Теоретичні питання сутності прибутку на підприємстві

За  економічним змістом виділяються  групи факторів: матеріально-технічні (склад і рівень розвитку засобів виробництва), організаційні (рівень організації виробництва і праці), економічні (планування, стимулювання), соціальні (забезпечення житлом, культурно-побутовими установами, ступінь розвитку охорони здоров'я, освіту і т.д.), демографічні (віковий склад населення, його розміщення, його збільшення і т.д.), природні (наявність природних багатств, умови їх видобутку, частка корисного компоненту в рудах, теплотворність палива тощо).

Застосовується  група  факторів також відповідно до потреб планування та обліку, коли групи  факторів виділяються стосовно загальним  методам розрахунку впливу фактором і іншим подібним орієнтирам. Нарешті виділяються фактори відповідно видам і математичному вираженню взаємозв’язків  між результативним і факторним показниками. За цією ознакою чинники діляться на два основних види: кореляційні і детерміновані, а останні на адміністративні та мультиплікативні.[1.стор.148-149]

Підприємницьку діяльність слід розглядати як фактор зростання норми прибутку. За визначенням Й. Шумпетера, підприємці - це новатори, які розробляють нові технології. Саме завдяки їхньому внеску в організацію виробництва збільшується прибуток. У сучасних умовах щорічна норма прибутку промислових корпорацій у США становить 11-13 %, у Західній Європі - 8-10%. При цьому прибуток зростає за рахунок збільшення не його норми, а розвитку, розширення масштабів виробництва.

Оскільки прибуток є  практично різницею між загальною виручкою від реалізації продукції та її повною собівартістю, абсолютна величина прибутку прямо пропорційна кількості виготовленої та реалізованої продукції й обернено пропорційна її повній собівартості.

Зростання прибутку забезпечується насамперед через зниження собівартості продукції. На собівартість продукції впливають продуктивність праці, економія матеріалів і сировини, рівень накладних (постійних) витрат. Собівартість залежить також від обсягу реалізованої продукції. Саме тут виявляються результати маркетингової діяльності підприємства.

Західні вчені-економісти, виходячи з концепції граничних витрат, вивчають можливості отримання максимального прибутку з найменшими витратами в умовах досконалої конкуренції, монополії, олігополії тощо. Так, в умовах досконалої конкуренції максимальний рівень прибутку досягається при виробництві такої кількості продукту, яка забезпечує однаковий граничний доход і граничні витрати.

В економіці України  є специфічні фактори, що впливають  на рівень прибутку. Передусім це високий ступінь монополізму: близько 96 відсотків засобів виробництва в промисловості на початок 90-х років належали державі. Формування ринкового середовища та відповідне антимонопольне законодавство мають подолати зумовлені цим негативні явища. Чинником підвищення норми прибутку все більше має виступати продуктивність праці. [5]

До зовнішніх  факторів належать природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій та ін. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть значно вплинути на величину прибутку.

Внутрішні фактори  поділяються на виробничі і поза виробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і в свою чергу поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через "якісні" зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, застосування прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження матеріаломісткості продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо.

До позавиробничих факторів належать, наприклад, постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту тощо.

При здійсненні фінансово-господарської  діяльності всі ці фактори знаходяться  в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. "Прямий" вплив на величину собівартості продукції, а отже і прибутку, пов'язаний з тим, наскільки раціонально й економно витрачаються матеріальні ресурси, адже частка матеріальних витрат у складі собівартості зазвичай коливається від 60 до 90 %.

Рис.

[6]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2 Теоретичні основи планування прибутку на підприємстві

2.1 Планування  прибутку по повних витратах

 

Основний принцип  підприємницької діяльності - отримання  прибутку. Підприємство зобов'язане  дотримуватися цього принципу в  довгостроковому періоді, однак  у короткостроковому періоді  іноді може його порушувати.

Яка ж має  бути ціна товару чи послуг, щоб дотримуватися  цих правил введення господарської  діяльності? Інструментом для того є калькуляція.

Калькуляцією - можна визначити як класифікувався, і реєстрацію так і відповідний розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг.

Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне калькулювання) і калькуляцію за змінними витратами (калькуляція часткових витрат).

Система обліку і калькулювання за повними  витратами передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати, пов'язані з процесом виробництва:

- прямі матеріали;

- пряма заробітна  платня;

- інші прямі  затрати;

- накладні загально  виробничі затрати.

Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може здійснюватись:

- згідно із  замовленням (проектами);

- згідно з  виробничими процесами;

- на основі  виробничої діяльності.

Об'єктами обліку при калькулюванні затрат згідно із замовленнями є певні окремі замовлення (проекти). Кожному замовленню надають окремий шифр (номер), який проставляють у первинних документах обліку витрат і за якими здійснюється групування первинних документів (та затрат) за замовленнями.[7]

Прямі затрати  відносять на собівартості замовлень  на підставі групування первинних документів.

Загальновиробничі затрати, які є непрямими, протягом періоду (наприклад, місяця) враховують окремо, на окремих рахунках, а в кінці місяця відносять на собівартість окремих замовлень через їх розподіл.

Фактичну собівартість замовлення визначають лише після його виконання. Якщо замовлення налічує багато виборів, то для визначення фактичної собівартості одиниці продукції необхідно загальну суму затрат розділити на кількість виробів.

Калькулювання затрат згідно з процесами використовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить цілу низку технологічних виробничих процесів, переділів виробництва.

На кожному  переділі отримують напівфабрикат, який є вихідною сировиною (або матеріалом) для подальшого переділу. На останньому переділі отримують готову продукцію. Цей метод використовують у металургійній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості.

