Шпаргалка по "Микроекономика"

 

38. Віддача від збільшення масштабів виробництва і структура галузі.

Розширюючи обсяги виробництва  для виготовлення більшої кількості  продукції, виробники залучають  все більшу і більшу кількість  необхідних ресурсів, підприємство таким  чином змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект  від масштабу виробництва. Якщо обсяг  виробництва збільшується швидше за обсяги використання ресурсів, то ми маємо  зростаючий ефект від масштабу виробництва. Якщо приріст обсягів виробництва  відповідає темпам зростання витрат ресурсів, то це – постійний масштаб  виробництва. Якщо темпи зростання  випуску продукції менші за темпи  зростання витрат виробництва, то це спостерігається ефект спадної  віддачі від масштабу виробництва. На характер віддачі від масштабу виробництва впливає ряд факторів: нові високопродуктивних технологій та техніки; розвиток спеціалізації та кооперація виробництва; можливість спрямування  більших ресурсів на пошук нових  форм та методів організації праці; ризик переслідування індивідуальних а не корпоративних цілей. Ефект  масштабу відіграє важливу роль для  всіх підприємств в усіх галузях. За інших рівних умов чим більше віддача від збільшення масштабу виробництва, тим більш великі фірми  діють в тій чи іншій галузі. За звичай виробничі галузі мають  більший масштаб виробництва, ніж  галузі сфери послуг. Через це підприємствам  сфери матеріального виробництва  потрібні значні капіталовкладення, щоб  ці фірми змогли діяти достатньо  ефективно. Галузі виробництва послуг в переважній більшості є трудомісткими, і звичайно забезпечують ефективну  економічну віддачу як при великих  так і малих масштабах виробництва.

 

 

Рис а) представляє  ситуацію, коли зростаючий ефект масштабу незначний і швидко себе вичерпує, тому мінімальний ефективний розмір фірми відповідає невеликим обсягам виробництва. В таких галузях існує значне число відносно дрібних виробників, а великі фірми не будуть більш ефективними. Це – типова галузь вільної конкуренції. Сюди можна віднести хлібопекарську, швейну, взуттєву і інші галузі легкої промисловості, а також багато видів роздрібної торгівлі.

Рис.  б)  представляє  ситуацію, коли економія на масштабі швидко наростає, а далі до значних обсягів виробництва зберігаються незмінні витрати. В такій галузі фірма досягає мінімуму середніх витрат на відносно низьких обсягах виробництва , тому буде конкурентоспроможною поряд з середніми і великими підприємствами, які мають такі ж середні витрати (на відрізку ). В галузях з такими умовами формування середніх витрат можуть співіснувати підприємства різних розмірів, вони будуть однаково ефективними. Такими є галузі, що виробляють меблі, книги та ін.

Рис. в) ілюструє ситуацію тривалого зростаючого  ефекту масштабу. Мінімальних витрат підприємство може досягти за дуже великих обсягів виробництва. Дрібні фірми не зможуть забезпечити  таких низьких витрат, тому будуть неконкуретноспроможними і нежиттєздатними. В реальному житті такі тенденції можна спостерігати в автомобілебудівній, алюмінієвій, сталеплавильній і т.п. галузях важкої промисловості. В цих галузях виробництво може зосередитись в одній фірмі, яка забезпечує весь попит з мінімальними витратами. Позитивний і негативний ефекти масштабу є найважливішими факторами, які визначають структуру кожної галузі і рівень розвитку конкуренції в ній.  

39. Розширення обсягів випуску продукції. Графічна побудова ліній “експансії” та їх види.

Збільшуючи фінансові  видатки на всі фактори виробництва, фірма має змогу розвиватись, переходити до більших масштабів  виробництва. Для кожного бажаного обсягу випуску, відображеного серією ізоквант, можна знайти ізокосту, що мінімізує витрати фірми, – це будуть ізокости, дотичні до відповідних ізоквант.

З’єднавши точки дотику плавною лінією, ми одержимо траєкторію розвитку або лінію експансії фірми, яка ілюструє комбінації праці і капіталу, які обирає фірма, щоб мінімізувати витрати кожного з рівнів виробництва у довгостроковому періоді. Вона проходить через всі точки рівноваги фірми, відображаючи зміни її фінансових можливостей за незмінних цін факторів виробництва. 

У довгостроковому періоді, коли всі ресурси змінні, фірма  має можливість працювати з меншими  сукупними витратами, ніж у короткостроковому  періоді.

 

 

40. Сутність і взаємозв’язок показників середньої і граничної виручки з ціною продукції за умов досконалої конкуренції.

За умов досконалої конкуренції  окремий продавець здатний лише пристосуватися до ринкової ціни і виступає як «price-taker», тому крива попиту на продукцію конкурентного підприємства досконало еластична. Це означає, що обсяг товарів, який споживачі мають намір та в змозі придбати у даного продавця, може бути як завгодно великим або малим за певного рівня ціни на товар. Тобто обсяг попиту може дорівнювати Q1, Q2, Q3… за рівноважної ринкової ціни Pe. При цьому середній виторг підприємства AR, його граничний виторг MR дорівнюють ціні продукту, а лінія середнього та граничного виторгів збігається з кривою попиту. Загальний виторг TR збільшується зі збільшенням випуску продукції .

 

 

 

41. Визначення оптимальних обсягів випуску за умов досконалої конкуренції. Два підходи до максимізації прибутку.

За умов будь-якої ринкової структури підприємство намагається максимізувати свій прибуток, вибираючи для цього відповідний обсяг виробництва. Для визначення максимального значення функції прибутку використовуються методи диференціального обчислення.

Нехай функція прибутку має  вигляд: П = TR – TC.  

Тоді її максимум буде досягнуто  за умови: , тобто МR – MC = 0,  або   МR = MC. 

Отже, особливістю ринку досконалої конкуренції є те, що окреме підприємство для максимізації свого прибутку повинно виконувати умови подвійної  рівності

МR = MC = P. 

За інших рівних умов підприємство для встановлення максимуму свого  прибутку може використовувати два  порівняльні методи: за першим порівнюються величини загального виторгу і загальних  витрат, за другим — зіставляються  граничні величини виторгу та витрат. 

 

42. Поведінка конкурентної фірми за певних витрат виробництва та варіаціях ринкових цін на її продукцію.

 

1. TR>TC, P>ATCmin, EP>0 отримує ек прибуток
2. TR=TC, P=ATCmin, EP=0 – отримує нормальний прибуток; - точка беззбитковості
3. TR<TC, AVCmin<P<ATCmin, EP<0 – прибутку немає. Але в короткостроковому періоді підпр-во може залишатися.
4. TR<TC (TR=VC), P=AVCmin, EP<0; несе збитки у розмірі FC
5. TR<TC, P<AVCmin, EP<0; >FC – збитки в розмірі більші за постійні витрати, тому необхідно виходити з галузі.

Отже, базовим принципом поведінки конкурентного підп-ва в короткостроковому періоді є: конкур підпр-во максимізує прибуток , виробляючи обсяг продукції, при якому P=MC, P>AVCmin 

43. Рівновага конкурентної фірми у короткостроковому періоді.

 

 
44. Рівновага фірми, галузі, ринку в довгостроковому періоді за умов досконалої конкуренції, її рухливість та механізм відновлення.

 

Ринкова рівновага — це ситуація, за якої наміри покупців і продавців на ринку повністю збігаються так, що за певної ціни товару обсяг пропозиції дорівнює обсягу попиту. Стану ринкової рівноваги відповідають певні значення рівноважної ціни та рівноважної кількості товару Вихід ринку зі стану рівноваги відбувається під впливом чинників, що зумовлюють як зміну попиту чи пропозиції, так і одночасну одно- чи різноспрямовану їх зміну. При цьому змінюється як рівноважна ціна, так і рівноважна кількість товару.

 

  
45. Економічний прибуток як чинник ринкової самоорганізації.

Виокремлюють кілька видів  прибутку. Основні з них: балансовий (бухгалтерський) та чистий прибуток. Балансовий (бухгалтерський, або обліковий) прибуток обчислюють як різницю між валовою  виручкою від реалізованої продукції  та витратами на її виробництво і  реалізацію. Чистий прибуток — це частка балансового (загального) прибутку підприємства, що залишилась в його розпорядженні  після сплати податків, рентних та інших платежів до бюджету, а також  процентів за кредити.

У навчальній літературі також  виділяють категорію «економічний прибуток» як різницю між загальною виручкою підприємства і всіма витратами (явними, неявними, включаючи й нормальний прибуток підприємця). Таким чином, економічний прибуток — це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється мінімальний дохід підприємця, який необхідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному виробничому процесі. Так, до нормального прибутку належать: процент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, доходи від продажу власних послуг праці та ін.

Отже економічний прибуток = бухгалтерський прибуток – внутрішні  витрати. Економічний прибуток не входить  в жодну групу витрат підприємства, тому що це є доход отриманий понад  нормальний прибуток, що є необхідним задля збереження зацікавленості підприємця в данному напрямку діяльності. 
46. Поняття і види монополій.

 

Монополія — ринок, на якому існує лише один постачальник продукції при атомістичному (представленому багатьма дрібними споживачами) попиті.

Ринок чистої монополії має такі характеристики:

1. На ринку  функціонує лише один виробник  якоїсь   продукції.  

2. Товар, який  виробляє монополіст, не має близького  замінника. у чистого монополіста  немає прямих конкурентів на  ринку товарів. 

3. Чистий монополіст  сам установлює ціну на свій  товар. 

4. Вступ у  галузь інших виробників заблокований.

Монополізація ринку може досягатися:

1. Зростанням  фірми за рахунок капіталізації  прибутку, банкрутством конкурентів,  їх поглинанням До досягнення  фірмою повного панування у  галузі.

2. Об'єднанням  капіталів на добровільних засадах  і перетворенням такого об'єднання  на панівного виробника. Форми  монополістичних об'єднань, зокрема,  такі:

— картель, як досягнення угоди про розподіл ринків збуту, цін та квот виробництва за умови  збереження кожним учасником виробничої та комерційної самостійності;

— синдикат, як створення учасниками, що зберігають виробничу самостійність, спеціального спільного підрозділу, який здійснює постачально-збутові операції для  всіх членів об'єднання;

— трест, в якому  об'єднуються самостійні підприємства однієї галузі, втрачаючи і комерційну, і виробничу самостійність.

Види:

Чиста монополія — монополія, за якої на ринку існує єдиний продавець товару, в якого немає близьких замінників.

Природна  монополія — монополія, яка існує у галузях, де економія, зумовлена збільшенням масштабу виробництва, особливо значна.

Проста  монополія — монополія, за якої встановлюються однакові ціни на той самий товар для всіх покупців.

Дискримінаційна монополія — монополія, за якої встановлюються різні ціни на той самий товар для різних покупців, причому різниця в цінах не обумовлена різницею у витратах.

Закрита монополія — монополія, захищена від конкуренції через юридичні обмеження.

Відкрита  монополія — монополія, за якої одне підприємство на деякий час стає єдиним виробником продукції, але не має спеціального захисту від конкуренції.

 
 

47. Ринкова (монопольна) влада товаровиробників: поняття, джерела, методи діагностування та стримування.

Особливості поведінки монополіста насамперед зумовлені його можливістю впливати на ціни. Крива попиту монополіста або його крива продажу – це крива галузевого попиту. Можна навіть сказати, що для монополіста не існує поняття пропозиції. Наслідки: Ціна перевищує MR. Фірма може збільшити об’єм продажу тільки завдяки встановлення нижчої P на весь Q, а не тільки на додаткову одиницю. => MR стає < ніж P (AR) для кожного рівня випуску крім першого. Той, хто диктує ціну. Оскільки P нерозривно пов’язана з Q, то монополіст неодмінно визначатиме і P, вирішуючи який Q виробляти. Монополіст, що прагне максимізувати прибуток, користується таким же правилом, що й конкурентна фірма: він буде виробляти кожну наступну одиницю продукції доти, поки її реалізація забезпечить більший приріст TR ніж приріст TC, тобто поки MC=MR. Наслідки: 1. Він встановлює не найвищу з можливих цін, а оптимальну; 2. Він максимізує сукупний П, а не П на одиницю продукції; 3. В КП може працювати зі збитками (коли AVC<P<ATC). В ДП попит більш еластичний => не має збитків. Прихильники: Монополія в деяких галузях зменшує витрати сус-ва; можливий позитивний ефект масштабу; можливість подальшого технічного удосконалення товару. Противники: М виробляє Q < ніж за конкуренції; можлива неефективність (фірма вибирає не найефективнішу технологію); М може витрачати багато коштів для підтримання монопольного становища. Отже, чим вище показник монопольної влади, а саме індекс Лернера, тим більша монопольна влада.