Структура та функціонування сучасних банківських систем

Тому, окрім розглянутого вище підходу до визначення суті комерційного банку за переліком здійснюваних ним операцій, в економічній літературі можна зустріти й інший підхід до цієї проблеми, що ґрунтується на розгляді банку як підприємства.

Підприємницький підхід визначає зміст діяльності банку як підприємства, що виробляє і продає на ринку свій власний продукт або надає послуги. Методологія цього підходу полягає у тому, що підприємницький аспект діяльності комерційного банку при формулюванні його сутнісних характеристик значно більшою мірою акцентує увагу на його функціонуванні саме як господарюючого суб'єкта [6].

Проте, вважаємо, що розгляд сутності комерційного банку як підприємства може бути суто умовним з урахуванням того, що таке визначення не спроможне відображати певні специфічні риси його діяльності. Особливо ті серед них, які характеризують діяльність комерційного банку саме у сфері обміну, а не виробництва як підприємств реального сектора економіки. Таку специфіку враховує інший підхід до визначення суті банку, що зосереджується на його посередницькій місії.

Фінансово-посередницький підхід визначає сутність комерційного банку як фінансового посередника на ринку грошових ресурсів. Комерційні банки в якості фінансових посередників забезпечують перерозподіл тимчасово вільних грошових ресурсів та спрямування їх до суб'єктів ринку з метою задоволення їхніх виробничих і споживчих потреб. Інакше кажучи, комерційні банки є посередниками між тими економічними агентами , які мають тимчасово вільні кошти , і тими , які їх потребують в даний момент часу.

Методологічна побудова даного підходу ґрунтується на розумінні загальноекономічного значення комерційних банків як суб'єктів ринку, що визначається їхніми можливостями виконувати передусім роль саме фінансових посередників, тобто залучати тимчасово вільні грошові кошти та спроможністю ефективно використовувати акумульовані ресурси для задоволення фінансових потреб як юридичних, так і фізичних осіб з метою забезпечення безперервності індивідуальних колообігів капіталів, підвищення життєвого рівня і отримання додаткових доходів [ 29].

В цілому, такий підхід певним чином значно звужує поле дослідження діяльності комерційного банку, а відтак його не можна, як і попередні, вважати оптимальним з точки зору обрання правильної методологічної бази для адекватного розуміння сутності банку.

Оцінюючи різні підходи до визначення сутності комерційного банку, можемо дійти висновку про необхідність застосування більш загального розуміння банківської діяльності, заснованого на єдиних базових характеристиках її змісту, виходячи із необхідності узагальнення окремих специфічних рис і формування впорядкованої системи поглядів на банки як суб'єкти ринку, що мають неабиякий вплив на економічне життя суспільства. Це означає, що методологія аналізу суті банку, заснована на методі наукової абстракції, потребує такого підходу, який би надав можливість не лише абстрагуватись від розгляду окремих видів і типів банків і детального переліку усіх здійснюваних ними операцій, але і зосередити увагу на загальноекономічній ролі комерційних банків як інститутів ринку, що визначає їх специфіку і такі сутнісні ознаки, котрі б надавали можливість чітко зрозуміти вплив діяльності комерційних банків на перебіг економічних процесів на макрорівні.

Таким чином, комерційний банк слід вважати не стільки підприємством чи установою, що здійснює певний набір операцій або забезпечує фінансове посередництво на ринку, скільки однією із інституційних основ ринку або ринковим інститутом.

Розгляд комерційних банків як інститутів лише підкреслює їх суспільно значиму макроекономічну роль, оскільки жодне інше підприємство, установа чи організація, до якої би галузі чи сектора економіки воно не належало, має порівняно обмежений вплив на процес розширеного відтворення. У той же час комерційні банки, організовуючи кредитні відносини і впливаючи тим самим на динаміку маси грошей в обігу, мають досить дієвий вплив на забезпечення неперервності усього відтворювального процесу. Адже якщо вести мову про можливість здійснювати у сукупності три види операцій - приймати депозити, видавати кредити і здійснювати розрахунки - то саме їхнє поєднання як іманентна ознака банківської діяльності, як відомо, надає системі комерційних банків можливість збільшувати чи зменшувати грошову масу у процесі вторинної емісії внаслідок мультиплікаційного ефекту. Отже безпосередній вплив на обсяг платіжних засобів у господарстві визначає ключову роль банківських установ саме як ринкових інститутів, оскільки їм належить провідне місце не лише в організації кредитних відносин але і у всьому механізмі ринкових зв'язків між економічними агентами.

Таким чином, комерційні банки можна визначити як ринкові інститути, що забезпечують організацію кредитних відносин і неперервність розширеного відтворення та через сукупність депозитних, кредитних і розрахункових операцій здатні впливати на обсяг платіжних засобів і динаміку грошової маси в економіці. У такому розумінні комерційні банки - це не просто суб'єкти ринку - одні із багатьох - а це специфічні ринкові інститути, здатні активно впливати на всю економіку.

Розгляд комерційних банків як інституційної основи організації кредитних відносин може активно спиратися на аналіз здійснюваних ними функцій. В цілому, якщо абстрагуватися від другорядних видів банківської діяльності, які не є її визначальними сутнісними ознаками, а тому не можуть бути віднесені саме до функцій і являють собою радше окремі банківські операції, то можна виділити такі три основні функції комерційних банків, які найбільш часто відзначаються як вітчизняними, так і зарубіжними авторами в економічній літературі. По-перше, це посередництво у кредитуванні, тобто мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і надання їх у користування на умовах повернення і платності. Окремим варіантом цієї функції є розбиття її на дві окремі: щодо акумуляції тимчасово вільних коштів і надання їх у кредит. По-друге, це посередництво у здійсненні розрахунків в економіці шляхом переказу коштів по рахунках суб'єктів ринку, відкритих у банківських установах. І нарешті, по-третє, це випуск кредитних засобів обігу, що визначається можливістю створення у безготівковому платіжному обороті додаткових грошових коштів внаслідок мультиплікативного розширення банківських депозитів на основі проведення кредитних і розрахункових операцій.

Загалом позитивно оцінюючи існуючі підходи до визначення указаних функцій, ми водночас не можемо погодитися із трактуванням функції комерційного банку як фінансового посередника на ринку чи навіть функції посередництва у кредиті. Такий підхід вказує радше на пасивну роль банків і є співзвучним із концепцією натуралістичної теорії кредиту, яка була обґрунтована ще у працях А. Сміта і Д. Рікардо і в якій банки розглядаються у якості скромних посередників у передачі коштів, оскільки кредит відіграє виключно пасивну роль [31]. Нівелювання при такому підході активної, визначальної ролі кредиту і банків в економічній системі є власне однією із ознак посередницької парадигми як теорії банківської діяльності, що лежить в основі формування комплексу уявлень про банк саме як про посередника, а не активного учасника чи ініціатора тих чи інших господарських заходів на фінансовому ринку.

Таке уявлення слід, на наш погляд, вважати якщо і не зовсім хибним, то принаймні недостатньо адекватним існуючим економічним реаліям. Воно призводить до приниження ролі комерційних банків в економіці і невиправданого звуження їх функцій як таких ринкових інститутів, що є рушіями економічного прогресу і соціального розвитку. Насправді більш прийнятно, на нашу думку, розглядати роль комерційних банків як головних організаторів кредитних відносин в економіці і як їх інституційну основу.

Тому більш доцільно виділити таку функцію комерційних банків як організація кредитних відносин замість існуючих позицій, які виділяють функції посередництва в кредиті чи фінансового посередництва. Потреба у виділенні такої функції пов'язана із тим, що банки не є простими суб'єктами фінансового ринку, які пропонують певні посередницькі послуги щодо переміщення коштів між економічними агентами. Вони є ініціаторами кредитних відносин та їх інституційною основою, пропонуючи, з одного боку, економічним агентам умови розміщення наявних у них тимчасово вільних грошових коштів на вигідних, прибуткових засадах, а з іншого - пропонуючи цілком визначений набір кредитних продуктів тим суб'єктам ринку, які потребують в даний момент додаткових грошових ресурсів. Тому комерційні банки є не пасивними посередниками в кредитних відносинах між суб'єктами ринку, а активними ініціаторами і організаторами цих відносин, що має відображати безпосередній зміст їх діяльності у вигляді окремої функції.

Відтак функція організації кредитних відносин є найважливішою функцією комерційних банків як головних ринкових інститутів, визначаючи їх місце і роль не лише у кредитній системі, але і в економіці загалом. Дана функція передбачає реалізацію таких найважливіших завдань:

- по - перше , консолідацію відтворювального  потенціалу кредиту, що забезпечується  його участю у всіх стадіях  розширеного відтворення. Без участі  комерційних банків неможливо  ефективно мобілізувати і спрямувати тимчасово вільні грошові кошти у ті сектори і галузі господарства, які відчувають потребу в цих коштах відповідно до особливостей кругообороту основного і оборотного капіталу на різних стадіях розширеного відтворення, забезпечуючи тим самим його неперервність;

- по-друге, підтримання платоспроможності економічних агентів у всіх галузях і секторах економіки на основі створення засобів платежу у процесі вторинної емісії. Організація комерційними банками кредитних відносин, що визначає можливості залучення ними тимчасово вільних коштів та їх перерозподілу у процесі кредитних і розрахункових операцій, створює адекватні умови розширення або звуження пропозиції грошей відповідно до динаміки економічного циклу і потреб суб'єктів ринку в платіжних засобах;

- по-третє, вирівнювання інформаційної асиметрії між тими, хто потребує позичених коштів, і тими, хто ними володіє. Без комерційних банків зростають ризики втрати грошових коштів, що надаються в позичку, внаслідок відсутності у кредиторів і позичальників достатнього обсягу інформації про платоспроможність один одного. Тому участь банків у кредитних відносинах також дозволяє знизити ризик кредитних операцій, спеціалізуючись на яких банки мають кращі можливості щодо оцінки фінансового стану і кредитоспроможності своїх клієнтів;

- по-четверте, вирівнювання просторової і часової асиметрії між потенційними кредиторами і позичальниками. Йдеться насамперед про можливості комерційних банків долати протиріччя між розмірами коштів, що пропонуються в позичку, та величиною попиту, що на них пред'являється, а також між строком вивільнення коштів у кредитора та строком, на який ці кошти потрібні позичальнику. Банки вирішують ці протиріччя, мобілізуючи вклади різних розмірів і на різні строки, що створює відповідні можливості надавати позичальникам кредити у необхідних їм розмірах та на потрібні терміни.

Розгляд функції організації кредитних відносин, дозволяє комплексно розглянути роль банківських установ як головних ринкових інститутів організації цих відносин. На загальноекономічному рівні результати реалізації даної функції виявляються у нарощуванні обсягів виробництва, зростанні величини капіталу, забезпеченні підвищення рівня соціальних стандартів, оскільки консолідація відтворювального потенціалу кредиту визначає забезпечення грошовими ресурсами як діяльності підприємств реального сектора економіки, так і споживчих потреб населення, що мають стимулюючий вплив на економічний розвиток.

Отже в існуючому переліку функцій комерційного банку пропонується виділити як головну функцію організації кредитних відносин, що на відміну від існуючих функцій фінансового посередництва або посередництва в кредиті дозволяє акцентувати увагу не на пасивній ролі банку як посередника, а на його активному впливу на процес розширеного відтворення через кредитні взаємини суб'єктів ринку, у яких він виступає головною ланкою та в значній мірі ініціатором.

Таким чином, функція організації кредитних відносин полягає у консолідації комерційними банками відтворювального потенціалу кредиту і подоланні інформаційної, просторової і часової асиметрії в процесі перерозподілу тимчасово вільних коштів в економіці на засадах повернення і платності.

Підкреслимо, що комерційний банк - це інститут функціональної організації кредитних відносин, який забезпечує оптимальне співвідношення попиту і пропозиції кредитних ресурсів, заощаджень і кредитних вкладень, сприяючи тим самим неперервності економічного розвитку. Виконуючи дану функцію, комерційні банки здатні: по-перше, консолідувати відтворювальний кредитний потенціал альтернативних користувачів коштів, тобто тих економічних агентів, які спроможні у даний момент часу продуктивно використовувати тимчасово вільні грошові ресурси у власному обороті; по-друге, переміщувати грошові кошти у просторі і часі, забезпечуючи подолання інформаційної асиметрії між тими, хто потребує позичених ресурсів, і тими, хто цими ресурсами володіє. Відтак комерційні банки забезпечують впорядкування відносин боргового характеру між економічними агентами відповідно до властивостей кредиту.

Таким чином перелік основних функцій, здійснюваних комерційними банками, пропонуємо сформулювати у такому вигляді: функція організації кредитних відносин; функція організації платежів у господарстві; функція створення кредитних засобів обігу. При цьому формулювання першої функції саме к такому вигляді дозволяє акцентувати увагу на загальноекономічній ролі комерційних банків як основних організаторів кредитних відносин, що визначається їхніми можливостями залучати тимчасово вільні грошові кошти та спроможністю ефективно використовувати акумульовані ресурси на задоволення тимчасових потреб реального сектора економіки з метою забезпечення неперервності індивідуальних кругооборотів капіталів підприємств, а також споживчих потреб населення.

Отже нині саме систему комерційних банків слід розглядати як національну сферу фінансових послуг кредитного характеру, історично сформовану, законодавчо закріплену структуру інституційної і функціональної організації кредитних відносин.