Фінансова оцінка інвестиційних вкладень підприємства

Наступним підходом до оцінки інвестиційного потенціалу є метод експертних оцінок, який передбачає визначення рівня інвестиційного потенціалу групою експертів, тобто спеціалістів належної кваліфікації на базі визначеного переліку показників. За цим методом інвестиційний потенціал може оцінюватись як в загальному його відображенні так і за окремими складовими [2, c. 263]. Цей підхід також має недоліки:

По-перше: оцінки експертів є суб’єктивними , тому що на них впливають політичні, культурні, освітні, соціальні та інші фактори, що спричиняє відмінності в представленні одних і тих самих економічних явищ та показників.

По-друге: експерти зазвичай знаходяться на різних відстанях від об’єктів які вони порівнюють.

По-третє: при оголошенні узагальнених рейтингових системи зазвичай не наводиться система статистичних показників, на підставі яких було сформовано підсумкові результати, саме це не дозволяє перевірити їх об’єктивність.

У зв’язку з цим відзначимо, що найважливішою перевагою експертних оцінок є можливість враховувати значний обсяг якісних особливостей. Проте, для підвищення рівня об’єктивності потрібно доповнити їх системою статистичних і розрахункових даних, які отримані із використанням загальноприйнятих міжнародних методик.

Ми вважаємо, що відмовлятись від експертних оцінок не доцільно, оскільки вони мають використовуватись як один з елементів комплексної оцінки інвестиційного потенціалу.

Ще одним підходом щодо оцінки інвестиційного потенціалу є метод оцінки на основі узагальнюючого показники [3, c.110]. Щодо якості узагальнюючого показника, то деякі автори використовують, наприклад, показник раціонального обсягу додаткового інвестування коштів, за якого забезпечується найвищий рівень прибутковості інвестицій вкладених у дане підприємство. Проте, можна використовувати інші показники, але використовуваний показник повністю та без залишку розкладається на групу часткових, а ці часткові показники повинні характеризувати різні складові інвестиційного потенціалу. На наш погляд, оцінка такої характеристики підприємства як інвестиційний потенціал повинна проводитись завдяки різним показникам, оскільки сам інвестиційний потенціал підприємства є багатогранним. Наведений метод буде корисним при проведенні поверхневої оцінки інвестиційного потенціалу, але є не досить повним для прийняття стратегічних управлінських інвестиційних рішень.

Визначальним підходом при оцінці інвестиційного потенціалу підприємства є комплексний підхід, який передбачає різнобічну та багатогранну оцінку інвестиційного потенціалу на базі групи показників із можливим залученням експертів. Комплексний підхід також має переваги та недоліки. Основною його перевагою є можливість повноцінно врахувати усі аспекти інвестиційного потенціалу, та можливість удосконалювати методику з урахуванням особливостей підприємства, наприклад, сфери його діяльності [4, c.73]. Даний метод широко використовується інвестиційними фондами та не виключає часткового використання вищеперерахованих підходів. В ньому розумно поєднуються різні методичні підходи оцінки ефективності діяльності підприємств таких як графічний, матричний, факторний аналіз тощо. Всі ці методичні підходи якісно доповнюють один одного при оцінці різних складових інвестиційного потенціалу. Проте, недоліком наведеного підходу є його трудомісткість, яка пояснюється тривалістю збору вихідної інформації, проведенням детальних попередніх розрахунків, тощо. Саме тому важливою задачею при використанні даного підходу є визначення оптимальної кількості показників для оцінки і ефективне комбінування найбільш доцільних часткових методологічних прийомів.

Підсумовуючи вищенаведене, можна визначити, що основним стимулом безперервного розвитку підприємства виступає мінливість зовнішнього середовища, відповідно до потреб якого змінюються і пріоритети розвитку підприємства. Тому, потенціал підприємства є резервом його розвитку. Безпосередньою ресурсною складовою якого є інвестиційний потенціал. Визначення та розуміння принципів та важелів його розвитку спрямовує ефективне функціонування підприємства в стратегічному просторі та напрямку. Враховуючи циклічність інвестиційного процесу, підприємству необхідно забезпечити безперервність його розвитку використовуючи механізм організаційного підтримки, насамперед через формування центрів інвестицій.

 

3.2 Розробка ефективної інвестиційної  політики підприємства

 

Усе зростаючу роль в інвестиційній діяльності останнім часом грають окремі комерційні підприємства й організації. Виходячи з цього істотно підвищується роль інвестиційної політики підприємства.

Під інвестиційною політикою комерційного підприємства розуміється комплекс заходів, що забезпечують вигідне вкладення власних, позикових і інших коштів в інвестиції з метою забезпечення фінансово стійкої роботи підприємства в найближчій і подальшій перспективі. Інвестиційна політика підприємства виходить зі стратегічних цілей його бізнес-плану.

Інвестиційна політика підприємства - комплекс заходів, що забезпечують вигідне вкладення власних, позикових і інших коштів в інвестиції з метою забезпечення фінансово стійкої роботи підприємства в найближчій і подальшій перспективі.

Відповідно до теорії інвестицій основними принципами інвестиційної політики є [3, c. 128]: цілеспрямованість, ефективність, багатоваріантність, системність, гнучкість, готовність до освоєння ресурсів, регульованість дій, комплексність і соціальна, екологічна й економічна безпека.

Інвестиційна діяльність підприємства - це об’єктивний процес, який має свою логіку, і розвивається відповідно до властивих йому закономірностей і відіграє важливу роль в господарській діяльності підприємства, оскільки по своїй економічній природі інвестиції являють собою відмову від сьогочасного споживання заради одержання прибутків у майбутньому.

Тому інвестиційний процес починається з визначення інвестиційної стратегії підприємства, вибір якої залежить від [6, c. 124]:

• стадії життєвого циклу підприємства;
• стратегії розвитку в цілому;
• стану зовнішнього і внутрішнього ринків інвестиційних ресурсів;
• інвестиційної привабливості підприємства як об'єкта вкладення засобів.

Формування інвестиційної стратегії підприємства являє собою складний творчий процес, що ґрунтується на прогнозуванні окремих умов здійснення інвестиційної діяльності і кон'юнктури інвестиційного ринку як у цілому, так і в розрізі окремих його сегментів. Ця стратегія завжди формується в рамках загальної стратегії економічного розвитку, погоджується з нею по цілям, етапам, строкам реалізації.

У якості довгострокових конкретизованих цілей підприємства на різних етапах можуть бути: досягнення визначених норми і маси прибутку, зростання масштабів шляхом збільшення торгового обороту і частки контрольованого ринку, виробництво нової продукції, зміна зношеного і застарілого обладнання для зниження витрат виробництва, захист навколишнього середовища й ін.

Прийняття підприємством рішень щодо інвестиційної діяльності спирається на проблему вибору альтернативних варіантів розвитку в конкурентному середовищі, властивому тій або іншій галузі під впливом різноманітного роду економічних, правових і інших чинників.

Основою інвестиційної політики організації і процедур вибору та реалізації пріоритетів повинна бути їх орієнтація на кінцеві соціально-економічні результати. У зв'язку з цим її несучою конструкцією повинна бути система цілей, критеріїв їх досягнення і правил прийняття рішень, яка пронизує всі рівні організаційної системи, етапи процедур і механізмів.

Проект, як об'єкт оцінки, характеризується набором різнорідних показників, що відображають його економічні, соціальні, технічні, екологічні і інші аспекти. Деякі з показників не є вимірними, дані часто носять характер прогнозу. Крім того, система критеріїв, як правило, являє собою складну ієрархічну структуру. Вказані обставини зумовлюють необхідність використання експертних методів для оцінки проектів.

Розробка ефективної процедури експертного оцінювання передбачає реалізацію загальних принципів організації експертиз, з урахуванням специфіки об'єктів, що оцінюються і задач прийняття управлінських рішень, в яких будуть використані експертні оцінки. Розглянемо вимоги до методів вибору інвестиційних проектів і реалізації інвестиційних пріоритетів підприємства [6, c. 125]. Насамперед - це вимоги, пов'язані з переходом до прийнятих у всьому світі принципу і технології управління за результатами (з чіткою постановкою цілей, виділенням критеріїв, що вимірюються їх досягнення, що контролюються, оцінкою впливу на результати наслідків всіх рішень, що приймаються і т.д.), почавши з введення відсутніх поки обов'язкових форм документів, що дають можливість оцінити і проконтролювати результати проектів (аж до внеску в розв'язання соціально-економічних проблем);

переходом до активної політики (не обмежуватися принципом «дайте ваші пропозиції», а активно «зверху» формулювати проблеми і вимогу до результатів, а також впливати на формування пропозицій до проектів);

затвердженням «правил гри» (підбором орієнтованих на кінцеві результати критеріїв, правил прийняття рішень, механізмів), що максимізують об'єктивність оцінок;

плануванням розподілу фінансових ресурсів між підрозділами, відділами, цехами і дочірніми підприємствами на базі аналізу ефективності витрат;

контролем результатів проектів і витрат по них з коректуванням побудованих механізмів (при необхідності);

поетапним створенням цілісної крізної системи і комплексу алгоритмів формування і реалізації інвестиційної політики підприємства.

Для реалізації цих і ряду інших вимог необхідно створити крізну узгоджену по всіх рівнях і тимчасових етапах методику формування інвестиційних пріоритетів підприємства, що являє собою конкретні правила прийняття рішень, що конструктивно реалізовуються на основі певної аналітичної і початкової інформації. Основою цього узгодження повинна бути орієнтація на кінцеві результати і відповідні процедури оцінки впливу на них тих або інших варіантів рішень.

При інвестиційній бездіяльності прибутковість вкладених засобів з часом знижується внаслідок морального і фізичного старіння виробничого апарату, погіршення організації виробництва і т.п., що в остаточному підсумку ставить під сумнів майбутнє такого підприємства.

Пасивне інвестування, передбачає підтримку незмінного рівня розвитку підприємства, призводить до відставання від середнього по галузі рівня і буде мати в майбутньому ті ж наслідки.

Активна інвестиційна стратегія, що забезпечує зростання прибутковості до середньогалузевого рівня вкладень, припускає добір і реалізацію різного роду інноваційних проектів, активну поведінку на ринку.

Ефективна, або випереджаюча, стратегія пов'язана вже з інноваціями, що реалізують принципово нові технологічні рішення, які відрізняються і значним ступенем ризику таких вкладень.

Формування інвестиційної політики підприємства здійснюється в просторі перетинання взаємних інтересів, як самого підприємства, так і його потенційного стратегічного інвестора. А інвестиція являє собою особливий товар, що обертається на ринку. Тому можливість її одержання в тому або іншому вигляді часто залежить від розуміння й урахування взаємних інтересів партнерів, від уміння бачити об'єкт інвестування з позицій стратегічного інвестора й оцінювати його інвестиційну привабливість.

Відповідь на запитання, що приваблює інвестора в тому чи іншому інвес-тиційному проекті, досить складна і неоднозначна. Спрощуючи ситуацію, можна сказати, що критерієм ефективності є найсприятливіше співвідношен-ня між прибутковістю і ризикованістю проекту. За такого підходу під прибутковістю розуміємо не просто приріст капіталу, а такий темп збільшення остан-нього, який, по-перше, повністю компенсує загальне (інфляційне) зменшення купівельної спроможності грошей протягом інвестиційного циклу, а по-друге, покриває ризики інвестора, пов'язані з можливістю недоотримання прибутку. Розглядаючи економічні критерії оцінки проекту, слід виходити з принци-пу альтернативності, тобто наявності вибору між кількома варіантами вкла-дання коштів, кожний із яких характеризується своїми дохідністю і ризиком.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок: проект буде привабливі-шим для інвестора, якщо його реальна дохідність буде найбільшою порівняно з будь-яким іншим варіантом вкладання коштів із урахуванням премії за ризик.

 

3.3 Прогнозування основних показників  діяльності підприємства

 

Прогноз (від гр. prognōsis - передбачення) - це спроба визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Процес складання (розробки) прогнозу називають прогнозуванням. Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації-це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його (її) стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямків діяльності) в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану [32].

Система методів прогнозування формується через фіксацію можливих і структурованих за певними ознаками методів розробки прогнозів майбутнього стану того чи того суб’єкта господарювання.

З огляду на структуру майна ПП «ПРОМІНЬ», то її показник у 2011 році порівняно з 2010 роком збільшилась на 13064,0 тис. грн. або на 72%, а у 2012 році порівняно з 2011 роком на 1626,0 тис. грн. або на 5%. Саме тому доцільно здійснити прогнозування необоротних та оборотних активів підприємства через побудову ліній тренду.

Для більш точніших даних побудуємо для необоротних активів прогноз через поліноміальні лінію тренду, а оборотних через експоненціальну лінію тренду,  представлено на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Прогнозування структура майна ПП «ПРОМІНЬ» у 2009-2015рр

 

Проаналізувавши вищенаведений рисунок, можна зробити висновок, що у 2009-2015 рр. оборотні активи підприємства будуть стрімко зростати. Але дивлячись на коефіцієнт апроксимації (0,821), можна сказати, що достовірність даного прогнозу буде 82%. Показники необоротних активів теж будуть зростати, але поступово, з вірогідністю в 93% правдивості прогнозу. Дані прогнози є вцілому позитивними для підприємства.