Структура та функціонування сучасних банківських систем

Банки на сьогодні є одним із основних суб'єктів фінансового ринку, зокрема, та економіки загалом. На відміну від більшості фінансових інститутів, вони мають у розпорядженні залучені кошти фізичних та юридичних осіб, тому, виконуючи функцію управління фінансовими ресурсами, банківські структури значну увагу змушені приділяти забезпеченню можливості в майбутньому повернути кошти вкладникам, дотриманню окремих нормативів та обмежень, які забезпечують стабільність функціонування банківської системи.

Становлення банківської системи формувалося еволюційним шляхом, починаючи з періоду розвитку товарного виробництва та поширення грошових відносин, з наукової точки зору представляє інтерес процедура кількісної та якісної оцінки місця банківських структур у системі грошово-кредитних відносин.

Грошові відносини характерні для різних секторів економіки та у кожному з них проявляють свої специфічні риси:

а) сфери обслуговування товарного виробництва та обігу: властивий зустрічний рух товарних і грошових потоків. Товарно-грошові відносини існують при різних способах виробництва, зберігаючи при цьому характерні ознаки, про що зазначали ще К. Маркс і Ф. Енгельс у наукових працях [52];

б) фінансової системи: грошові відносини пов'язані з формуванням та використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів;

в) кредитної сфери: грошові відносини опосередковують рух позикового капіталу без зустрічного товарного потоку, однак у зворотньому напрямку забезпечують безперервність процесів відтворення.

Банківська система, як і кожний її елемент, мають відповідати вимогам кожного конкретного етапу суспільного розвитку. Тобто характер, цілі, напрямки діяльності банків, перелік та умови надання ними тих чи інших послуг повинні бути адаптовані до реальних потреб економіки і суспільства.

На наш погляд, розвиток банківської системи в сучасних умовах потребує кардинальних змін щодо самої структури, умов і методів її функціонування, відповідаючи таким чином потребам суб'єктів ринку, яких вона обслуговує. Однак, якщо темпи трансформації у банківській системі починають суттєво випереджати реформування інших сфер економіки, це негативно відображається на самих банках, результати діяльності яких можуть істотно нівелюватися через відставання від рівня ефективності функціонування їхніх клієнтів - суб'єктів господарювання всієї економіки з наданням їй, як і банківській системі, вищого рівня розвитку.

Формування банківської системи України в умовах становлення нового економічного порядку та розширення міжнародної співпраці неоднозначно оцінюють фахівці та аналітики. Світові глобалізаційні процеси зумовлюють необхідність активізації банківського сектора як регулятора соціально-економічного розвитку суспільства. Саме банки в своєму арсеналі мають важелі впливу на фінансову, інвестиційну, виробничу та багато інших сфер економіки.

Події останніх років у світовій економіці підтвердили - будь-які зміни у сфері фінансових та грошово-кредитних відносин неминуче позначаються на економічному розвитку країн, тим більше в умовах все зростаючої залежності країн одна від одної. Після кризи іпотечного кредитування в США у серпні 2007 р. світова економіка продемонструвала зниження основних показників активності, разом із тим, країни, що розвиваються, продовжували утримувати позитивні тенденції в економічному розвитку. Лише у вересні 2008 р. після дефолту американського банку Lehman Brothers, невиправданої державної фінансової підтримки з боку урядів США і країн Європи банківських установ відбувся черговий сплеск кризових явищ. Обсяги промислового виробництва і торгівлі товарами наприкінці 2008 р. суттєво зменшились як у розвинених країнах, так і в тих, що розвиваються. За оцінками фахівців МВФ, світовий ВВП у цей період зменшився на 6,2% у річному вимірі порівняно зі зростанням в аналогічний період 2007 р. на 4%. Занепокоєння викликає і той факт, що негативна тенденція, незважаючи на прогнози, зберігалась і на початку 2009 р. Найвразливішими до економічної кризи виявилися розвинені країни, в яких зниження ВВП досягло 7,5%, і хоча США найбільше відчули її прояв через нестабільність фінансового ринку, в розвинених країнах Європи й Азії дошкуляли значні труднощі через спад обсягів торгівлі та зростання фінансових проблем унаслідок погіршення ситуації на ринку житла. У країнах, в яких формується ринок, відбувся спад ВВП, однак менш різкий, аніж у розвинених країнах, проте кризові явища охопили як фінансові, так і торгові потоки. У дослідженні МВФ зазначено, що спад активності через велику частку експорту товарів обробної промисловості в структурі зовнішньої торгівлі, проте для Індії та Китаю вона значно менша, що й обумовило меншу вразливість [79].

Серйозні наслідки криза спричинила і для країн Східної Європи та СНД, адже для них була властива суттєва залежність економіки від зовнішнього фінансування та експорту промислової продукції, зокрема експорту біржових товарів. Водночас через спад цін на біржові товари і слабкий попит на експорт товарів найбільше постраждали країни Африки, Латинської Америки та Близького Сходу. Тобто, за умови рецесії країнам слід, безперечно, реорганізувати фінансовий сектор, але не менш важливо виробити узгоджену політику стимулювання глобального попиту та відмови від протекціоністських заходів у міжнародній торгівлі. Якщо аналізувати тенденції та наслідки світової фінансової кризи, то поточна рецесія є синхронною і найважчою за останніх 50 років. Загалом, у розвитку світової економіки фахівці виділили чотири найнижчі точки глобальної економічної активності - 1975, 1982, 1991, 2009 рр. До кризових точок іноді відносять і 1998-й та 2001-й, проте в ці роки світовий реальний ВВП на душу населення не знижувався, а у зазначені чотири періоди зменшилися всі показники глобальної активності: темпи світового промислового виробництва, рівень безробіття, сукупний обсяг торгівлі, темпи споживання нафти та зростання потоку капіталу [79].

Світова економічна криза внесла свої корективи у прогнози економічного розвитку як країн зокрема, так і світу в цілому, зважаючи на зростання взаємозалежності національних економік. За прогнозами Світового банку, у 2011 р. світова економіка демонструватиме повільне після кризове пожвавлення, особливо це стосується країн, що розвиваються.

Незначне пожвавлення економічної активності характерне і для України. Так, у І півріччі 2011 р. порівняно з 2010 р. поточна економічна ситуація в Україні характеризується певним покращенням ключових макроекономічних показників. Свідченням продовження повільного відновлення економіки після значного падіння під час кризи є:

- зростання ВВП та промислового виробництва;

- покращення ситуації із наповненням державного бюджету;

- досягнення позитивного сальдо платіжного балансу.

Незважаючи на зростання обсягів промислового виробництва (у січні-червні 2011 р. - на 8,7%) та підвищення темпів зростання ВВП (у січні-червні 2011 р. - 4,4%), вітчизняна економіка змогла лише наблизитися до позиції , яку вона мала до кризи. При збереженні таких темпів зростання виробництва Україна досягти до кризових показників зможе уже у 2012-2013 рр. Разом з тим, існують галузеві особливості розвитку України, які залежать від розвитку світових ринків. Наприклад, такими вразливими є металургійний сектор, частка якого в структурі промислового виробництва становить близько 25%, тоді як в структурі експорту - понад 40% [8]. Динаміка промислового виробництва в І півріччі 2011 р. досить чітко відтворювала динаміку світових цін на сталь, зростання яких поряд із подорожчанням нафти через політичну кризу в країнах Північної Африки і Близького Сходу сприяло прискоренню темпів збільшення випуску (до 11,5% у лютому), однак цінова корекція, що відбулася потім, негативно вплинула і на динаміку виробництва в Україні.

Інфляційні процеси продовжують залишатися одним з негативних факторів. За 6 місяців 2011 р. темпи інфляції склали 5,9%. У червні інфляція склала 0,4%, у річному вимірі - червень 2011 р. до червня 2010 р. - інфляція склала 11,6% [77]. Національний банк, стримуючи інфляцію, використав наступні монетарні заходи: посилив резервні вимоги для банків; підвищив ставки за своїми депозитними сертифікатами, а також доповнив їх лінійку тримісячними паперами. У найближчій перспективі очікується запровадження ще одного банківського регулятора - підвищення ставок рефінансування.

Інтеграційні процеси нині охоплюють різні сфери економіки, але найбільш відчутними вони є у фінансовій системі, зокрема у банківському секторі. Тому, моніторинг нових умов функціонування банківської системи є вкрай необхідним як для з'ясування тенденцій діяльності, так і для виявлення змін у банківській сфері в умовах глобалізації.

Забезпечення стійкості банківської системи загалом і кожного банку зокрема є об'єктивною потребою і закономірністю розвитку економічних процесів в країні. Стійкість банку слід розуміти як такий стан, за якого банк упродовж порівняно тривалого періоду зберігає та нагромаджує капітал, не зазнаючи труднощів у виконанні своїх функцій і досягненні мети своєї діяльності - отриманні прибутку, та має реальні шанси для збереження цього стану у майбутньому. Можна виокремити три основні групи чинників, які визначають стійкість банків:

- зовнішні чинники;

- чинники стану світових економічних процесів;

- чинники діяльності окремого банку.

