Шпаргалка по "Микроекономика"

1. Мікроекономіка як складова частина сучасної теоретичної економіки.

Людині для існування  необхідно виробляти життєві  блага: продукти харчування, одяг, взуття, житло, транспортні засоби, меблі, засоби зв'язку, ліки та ін. Для виробництва  благ потрібні економічні ресурси: сировина, земля, робоча сила, обладнання, приміщення, підприємницькі здібності. їх запаси завжди лімітовані, тому обмежені і можливості виробництва всіх благ. Крім того, потреби  людини безмежні, вона бажає покращувати  своє забезпечення благами без кінця. Ці дві особливості людської поведінки  вступають у гостре протиріччя між  собою, тому в людей залишається  лише один вихід -- економити.

Отже, предметом вивчення економічної теорії є діяльність людей, пов'язана з досягненням  ефективного використання обмежених  ресурсів для найкращого задоволення  потреб у життєвих благах.

Економічні явища можна  досліджувати на різних рівнях. Якщо в  якості об'єкта дослідження взяти  національну економіку, то такий  підхід називають макроекономічним.

Якщо ж розглядати господарську діяльність окремих економічних  суб'єктів -- людей, підприємств, організацій, то такий підхід називається мікроекономічним. Мікроекономіка -- це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних одиниць і структур, таких як домашні господарства, підприємства, ринки окремих благ. Головні проблеми, які досліджує мікроекономіка, -- це попит, пропозиція, ціна, заробітна плата, підприємництво, конкуренція, прибуток.

Як самостійна частина економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці XIX -- на початку XX століття. Основи мікроекономіки виявляються  ще в класичній політичній економіці. Засновниками мікроекономіки вважаються вчені Жан Батіст Сей і Томас Мальтус.

 

2. Предмет, суб'єкт і методологія мікроекономіки.

Мікроекономіка вивчає поведінку  індивідуальних господарських суб’єктів  в різних ринкових структурах. Об'єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема — це система ек.відносин між господарюючими суб'єктами. Особливості мікросис-ми:

• самостійно приймає рішення
• є власником факторів вир-ва
• має цільову ф-ія та прагне її оптимізувати.

Предметом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб’єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації  рішень відносно вибору і використання обмежених ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди.

До  основних суб'єктів мікросистеми належать:

а) домогосподарства. б) підприємства (фірми). в) держава.

Завдання  мікроек: здійснити оптимальний вибір ЩО? ЯК? ДЛЯ КОГО виробляти?

Мета: форм ринково-орієн ек світогляду, форм компетентності щодо закономірностей поведінки мікросис-ем в ринк умовах, озброєння майб фахівців універсальним інструментарієм обгрун раціон госп рішень в умовах обмеженості ресурсів та наявн альтернативних варіантів їх використання.

Основні методи:

моделювання (моделі: оптимізаційні та раціональні)

мікроек аналіз(принципи: ек. атомізм, обмеженість, ек раціоналізм, альтернативність, припущення «за інших рівних умовах»)

 

 

3. Граничні величини та їх роль у мікроекономічному аналізі.

Важливою особливістю  методу мікроекон. є широке використання так званого граничного аналізу. Так вивчаючи поведінку екон. суб’єктів, мікроекон. намагається виявити мотиви, які спонукають до прийняття рішень. При цьому виявляється, що вирішальне значення має не загальне бажання, а деякі додаткові обставини, що призвели до остаточного прийняття рішення. Наприклад: рішення про збільшення випуску товару залежить від того, чи це призведе до зростання прибутку чи до збільшення витрат. Такі обставини мають назву граничних, саме вони визначають економічну поведінку суб’єктів.

Гранична корисність (MU) – це задоволеність, що набувається від споживання кожної додаткової одиниці блага. У межах звичайної норми споживання збільшення кількості споживання спричиняє зростання загальної корисності і зниження граничної.

Граничні витрати (MC)— приріст сукупних витрат, пов’язаний із виробництвом додаткової (як правило, останньої) одиниці продукції.

