнозування підприємства є його фінансові ресурси. Тому фінансовому  плануванню підлягають, перш за все, розміри можливих джерел формування капіталу як власного, так і позикового, а також потреба господарюючого суб”єкта в основному та оборотному капіталі. При цьому звертають увагу на відповідність потреб підприємства в коштах (активах) з можливостями їх покриття (фінансування). В разі нестачі грошових ресурсів для фінансування потреб виникає необхідність розробки плану залучення додаткового капіталу на прийнятних умовах. Якщо існуючі джерела формування фінансових ресурсів перевищують потреби у фінансуванні, то це свідчить про недовикористання підприємством своїх можливостей. В такому випадку доцільно розробити напрями вкладання (інвестування) вільних коштів для більш ефективного їх використання.

Фінансове прогнозування  фінансових ресурсів здійснюється з використанням різноманітних методів: нормативного, розрахунково-аналітичного, оптимізації планових рішень та інших. Всі вони неоднакові за складністю та трудомісткістю розрахунків. Прогнози, отримані з їх допомогою, не завжди визначаються достовірністю отриманих результатів. В зв’язку з цим все більшого поширення набувають методи економіко-математичного моделювання, яке дозволяє найти кількісне вираження взаємозв’язків між фінансовими показниками та факторами, що їх визначають. В основу методу покладено використання математичних прийомів (рівнянь, таблиць, графіків). Моделювання може будуватися за функціональним або кореляційним зв’язком і спрямоване на визначення оптимальних варіантів фінансування запланованих витрат.

В практиці фінансових розрахунків все більше уваги приділяється регресійному аналізу, адже він дозволяє отримувати більш достовірні прогнози. Згідно з цим методом тіснота залежностей між основними фінансовими показниками визначається розрахунковим шляхом, що дає змогу отримати найбільш точні прогнози. Проблеми використання даного методу пов’язані з необхідністю обробки значних обсягів інформації, що обумовлює його високу вартість і трудомісткість. Крім того, застосування регресійного аналізу у фінансовому прогнозуванні нерідко ускладнюється внаслідок відсутності у аналітика досвіду роботи за таким методом. Адже надійність отриманих прогнозів залежить від правильності вибору виду математичної функції, що описує залежність між факторами впливу на її величину.

На наш погляд, лаконічним і найбільш зручним для застосування у практичній діяльності є метод пропорційної залежності від обсягу валових доходів (метод відсотків). Процедура цього методу ґрунтується на припущенні, що:

• потреби в грошових коштах (активи) і переважна більшість дж<span class="dash041d_0430_0437_0432_0430_043d_0438_0