Философы и ораторы

Це – короткий екскурс  в епоху, яка породила Лікурга  і який залишив у цій епосі  слід своїх звершень – на кожній сходинці становлення держави. І  навіть уславлений мармуровий стадіон  Панатінаїкос був побудований з  ініціативи Лікурга, який знав, що чесноти  і вічні цінності спочатку народжуються в слові. 

 

 

 

 

Ісей

За легендою, Ісей був  учнем Ісократа. Цікаво було спостерігати, як він, уже будучи сам переконаний  у тому, що красномовство – це дар, що лише словом можна досягти  бажаного, сидів за дерев»яною партою з молодшими учнями, і вслухався  в слова великого Ісократа про  те, що людей треба переконувати не хитрістю, а силою істини, і  що істину слід шукати в слові… Пройде деякий час й Ісей сам стане  знаменитим оратором, а відтак увійде у знамениту десятку канонічних афінських ораторів (декаду).

Його називали Ісей Афінський, і це було цілком заслуженим визнанням  його заслуг і його ролі для держави  і її народу. Період його життя окреслюють 420 – 350 роками до н.е. Місце його промов – дикастерія – суд в Афінах. Збереглося 11 його промов, хоч вважають, що їх було 64 і ще великий трактат  з риторики. Він писав атичним  діалектом, чистим і гарним, його міг  зрозуміти кожен. Але сюжети його промов – однотипні, вони стосувалися  справ про спірний спадок, і  за ними ми можемо говорити про талант і силу цього видатного промовця.

Чи брав участь Ісей у  політичному житті країни – історія  змовчує. Але не змовчує, що він був  учителем і наставником Демосфена. І, очевидно, саме він допоміг зрозуміти  ще одному великому оратору, що нічим  не можна завдати більшої шкоди, ніж промовляти брехливо, а також  те, що красномовство створює славу  добро чинностям.

 

 

 

 

Ісократ

Стався до батьків  так, як волієш, щоб твої власні діти ставились до тебе.

Люди плачуть над  вимислами поетів, а на справжні страждання споглядають спокійно і  байдуже.

Не швидко ставай другом, а ставши ним раз, намагайся ним  лишатися завжди, бо однаково зле обидві речі — не мати жодного друга  і змінювати друзів раз-по-раз, - це лише частинка мудрих висловів людини, яка довела, що слова – це не лише звуки, це – спонукання до дії, вони –живі…

Ісокра́т (грец. Ίσοκράτης; 436 до н.е. — 338  до н. е.) — давньогрецький філософ, логограф і риторик. Був учнем Горгія і прямим спадкоємцем софістичної освітньої системи.

У 392—352 рр. до н. е. Ісократ  створює школу красномовства. Навчання в цій школі тривало 3-4 роки, коштувало  дорого (приблизно 1000 драхм) і було доступним  тільки заможим громадянам. Створюючи  школу Ісократ розглядає риторику як синонім знання, яким можна оволодіти  в процесі навчання. Мистецтво  створення промов визначається ним  як філософія. Ісократ зосереджується більше на мистецтві слова. Адже для  переконання аудиторії слід бути принаймні зрозумілим для більшості. Саме в школі Ісократа з'являється  таке поняття як «думка більшості», тобто вловити настрій аудиторії, встановити з нею контакт і  тим самим знайти схваленя своєї  промови. Якраз ці ідеї і пов'язують школу Ісократа з практикою софістичного навчання. Ісократ підкреслював великі потенційні можливості, що закладені  в красномовстві. Однак він на відміну від софістів наполягав  на моральнісних аспектах риторики.

Слід зазначити, що сам  Ісократ не виголошував промови  публічно, він навчав інших. Звичайно така ситуація була неординарною і  стала предметом глузувань. Як свідчать джерела, коли Ісократа запитували, як це він, сам не здатний виголошувати промови, навчає інших, він відповідав, що гострильний камінь не може різати, проте робить залізо гострим.

Риторика стояла в  центрі освітньої системи Ісократа. Елементи інших знань були лише підготовкою  до неї. Однак оратор повинен знати  й інші предмети (історію, міфологію, математику, астрономію тощо), адже невідомо на яку тему йому доведеться виступати.

Ісократ походив із заможної колись афінської родини, що розорилася. Літературна діяльність Ісократа за часом збіглася з політичною кризою грецького суспільства і запеклою класовою боротьбою в грецьких містах, де поперемінно перемагали то демократичні, то олігархічні елементи. Наслідком  її було збільшення кількості безробітних  і людей, що розорилися. Нескінченні  міжусобні війни не привели до стійкої гегемонії якусь з  грецьких держав і тільки виснажили  їхній економічний і політичний потенціал. Скориставшись положенням, що створилося, македонський цар Філіпп зумів у 338 році завдати нищівної поразки полісам, що об'єдналися проти  його, і установити над Грецією  політичний контроль.

У такім складному  переплетенні політичних і соціальних протиріч Ісократ висунув у своїх  промовах, що поширювалися в письмовому вигляді, політичну програму порятунку  Еллади. Уперше він виступив з нею  у своїй промові «Панегірик»  у 380 році; суть її полягала в тім, щоб  об'єднати сили греків для боротьби проти варварів — тобто для  завоювання Персії. Надалі він звертався  з цією ідеєю до багатьох монархів і тиранів Греції. Останній, до кого він звернувся, Філіпп II, дійсно почав  готувати цей похід, завершити який йому не вдалося (це зробив його син, Олександр  Македонський). Ісократ практично  став ідеологом промакедонскої партії в Афінах, навколо якої гуртувалися  в основному громадяни з заможних кіл.

Прийоми ораторського мистецтва  Ісократа розвивають принципи, висунуті Горгієм. Особливістю стилю Ісократа є складні періоди, що володіють, однак, ясною і чіткою конструкцією і тому доступні для розуміння. Для  його стилю характерно також ритмічне членування мови, плавність якої досягалася ретельним уникненням так званого  стику голосних в кінці слова  і на початку іншого.

У школі Ісократа були вироблені основні принципи композиції ораторського мистецтва , що мало містити  наступні частини: 1) введення, метою  якого було привернути увагу і  доброзичливість слухачів; 2) виклад предмета виступу, зроблений з можливою переконливістю; 3) спростування доказів супротивника з аргументацією на користь власних; 4) висновок..

Ісократа по праву  вважали вищим авторитетом —  про популярність його добутку говорить велика кількість уривків з його промов, знайдених на папірусах. Його літературна спадщина стоїть найближче  до того, що ми зараз називаємо публіцистикою. Безперечна заслуга Ісократа полягає  в удосконаленні стилю письма, а різницю писемної мови від усної  він доступно пояснює в зверненні  до Аристотеля: «Один склад для  мови письмової, інший - для мови в  суперечці, один - для мови в зборах, інший - для мови в суді. Треба  володіти обома.

Збереглася розповідь, начебто Ісократ дуже боляче сприйняв звістку про поразку союзних  еллінських сил при Херонеї і  заморив себе голодом, але більшість  дослідників античності доводить, що він залишився вірним своїй ідеї само осліплення.

Ісократ був оратором, бідним на оригінальні ідеї, мрійник  без точних знань про стран  справ. Незрівнянний майстер форми, він не мав єнергії, ентузіазму і  творчих думок. Його історична роль зводиться, крім удосконалення загально еллінської мови, до розповсюдження раніше відомих понять, гуманних і цивілізуючи, далеко за межі Афін; численні учні і  читачі Ісократа тим легше засвоювали ці поняття, чим менше викладення їх зберігало на собі печать сильної, оригінальної особистості.

 

 

 

Лісій

Лісій (гр. Lysías; бл. 445, в  Сіракузах (Сицилія)—380 до н. е.) безсумнівно, найвидатніший афінський оратор класичної епохи в галузі судового красномовства. Твердили, що він буцімто  написав понад 400 промов. З них  повністю збереглися лише 23 та ще 11 ді¬йшли  до нас у фрагментах (зокрема, уривки однієї жар¬тівливої промови Лісія  занотував філософ Платон у діало¬зі “Федр”). Промови Лісія написані так жваво, що зда-ється, ніби на наших  очах відбувається засідання суду. Як живі, постають перед нами інвалід, у якого хочуть відібрати пенсію, спекулянти, що скуповують хліб, шан¬тажисти, які видурюють гроші.

Лісій відтворює характери. З особливим блиском ро¬бить  він це у промові, написаній для  бідного ремісника-каліки, якого  намагалися позбавити пенсії. Шпаркий  та меткий ремісник глузує зі свого  позивача: “Він заздрить моїй хворобі, сперечається за неї, наче за наречену з по¬сагом... Він називає мене нахабою. Нахабою може бути той, в  кого грошей більше, ніж потрібно, а  не сіромаха”. Каліка звертається до суддів із промовою, і зворушливою, і переконливою, і дотепною: “Ваш несправедливий вирок означатиме для  мене смерть. Вашим справедливим ви¬роком ви даруєте мені можливість жити. Не відбирайте в мене тепер, коли вік  мій похилий і я заслаб, те, що ви мені дали, коли я не був такий  старий і мав більше сил”.

Батько його був метеком (вільним, але не мав цивільних  прав) і володів майстернею, у  якій виготовлялися щити. Майбутній  оратор разом із братом учився в  південно-італійському місті Фурії, де пройшов курс риторики у відомих  софістів. Приблизно в 412 році Лісій  повернувся в Афіни. Афінська держава  в цей час перебувала в скрутному  становищі— йшла Пелопоннеська війна. У 405 році Афіни зазнали нищівної поразки. Після висновку принизливого світу до влади прийшли ставленики переможниці Спарти, «30 тиранів», що проводили політику жорстокого терору . Великий маєток, яким володіли Лісій  і його брат, став причиною розправи над ними. Брат Лісія був страчений, самому оратору довелося рятуватися втечею в сусідню Мегару. Після  перемоги демократії Лісій повернувся в Афіни, але одержати цивільні права  йому так і не вдалося.

Першою судовою промовою Лісія була промова проти одного з тридцяти тиранів, винного в  смерті його брата. Він звинувачував не тільки Ератосфена. Лісій нагадував  про жахливі злочини олігархів  проти народу: вони вбивали без  суду і грабували. Прибічник афінської  демократії, Лісій неухильно дбав про її зміцнення.

Древні критики були щедрими на оцінки роботи оратора. Вони відзначали, що виклад його промов простий, логічний і виразний, фрази короткі  і побудовані симетрично, ораторські прийоми вишукані і витончені. Лісій  заклав основу жанру судової мови, створивши своєрідний еталон стилю, композиції і самій аргументації — наступні покоління ораторів багато в чому йому наслідували. Особливо великі його заслуги в створенні літературної мови античної прози. Ми не знайдемо в  нього ні архаїзмів, ні заплутаних зворотів. І ніхто не перевершив Лісія в  чистоті античної мови!  

Як сказали ще сучасники  Лісія, стиль його настільки простий  і природний, що здається, легко наслідувати  йому, а тим часом такої майстерності досягнути так само непросто, як непросто мистецьки змалювати природу.

 

 

 

 

Горгій

Горгій (483 до н. е., Леонтини, Сицилія  — 380 г. до н. е., Ларисса в Фессалії) — давньогрецький софіст, великий  учитель красномовства в 5 ст. до н. е. Його порада «Серйозні доведення  противника спростовуй жартом, жарти  – серйозністю» і досі – на озброєнні  кращих ораторів, а його внесок у  розвиток і пишноту мовлення і  досі не знайшов меж своєї оцінки. Горгій народився в Леонтини. Повчившись мистецтва риторики у Сицилії, в  знаменитого Корака, він у 427 році прибув до Афін, де заполонив серця  багатьох своїми мистецькими промовами. Йому нічого не вартувало вмовити  афінян надати військову допомогу Леонійському посольству, яке він на той час  очолював. Він зумів об’їздити  всю Грецію, повсюди виступаючи перед  слухачами. На зібранні греків в Олімпії  в 392 році він звернувся з палким закликом до об’єднання в боротьбі проти варварів. Пройшло чимало часу, але та Олімпійська промова надовго  прославила його ім’я, а в Олімпії, на чільному місці , з’явилася статуя видатному промовцю.

Горгій був одним з перших ораторів нового типу – не лише практиком, а й теоретиком красномовства, який за плату навчає юнаків з багатих  сімей говорити і логічно мислити. Таких учителів називали софістами, «спеціалістами мудрості».

Промови Горгія відзначалися особливою  поетичною виразністю. Він особисто розробив і застосовував особливі риторичні  прийоми, які назвали горгіанськими  фігурами: аналогічні за формою і відповідні за об’ємом фрази, використання паралельних  членів речення і членів речення, які розміщені за правилом антитези. Для творів Горгія характерне ритмічне оформлення і і подібне звучання певних місць у творі.

Він здійснив багато нововведень –  симетрично побудовані фрази, речення  з однаковими тропами, метафори і  порівняння; ритмічний поділ мовлення і навіть рима наближала його мовлення до поезії. Деякі з цих прийомів надовго зберегли назву «горгієві  фігури».

Цікава філософія оратора. Він  вважав, що справжнього знання не існує, адже навіть те, що ми особисто пережили, ми пригадуємо і пізнаємо з трудом; нам варто задовольнятися правдоподібними  міркуваннями. Його трактат «Про природу, чи Про неіснуюче» - один з найяскравіших  маніфестів агностицизму. Основна думка  трактату: «Ніщо не існує, але навіть якщо щось і існує, то воно не піддається пізнанню, а якщо і піддається, то не зрозуміле для іншого. Ці три  положення Горгій обґрунтовує такими аргументами:

Якщо існуюче – вічне, то воно безмежне, а якщо безмежне, то воно –  ніде, а якщо ніде – то його немає. Якщо існуюче – не вічне, то воно утворилося або із існуючого, що неможливо, оскільки тоді б існуюче було би першим за самого себе, або з неіснуючого, що також неможливо, оскільки з неіснуючого  нічого не утворюється.

Навіть якщо існуюче й існує, то воно не мислиться.

Навіть якщо існуюче і мислиться, то воно не пояснюване для іншого, оскільки ми пояснюємо з посередністю слів, а слово відповідне позначуваному  йому предмету і не може його пояснити, оскільки, навпаки, слово ми пояснюємо, вказуючи на предмет.

 

 

 

 

 

 

Клеон

Клеон (гр Κλέων) (бл. 470 до н. е. — 422 до н. е., Амфіполіс) – людина, в якої і досі вчаться! Він не походив  з аристократичних відомих родів, не мав освіти і благопристойного виховання. Клеон був простим  чинбарем. Але він володів тим  мистецтвом, де події вершаться і  досягаються цілі словом. ВІН ВОЛОДІВ  МИСТЕЦТВОМ КРАСНОМОВСТВА! Подумати лише – завдяки цьому він став ватажком Першого сицилійського повстання  рабів!

Згадки про нього  збереглися лише у його політичних супротивників. Його звинувачують у  занепаді афінської демократичної  державності. Але як би там не було, його значення для нащадків незаперечне, його історична постать – непересічна, бо, незважаючи ні на що, він довів, що при будь-якому положенні не варто  бути посередністю, і він довів  це насамперед словом. Він звертався  до найбіднішої неосвіченої маси, був їй близьким, прийшов до влади  завдяки своїй демагогії (у перекладі  з гр. - керувати народом), на дешевому популізмі, служив охлосу (натовпу). І  його слухали!

На політичній арені  Клеон вперше виступив у 430 до н. е. як противник Перікла, а після його смерті (429 до н. е.) як противник вождя  помірно-демократичної угруповання  Нікія.

Політичного впливу Клеон  досяг проведенням заходів, популярних в середовищі радикальної демократії: збільшення платні членам геліеї, введення ейсфори (надзвичайного військового  податку з багатих громадян), збільшення вдвічі фороса (податку з союзників), виведення клерухій на землі союзників (наприклад, на Лесбос), зміцнення ролі Афін у Делосському союзі і  придушення невдоволення союзників  нещадними репресіями (розправа над  Мітіленою, що 428 до н. е. повстала проти  Афін).