Граничний виторг (MR) - зміна загального виторгу фірми, що походить із продажу однієї додаткової одиниці її продукту; дорівнює зміні загального виторгу, який поділено на зміну кількості проданого продукту.

Гранична  норма заміщення (MRS) показує, від якої кількості одного блага (вона розміщена по осі Y) згоден відмовитися споживач, щоб збільшити кількість іншого блага (по осі X) на одиницю за незмінної корисності від набору благ.

Гранична  норма технологічного взаємозаміщення (MRTS) показує, від якої кількості одного ресурсу треба відмовитись, якщо для даного технічно ефективного обсягу випуску використати додаткову одиницю іншого ресурсу.

Граничний продукт (MP) — приріст загального обсягу випуску продукції, здобутий завдяки збільшенню використання змінного фактора виробництва на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва.

Граничні  факторні витрати (MRC)— додаткові витрати на придбання додаткової одиниці фактора. 

4. Економічна раціональність як базовий принцип поведінки мікросистем.

Раціональність поведінки означає, що основним мотивом діяльності економічного суб’єкта є максимізація безпосередньої вигоди. Мікроекономічні суб’єкти приймають рішення на основі порівняння витрат і вигод і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати. Ек. раціональність означає, що ек агент завжди намагається оцінити свої вигоди та витрати й отримати найкращий для себе результат.

Принцип раціональності: маючи обмежені кошти і бажаючи максимізувати сукупну корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет (дохід) так, щоби корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на те чи інше благо, стала однаковою:

 

 

5. Сукупна та гранична корисність блага. Принцип спадної граничної корисності та його роль у виборі споживача.

Корисність – це задоволення, що отримує людина від споживання блага.

Сукупна корисність – сумарна корисність, яку отримує споживач від споживання всіх од благ.

Гранична  корисність – додаткова корисність, яку отримує покупець від споживання ще однієї додаткової од блага.

Закон «спадної граничної корисності»

Зі зростанням споживання певного блага (за незмінних  обсягів споживання всіх інших благ) загальна корисність зростає, а гранична – спадає.

Рішення споживача щодо кількості, в якій варто споживати блага, завжди пов’язане з відмовою від  якоїсь кількості інших благ задля  придбання однієї додаткової одиниці  певного блага. Споживач керується принципом раціональності, а саме: маючи обмежені кошти і бажаючи максимізувати сукупну корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет (дохід) так, щоби корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на те чи інше благо, стала однаковою:

,  де MU_X, MU_Y — гранична корисність, відповідно, блага X та Y, ютиль; P_X, P_Y — ціна, відповідно, блага X та Y, грош. од.

Рівняння розглядається  як основне в концепції споживчого попиту (в рамках теорії корисності) й означає досягнення споживачем стану рівноваги. Воно може бути перетворено  наступним чином: , Звідси можна зробити висновок, що за зміни ціни одного з благ, скажімо, Х, і незмінності доходу споживача та цін на інші блага вказана рівність порушується. Зменшення ціни блага Х означатиме зацікавленість споживача у збільшенні його купівлі, а значить, падіння MU_Х. Це буде продовжуватися до відновлення рівності. Очевидно, що так діятимуть усі споживачі: падіння ціни товару Х приведе до збільшення обсягу його попиту на ринку.  

6. Закони Госсена, як теоретичне обґрунтування досягнення споживачем  рівноваги.

Спостереження за поведінкою споживача  виявили, що кожна наступна одиниця  блага приносить споживачу менше  задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г.Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена):  величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення у точці повного насичення потреби.

Згідно з другим законом Госсена оптимальна структура споживання (попиту) досягається за умов однакових граничних корисностей усіх благ, що споживаються. Кожний суб'єкт максимізує сумарну корисність для себе, якщо розподіляє ресурси між різними благами так, що від останньої одиниці ресурсу, витраченої на кожне благо, досягається однакове задоволення. , тобто зважені граничні корисності однакові.

