Оцінка системи фінансового планування на рівні господарюючого суб’єкта та шляхи його вдосконалення

На всіх етапах історичного розвитку та рівнях управління фінансове планування відзначалося загальними ознаками, які дозволяють виділити його з єдиної системи планування. До них належать призначення, особливі об'єкти, сфери планування, мета і характер планування, форма основних показників.

За своїм призначенням внутрішньофірмове фінансове планування спрямоване на визначення потреби у коштах, обсягу і структури витрат, визначення ефективності кожної господарської та фінансової операції і підсумків усієї роботи суб"єкта. За його допомогою прогнозуються доходи, їх раціональний розподіл з урахуванням інтересів кожного учасника відтворювального процесу та кінцевих результатів. Для цього обґрунтовуються фінансові завдання, показники, що характеризують рух фінансових ресурсів на різних стадіях їх кругообороту, розробляються фінансові баланси. Таким чином, головною метою фінансового планування виступає забезпечення оптимальних можливостей для успішної господарської діяльності, одержання необхідних для цього коштів і, в кінцевому підсумку, досягнення прибутковості підприємства.   

Об'єктом фінансового  планування, на думку переважної більшості  економістів [81], є фінансова діяльність підприємства, на яку справляє істотний вплив рух фінансових відносин і вартісних пропорцій.

Сфера застосування фінансового планування охоплює, в основному, перерозподільні процеси, які здійснюються за допомогою фінансів при утворенні, розподілі та використанні фондів коштів.

Фінансові показники, завдання, плани  завжди розраховуються у вартісній формі, носять синтетичний характер, базуються на виробничих показниках, але не виступають їх пасивним вираженням. У процесі обґрунтування фінансових завдань здійснюється не просто перерахунок натуральних даних у вартісні, а визначається ефективність майбутніх витрат, вибір раціональних форм мобілізації доходів, їх розподіл, виходячи з доцільності та кінцевих результатів.

Враховуючи, що ринкова економіка  вимагає від підприємницьких  структур якісно нового планування, адже за всі негативні наслідки і прорахунки розроблюваних планів відповідальність несуть самі підприємства, основними завданнями фінансового планування діяльності підприємства є:

- забезпечення необхідними фінансовими  ресурсами виробничої, інвестиційної  та фінансової діяльності;

- визначення шляхів ефективного  вкладення капіталу, оцінка ступеня раціонального його використання;

- виявлення внутрішньогосподарських  резервів збільшення прибутку  за рахунок економного використання  коштів;

- встановлення раціональних фінансових  відносин з бюджетом, банками та іншими підприємствами;

- дотримання інтересів акціонерів та інших інвесторів;

- контроль за фінансовим станом, платоспроможністю та кредитоспроможністю  підприємства.

Важливе значення для налагодження ефективного фінансового планування становить його методологія та методика.

Методологія фінансового планування – сукупність загальних принципів і методів планування, система фінансових планів, що використовуються для відображення фінансового аспекту господарської діяльності підприємства. Методика планування – сукупність правил, якими керуються для вирішення окремих питань фінансового планування і на яких нерідко ґрунтуються й відповідні розрахунки.

Характер і зміст планової діяльності підприємства визначаються принципами планування, що встановлюють загальні правила проектування і функціонування цієї підсистеми в менеджменті. Їх правильне й комплексне дотримання створює передумови для організації ефективної роботи підприємства, підвищує обґрунтованість планів. Основоположними принципами фінансового планування, на яких найчастіше акцентують увагу науковці, слід вважати:

- принцип об'єктивної необхідності  використання фінансового планування для початкової стадії управління фінансами підприємства. Це означає, що даний процес необхідний, стає обов'язковим як найважливіший інструмент і спосіб визначення фінансових можливостей підприємства, прогнозування раціональних вартісних пропорцій, відносин, відповідно й руху грошових ресурсів для виконання накреслених програм, завдань;

- принцип ефективності, який відображає  якісну сторону даного процесу  та орієнтує його на досягнення позитивних фінансових результатів за окремими операціями від діяльності кожного підрозділу підприємства, на досягнення бажаного економічного і соціального ефекту;

- принцип комплексності та єдності  мети, який передбачає узгодження виробничих і фінансових ресурсів, планів на різних рівнях управління підприємством. При цьому потрібне поєднання загальнодержавних, колективних та особистих економічних інтересів учасників відтворення. Тільки за дотримання цього принципу у поєднанні з іншими можливе визначення ефективної, розумної фінансової політики підприємства;

- принцип науковості, який узагальнює  основні риси планування, забезпечує  реальність, ефективність запланованих  завдань.

