Українсько-французьке співробітництво

 6) економічні - ризики росту цін (покриваються в тім ступені, у якій збільшення цін у Франції перевищує ріст світових цін) і ризики, що виникають у зв'язку з вивченням іноземних ринків (некомпенсируемые витрати внаслідок такого вивчення, реклами й участі в торговельних ярмарках) [27, c.124].

 Ступінь покриття страхуемых ризиків різна і залежить від їхнього характеру.Так при комерційних ризиках (неплатоспроможність, затримки платежів) втрати відшкодовуються в розмірі від 80 до 85%, політичними і зв'язані зі стихійними лихами від 80 до 90%, валютні - 100%, економічні: підвищення цін - 100%, вивчення іноземних ринків - 50-60%. Страхові операції, здійснювані від імені уряду, повинні бути в кожнім конкретному випадку схвалені комісією гарантій і зовнішньоторговельних кредитів, а у випадку середньо- і довгострокових угод по експортному кредитуванню -міністерством економіки, фінансів і бюджету на основі рекомендацій Комітету директорів .

 В залежності від характера й обсягу угоди визначаються і страхові платежі, внесені на користь КОФАСЕ й у середньому складові для приватних осіб і компаній по політичних ризиках 0,25% річних, а при сполученні їх з комерційними ризиками - 0,85%. Для державних установ і при гарантії урядів країн-імпортерів ставка платежів по обох видах ризиків дорівнює 0,5%, страхові внески при валютних ризиках під час падіння курсу валюти нижче 2,25% складають 0,36% річних з гарантируемой суми угоди, якщо вона укладена у валютах країн ЄС, і 0,648% - в інших грошових одиницях[27, c.124].

3.4 Цінова політика Франції

Франції державою прямо регулюються  ціни на сільськогосподарську продукцію, газ, електроенергію, транспортні послуги. До державного сектору в економіці  країни належать тільки галузі-монополісти (газова промисловість, електроенергетика, транспорт), а також національний і комерційний банки, страхові компанії. Для підприємств цих галузей встановлюються більшість показників та параметрів господарської діяльності. Сьогодні державою регулюється 20 % цін, тоді як решта 80 % — вільні. Регулювання цін у Франції є однією зі складових загальної державної політики регулювання економіки [28, c.10-12].

У зв'язку з економічною  кризою в середині 60-х років уряд Франції почав проводити нову економічну політику (розвиток без інфляції) з одночасним замороженням цін на продукти харчування та послуги. Така політика жорстокого регулювання тривала до 90-х років і здійснювалася через:

• контракти стабільності — угоди держави з підприємствами-виробниками, за якими останні могли підвищувати ціни на одні товари, але водночас знижувати на інші. Головною метою була підтримка стабільності загального рівня цін;

• програмні контракти  — контракти на товари, які контролювалися державою. Підприємство-виробник мало надавати державним органам всю інформацію стосовно власних інвестицій, фінансового стану, зайнятості, перспектив розвитку і виходу на зовнішній ринок, а також щодо встановлення цін, стану ринку та конкуренції, якості виробів тощо. Останнє слово стосовно цін залишалось за державою;

• контракти проти підвищення цін — це контракти, за якими уряд брав на себе зобов'язання не застосовувати заходів щодо підвищення витрат виробництва [30, c.120].

Також уряд Франції почав  застосовувати політику блокування та регулювання цін. Але згодом з'ясувалося, що така система жорсткого контролю за цінами діє досить неефективно  — ринок став менш гнучким, стримувалося виробництво, обмежувалася мобільність  ринків праці, товарів та послуг. Тому уряд Франції прийняв нову програму лібералізації цін. Починаючи з середини 90-х років з-під державного контролю було виведено до 90 % цін промислового виробництва. Контроль за цінами набув іншого характеру. Головними стали непрямі методи регулювання. Тому водночас з рішенням про лібералізацію цін було прийнято рішення про цінову конкуренцію, за яким заборонялось утворювати будь-які спілки виробників, імпортерів, оптових та роздрібних фірм, які реалізують товари, а також заборонялись угоди про різні види мінімальних та рекомендованих цін [20 c.50].