 

7. Еквімаржинальний принцип досягнення раціонального вибору та рівноваги споживача.

еквімаржинальний принцип рівності зважених граничних корисностей є спільним для обох теоретичних підходів: кардиналістського та ординалістського. Це означає, що споживач у стані рівноваги розподіляє свій бюджет таким чином, щоб остання грошова одиниця, витрачена на кожне благо, давала таку саму граничну корисність.

Згідно  з кардиналістською теорією: Споживач керується принципом раціональності, а саме: маючи обмежені кошти і бажаючи максимізувати сукупну корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет (дохід) так, щоби корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на те чи інше благо, стала однаковою:

Згідно  з ординалістською теорією: споживач завжди може визначити, якому набору благ він віддає перевагу, але не може визначити, наскільки цей набір кращий від іншого.

Лінії з’єднання  точок на площині, що означають однакові за своєю корисністю набори благ, називаються кривими байдужості. MRSXY – показує від якої к-сті товару у покупець може відмовитися задля споживання ще однієї од товару х без змін сукупної корисності: . MRS також можна визначити через співвідношення граничних корисностей благ згідно із законом спадної граничної корисності: .

Ціни на блага та рівень споживчого бюджету враховуються за допомогою  бюджетної лінії, що будується в  тій самій системі координат, що й крива байдужості.

Нахил бюджетної  лінії до осі X визначається як tgα, тобто як співвідношення цін відповідних благ: .

Рівновага досягається в точці перетину кривої байдужості та бюджетної лінії. Якщо прирівняти кути нахилу, то отримуємо: . або .  

8. Рівновага споживача: сутність та обґрунтування з кардиналістських позицій.

За кількісною функцією (кардиналістською)можна простежити залежність між зміною кількості одиниць одного споживаного блага X за незмінної кількості інших благ і відповідною зміною рівня корисності, що також має кількісний вимір (в ютилях). При цьому сумарна корисність усіх споживаних одиниць блага називається сукупною корисністю (TU), а прирощення сукупної корисності за збільшення споживання блага на одиницю — граничною корисністю (MU).

За умови, що споживання інших благ не змінюється, а благом Х споживач насичується, задоволення від споживання наступної одиниці (порції) цього блага зменшується, тобто гранична корисність кожної наступної одиниці блага Х знижується.

Рішення споживача щодо кількості, в якій варто споживати блага, завжди пов’язане з відмовою від  якоїсь кількості інших благ задля  придбання однієї додаткової одиниці  певного блага. Споживач керується принципом раціональності, а саме: маючи обмежені кошти і бажаючи максимізувати сукупну корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет (дохід) так, щоби корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на те чи інше благо, стала однаковою:

,де MU_X, MU_Y — гранична корисність, відповідно, блага X та Y, ютиль; P_X, P_Y — ціна, відповідно, блага X та Y, грош. од.

 

9. Рівновага споживача: сутність та обґрунтування з ординалістських позицій.

 

Споживач завжди може визначити, якому набору благ він віддає перевагу, але не може визначити, наскільки цей набір кращий від іншого.

Лінії з’єднання  точок на площині, що означають однакові за своєю корисністю набори благ, називаються кривими байдужості. MRSXY – показує від якої к-сті товару у покупець може відмовитися задля споживання ще однієї од товару х без змін сукупної корисності: . MRS також можна визначити через співвідношення граничних корисностей благ згідно із законом спадної граничної корисності: .

Ціни на блага та рівень споживчого бюджету враховуються за допомогою  бюджетної лінії, що будується в  тій самій системі координат, що й крива байдужості. Бюджетна лінія є прямою, її рівняння:

Нахил бюджетної  лінії до осі X визначається як tgα, тобто як співвідношення цін відповідних благ: .

Рівновага досягається в точці перетину кривої байдужості та бюджетної лінії. Якщо прирівняти кути нахилу, то отримуємо: . або .