Структура та функціонування сучасних банківських систем

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

АНАЛІЗ ОСНОВНИХ НАПРЯМКІВ ВПЛИВУ УКРАЇНСЬКИХ БАНКІВ НА НАЦІОНАЛЬНУ ЕКОНОМІКУ

 

3.1. Роль НБУ щодо подолання гіперінфляції та забезпечення стабільності національної валюти

 

В усіх банківських системах, які діють в умовах ринкової економіки, центральний банк посідає місце на вершині дворівневої банківської системи. Його стратегічною метою і на найважливішим обов’язком є створення середовища, в якому функціонують комерційні банки, їх відділення та філії. Досягнення цієї мети пов’язане з двома фундаментальними аспектами: макроекономічним – коли зусилля центрального банку спрямовані передусім на забезпечення надійності банківського сектора, а в широкому розумінні – і всієї фінансової системи.

Стабільність валюти нерідко ототожнюють із досягненнями і підтримкою стабільності рівня цін усередині країни. Відомо, що концепція стабільності валюти включає необхідні засоби для підтримання внутрішньої вартості грошей. Під ефективністю економіки розуміється збалансованість таких макроекономічних цілей: економічного зростання, стабільності цін, максимальної зайнятості, життєздатного платіжного балансу, збалансованого урядового бюджету та розумного розподілу доходів.

Монетарна політика – головне знаряддя, за допомогою якого центральний банк відіграє свою роль в управлінні економікою країни.

Стабільність валюти залежить також від функціонування всіх секторів економіки, зокрема банківського і фінансового. Це пов’язана з тим, що вартість грошей визначається не тільки їх кількістю, а й потоком товарів і послуг.

Із розпадом імперії, виникненням нових незалежних держав склалася парадоксальна ситуація, коли новостворені центральні банки всіх країн стали емісійними центрами, тобто мали змогу спільну валюту. Це було основним чинником швидкого зростання цін у той період. Центральний банк Росії контролював лише приріст готівкових грошей, що призвело до шаленого зростання інфляції.

У липні 1992 року Центральний банк Росії, намагаючись контролювати рублеву емісію, змінив порядок розрахунків із колишніми республіками імперії, відкривши рахунки кожної з них у себе та відповідні кореспондентські рахунки в кожному із центральних банків, що значно ускладнило взаєморозрахунки з Росією як з основним торговельним партнером усіх пострадянських країн.

1993 рік був унікальним для  світового досвіду і катастрофічним  для України якщо говорити про руйнування її економіки. Лише кілька країн світу переживали періоди так званої гіперінфляції, коли середньомісячна інфляція становила понад 50%. Як свідчить світовий досвід, інфляція є грошовим феноменом у довгостроковому періоді. Інфляція в Україні зростала і перетворилась у гіперінфляцію. Звісно, протягом цього року НБУ не мав можливості проводити повноцінну монетарну політику.  Можна згадати прямі кредити у вільну галузь під час шахтарських страйків у Донбасі, кредити на потреби агропромислового сектору, для взаєморозрахунків або на поповнення обігових коштів. Дефіцит бюджети покривався майже на 100% за рахунок кредиту НБУ. Грошова маса зросла протягом 1993 року у 20 разів, а ціни – більш як у 100 разів. Тобто виникла ситуація, типова для всіх економік, що пройшли через гіперінфляцію. Ціни зростали набагато швидше, ніж центральний банк друкував гроші. Суспільство функціонувало в умовах постійних інфляційних очікувань, що також було вирішальним фактором прискорення інфляції.

Що стосується зовнішньої вартості української валюти, то в період з вересня 1993 року в Україні існувало щонайменше 4 обмінних курси: офіційний курс НБУ, аукціонний, комерційний курс купівлі-продажу готівки, курс чорного ринку, наслідками чого стали погіршення рахунку поточних операцій платіжного балансу України, навмисне недооцінювання прибутку від експорту та переоцінювання вартості імпорту, розвиток тіньової економіки тощо.    

З 1994 року НБУ взяв курс на досягнення стратегічних цілей: поступове зниження інфляції, тобто відновлення стандарту вартості національної валюти, досягнення відносної стабілізації банківської системи та фінансового ринку, проведення грошової реформи. Період 1994 – 1995 років характеризувався введенням у дію непрямих інструментів монетарної політики та прагненням НБУ виконувати всі притаманні Центральному банку функції.

У 1995 році НБУ почав виконувати роль фінансового посередника уряду. Останній запровадив імітування державних цінних паперів для покриття дефіциту бюджету. Облікова ставка, яку встановив НБУ, визначалась з урахуванням можливої інфляції у прагненні зробити відсоткові ставки у наступні періоди оптимально позитивними для пожвавлення як процесу заощаджень, так кредитування економіки.

