Необхідність фінансового планування на підприємстві

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругоберту виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської  діяльності, створення умов, які  забезпечили б платоспроможність  та фінансову стійкість підприємства. Ринок висуває високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон'юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.

Сьогодні фінансове планування потребує переведення на нові принципи організації. Його зміст та форми  мають бути суттєво змінені у  зв'язку з новими економічними умовами  та соціальними орієнтаціями.

За адміністративної економіки  фінансове планування базувалось на директивних планових показниках виробничого  та соціального розвитку підприємства. Нині ця база перестала існувати, оскільки підприємства вже не одержують директивних вказівок «зверху». Державне замовлення, яке збереглося, утратило своє колишнє директивне значення і розглядається підприємством лише як одна з можливих сфер реалізації продукції. Відтак фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон'юнктуру, ураховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.

Фінансове вшанування - це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами  формування і напрямками їх цільового  використання згідно з виробничими  та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового  планування є забезпечення господарської  діяльності необхідними джерелами  фінансування.

Отже, основними завданнями фінансового  планування на підприємстві є:

* забезпечення виробничої та  інвестиційної діяльності необхідними  фінансовими ресурсами;

* установлення раціональних фінансових  відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями  тощо;

визначення шляхів ефективного  вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;

* виявлення та мобілізація резервів  збільшення прибутку за рахунок  раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

* здійснення контролю за утворенням  та використанням платіжних засобів.  Фінансове планування дає змогу  розв'язати такі конкретні питання:

- які грошові кошти може мати  підприємство в своєму розпорядженні;

- які джерела їх надходження;

- чи достатньо засобів для  виконання накреслених завдань;

- яка частина коштів має бути  перерахована в бюджет, позабюджетні  фонди, банкам та іншим кредиторам;

- як повинен здійснюватися розподіл  прибутку на підприємстві;

- як забезпечується реальна  збалансованість планових витрат  і доходів підприємства на  принципах самоокупності та самофінансування.

У фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає  в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а  для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При  цьому використовуються різні способи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичного  моделювання.

Суть нормативного способу фінансового  планування полягає в тім, що на основі фінансових норм та техніко-економічних  нормативів розраховується потреба  господарського суб'єкта у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих  ресурсів. Нормативами є ставки податків, ставки тарифів, зборів та внесків, норми  амортизаційних відрахувань, норми  оборотних коштів. Норми та нормативи  бувають галузевими, регіональними  та індивідуальними.

За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та індексів їх зміни в плановому  періоді.

Оптимізація планових рішень полягає  в розробці варіантів планових розрахунків  для того, щоб вибрати з них  найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися  різні критерії вибору:

* максимум прибутку (доходу) на  грошову одиницю вкладеного капіталу;

* максимум збереження фінансових  ресурсів, тобто мінімум фінансових  витрат;

* мінімум поточних витрат;

* мінімум вкладення капіталу  за максимально ефективного результату;

* максимум абсолютної суми одержаного  прибутку.

Фінансове планування (крім уже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного  моделювання. Цей спосіб уможливлює знайдення кількісного вираження  взаємозв'язків між фінансовими  показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична  модель - це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються з допомогою  математичних прийомів (рівнянь, нерівностей, таблиць, графіків). Моделювання може будуватися за функціональним та кореляційним зв'язком. Економіко-математичне моделювання  дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних  варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором  оптимального варіанта фінансового  плану.

1.2. Джерела фінансового  планування

У традиційному розумінні фінансовий аналіз являє собою метод оцінки фінансового стану підприємства на основі його бухгалтерської звітності. Такого роду аналіз може виконуватися як управлінським персоналом даного підприємства, так і будь-яким зовнішнім  аналітиком, оскільки в основному  базується на загальнодоступній  інформації. Проте ухвалене виділяти два види фінансового аналізу: внутрішній і зовнішній. Внутрішній аналіз здійснює робітниками підприємства. Інформаційна база такого аналізу набагато ширше і включає будь-яку інформацію, що циркулює внутрішній. Відповідно розширюються і можливості аналізу. Зовнішній фінансовий аналіз проводиться аналітиками, що є сторонніми особами для підприємства і тому немаючі доступу до внутрішньої інформаційної бази підприємства. Зовнішній аналіз менше деталізований і більш формалізований. У процесі фінансового аналізу застосовуються різноманітні прийоми, методи і моделі. [1]

Аналіз фінансового стана проводять  за допомогою наступних основних прийомів: порівняння й групування, ланцюгових підстановок, різниць. В  окремих випадках можуть бути використані  методи економіко-математичного моделювання (регресивний аналіз, кореляційний аналіз). [2]

Прийом порівняння міститься в  зіставленні фінансових показників звітного періоду з їхніми плановими  значеннями (норматив, норма, ліміт) і  з показниками попереднього періоду. Для того щоб результати порівняння дали правильні виводи аналізу, необхідно  забезпечити однорідність і однокачественість. Порівнянність аналітичних показників пов'язана з порівнянністю календарних  строків, методів оцінки, умов роботи, інфляційних процесів і т.д.

Прийом зведення і групування містить  в об'єднанні інформаційних матеріалів в аналітичні таблиці. Це дає можливість зробити необхідні зіставлення  і висновки. Аналітичного групування дозволяють у процесі аналізу  виявити взаємозв'язок різноманітних  економічних явищ і показників; визначити  вплив найбільше суттєвих факторів і виявити ті або інші закономірності і тенденції в розвитку фінансових процесів.

Прийом ланцюгових підстановок  застосовується для розрахунків  величини впливу окремих факторів у  загальному комплексі їхнього впливи на рівень сукупного фінансового показника. Цей прийом використовується в тих випадках, коли зв'язок між показниками можна висловити математично у формі функціональної залежності. Сутність прийому ланцюгових підстановок складається в тому, що, послідовно замінюючи кожний звітний показник базисним, всі інші показники розглядаються при цьому як незмінні. Така заміна дозволяє визначити ступінь впливу кожного фактора на сукупний фінансовий показник. Число ланцюгових підстановок залежить від кількості факторів, що впливають на сукупний фінансовий показник. Розрахунки починаються з вихідної бази, коли усі фактори рівні базисному показнику, тому загальне число розрахунків завжди на одиницю більше кількості визначальних факторів. Ступінь впливу кожного фактора встановлюється шляхом послідовного вирахування з другого розрахунку відраховується перший, із третього-другий і т.д.

Застосування прийому ланцюгових підстановок потребує суворої послідовності  визначення впливу окремих факторів. Ця послідовність полягає у тому, що в першу чергу визначається ступінь впливу кількісних показників, що характеризують абсолютний обсяг  діяльності, обсяг фінансових ресурсів, і затрат, у другу чергу - якісних  показників, що характеризують рівень прибутків і затрат, ступінь ефективності використання фінансових ресурсів.

Прийом різниць складається  в тому, що попередньо визначається абсолютна або відносна різниця  по досліджуваних факторах і сукупному  фінансовому показнику. Потім це ухилення по кожному фактору множиться  на абсолютне значення інших взаємозалежних факторів. При вивченні впливи на сукупний показник двох факторів ухвалене відхилення по кількісному факторі множити  на базисний якісний фактор, а ухилення по якісному факторі - на звітний кількісний фактор.

Прийом ланцюгових підстановок  і прийом різниць є різновидом прийому, що одержав назву "елімінірування". Елімінірування - логічний прийом, використовуваний при вивченні функціонального зв'язку, при котрому послідовно виділяється  вплив одного фактора і виключається вплив всіх інших.

Предмет фінансового аналізу, тобто  те, що вивчається в рамках даної  науки, - фінансові ресурси і їхні потоки. Утримання й основна цільова  настанова фінансового аналізу - оцінка фінансового стана і виявлення  можливостей підвищення ефективності функціонування суб'єкта, що господарює, за допомогою раціонального фінансової політики. Досягнення цієї мети здійснюється за допомогою властивій даній  науці методу. Метод фінансового  аналізу - це система теоретико-пізнавальних категорій, наукового інструментарію і регулятивних принципів дослідження  фінансової діяльності суб'єктів господарювання, тобто тріада:

М=(ДО,І,Р),

де ДО - система категорій;

І - науковий інструментарій;

Р - система регулятивних принципів.