Поняття науковості широке і включає обґрунтованість планових завдань з урахуванням суспільних та особистих потреб, закономірностей розвитку суспільства, тенденцій у русі коштів підприємства, об'єктивної оцінки економічної та соціальної ситуації, а також наявності ресурсів, координації фінансових завдань у часі та просторі. Наукова обґрунтованість фінансових планів підприємств означає не тільки їх реальність, але й передбачає вибір кращих рішень з урахуванням довгострокових вигод. Це, в свою чергу, залежить від прогресивних методів обґрунтування джерел і способів фінансування накреслених заходів, раціонального розподілу ресурсів, оптимізації вартісних пропорцій і фінансових взаємовідносин, які стимулюють прогресивні процеси. Тому доцільно використовувати багатоваріантні розрахунки усіх завдань, які забезпечать вибір найкращого рішення з точки зору впливу фінансових стимулів, оптимізації рівня витрат, максимізації доходів, прибутку.

Розглянуті принципи втілюють у  собі концептуальні положення процесу  фінансового планування, а тому є  незмінними незалежно від того, за яких економічних відносин функціонує підприємство. Разом з тим, вітчизняні економісти [44] акцентують увагу на принципах планування, що в найбільшій мірі відповідають сучасним умовам господарювання. Саме до таких вони відносять принципи системності, цілепокладання, адекватності об’єкта і предмета планування, безперервності, гнучкості, точності, збалансованості, оптимальності використання ресурсів, підходу до економічних об’єктів як до відкритих систем.

Крім зазначених принципів, В.О. Василенко в процесі розробки фінансових планів пропонує дотримуватись ще й таких:

• єдності науково-технічних, соціальних і економічних завдань розвитку;
• наукової обґрунтованості й оптимальності рішень;
• домінування стратегічних аспектів;
• комплексності і бюджетній збалансованості;
• еластичності;
• безперервності;
• наступності стратегічного і поточного (тактичного) планів;
• соціальної орієнтації плану;
• ранжирування об'єктів планування за їх важливістю;
• погодженості плану з параметрами зовнішнього "середовища системи менеджменту;
• варіантності плану;
• економічної обґрунтованості плану;
• автоматизації системи планування;
• забезпечення зворотного зв'язку системи планування [17].

В якості коментарів до запропонованої системи принципів автор зазначає, що інноваційна діяльність підприємства спрямована на досягнення визначених економічних результатів, завдань господарського і фінансового розвитку. Однак будь-яка мета і завдання не можуть ігнорувати питання забезпечення соціальних і психологічних умов у колективі для ефективної творчої діяльності його членів. Тому планування, як ніякий інший вид діяльності підприємства, повинно бути спрямоване на забезпечення єдності і гармонії в науково-технічному, виробничому, економічному і соціальному розвитку. 

Принцип наукової обґрунтованості  базується на врахуванні законів і тенденцій науково-технічного й економічного розвитку, об'єктивних умов і специфічних рис конкретного підприємства. Рівень наукової обґрунтованості й оптимальності прийнятих рішень підвищується в міру розвитку теорії фінансового менеджменту й удосконалювання методів планування.

Принцип домінування стратегічних аспектів у плануванні випливає з довгострокового характеру результатів, тривалого циклу здійснення інновацій і їхньої життєвої значимості для забезпечення конкурентоспроможності підприємства. Така орієнтація на віддалені результати вимагає обов'язкового використання специфічних форм стратегічного планування виробничих процесів на підприємстві і підпорядкування йому всіх інших видів планування.

Комплексність планування забезпечує системне ув'язування всіх розроблювальних на підприємстві планів. Реальне втілення цей принцип знаходить у складі розроблювальних планів і методах їхнього взаємного узгодження, а також бюджетної збалансованості планів. Це досягається застосуванням балансового підходу у всіх сферах і на всіх рівнях підприємства з планування матеріального, трудового, фінансового, енергетичного й іншого видів забезпечення.

Принцип гнучкості й еластичності планування інновацій означає вимоги динамічної реакції планів на відхилення в ході робіт чи зміни внутрішніх і зовнішніх факторів. При цьому гнучкість планів характеризує їхню здатність реагувати на прояви випадкових факторів у процесах виробництва, враховувати слабкі і сильні сторони фірми, відбивати ризики і шанси, властиві ринковій економіці. Еластичність планування полягає в здатності зберігати необхідні резерви навіть при оптимальних рішеннях і передбачає планові альтернативні дії.

Безперервність планування інновацій  включає два аспекти: наступність, і взаємозв'язок планів різної тривалості, а також вимогу постійного здійснення планових розрахунків відповідно до умов, що змінюються, і виникненням відхилень. Реалізація принципу безперервності знаходить своє найбільш повне вираження в концепції змінного планування, у якій довгострокові стратегічні розрахунки на 5-7 років розробляються щорічно й успішно сполучаються з короткостроковими (поточними) і детальними оперативними планами.

Наступність стратегічного і поточного  планів передбачає, що склад поточних планів повинен повторювати основні розділи стратегії фірми. Кількість планових показників річного плану більша, ніж у розділах стратегії фірми. Чим менше обрій планування (рівень), тим, відповідно до піраміди показників, більша кількість планових показників [31]. Вони не повинні суперечити затвердженим показникам стратегії фірми, вони можуть бути тільки більш чіткими і вигідними фірмі в сучасний момент.

Збалансованість плану забезпечується наступністю балансу показників за ієрархією, наприклад, функціональної моделі об'єкта, вартісної моделі (при проведенні функціонально-вартісного аналізу), а також ув'язуванні потреб у ресурсах з можливостями фірми, балансу надходження і розподілу ресурсів.

Соціальна орієнтація плану передбачає вирішення поряд з технічними й економічними проблемами проблем забезпечення відповідності міжнародним вимогам показників екологічності, безпеки й ергономічності випущених товарів і функціонування фірми, а також показників соціального розвитку колективу.

Ранжирування об'єктів планування за їхньою важливістю необхідно здійснювати для раціонального розподілу наявних ресурсів. Наприклад, якщо товари, що випускаються, мають приблизно однаковий рівень конкурентоспроможності, то спочатку необхідно направляти ресурси на підвищення конкурентоспроможності товару, що має найбільшу питому вагу (з вартості продажів) у програмі фірми.

Погодженість плану з параметрами  зовнішнього середовища системи менеджменту забезпечується аналізом динаміки факторів зовнішнього середовища і дослідженням впливу цих факторів на планові показники.

Варіантність плану забезпечується розробкою не менше трьох альтернативних варіантів досягнення однієї і тієї ж мети і вибору оптимального варіанта, що забезпечує виконання запланованої мети з найменшими витратами на її розробку і реалізацію.

Економічна обґрунтованість плану  є одним з найважливіших принципів  планування. Остаточний вибір варіанта планових показників повинен здійснюватися тільки після проведення системного аналізу, прогнозування, оптимізації й економічного обґрунтування альтернатив.

Автоматизація системи планування - принцип планування, що вимагає застосування сучасних інформаційних технологій і комп'ютерної техніки, які забезпечують кодування інформації на основі її класифікації, єдність і системність інформації зі стадій життєвого циклу об'єкта планування, швидку обробку, надійне збереження і передачу інформації особі, що приймає рішення.

Принцип планування - забезпечення зворотного зв'язку системи планування - допускає можливість особи - споживача планів ("вхід" системи планування) представляти пропозицію про зміну (коригування) планів при їхній розробці.

Слід зауважити, що сформульовані  вище принципи носять переважно загальний  характер. Водночас, необхідно усвідомлювати, що фінансовий план – це, в кінцевому рахунку, сукупність фінансових показників, які необхідно розраховувати й прогнозувати за допомогою спеціальних технологій, а отже, з урахуванням низки принципів більш прикладного характеру, тобто тих, що можуть бути безпосередньо використані під час планування.

В економічній літературі представлено широкий спектр, так званих, технологічних  принципів фінансового планування [57,64]. Зокрема, В.П. Савчук наголошує, що основу планових розрахунків мають становити принципи відповідності, постійної потреби у власних оборотних коштах та надлишку грошових коштів [70]. При цьому принцип відповідності полягає у тому, що придбання поточних активів (оборотних коштів) слід планувати переважно за рахунок короткострокових джерел.