Треба зазначити, що якщо в монетарній політиці відчувалися значні позитивні зрушення у напрямі її функціонування на ринкових засадах із метою контролю інфляції, то у фіскальній сфері відбувалися лише косметичні зміни.

1996 рік став роком грошової  реформи. Вона була проведена  на неконфіскаційній основі. Першим основним чинником такого підходу була відсутність в економіці України так званого «грошового нависання», коли пропозиція грошей значно перевищує їх попит. Про це свідчили також стальний курс купоно-карбованця протягом відносно тривалого періоду до початку реформи без суттєвого витрачання валютних резервів з боку НБУ та стабільна інфляція. [12]

Згідно вітчизняного законодавства, Національний банк та уряд забезпечують стабільність національної грошової одиниці. Так, відповідно до статті 20 ЗУ «Про Кабінет Міністрів України» [2], уряд забезпечує проведення державної фінансової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України. У статті 6 ЗУ «Про Національний банк України» [3] визначено, що основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні цієї функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.

В період 2000-2008 рр. НБУ проводилась політика зміцнення обмінного курсу - ревальвація. А з 1996 по 1999 рр. - девальвація. До 2005 р. зусилля НБУ спрямовувались на запобігання відпливу капіталу та підтримку відповідного рівня пропозиції іноземної валюти. Починаючи з 2005 до 2008 року, валютно-курсова політика НБУ зосереджувалась на підтриманні стабільності обмінного курсу національної валюти, посиленні дії ринкових механізмів. [8].

Події кінця 2008-початку 2009 років свідчать про неефективність проведеної валютно-курсової політики, що не додавало стабільності валютному ринку. Значні коливання гривні знизили довіру до неї та стали інфляційним фактором.

Причинами знецінення гривні, а отже, зменшення її купівельної спроможності, є:

- накопичення потужного потенціалу  попиту на іноземну валюту  з боку економічних агентів, що  спричинює скуповування доларів США та вивіз капіталу з держави;

- доларизація економіки та прив'язка гривні до долара США, що внаслідок девальвації долара викликає ланцюгову реакцію;

- привабливість валютних кредитів;

- негативне сальдо платіжного балансу та структура платіжного балансу;

- незрозуміла логіка дій НБУ щодо стабілізації валютного ринку України та посилення дефіциту іноземної валюти;

- спекулятивні коливання валютного курсу на міжбанківському ринку;

- зниження надійності банків;

- збільшення валового зовнішнього боргу, який на 01.10.2007 року становив 74,223 млрд. дол., на 01.10.2008 - 102,439 млрд. дол., на 01.10.2009 - 104,795 млрд. дол., на 01.10.2010 - 111,623 млрд. дол. [78];

- відсутність тактичних та стратегічних цілей валютної політики.

В даній ситуації НБУ вдався до «шокової» девальвації національної валюти [8]. Однак отримати позитивний результат 1998 року в сьогоднішніх реаліях важко. Варто виділити, поряд із внутрішніми проблемами, і проблеми, спричинені світовою кризою: світове падіння обсягів зовнішньої торгівлі, знецінення валют багатьох країн світу, зменшення ринків збуту та інше. Отже, ефект від девальвації гривні направлений на підтримання, нарощування експорту та переорієнтацію внутрішнього попиту для стабілізації ситуації в розрізі світових проблем та обмеженої структури українського експорту виглядає не дуже дієвим та неперспективним. У кризових умовах фундаментальні чинники відіграють другорядну роль, а першорядного значення набуває політика Національного банку України. Якщо б НБУ зразу вжив таких обмежувальних заходів, як зниження попиту на внутрішньому ринку на іноземну валюту та проведення валютних інтервенцій з метою зменшення грошової маси гривні, то вдалося б стабілізувати ситуацію [35]. На думку експертів, тоді б девальвація гривні не перевищила 3-5 % [17]. А так гривня стала лідером падіння на валютних ринках, девальвувавши на кінець 2008 року відносно долара США на 34,4 %, а стосовно євро - на 31,2 % [17].

На даному етапі важливим для проведення ефективної валютно-курсової політики є чітке формулювання поточних та стратегічних цілей для досягнення макроекономічної стабільності. Рада НБУ має стати реально, а не декларативно, самостійним органом, який відповідно до Конституції має формувати основні засади грошово-кредитної політики. НБУ має визначитись із концепцією валютно-курсової політики в середньостроковому періоді, яка повинна включати у комплексі монетарний і дохідно-абсорбційний підходи [14].