Першу групу становлять зовнішні чинники, не пов'язані безпосередньо з діяльністю кожного банку зокрема, і банківської системи загалом. Значимою є загальна економічна ситуація, яка визначається насамперед реалізацією економічної політики. Негативним є нестабільність фінансового ринку, системна банківська криза, затяжна стагнація виробничої сфери, невиконання державою своїх зобов'язань, зокрема фінансування державних замовлень, неврегульована нормативно-правова база і постійна зміна законодавчих актів тощо. До цієї групи належать також чинники, пов'язані з практичною діяльністю головного інституту грошово-кредитної системи - НБУ при виконанні покладених на нього найважливіших функцій: по-перше, проведення грошово-кредитної політики; по-друге, регулювання грошового обороту в країні; по-третє, здійснення банківського нагляду за діяльністю банків.

Другу групу чинників становлять чинники стану світових економічних процесів. Прикладом є світова фінансова криза 2008 року, яка позначилася на фінансово-економічному становищі більшості країн.

Незважаючи на відмінність причин кризових явищ, спільними можемо назвати: велику концентрацію фіктивного капіталу, лібералізацію фінансової та банківської систем, низький рівень капіталізації банківської системи, нерозвиненість фінансових інститутів тощо. Згідно із прогнозами, кризові явища відбуватимуться і в майбутньому, а їх причиною називають нагромадження фіктивної вартості, тобто фіктивний характер капіталізації досягне граничного рівня і буде приведений до значення реальної капіталізації.

Світовий досвід та узагальнення причин і наслідків банківських криз дає змогу визначити такі заходи щодо подолання негативних наслідків (для деяких країн вони можуть стати чинниками, дотримання яких дасть можливість попередити кризові явища):

- реструктуризація банківської системи;

- посилення банківського нагляду;

- рекапіталізація банків;

- подолання кризи ліквідності.

Третя група чинників пов'язана з діяльністю самого банку і його фінансовими можливостями, де головним є:

- дотримання обов'язкових економічних нормативів встановлених Національним банком України, оскільки їх недотримання не тільки створює реальну загрозу фінансовому стану банку, а й через застосування штрафних санкцій може негативно відобразитися на стані власних коштів банку. Необхідність посилення банківського нагляду в Україні є очевидним: за допомогою регулятивних інструментів підтримуються цілісність, стійкість та ліквідність банківської системи;

- узгодженість кредитної політики банку з об'єктивними потребами економіки, тобто місце банку в ринковій ніші визначається за змістом банківських операцій: орієнтація на перерозподіл грошових засобів на фінансовому ринку або наголошується на перерозподілі коштів реального сектора економіки;

- ступінь ризикованості кредитної політики;

- кадровий склад, за яким визначається якість системи управління банківськими операціями;

- імідж банку, дотримання етичних норм у ділових стосунках з партнерами, що забезпечує довіру клієнтів, зокрема населення, до банківської системи.

Таким чином, для забезпечення ефективного та стабільного розвитку вітчизняної банківської системи необхідним на сьогодні є запровадження відповідних заходів як на рівні Національного банку України, так і на рівні окремих банківських установ.

На макрорівні необхідно, перш за все удосконалити банківське законодавство, оскільки відсутні, зокрема, закони України щодо регулювання сфери кредитування, валютного регулювання та контролю. Прийняття законодавчих актів у цих проблемних сьогодні сферах сприяло б вирішенню ряду питань щодо активізації механізму кредитування, урегулювання валютного ринку тощо.

Необхідні зміни у законодавстві, зокрема щодо захисту прав вкладників банків. Кризи 2004 та 2008-2009 рр. поставили під сумнів право вилучення депозиту на вимогу вкладника банківської установи. Тому необхідно законодавчо заборонити дострокове вилучення депозитів, як це практикується зокрема у США. Це дозволить уникнути масового відпливу фінансових ресурсів із банківської системи в умовах економічної та політичної нестабільності, що характерно для вітчизняного фінансового ринку. Адже, вилучення депозитів із банківського сектору були спричинені радше панічними, стихійними настроями учасників ринку, ніж об'єктивно зумовленими на це причинами. Однак ефективність такого мораторію буде виправданою за умови одночасного збільшення гарантованої суми відшкодування за вкладами фізичних осіб та підвищення довіри до банківського сектору загалом.