Шпаргалка по "Микроекономика"

 

48. Вибір підприємством-монополістом ціни та обсягу виробництва.

Вирішальна відмінність між чистою конкуренцією та чистою монополією полягає  у своєрідності кривої попиту: якщо для конкурентної фірми вона має  абсолютно еластичний характер (пряма  лінія), то для чистого монополіста  — спадний характер. Спадний характер кривої попиту суттєво впливає на розробку моделі поведінки монополіста  на ринку при виборі обсягів виробництва. Насамперед слід мати на увазі, що ціна реалізації додаткової одиниці продукції  для монополіста завжди перевищує  додатковий доход, отриманий від  її продажу (граничний доход). Виробник не зможе продати більше продукції  без зниження ціни на неї. Проте він  буде змушений одночасно знизити  ціну не тільки на додаткову одиницю  продукції, а й на весь обсяг продаж. Якщо на конкурентному ринку граничний  доход продавця формується лише за рахунок виграшу від збільшення обсягу продаж, то для чистого монополіста  цей виграш зменшується на розмір програшу від зниження ціни на попередній обсяг проданої продукції.

Оскільки крива  граничного доходу монополіста не збігається з кривою ціни (кривою попиту), точка  максимізації прибутку завжди лежатиме лівіше від точки перетину кривих попиту та граничного доходу. Тобто  монополіст максимізує прибуток, якщо обсяги виробництва менші, ніж це могло бути на конкурентному ринку.     При цьому він реалізує продукцію  за цінами  що перевищують середні  витрати для запропонованого  обсягу продаж  і отримує економічний  прибуток.

 

 

Оскільки вступ  у галузь, де панує монополіст, заблоковано, то для нього немає загрози  з боку конкурентів, які, збільшивши пропозицію та відповідно пересунувши  її криву вправо, знизили б ціну рівноваги та ліквідували економічний  прибуток. На відміну від конкурентної фірми монополіст має змогу як у короткотерміновому, так і у  довготерміновому періоді отримувати економічний прибуток

 

 

49. Моделі цінової дискримінації та практика їх використання.

 

Основна мета цінової стратегії монополіста  – захоплення якнайбільшої частини  споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток. Вона реалізується за допомогою політики цінової дискримінації – продажу одного і того  самого товару різним покупцям за різними цінами.

Умови здійснення цінової дискримінації:

• продавець повинен мати монопольну владу
• повинен мати можливість розділити всіх споживачів на сегменти, попит на яких має різну цінову еластичність.
• відсутність можливості споживачів перепродавати товар.

 Розрізняють три види цінової дискримінації: дискримінацію першого, другого і третього ступеня.

Цінова дискримінація першого  ступеня, або абсолютна (досконала) цінова дискримінація, виникає, коли фірма призначає для кожного покупця резервну ціну – максимальну, яку кожен покупець погоджується заплатити за кожну придбану одиницю товару. Встановлення цієї ціни дозволяє здійснити максимально можливу сегментацію ринку. Для монополіста, що здійснює абсолютну цінову дискримінацію, ціна і граничний виторг співпадають, подібно до досконалої конкуренції, так само співпадають криві попиту і граничного виторгу .

Цінова дискримінація другого  ступеня передбачає блокове призначення цін залежно від обсягів продажу: чим більша кількість товару купується, тим нижчою є ціна. Така цінова дискримінація сприяє розширенню виробництва, зменшенню витрат при позитивному ефекті масштабу і навіть підвищенню добробуту споживачів.

Цінова дискримінація третього ступеня застосовується, коли можна виділити окремі групи покупців з різною еластичністю попиту. Сегментація ринку здійснюється в залежності від тих чи інших ознак, які надають групі характерних рис споживання.

 

 

 

50. Вхідні та вихідні бар’єри, їх вплив на економічний стан виробника-учасника ринку.

Вхідні та вихідні бар’єри  відіграють важливу роль у сучасному  економічному житті суспільства. Так  при ринку досконалої конкуренції  ці бар’єри відсутні; при монополістичній  конкуренції суттєвих бар’єрів немає, але вхід та вихід не настільки  легкі як при досконалій конкуренції; при олігополії вхідні та вихідні бар’єри є суттєвими при чому підприємства можуть йти на свідомі дії щодо запобігання появи на ринку нових підприємств. При монополії існує ціла низка вхідних бар’єрів: володіння ексклюзивними знаннями та технологією; володіння ексклюзивним товаром; законодавчий захист; захист за рахунок ліцензій, патентів, авторських прав; економічна ефективність за великого обсягу випуску; для природної монополії – економічну ефективність може досягати лише великомасштабне підприємство.

 

 

51. Ринок монополістичної конкуренції. Моделі поведінки монополістичного конкурента у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Монополістична  конкуренція — тип ринку, на якому діє велика кількість невеликих постачальників, що конкурують між собою за продаж диференційованого товару. Можна сформулювати такі ознаки монополістичної конкуренції:

1. На ринку існує відносно велика кількість продавців, кожен з яких задовольняє невелику частку ринкового попиту.
2. Товар кожного підприємства є недосконалим замінником товару, що реалізується іншими учасниками даного ринку, тобто товар є диференційованим. Диференціація може бути як за якісними ознаками, так і за розбіжностями в рекламі, іміджі підприємства, що дає змогу продавцеві мати певну міру монопольної влади у своєму ринковому сегменті.
3. Продавці при встановленні цін і визначенні обсягів продажу своїх товарів не враховують реакцію конкурентів. Малоймовірно, щоб якийсь конкурент зазнав збитків або втратив значну частку ринку при зменшенні будь-яким підприємством продажної ціни, оскільки він виробляє диференційований товар, на який є досить сталий попит.
4. Ринок має відносно невисокі вхідні та вихідні бар’єри.

Попит на продукцію підприємств  не є, як за умов досконалої конкуренції, абсолютно еластичним, але його еластичність вища, ніж за умов монополії.

Для визначення обсягів випуску  продукції, що максимізують прибуток або  мінімізують збитки (короткостроковий період), підприємство—монополістичний конкурент повинно провести такий самий сукупний або граничний аналіз, як і за умов інших ринкових структур. Обсяг оптимального випуску та відповідна ціна визначаються за правилом: MR = MC. Точка Е_MK (Q_MK, P_MK) на лінії попиту відповідає умовам короткострокового періоду, точка В відображає стан довгострокової рівноваги.

 

Якщо монополістично конкурентні  підприємства одержують економічний  прибуток, то це спонукатиме нові підприємства до вступу до галузі, що зменшить попит  на продукцію окремого підприємства й обмежить його граничний виторг. Тому галузь не може знаходитися у  стані рівноваги, поки підприємства можуть встановлювати ціни на товар  більші за середні загальні витрати  при випуску, що максимізує прибуток.

За довгострокової рівноваги крива попиту на товар будь-якого підприємства в галузі є дотичною до кривої середніх витрат у довгостроковому періоді. Вільний вступ до ринку веде до того, що кожне підприємство одержує тільки нормальний (нульовий економічний) прибуток. 

 

52. Цінова і нецінова конкуренція.

Оскільки диференціація  продукту є найважливішою рисою  монополістичної конкуренції, то виробники  вдаються як до цінової, так і до нецінової конкуренції. Нецінова конкуренція відіграє важливу роль у досягненні рівноваги на ринку МК. Вплив на попит тут здійснюється не стільки через ціни, скільки неціновими чинниками. Важливу роль тут відіграють реклама та інші способи просування товарів. При нец. кон-ії   фірми прагнуть  привернути  покупця не пониженням цін , а підвищенням цінності товару .Для цього існує багато способів: покращення якості товару, створення нового виду продукції, покращенням сервісу,  активізацією реклами. Переваги нец. кон-ії : цінові сутички   являються невигідними для всіх учасників боротьби, особливо для невеликих   і середніх фірм; в умовах  сучасної  економіки ускладнилися   запроси споживачів. Ринок почав приймати  різноманітні товари, стало можливим привертати увагу споживачів  підвищенням якості,  особливими властивостями товару. Особливі властивості товару  часто важливіші за цінові переваги. Витрати на нец. кон-ю при вірному підході обходяться фірмі дешевше, чим витрати на цінову к-ю. Цін. кон-я  в наш час обмежена законом. Зниження цін не повинно доходити до рівня демпінгу, ціна не може опускатися нижче собівартості.  
53. Позитивні і негативні аспекти рекламної пропаганди товарів.

У економічній  науці роль реклами розцінюється суперечливо. Існують досить вагомі аргументи на користь реклами:

 

1. Реклама надає  інформацію, яка допомагає споживачам  зробити розумний вибір, адже  однією з найважливіших передумов  обґрунтованого вибору завжди  вважалась повнота інформації.

2. Кошти за  розміщення реклами — це чи  не найголовніше джерело доходів  засобів масової інформації.

3. Реклама стимулює  удосконалення продукту рекламодавцем. 

4. Реклама стимулює  високий рівень споживацьких  витрат, що створює позитивні  передумови для економічного  росту, збільшення зайнятості  та врешті-решт підвищення загального  добробуту нації. Відомий вислів  проголошує: "Якщо реклама ефективно  виконує свою роботу, то багато  хто з людей зберігає свою".

