Збутова політики підприємства

У наведеному вище рис. 3.2.,ми бачемо схему,на якій зазначені постачальники сировини для виробу склопластикової продукції та дилери,яким надсилається готовий продукт у вигляді склопластикових форм.

Планування збуту доцільно здійснювати по напрямках: 1) на відомому ринку й 2) на вільному ринку. Під  відомим ринком маються на увазі  замовлення державних організацій, військові замовлення й поставка товарів по довгострокових контрактах. Головним у плануванні збуту на відомому ринку є розробка портфеля замовлень підприємства.

Основним змістом планування збуту на вільному ринку є прогнозування  збуту продукції, розробка планів збуту, вибір найбільш ефективних каналів збуту, розподіл обсягу збуту товарів по регіонах.

Розробка портфеля замовлень  підприємства

Портфель замовлень  підприємства - це кількість продукції, що повинна бути зроблена за певний період часу й поставлена покупцям відповідно до замовлень або укладених контрактів. При формуванні портфеля замовлень відділ збуту координує поступаючі замовлення з можливостями підприємства: з наявними виробничими потужностями, забезпеченістю фінансовими, матеріальними ресурсами, науково-технічним потенціалом, досвідом кадрів. Цю роботу відділ збуту проводить разом з виробничим відділом, фінансовим і іншим підрозділами підприємства.

Під виробничою потужністю підприємства розуміється максимально  можливий річний випуск продукції певної якості при заданих номенклатурі й асортименті. При цьому передбачається застосування прогресивних норм використання устаткування і площ, освоєння технологічних процесів і сучасної організації виробництва. Перехід до роботи в ринкових умовах жадає від підприємств своєчасної реакції на зміну зовнішніх умов і гнучкої стратегії поводження.

Виробнича потужність підприємства визначається розраховується на рік  на підставі потужності провідних цехів, ділянок або агрегатів. До провідних  цехів, ділянок, агрегатів ставляться ті, які виконують основні технологічні операції по виробництву продукції й найбільший обсяг робіт.

Виробнича потужність не є постійною величиною; протягом року вона змінюється в результаті зношування й відновлення встаткування, можливої реконструкції й технічного переозброєння підприємства. Розрізняють виробничу потужність вхідну, тобто на початок року, вихідну, тобто на кінець року, і середньорічну.

Виробнича потужність підприємства визначається в тих же одиницях виміру, що й випуск продукції.

Визначення виробничої потужності дозволяє об'єктивно оцінити можливості підприємства й сформувати портфель замовлень підприємства.

При формуванні портфеля замовлень підприємства-постачальники  враховують норми замовлення продукції  й транзитних норм.

Норма замовлення - це мінімальна кількість певного виду продукції, менш якого завод-постачальник не робить і не поставляє одному адресатові. Норми замовлення продукції встановлюються відповідно до норм завантаження устаткування й уводяться при поставці багатоасортиментної продукції, тобто коли групова номенклатура містить дробові асортименти.

Транзитна норма відвантаження  являє собою мінімальну кількість  продукції, що відвантажується в  одну адресу.

При недовантажених виробничих потужностях підприємство може прийняти додаткове замовлення на виготовлення необхідних замовникові виробів, що досить актуально для російських і українських підприємств. Однак не завжди прийняття додаткового замовлення вигідно виготовлювачеві. Це обумовлено тим, що при збільшенні кількості виготовленої продукції ростуть такі виробничі витрати, як матеріальні, заробітна плата виробничого персоналу з відповідними відрахуваннями, витрати на зміст і експлуатацію встаткування й деяких інших витрат. Всі перераховані витрати можна віднести до змінних.

У той же час при збільшенні обсягу випуску продукції частина витрат не зростає. До них відносяться: адміністративно-управлінські витрати й деякі інші. Перераховані витрати є постійними

     Складання плану збуту

Важливою складовою  частиною планування збуту є система планів, що включає стратегічний (довгостроковий) і середньостроковий плани підприємства, а також річний і короткостроковий плани збуту підприємства.

Стратегічний план підприємства повинен визначати на перспективу  найважливіші ринки збуту, розробку перспективних технологій, випуск найважливіших видів продукції, основні принципи взаємодії із зовнішнім середовищем діяльності на ринках. Відповідальність за розробку стратегічного плану, несе керівництво підприємства.