Водночас зі зміною політики уряду Франції в галузі регулювання  цін було змінено й систему  органів ціноутворення, які були перетворені у департаменти з  конкуренції Міністерства з планування та фінансів, галузевих міністерств. Головним завданням контролерів  став нагляд за державною дисципліною цін.

3.5 Виставки

 Франції виставково-ярмаркову діяльність регулює ордонанс № 45 – 2088 від 11 вересня 1945 року «Про виставково-ярмаркові заходи», в якому викладено порядок організації виставкових заходів в країні. В той же час у наступні роки було прийнято певний перелік урядових постанов, що доповнюють, а іноді відміняють положення вищезазначеного документу (наприклад, постанова № 69-948 від 10 жовтня 1969 року «Про виставково-ярмаркові заходи» по суті відміняє ст.1 вищезазначеного ордонансу). Головні виставкові центри в Парижі та Ліоні знаходяться у власності державних структур або управляються ними. Планування та організація ярмарків та салонів здійснюється приватними фірмами та їх об’єднаннями під наглядом державних органів – Державного секретаріату у справах дрібних та середніх підприємств, торгівлі та ремесел, а також префектів відповідних міст та регіонів, яких призначає уряд. Головною координуючою структурою виставкового процесу у Франції є Асоціація «Ярмарки та салони Франції», що прирівнюється до державної. У Франції проводяться доволі багато різноманітних ярмарок та виставок, в тому числі й іноземних. Найвідоміші виставки представлені у таблиці 9[31;32].

Таблиця 9

Найвідоміші ярмарки  Франції

3.6 Специфіка основних товарних ринків

Франція - економічно високорозвинена  країна. Широкий розвиток отримали такі прогресивні галузі промисловості, як нафтопереробна, хімічна, машинобудівна, електротехнічна та електронна, виробництво  будівельних матеріалів.

Ряд галузей завоювали  міжнародне визнання: ядерна енергетика, інформатика, ракетобудування.

Головними промисловими районами Франції традиційно були Париж, Північ і Схід. Роль Парижа залишається так само високою, в структурі його промисловості основну роль відіграють нові наукоємні галузі. Північ і Схід з їх вугільно-металургійною і текстильною спеціалізацією, які колись процвітали, зараз стали депресивними районами. Значення їх різко зменшилось. Одночасно швидко зростає роль південних і західних районів.

Найважливішою особливістю  господарства Франції є дефіцит  власних енергоресурсів та їх значний імпорт. Видобуток вугілля в країні становить менше 10 млн. т (у 50-ті роки понад 60 млн. т), нафти — З млн. т і природного газу — 5 млрд. м. куб. на рік. Франція належить до найбільших імпортерів енергоресурсів, особливо нафти. Імпортуються також природний газ і вугілля. Імпорт нафти (до 90 млн т на рік, переважно з Алжиру і країн Перської затоки) здійснюється морським шляхом. Головними пунктами приймання нафти та її переробки є Гавр і Марсель. Трубопроводами Гавр зв'язаний з Парижем, Марсель — з Німеччиною через Ліон і Страсбург. Природний газ надходить з Нідерландів, Росії та з Алжиру [21].

З дефіцитом мінерального палива пов'язана велика увага до розвитку гідро- і атомної енергетики. Навіть перед другою світовою війною частка ГЕС і ТЕС у виробництві електроенергії була однаковою. Понад 2/3 потужностей ГЕС зосереджено в Альпах (річки Рона, Ізер, Дюранс), решта — на заході Центрального масиву і в Піренеях. Франція сама виробляє ядерне паливо. За потужністю АЕС (60 млн кВт) вона поступається лише США. На атомну енергетику припадає 50 % виробленої електроенергії. Місцями розташування АЕС стали долини Рони і Луари та узбережжя Ла-Маншу. Наукові інститути атомної енергії існують у конурбації Парижа і в Ґреноблі [22].

Франція є провідним експортером  атомної технології і технології зберігання радіоактивних відходів. Першу в світі припливну електростанцію (ПЕС) збудовано в Бретані у гирлі річки Ране на березі Ла-Маншу, де висота припливів досягає 13 м. Річне виробництво електроенергії становить 450 млрд кВт год; частину її Франція передає своїм східним сусідам.

Чорна металургія Франції  перебуває у стані депресії, потужності металургійних заводів використовуються на 60%. Найбільший у Західній Європі Лотаринзький залізорудний басейн нині став економічно невигідним як через  умови залягання руди, так і  через її якість і технологію збагачення. Чорна металургія орієнтується на імпортну сировину та паливо.

Нові металургійні підприємства зосереджені в морських портах (Дюнкерк, Фос), старі - у Лотарингії, а також у районах виробництва дешевої гідроенергії. Провідним французьким продуцентом і експортером у цій галузі продовжує залишатися державна сталеливарна компанія "Юзінор - Сасілор ". На підприємствах компанії виробляється 29, 1% її виробництва в країні. У середині 90 - х років "Юзінор - Сасілор) забезпечувала більше 98% національного експорту в цiй галузі [21].

Кольорова металургія - важлива  галузь економіки країни. Особливо розвинуті алюмінієва та свинцево-цинкова  галузі: видобуток бокситу складає 1,3 млн. т, що дає змогу виплавляти понад 300 тис. т сирого алюмінію, свинцю виробляють також біля 300 тис.т, що виводить Францію на 5-е місце в світі. Найбільш розвинена галузь у департаментах Вар і Еро. Лідером французької кольорової металургії є державна компанія "Пешіне", на частку якої припадає 93,2% усього виробленого в країні алюмінію (загальний щорічний обсяг виробництва алюмінію компанією біля - 600 тис. т). та біля 75% експортних продажів галузі).

Машинобудування є провідною галуззю промисловості Франції як стосовно питомої ваги зайнятих (38%), так і за обсягами валової продукції. Загалом підприємства машинобудування розміщені у районі Великого Парижа, Півночі Франції та Ліоні. Домінуючою галуззю машинобудування є його транспортна підгалузь, а особливо автомобільна промисловість. Автомобільна промисловість у Франції відрізняється дуже високим ступенем монополізації [23].

На найбільші автомобільні компанії "Рено" та "Пежо" припадає більше 90% продажів і майже 100% експорту в галузі. Лідируюче становище  на французькому ринку автомобілів  займає державна автомобільна компанія "Рено", націоналізована в 1946 році, на частку якої припадає майже половина вироблених у Франції автомобілів  і приблизно така ж частка вартості французького автоекспорту. Приватна автомобільна компанія "Пежо" практично не поступається державної "Рено". Підприємства автобудування розміщені в Парижі, Ліоні, Рені, Дуе та Сошо-Монбельярі. Авіаракетна промисловість вирізняє Францію з-поміж країн Європи та світу, Знаходиться у державній власності [25].

Підприємства галузі розміщені  в Парижі, Тулузі, Бурже, Бордо, Байонні  та Маріньяні. Франція була третьою  країною світу, яка запустила  власний супутник Землі. Вона має  широку космічну програму і космодром  Кру в Ґвіані. Суднобудування Франції наразі перебуває у стані стагнації, підприємства розміщені в Нанті, Дюнкерку (цивільне суднобудування), Тулоні, Бресті, Шербурзі (військове суднобудування). Франція випускає новітні моделі тепло- та електровозів. Важливою галуззю виступає також електронне маштинобудування, випуск побутових електроприладів. Найбільшим продуцентом і експортером електроніки і електротехніки у Франції є "Компані женераль д'електрісіте" (з 1981 по 1986 р. - державна компанія, в 1987 році - реприватизована). Більше половини продукції компанії йде на експорт, на її підприємствах зайнято близько 55% працюючих в електротехнічній галузі. На французьких заводах виготовляють також обладнання для хімічної промисловості, сільськогосподарські машини, офісну техніку, засоби зв'язку, найсучасніше озброєння. Країна є піонером волоконної оптики.