 

Разом з тим, доцільно прислухатися і до аргументів проти реклами:

 

1. Головна мета  реклами — переконувати, а не  інформувати. 

2. Витрати на  рекламу є відносно непродуктивними,  вони нічого або майже нічого  не додають до процвітання  суспільства. Хоча сама рекламна  діяльність і створює додаткові  робочі місця (рекламні агентства,  засоби інформації тощо), однак  при альтернативному використанні  рекламних коштів вони могли  б принести більший суспільний  ефект.

3. Реклама часом  викликає негативні зовнішні  ефекти, такі як збільшення споживання  тютюнових виробів, алкоголю тощо.

4. Ефективність  реклами низька, оскільки більша  її частина має тенденцію до само нейтралізації. 

 

54. Олігополістична структура ринку і взаємообумовленість дій партнерів. Причини і механізм “цінових війн”.

Олігополія – це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополія відноситься до реальних ринкових структур і найбільш поширена у сучасних високотехнологічних галузях промисловості.

Олігополія охоплює значний ринковий простір між чистою монополією і монополістичною конкуренцією. Вона існує, коли число фірм в галузі настільки мале, що кожна з них у визначенні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів.

Олігополію  відрізняють наступні характерні риси:

• нечисленність фірм в галузі (класична 3-4 фірми, м’яка 6-8 фірм);
• однорідна або диференційована продукція;
• всезагальна взаємозалежність фірм;
• значний контроль над ціною;
• значні перешкоди входження в галузь.

Бар’єри входження в олігополістичну галузь досить високі і становлять одну з причин поширення олігополії. Основним бар’єром входження слугує ефект масштабу. Особливою причиною існування олігополії є ефект злиття. До злиття фірми спонукають: прагнення досягти більшого ефекту масштабу, зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурента, здобути переваги „великого покупця” на ринку ресурсів, тощо.

Загальна взаємозалежність учасників ринку => необхідність враховувати  реакцію конкурента при розробці своєї стратегії. Це є унікальна  для олігополії риса. Взаємозалежність компаній обумовлена тим, що на ринку  існує невелика кількість компаній зміни політики однієї з них приводять до зміни становища інших. Для прикладу розглянемо ринок, на якому існує 3 фірми: А, В,С. Припустімо, що кожна з них контролює 1/3 ринку певного продукту. Припустимо, що фірма А вирішила зменшити ціну на свій товар. => її доля на ринку збільшиться, але це приведе до негативного впливу на фірми В і С (знизить їх долі ринку). Очевидно, що можна чекати змін у поведінці фірм В і С. Цілком можливо, що ці компанії також знизять свої ціни до рівня цін А, а можливий випадок, коли вони почнуть продавати свої товари за ще нижчими цінами, втягуючи таким чином ринок у “цінову війну”. З цього прикладу можна зробити висновок, що жодна з фірм не наважиться на зміну своєї цінової політики не прорахувавши при цьому наймовірніші реакції конкурентів.  

55. Ціноутворення за олігополії: загальна характеристика.

 

Модель  «ламаної кривої попиту» побудована на логічних передбаченнях фірм відносно реакції суперників на підвищення і зниження ціни. Наприклад, в галузі є кілька фірм. Як будуть вони реагувати, якщо одна з фірм почне змінювати ціну з метою збільшити свої прибутки? Тривалі спостереження за поведінкою олігополістичних фірм показали, що логіка їхні реакцій наступна: на зниження цін олігополісти будуть реагувати таким же зниженням, щоб перешкодити конкуренту перехопити їхній попит, а на підвищення цін вони не відреагують з тих же мотивів, щоб захопити попит фірми, яка має високу ціну. Ситуацію зниження ціни відображає відрізок кривої попиту PD₁ (рис 4.), а ситуацію підвищення ціни – відрізок PD₂ (рис 4.). Отже, для кожної фірми існує крива попиту, зламана в точці Р. Ліворуч від точки Р крива попиту полога, а попит більш еластичний, праворуч від точки переважаючої ціни Р крива попиту стрімка і відповідає нееластичному попиту.

 

„Дилема олігополістів” – це модель олігополістичного ціноутворення, в якій кожна фірма, вирішуючи проблему рівня цін, діє в умовах, що виключають співробітництво, самостійно реалізує свій потенціал, але зважає на своїх конкурентів (рис. 5). На ринку лише два продавця (фірма 1 і фірма 2), кожен з яких може встановити або низьку, або високу ціну. Якщо обидві фірми встановлюють високу ціну, то кожна одержить прибуток в розмірі 20 тис. грн., а якщо обидві встановлять низьку ціну, то прибутки кожної становитимуть лише 15 тис. грн. Таким чином, тут є стимул як до змови, так і до обману суперника.