Середньостроковий план конкретизує стратегічний план підприємства.

Річний план збуту  продукції доцільно розробляти в  трьох варіантах: песимістичний, оптимістичний  і найбільш імовірний. Песимістичний  варіант припускає найгірші зовнішні й внутрішні умови діяльності й по суті може забезпечити виживання підприємства при несприятливому розвитку кон'юнктури ринку. Оптимістичний варіант плану націлений на сприятливу кон'юнктуру. Цей план повинен бути метою відділу збуту підприємства. План, розроблений для найбільш імовірного розвитку ринку, є по суті плановим завданням для відділу збуту. Цей план повинен бути обговорений у відділах, що мають відношення до його розробки й виконання: відділі маркетингу, виробничому відділі, відділі збуту. При цьому здійснюється координація річного плану збуту з виробничою потужністю підприємства виробничий відділ повинен підтвердити можливість виконання плану збуту з урахуванням виробничої потужності. Після обговорення плану збуту, узгодження його з можливостями підприємства план підлягає затвердженню керівництвом підприємства й передачі відділу збуту для виконання.

Зразковий річний план збуту підприємства представлений у табл. 3.1.

 

Таблиця 3.1

Річний план збуту  підприємства, млн. грн.

Квартальні плани базуються  на річному плані збуту й аналізі  фактичних даних по збуті продукції за попередній період, даних прогнозу обсягів збуту, обмеженнях ресурсів.

Виконання плану збуту  повинне постійно контролюватися, квартальні плани необхідно коректувати  відповідно до результатів, досягнутих в попередніх періодах. Наприклад, якщо до кінця першого кварталу стало відомо, що план другого кварталу буде виконати неможливо, те він коректується у бік зниження з урахуванням сформованої ситуації. Таким чином, необхідно, щоб план збуту був гнучким. Наприкінці року виконання плану аналізується й установлюються конкретні причини його недовиконання або перевиконання.

Крім перерахованих  планів доцільна також розробка тижневих планів-графіків відвантаження продукції  покупцям. За допомогою цих планів-графіків координуються плани збуту із планами виробництва.

Вибір каналу збуту (розподілу) продукції

Перед кожним підприємством, що працює на ринку, стоїть завдання вибору найбільш ефективного каналу збуту, причому практично мова йде не про окремий канал, а про одну з можливих комбінацій декількох  каналів збуту. Вибір каналу збуту визначається призначенням продукції й залежить від багатьох факторів і того значення, що керівництво підприємства надає кожному з факторів у певний момент часу.

Тому що постійно змінюються зовнішні умови (вимоги покупців, технічний прогрес, способи доставки й т.д.) і внутрішні умови підприємства, то неможливо вибрати ефективний канал збуту на тривалий час.

Загальновідомо, що при  прямому збуті товарів споживачеві  виготовлювач має більші витрати  на створення запасів, зберігання, продаж. Однак великі підприємства, незважаючи на це, прагнуть самостійно контролювати збут продукції й домінувати над конкурентами.

Виробники спеціального устаткування повинні підтримувати тісні контакти зі споживачами для  узгодження технічних умов, монтажу. У цьому випадку виробники звичайно використають теж прямий збут.

Виробникам невигідно  реалізувати дорогі товари через  посередників, тому що при цьому  висока питома вага торговельних витрат у середній ціні товарної одиниці.

Деякі вироби вимагають  твердого контролю якості й обережного обігу, тому в цьому випадку виготовлювач може користуватися послугами спеціалізованих оптових або роздрібних посередників.

Фірми, що роблять товари масового попиту, прагнуть до максимальної широти збутової мережі для того, щоб зробити товари доступними для покупця.

Найбільш важливим моментом є вибір критеріїв, по яких оцінюються канали збуту. Серед них найбільш значимими є наступні:

-        обсяг збуту через канал за  певний період;

-        прибуток на каналі збуту;

-        витрати виробника;

-        тенденції росту обсягу збуту;

-        негативні проблеми (ріст витрат  на рекламу, на комунальні послуги,  енергоносії й ін.);

-        зміна зовнішніх факторів (податкової  й митної політики, законодавства);

-        зміна транспортних тарифів;

-        кількість і види послуг, виконуваних  для споживачів на каналі збуту;

-        швидкість виконання замовлення.

При виборі каналу збуту  промислове підприємство повинне враховувати  також і те, які канали збуту  використають конкуренти, доступність ринку, періодичність здійснення покупок споживачами, вартість зберігання запасів і багато інших критеріїв оцінки. Одночасно з вибором каналу збуту передбачається вид з кожного товару.

Існують шість видів збуту: прямий, непрямий, інтенсивний, селективний, націлений і не націлений.

Прямий збут широко розповсюджений при продажі засобів виробництва  й рідше - товарів широкого вжитку.

Для продажу товарів  широкого вжитку застосовується непрямий збут - продаж товарів через торговельні  організації, що не залежать від фірми виробника. Інтенсивний збут призначений для продажу товарів широкого вжитку, у тому числі марочних (фірмових) товарів. Сутність такого збуту полягає в тім, що продаж товару ведеться через велику кількість різних посередників.

Селективний збут передбачає обмеження числа торговельних посередників. Його звичайно використають при продажі товарів, що вимагають спеціального обслуговування, забезпечення запасними частинами, створення ремонтних майстерень, підготовки спеціального персоналу. Крім того, селективний збут застосовується при збуті престижних товарів.

Націлений збут припускає  продаж товарів якій-небудь конкретній групі покупців.

Не націлений збут застосовується, як правило, для всіх потенційних покупців, тому вимагає  більших рекламних витрат.

Збут товарів широкого вжитку може здійснюватися також  співробітниками роз'їзної служби (комівояжерами або агентами).

Визначення об'єктивної ціни продажу товару

Велике значення при  плануванні збуту має встановлення граничного цінового показника, нижче якого ціна не повинна опускатися. Визначається він витратами виробництва й тією мінімальною ціною, неотримання якої робить продаж продукції безглуздим. У рідких випадках може виникнути ситуація, коли продавець іде на встановлення безприбуткової ціни (на рівні витрат виробництва), якщо він бажає обійти конкурента за допомогою більш низької ціни.

Найбільш складним є  встановлення об'єктивної ціни продажу  певного виробу. Об'єктивна ціна базується на сталій середній ціні даного або аналогічного виробу із середніми якісними характеристиками. Часто підприємство недоодержує дохід саме через те, що не має відомостей про середню ціну нового товару (або аналогічного йому), що служила б йому орієнтиром. Щоб визначити об'єктивну ціну продажу товару, доцільно скласти конкурентний аркуш. Конкурентний аркуш являє собою аналіз наявних на ринку аналогічних виробів, порівняння із цими виробами товару свого підприємства й визначення на цій основі цього порівняння можливої ціни, яку можна запитувати за свій товар.

Необхідно розрізняти поняття ефект і ефективність. Ефект - це корисний результат, забезпечуваний розробкою й використанням інновацій, що може бути економічним, соціальним, екологічним, науково - технічним.

Економічний корисний результат  виражається в збільшенні випуску продукції, що користується попитом, підвищенні її якості і конкурентоспроможності, економії всіх видів виробничих ресурсів розраховуючи на одиницю виробленої продукції або роботи, у росту продуктивності праці й прибутку підприємства.

Соціальний корисний результат проявляється в поліпшенні умов важкої фізичної праці, збільшення вільного часу, усуненні причин професійних захворювань і травматизму, підвищенні освітнього й культурного рівня працівників.

Екологічний корисний результат  складається в зменшенні шкідливого впливу виробництва на навколишнє середовище.

Науково - технічний корисний результат полягає в одержанні  нових знань і технічних засобів, що забезпечують прискорення науково - технічного розвитку.

З перерахованих видів  ефекту нової техніки найбільш легко піддається кількісній оцінці економічний ефект у грошовому вираженні.

Вимірником економічного ефекту заходів найчастіше виступає вартісне вираження, забезпечуване  за певний період часу економії всіх видів  виробничих ресурсів на випуск певної продукції (роботи), забезпечуваний прибуток (загальний або що залишається в підприємства після сплати податків) або обсяг чистої продукції.