Перші два елементи характеризують статистичну компоненту методу, * останній елемент - його динаміку.

Категорія фінансового аналізу - це найбільше загальні, ключові поняття  даної науки. У їхньому числі: фактор, модель, ставка, відсоток, дисконт, опціон, грошовий потік, ризик, леверидж, і ін. Науковий апарат фінансового  аналізу - це сукупність загальнонаукових і конкретно-наукових засобів дослідження  фінансового аналізу регулюють  процедурну сторону його методології  і методики. До них відносяться: системність, комплексність, регулярність, наступність, об'єктивність і ін.

У фінансовому аналізі і управлінні можуть застосовуватися різноманітні методи, розроблені споконвічне в  рамках тієї або іншої економічної  науки. Існують різноманітні класифікації методів економічного аналізу. Перший рівень класифікації виділяє неформалізовані  методи аналізу. Перші засновані  на описі аналітичних процедур на логічному рівні, а не на суворих  аналітичних залежностях. До них  відносяться методи: експертних оцінок, порівняння, побудови систем показників, побудови систем аналітичних таблиць  і т.д. Застосування цих методів  характеризується певним суб'єктивізмом, оскільки велике значення мають інтуїція, досвід, і знання аналітика.

До другої групи відносяться  методи, в основі яких лежать достатньо  суворі формалізовані аналітичні залежності. Відомі десятки цих методів; вони укладають другий рівень класифікації. Перерахуємо деякі з них.

Класичні методи аналізу господарської  діяльності і фінансового аналізу: ланцюгових підставок, арифметичних різниць, балансовий, виділення ізольованого впливу факторів, процентних чисел, диференціальний, логарифмічний, інтегральний, простих  і складних відсотків, дісконтірованя. Основні типи моделей, використовувані  у фінансовому аналізі.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різноманітного типу моделей, що дозволяють структурувати і ідентифіцірувати взаємозв'язку між основними показниками. Можна виділити трьох основних типу моделей: дескриптивні, предикативні і  нормативні.

Дескриптивні моделі відомі так  само, як моделі описового характеру, є основними для оцінки фінансового  стана підприємства. До них відносять: побудова системи звітних балансів, представлення фінансової звітності  в різноманітних аналітичних розрізах, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, система аналітичних коефіцієнтів, аналітичні записки до звітності. Всі ці моделі засновані на використанні інформації бухгалтерської звітності.

У основі вертикального аналізу  лежить інше представлення бухгалтерської звітності - у вигляді відносних  величин, що характеризують структуру  підсумкових показників, що узагальнюють. Обов'язковим елементом аналізу  служать динамічні ряди цих величин, що дозволяє відслідковувати і прогнозувати структурні зрушення в складі господарських  засобів і джерела їхній покриття.

Горизонтальний аналіз дозволяє виявити  тенденції зміни окремих статей або їхніх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності. У  основі цього аналізу лежить числення базисних темпів зростання балансових статей або статей звіту про прибутки і збитки.

Система аналітичних коефіцієнтів - ведучий елемент аналізу фінансового  стана, застосовуваний різноманітними групами користувачів: менеджери, аналітики, акціонери, інвестори, кредитори і  т.д. Відомі десятки цих показників, тому для зручності вони підрозділяються  на декілька груп. Частіше усього виділяють  п'ять груп проаналізувати здібність  підприємства відповідати по своїх  поточних зобов'язаннях. У основу алгоритму  розрахунку цих показників закладена  ідея зіставлення поточних активів  із короткостроковою кредиторською  заборгованістю. У результаті показників по наступних напрямках фінансового  аналізу.

1. Аналіз ліквідності. Показники  цієї групи дозволяють описати  і розрахунку встановлюється, у  чи достатньому ступені забезпечене  підприємство оборотними коштами,  необхідними для розрахунків  із кредиторами по поточних  операціях. Оскільки різноманітні  види оборотних коштів мають  різноманітний ступінь ліквідності  розраховують декілька коефіцієнтів  ліквідності.