Затрати за цим  методом враховують по переділах  і видах продукції.

Об'єктами калькуляції  є напівфабрикат кожного переділу і готова продукція останнього переділу.

- напівфабрикатний, за яким визначають фактичну собівартість напівфабрикатів кожного переділу;

- без урахування  собівартості напівфабрикатів, за  яким облік затрат здійснюють  у переділах, але собівартість  напівфабрикатів не визначають.

Зведенням затрат у переділах підраховують собівартість готової продукції на останньому переділі.

Система калькулювання на основі виробничої діяльності зорієнтована на контроль і скорочення тривалості виробничого процесу, особливо тих операцій, які не збільшують цінності виробу ( транспортування, зберігання, контроль, інше), що сприяє зниженню витрат і собівартості продукції.[8 ]

При цій системі  калькулювання виробничі накладні затрати обліковують за так званим "центрами виробничої діяльності", а потім розподіляють між видами продукції на основі баз розподілу. Тобто для кожного виду затрат визначають свою базу (фактор) розподілу, а потім розраховують величину цих затрат на одиницю фактора їх зміни. За базу розподілу можуть бути прийняті виробничі показники, кількість співробітників, кількість відпрацьованого часу тощо.

Система обліку і калькулювання за змінними витратами ґрунтується на розподілі всіх затрат на змінні та постійні і передбачає, що собівартість продукції визначається - тільки за змінними витратам. Так, до виробничої собівартості продукції належать прямі матеріали, пряма заробітна платня і частина загально виробничих витрат, які є змінними. За змінними витратами оцінюють також залишок готової продукції.

Постійні загальновиробничі затрати не включають у собівартість продукції, а зараховують до витрат періоду. Вони поділяють обліку окремо і їх списують на звітного періоду. Контроль постійних витрат здійснюють за центрами відповідальності через бюджетування, виявлення і аналіз відхилень від бюджету (кошторису). [9]

На практиці може бути доволі складно розділити  постійні і змінні затрати. Часто  буває так, що затрати не є ні повністю постійними, ні повністю змінними, й  інколи потрібне детальний аналіз для  того, щоб встановити цю різницю  стосовно характеру діяльності підприємства.

Постійні затрати  не залишаються незмінними на всіх рівнях обсягу виробництва Настає момент, коли будь-яке подальше збільшення обсягу виробництва потребує додаткового  обладнання, а можливо, й розширення виробничих площ. Тому деякі затрати  можна розглядати як постійні лише в межах певного періоду або для певного асортименту продукції.

У вітчизняній  практиці, яка традиційно налаштована  на облік повних витрат, застосовуються позамовний, попередільний і попроцесний (простий) методи. Сутність позамовного методу полягає в тому, що всі прямі основні витрати обліковують у розрізі встановлених статей за окремими виробничими замовленнями, які видають на заздалегідь визначену кількість даного виду продукції. Решту витрат обліковують за місцями їх виникнення і включають до собівартості окремих замовлень відповідно до встановленої бази їх розподілу. Попередільний метод застосовується на підприємствах з однорідною за вихідною сировиною і характером технології масовою продукцією, яка виготовляється в результаті послідовних процесів, кожний з яких (або група яких) складає окремий самостійний переділ (фазу, стадію) виробництва. Сутність простого методу полягає в тому, що фактичні витрати обліковують за встановленими статтями витрат на весь випуск продукції

Калькуляція собівартості за змінними витратами є необхідним доповненням калькуляції повних витрат. Використовують її в фінансовому менеджменті для планування, контролю, прийняття управлінських рішень про виготовлення нових видів продукції, ціноутворення, планування прибутку, рішень типу "виготовляти чи купувати?" та ін.

Для складання калькуляцій за змінними витратами використовується метод директ-кост (директ-костинг). Директ-костинг - це система управлінського обліку, яка базується на класифікації витрат на змінні та постійні і включає в себе облік витрат за їх видами, місцями виникнення й носіями, облік результатів виробничої діяльності, а також аналіз витрат і результатів для прийняття управлінських рішень. Зробивши калькуляцію собівартості підприємство може визначатися із методикою формування цін.

Отже, принципова відмінність системи калькулювання  змінних витрат від системи калькулювання  повних витрат полягає у підході  до постійних виробничих накладних  витрат [8]

2.2 Планування  маржинального прибутку

Різниця між  ціною одиниці продукції (р) і змінними витратами (v) на її виробництво називається маржинальним прибутком на одиницю продукції, або питомим маржинальним прибутком.

Маржинальний  прибуток — це та частина виручки від реалізації, яка залишається на покриття постійних витрат і утворення прибутку. Маржи-нальний прибуток на обсяг виробництва можна визначити за формулою:

М = S — V = (р— v) х Q                                                                             (2.2.1)

де М —  маржинальний прибуток.

Основною метою є розрахунок фінансових результатів на підприємстві:

• Обсяги прибутку при розмірі продажів більшого від існуючого рівня, які розраховуються :

∆Пра=Пр1–Пр0 ,                                                                                        (2.2.2)

де ∆Пра – абсолютна зміна обсягу прибутку;  

Пр1 – прибуток підприємства після зміни обсягу реалізації продукції;

Пр0 – прибуток підприємства до зміни обсягу реалізації продукції.

Розрахунок відносної  зміни обсягу прибутку здійснюється за формулою:

∆Прв=∆Пра*100%/Пр0=(Пр1–Пр0)*100%/Пр0,                                     (2.2.3)

де ∆Прв – відносна зміна обсягу прибутку, %.

• Обсяг виробництва для здобуття прибутку в певному розмірі, який розраховується: