Державне регулювання процесів подолання бідності

У Україні ж бідність дуже часто стає супутником непросто досить освічених й кваліфікованих людей, а людей працюючих, причому в режимі повної зайнятості. Відповідно до результатів обстеження умів життя 9,2 тис. домогосподарств, проведених у 1999 році Держкомстатом, близько 78% бідних батьківщин — тих, де хоча б один з членів сім’ї працює.

Така ситуація відбиває типовий для бідного суспільства процес знецінення робочої сили, що триває принаймні десять років: питома ваги оплати роботи у ВВП знизилася із 53% у 1990 до 45% у 2000 році, а грошових доходах населення частка оплати роботи зменшилася із 71 до 49%. У 1991—1999 роках реальна зарплата скорочувалася значно швидше, ніж ВВП та продуктивність роботи, й навіть у 2000-му, коли за всіма ознаками в стране спостерігалося економічне зростання, вон знизилася. Майже чверть працюючих отримують зарплату нижчу від межі бідності, хоча вон й є розрахунковою, а не встановленою офіційно. Дуже значними залишаються борги із виплати заробітної плати: за станом на 10 января ц.р., смердоті становили 4,9 млрд. грн., причому 40% цієї суми припадає на промисловість (тут працюють 26% всіх зайнятих в економіці) й 31% — на сільське господарство (16% всіх зайнятих).

При оцінці рівня бідності в макроекономічному зрізі простежується тенденція стійкого й вельми істотного зниження реального середньорічного прибутку українців (мал.1). як свідчать матеріали ПРООН (із посиланням на дані Світового Банку), величина реального ВВП України на свою душу населення, перерахована за паритетом купівельної спроможності, впродовж 10 років трансформації скоротилася майже удвічі (Україна. Національний звіт із людського розвитку 2001. Сила суспільної взаємодії/ Програму розвитку ООН. - Київ, 2002. - З. 99.).

На підставі цих даних можна стверджувати, що в 1990-1998 рр. Україна рік від року ставала бідніше, й це пояснюється в першу чергу низькою ефективністю трансформації економічної системи, недосконалістю діючої моделі економічного розвитку й відсутністю необходимых соціальних реформ. Деяке зростання середнє душового прибутку спостерігається, лише починаючи із 1999 р., коли українська економіка вступила у фазу відновлення. Проте в даний годину Україна продовжує залишатися однією із бідних країн із перехідною економікою, за підсумками 2000 р. маючи в 1,5-2 рази менше середнє душового прибутку в порівнянні із ними

Регіональний зріз бідності в Україні, оціненій по показнику середнє душового прибутку (скоректована величина реального ВВП із розрахунку на свою душу населення), показує, що до регіонів із високим рівнем добробуту відносяться лише промислово розвинені центри (Київ, а також Київська, Полтавська, Дніпропетровська, Донецька й Запорізька області). У теж годину такі адміністративно-територіальні одиниці як р. Севастополь й більшість західних областей (Волинська, Закарпатська, Тернопільська, Чернівецька) відносяться до розряду бідних, що пояснюється незначною величиною їхнього накопиченого економічного потенціалу й низьким рівнем зовнішньоекономічної активності цих регіонів.

Окрім економічної оцінки бідності, що відображає виробництво й споживання валової продукції із розрахунку на свою душу населення, застосовуються її різні соціальні характеристики, що стосуються доходів, споживання, зайнятості населення. Найбільш показовими серед них є такі індикатори соціального розвитку як:

. відносний рівень сукупних  витрат домогосподарств,

. рівень достатності живлення,

. ступінь відсутності можливості  придбання домогосподарствами основних  побутових товарів.

Згідно першому критерію, бідними вважаються сім " ї, чия величина сукупних витрат менше трьох чвертей середньої величини витрат домогосподарств. Відповідно, до категорій потенційне середньо доходних, середньо доходних й заможних відносяться сім " ї із вищим рівнем витрат. Диференціація соціальних страт в Україні 2001-го р. показує, що біля третини населення знаходиться на межі бідності й приблизно половина сімей може бути віднесена до групи середньо доходних.

За даними вибіркового обстеження умів життя домогосподарств, 2001-го році нижче за прожитковий мінімум (311,3 грн.) знаходилися середньо доходних грошові витрати 89% всіх українських сімей й понад 95% сімей, що проживають в сільській місцевості. Якщо ж враховувати не грошові, а сукупні витрати, то лише 62,1% сімей можуть вважатися бідними, оскільки рівень їхнього сукупних витрат із розрахунку однією людину в місяць (222,4 грн.) був нижче середнього. І, безумовно, до числа безумовно бідних слід віднести шосту частину (15,4%) опитаних сімей, в які середньо душові доходи не перевищували 111,2 грн. в місяць, тобто третини прожиткового мінімуму.

Апріорі бідними в Україні слід рахувати таку соціальну категорію населення, як пенсіонери. Статистика свідчить, що рівень реальної середньомісячної пенсії по віку складає біля третини аналогічного показника 1990 року. При цьому переважна більшість пенсіонерів (81% 1998-го р., 96% в 1999 р., 94% у 2000-му р., 71% 2001-го р.) одержує пенсію, розмір якої знаходиться нижче за між малозабезпеченості, що дозволяє ідентифікувати таке специфічне вітчизняне явище як " пенсіонерська бідність " (Соціальний захист населення України у 2001 році/Державний комітет статистики України. - ДО., 2002. - С.17. ).

Оцінюючи бідність населення по критерію достатності живлення, доцільно привести певні дані, що стосуються доходів й витрат домогосподарств України. Вони свідчать, що питома ваги сімей, котрі споживають менше 2100 Ккал в добу із розрахунку на 1 людину (тобто що не мають достатнього рівня живлення) у 2000-му році склав 25,6 %. При цьому десята частина найбільш потребуючих громадян споживала в середньому 1746 Ккал в добу, фактично балансуючи на межі виживання.

Використовуючи такий критерій бідності, як ступінь відсутності можливості придбання домогосподарствами основних побутових товарів, потрібно відзначити, що у 2000-му р. згідно опитам, 92,7% всіх українських сімей не малі нагоди придбати холодильник, 90,0% -- було неможливо Дозволити собі купити пральну машину, а доходів 86,6% сімей не так на купівлю недорогого телевізора.

Згідно даним про самооцінку українських сімей, що стосується рівня їхнього матеріальної забезпеченості 2001-го р., чверті опитаних домогосподарств доходів вистачало лише на споживання (на прийнятному рівні) й лише 1,9% із них малі достатній дохід й могли робити заощадження. Фактично це означає, що людьми, що мають нагоду зберігати частину прибутку, тобто небідними, в нашій стране в минулому році був лише п " ятдесята (!) частина населення.

Ще характернішою ілюстрацією бідності в Україні є тієї факт, що 2001-го р. понад половини (56,2%) всіх сімей постійно відмовляли собі в найнеобхіднішому, окрім живлення, а 17,3% було неможливо забезпечити собі навіть достатнього живлення. Рівень достатності споживання, оцінений за допомогою цих двох показників, свідчить про регіональну диференціацію бідності в Україні в минулому році. Так було в списку бідних знаходяться Тернопільська й Черкаська області, в які відповідно 48,3% й 35,3% сімей було неможливо навіть забезпечити собі достатній рівень живлення, тобто знаходилися в умовах крайньої бідності. Бідність був поширеним явищем також в регіонах як Миколаївська, Донецька й Чернівецька області, де відповідно 76%, 69,2% й 67,9% сімей постійно відмовляли собі у всьому необхідному, окрім живлення (малий. 5).

Про Україну як стране тотальної бідності можна говорити, враховуючи, що в минулому році унаслідок відсутності грошей приблизно три чверті сімей, що проживають в Дніпропетровській, Кіровоградській, Луганській, тернопільській, Херсонській, Черкаській й Чернівецькій областях, не малі нагоди купити одяг й взуття. На Миколаївській, Сумській, Харківській областях таких сімей налічувалося понад 80%

Приведені факти свідчать про стійке й масштабне поширення бідності в Україні, вимагаю чому її розгляду як вагомої загрози людського розвитку й чинника, що ініціює постійну соціальну напругу в суспільстві.

Україна у світових індексах

Україна у світових індексах

Для того, щоб надати статистичну оцінку доходам населення, спочатку досліджувалось співвідношення динамік реальної та номінальної заробітної плати пересічного громадянина України, а потім вони порівнювались між собою. За даними офіційної статистики номінальна заробітна плата за 1997-2011 рр. коливалась в межах 160 грн. у 1997 р. та 2633 грн. в 2011 році. Середній темп зростання номінальної заробітної плати за досліджуваний період становив 122,5%, а середнє значення індексу споживчих цін  за цей період склало 112,53%  при середньому темпі зростання реальної заробітної плати – 123,34%. Як видно з таблиці 1, починаючи з 1997 року номінальна заробітна плата зростала великими темпами у порівнянні із зростанням  реальної за обсягами. Так, цей показник у 2005 р. по відношенню до попереднього року мав найбільший темп зростання за весь досліджуваний період, який складав відповідно 136,7%, а найменший темп зростання у 2009 - 105,5%, що пояснюється негативним впливом світової економічної кризи на усі економічні показники в Україні. У 2006 році середня заробітна плата за місяць по Україні перевищила межу 1000 гривень та склала 1041,47 грн., при цьому її  приріст становив 29,2% порівняно із 2005 р. У 2010 році економічна ситуація у країні набагато покращилася і темп зростання  номінальної заробітної плати досяг 120%, а фактичний розмір номінальної заробітної плата на місяць перевищив  межу  2000 грн., досягши відмітки 2239 гривень. Станом на 2011 рік за офіційними даними номінальна заробітна плата громадян України  складала 2633 гривень.

Стосовно індексу споживчих цін, то темп його зростання у порівнянні з попереднім роком коливався в межах 99,4% в 2002 році та 125,8% в 2000 році протягом досліджуваного періоду. Загалом темп зростання індексу споживчих цін мав тенденцію до зростання протягом 1997-2008 років. Але в остання роки, починаючи з 2009, темп зростання індексу споживчих цін характеризуються тенденцією до зниження, так у 2009 він становив 112,3%, а в 2011 вже 104,6% по відношенню до попереднього року.

Реальна заробітна плата за досліджуваний період коливалась в межах 145,6 грн. в 1997 та 2517,2 грн. в 2011 році. Найбільший темп зростання реальної заробітної плати припав на 2005 рік та склав 139,2%, це пояснюється найбільшим зростанням розміру номінальної заробітної плати та досить поміркованим темпом зростання індексу споживчих цін, що склав 110,3%. Найменше значення темпу зростання реальної заробітної плати припало на 1998 рік, що викликано низьким темпом зростання реальної заробітної плати та високим показником зростання індексу споживчих цін – 120%. Загалом протягом досліджуваного періоду розмір реальної заробітної плати, так само як і номінальної, мав тенденцію до зростання. Фактичний розмір реальної заробітної плати  перетнув межу у 1000 грн. в 2007 та склав 1158,7 грн., а темп зростання реальної заробітної плати по відношенню до попереднього року склав тоді 124,2%. Межу 2000 гривень реальна заробітна плата, як і номінальна, перетнула у 2010 році, в цей рік темп її зростання склав 120,9% (табл.1).

Незважаючи на позитивні показники зростання номінальної заробітної плати в Україні, говорити про високий рівень життя її населення не доводиться, оскільки показники реальної заробітної плати мають надто повільні тенденції до зростання, а варіація верхньої та нижньої межі, якої сягає на місяць заробітна плата громадян  становить  від 1118 грн. до 20 000 грн. Це викликано, передусім, впливом інфляційних процесів в країні, які фактично зростають, що відповідно викликає здешевлення національної грошової одиниці, зниженням рівня добробуту населення в Україні, а за офіційними даними індекс інфляції має уповільнені темпи зростання упродовж всього періоду нашого дослідження.    

Окрім того, аналітичні дослідження взаємозв’язку номінальної та реальної заробітної плати значно ускладнювались, оскільки данні офіційної статистики подавались у відносних показниках, а не в абсолютних, тому спостерігати динаміку змін та чинники впливу на це явище було дуже складно.

Таблиця 1. Динаміка номінальної і реальної заробітної плати та індексу споживчих

цін в Україні за 1997-2011 рр. [11]