 

Таблиця 3.1.

Класифікація типів валютно-курсової політики за методикою МВФ

 

Тип валютно-курсової політики	Режим курсоутворення	Кількість країн
Відсутність національної валюти	Жорстка фіксація	10
Валютне правління	Жорстка фіксація	13
Звичайна гнучка фіксація	Гнучка фіксація	46
Фактична стабілізація	Гнучка фіксація	21
Горизонтальний коридор	Гнучка фіксація	3
Плинна прив'язка	Гнучка фіксація	5
Фактична плинна прив'язка	Гнучка фіксація	3
Кероване плавання	Плавання	40
Вільне плавання	Плавання	35
Інші режими управління курсом	-	12 (Україна)

 

При її визначенні та реалізації потрібно враховувати особливості економіки, валютного ринку та систему ризиків, які впливають на даний процес, а саме: зниження обмінного курсу гривні через недостатність обсягів резервів НБУ для задоволення попиту на іноземну валюту; стагнація фінансового сектора; можливе блокування частини безготівкового обороту; зменшення внутрішнього попиту через зниження доходів населення; поширення неплатежів; розвиток «альтернативного» грошового обігу з використанням бартеру, іноземної валюти [15].

МВФ розрізняє десять видів валютно-курсової політики, відмінних за ступенем фіксованості та гнучкості валютного курсу [65].

Дана класифікація має свої недоліки через суб'єктивну оцінку МВФ, широку деталізацію та відставання від реальної ситуації. Тому виділяють дещо іншу класифікацію видів валютно-курсової політики [65]:

- активна політика. Полягає в  зміні валютних резервів у  межах 15-25 % і більше від вартості  експорту протягом одного кварталу. Притаманні такі режими валютних  курсів, як фактична стабілізація, флоатинг, вільне плавання та  невизначені. Серед країн, які проводять

цей вид політики, називають Китай, Індію, Росію, Таїланд, Австралію, Корею, Польщу, Бразилію;

- пасивна політика. Полягає в  слабкій зміні резервів протягом  одного чи декількох кварталів  до 5 % чи помірній зміні - 5 %-15 % вартості експорту. Притаманний режим вільного плавання, але часом і флоатинг (наприклад Туреччина). Пасивну валютну політику проводять США, Японія, Великобританія, Канада, Мексика, Аргентина, Індонезія.

Україна в докризовий період проводила пасивну політику, але з непритаманним їй режимом курсоутворення, а в кризовий період - активну. Це свідчить про те, що немає цільового орієнтиру, і під час складного випробування курс валютної політики «поплив за течією» кризової ріки.

Важливо, чи валютний курс є жорстко фіксованим, чи ні, і як центральний банк керує його динамікою. Апріорі режим вільного плавання дає можливість абсорбувати зовнішні ризики. Але дослідження показують, що в кризовому періоді даний механізм не підтверджується. Якщо центральний банк проводить активну політику, то він має завжди бути готовим самостійно абсорбувати

ризики, які виникають. Від цієї здатності залежить вплив на реальний сектор економіки та макроекономічну стабільність.

Україні потрібно виважено підходити до вибору режиму курсоутворення, незважаючи на концепцію МВФ, орієнтуючу на введення вільноплаваючого режиму валютного курсу [46]. Адже даний режим вигідний насамперед для країн з розвиненою та потужною економікою.

Вибір режиму валютного курсу впливає на стимулювання економіки, стабільність цін та рівновагу платіжного балансу [41]. Звичайно, що визначальним у визначенні валютного курсу є попит та пропозиція на іноземну валюту. Але найперше режим валютного курсу країни має бути адекватним її економічній ситуації. Відповідно до цього повинні визначатись цілі та інструменти валютно-курсової політики. НБУ має чітко окреслити коротко-, середньо- та довгострокову стратегію і тактику валютного регулювання. Як відомо, на різних етапах реалізації валютно-курсової політики держави одні і ті самі інструменти дають різний результат [76]. Варто зазначити, що на сьогоднішньому етапі Україні потрібна виважена середньострокова політика курсоутворення. Щодо довгострокової політики, то тут є проблеми такого змісту, як:

- невизначеність світового валютного ринку;

- невизначеність всієї фінансової системи світу, яка виливається сьогодні у кризові явища світової економіки;

- великі обсяги «блудних» грошей спекулятивного характеру;

- незбалансованість економіки.

Для розв'язання проблем валютно-курсової політики потрібно звертати увагу на такі аспекти: