Моделювання фінансової стійкості субєкта господарювання в умовах невизначеності

Зокрема серед всіх вищезазначених факторів варто виділити три найбільш значимі. Насам перед сюди варто  віднести рівень, динаміку й коливання платоспроможного попиту на продукцію (послуги) підприємства, адже платоспроможний попит визначає стабільність надходження виручки. В свою чергу, він залежить від макроекономічної кон'юнктури, рівня доходів споживачів – фізичних та юридичних осіб, ціни на продукцію чи послуги підприємства.

Незадовільний платоспроможний  попит, властивий кризовим явищам в  економіці, призводить не лише до зростання  неплатежів, а й до загострення  конкурентної боротьби. Вона, в свою чергу, є важливим зовнішнім фактором фінансової стійкості підприємств, оскільки така боротьба призводить до кон’юнктурних змін на товарних, ресурсних та фінансових ринках, що, у свою чергу, є причиною змін цін на продукцію підприємства (що впливає на можливі обсяги реалізації), на матеріальні ресурси (що змінює витрати на виробництво та реалізацію), на фінансові ресурси (що відбивається на можливості залучення підприємством позикових коштів). Усі ці зрушення відразу відбиваються (позитивно чи негативно — залежно від характеру змін зовнішніх чинників на ступені фінансової стійкості підприємства).

Ще одним дуже важливим зовнішнім  фактором, що впливає на фінансову  стійкість, є рівень інфляції. Дія  даного чинника найбільш гостро виражена в періоди економічних криз,, адже порівняно зі стабільним етапом розвитку в умовах економічної кризи зростає  вплив інфляції, що негативно відбивається на ступені фінансової стійкості  підприємства, оскільки зменшується обсяг його чистого прибутку. Це призводить до зниження обсягу власних фінансових ресурсів, які формуються за рахунок внутрішніх джерел. Зменшення власних фінансових ресурсів підприємств при стабільній чи зростаючій потребі в ресурсах обумовлює необхідність їх запозичення у значно більших обсягах, а це означає, що ціна на позикові ресурси зростатиме, ускладнюватиметься можливість їх використання для збільшення прибутковості власного капіталу, внаслідок чого зросте вартість капіталу підприємства. Усе це в сукупності сприяє зниженню фінансової стійкості підприємства.

Неменш важливими факторами фінансової стійкості є податкова й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв’язків, використання порівняльних і абсолютних переваг міжнародного поділу праці.

Дія вищеперерахованих кризоутворюючих  факторів, які притаманні для перехідної економіки, часто супроводжуються ефектами, що посилюють їх загальне негативне виявлення і ускладнюють розвиток виробництва. При цьому слід погодитись із науковими поглядами в економічній теорії, згідно з якими чим більше різноманітних перешкод в регуляторах господарської діяльності і сильніший їх прояв, тим важче підприємству здійснити структурну перебудову свого виробництва, адаптувати його до вимог ринку і умов господарювання, запустити механізм внутрішньої самоорганізації. І, навпаки, - одним з ефективних способів «розхитування» структурної стійкості неблагополучного підприємства є збільшення надходження матеріальних і фінансових ресурсів, що призводить, як правило, до появи нових рішень і до послаблення старих способів функціонування [30, с.53]. 

Отже, можна стверджувати, що фінансова стійкість підприємства є таким його станом, коли вкладені в підприємницьку діяльність ресурси  окупаються за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий  прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх  залучених джерел формування активів.  Кількісною характеристикою фінансової стійкості слід вважати запас міцності, що має підприємство за рахунок структури майна та капіталу, що забезпечує незалежність та платоспроможність в поточному періоді та перспективі. Для її визначення використовують  цілу систему показників, яка усебічно характеризує дане явище, а також його динаміку під впливом значної кількості факторів, які в самому загальному випадку можна поділити на внутрішні та зовніші. До перших належить структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, розмір оплаченого статутного капіталу, величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами, склад майна і фінансових ресурсів. Зовнішні ж фактори в свою чергу поділяються на ряд інших, серед яких можна виділити економічні, соціально-політичні, фінансові та демографічні. Як вінутршні, так і зовнішні фактори  різнонаправлено впливають на результати функціонування підприємства, в результаті чого вони посилюють, або навпаки нігелюють вплив один одного.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

 

ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ  ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

 

1. Аналіз існуючих підходів до оцінки фінансової стійкості суб’єктів господарювання

 

На сьогоднішній день існує  цілий ряд підходів до моделювання  фінансової стійкості суб’єктів господарювання. Одним з таки підходів є побудова багатофакторних моделей на основі використання інтегрального показника. Одним з представників такого підходу є Бойчак Т. М., який визначає фінансову стійкість підприємства, як його здатність на основі вдалого керівництва створити рівновагу між власними та залученими коштами, а також розподілити та використати свої фінансові ресурси так, щоб забезпечити ріст рентабельності та можливість розвитку підприємства за умови збереження плато- та кредитоспроможності. Виходячи з цього даний науковець обґрунтовує взаємозалежність величини чистого прибутку підприємства та показників його фінансової стійкості. В результаті чого він прийняв рішення включити до моделі оцінки фінансової стійкості суб’єктів господарювання в якості результуючої ознаки (Y) величину чистого прибутку підприємства, а в якості факторних ознак наступні чотири показники[7, с45]:

Х1 – співвідношення власного оборотного капіталу та запасів;

Х2 – співвідношення власного оборотного капіталу та валюти балансу;

Х3 – коефіцієнт фінансової стійкості (відношення власного та залученого капіталу);

Х4 – коефіцієнт Бівера.

Після проведення всіх обчислень  даний науковець отримав наступне рівняння регресії:

Y = – 4530,3 + 8629,755*Х1 –  26043,13*Х2 – 461,0367*Х3 + 13125,36*Х4   (2.1.)

Наступним кроком у побудові моделі комплексної оцінки фінансової стійкості було  обґрунтування  оптимальних меж цих показників. Для першого показника – Х1 дані межі були встановленні на рівні 1 та, відповідно, чим вищим є його величина, тим краще, тобто Х1>1. Для коефіцієнта фінансової стійкості (Х3) виходячи із проведеного дослідження  даних підприємств, що увійшли до вибірки було прийнято рішення встановити оптимальне його  значення на рівні 5, адже таке значення і вище підтверджуватиме абсолютну фінансову стійкість  підприємства. Так, як  ознакою формування незадовільної структури балансу  є таке фінансове становище підприємства, у якого протягом тривалого часу коефіцієнт Бівера не перевищує 0,4, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка спрямовується на розвиток виробництва, то даним автором було прийнято рішення встановити критичне значення на рівні 0,4. Стосовно частки власного оборотного капіталу в майні  підприємства, то Т. М. Бойчак використав вищезазначене рівняння регресії (2.1), прирівнявши значення чистого прибутку до 0, а замість Х1, Х3, Х4 підставив  вищезазначені оптимальні значення. В результаті він дійшов висновку, що в точці беззбитковості значення коефіцієнта Х2 має становити 0,27, що було й прийнято за оптимальне значення.

Для комплексної ж оцінки фінансової стійкості підприємств  харчової галузі даний науковець  пропонує застосовувати наступну модель[7, с.44]:

Z = x1* x2* x3* x4                                                   (2.2.)

де Z – це інтегрований показник оцінки фінансової стійкості підприємства.

Так, як добуток оптимальних  значень коефіцієнтів Х1,Х2,Х3 та Х4 становить 0,54, то автор моделі прийняв рішення  встановити  оптимальне значення Z на рівні не менше 0,54, що свідчитиме про  абсолютно стійке фінансове становище  підприємства. Відхилення від норми  в меншу сторону свідчитимуть про порушення фінансової стійкості. Але так, як під час розрахунку значення інтегрованого показника  не можна повністю покладатись на цифру 0,54 і поділяти підприємства на стійкі й нестійкі. Для визначення типу фінансової стійкості даним  науковцем запропоновано наступну класифікацію підприємств в залежності від значень інтегрального показника Z [7, с.45]:

1) абсолютний вид фінансової  стійкості (інтегрований показник Z > 0,54 за умови, що всі факторні  ознаки мають значення > 0). Даний  тип свідчить про те,  що  підприємство забезпечене власним  оборотним капіталом, діяльність  є прибутковою, а власних коштів  є значно більше, аніж залучених;

2) нормальний вид фінансової  стійкості (інтегральний показник Z коливається в межах від 0 до 0,54, а факторні ознаки X1, X2, та X4 мають позитивне значення). Даний  тип стійкості свідчить про  те, що підприємство недостатньо  забезпечене власним оборотним  капіталом, працює прибутково,  проте значення окремих показників  нижче від оптимального;

3) нестійкий за структурою  капіталу вид фінансової стійкості  (інтегрований показник Z > 0, проте  факторні ознаки х1 та х2  мають від’ємне значення). Даний  тип фінансової стійкості свідчить  про те, що підприємство працює  прибутково, проте структура капіталу  не є задовільною, про що  свідчить відсутність власного  оборотного капіталу;

4) нестійкий за результатом  діяльності вид фінансової стійкості  (інтегрований показник Z < 0, при  цьому факторні ознаки х1 та  х2 мають додатне значення, а  х4 – від’ємне). Цей вид стійкості  показує, що підприємство працює  збитково, але має в наявності  власний оборотний капітал; 

5) кризовий вид фінансової  стійкості (інтегрований показник Z < 0, при цьому факторні ознаки  х1, х2 та х4 мають від’ємне  значення). Даний вид стійкості  вказує на те, що підприємство  працює збитково, має незадовільну  структуру капіталу, в тому числі  нестачу власних оборотних коштів

Але зразу варто відмітити, що його використання для оцінки як фінансового стану в цілому, так і фінансової стійкості суб’єктів господарювання  дещо застарілим. Адже кількісні методи оцінки фінансової стійкості не мають постійності до варіацій у вихідних даних, бо передбачають стаціонарність розвитку випадкових величин і незмінність зовнішніх умов. Проте реалії як української так і світової економіки не задовольняють цих вимог, що пов’язано з недавньою фінансовою кризою і викликаною нею макроекономічною нестабільністю. Тож використання подібних моделей для математичного прогнозування фінансової стійкості носить доволі спірний характер. Саме тому на сьогоднішній день виникають нові підходи до її оцінки. Одним з таких підходів є модель, побудована Шараєм Д. О. на основі використання ланцюгів Маркова, яка описується матрицею ймовірностей перебування підприємства в одному з  видів фінансової стійкості. Всього ним запропоновано до розгляду чотири можливих види фінансової стійкості: абсолютна стійкість, нормальна стійкість, нестійкий стан, кризовий стан. 

При моделюванні фінансового  стану даний науковець виходить з того, що імовірність абсолютного  стійкого фінансового суб’єкта господарювання зростає зі збільшенням власних  коштів; імовірність нормального  фінансового стану залежить як від  власних коштів, так і від довгострокового  кредиту при одних і тих  же значеннях власних запасів; нестійкий  фінансовий стан підприємства залежить як від власних коштів, так і  від кредитів. Також він відзначає, що кризовий вид фінансової стійкості  характеризується великим значенням  власних запасів і незначними власними коштами.

Згідно з даним підходом визначення ймовірностей перебування  підприємства в тому чи іншому стані  пропонується шляхом використання методу статистичних випробувань (Монте-Карло), що передбачає багаторазове повторення процедур генерування випадкових наборів  невизначених параметрів діяльності підприємства та аналіз властивостей розподілу цільового показника на підставі накопиченої статистики статистичних (в цьому випадку – ймовірності перебування конкретного підприємства в тому чи іншому виді фінансового стану). Кінцева ж оцінка виду фінансової стійкості підприємства проводиться в першу чергу шляхом визначення ймовірності перебування суб’єкта господарювання в стані абсолютної фінансової стійкості. Якщо ця ймовірність буде меншою за 0,5, тоді цей стан буде близьким до кризового; якщо ймовірність буде лежати в межах 0,5-0,7, тоді фінансовий стан буде нестійким; якщо ж ймовірність буде лежати в межах 0,7-0,8, тоді фінансовий стан буде нормальним; при значенні ймовірності вище 0,8 фінансовий стан буде абсолютно стійким[21, с.263].

Крім знаходження інтегральних оцінок, що характеризують тип фінансової стійкості суб’єкта господарювання в економіці також доволі часто  зустрічаються підходи до її визначення через комплексну оцінку діяльності підприємства. Так Островська О. А. пропонує оцінювати тип фінансової стійкості підприємства на основі концепції кредитного скорингу американського економіста Д. Дюрана, шляхом обчислення п’ятьох ключових індикаторів: наявність власних оборотних засобів для покриття запасів; наявність власних довгостроково залучених джерел для покриття запасів; наявність загальної величини основних джерел формування запасів та витрат; коефіцієнта фінансової автономії; запасу фінансової стійкості в відсотках.

В залежності від значень  даних показників підприємству присвоюється певна кількість балів, як зображено  в таблиці 2.1[50, с.44].

Таблиця 2.1.

Методика комплексної оцінки фінансової стійкості підприємства

Назва показників та їх характеристика
Наявність власних  оборотних засобів для покриття запасів			Наявність власних  довгостроково залучених джерел для покриття запасів			Наявність загальної  величини основних джерел формування запасів та витрат			Коефіцієнт фінансової автономії			Запас фінансової стійкості, %
значення	оцінка	питома вага	значення	оцінка	питома вага	значення	оцінка	питома вага	значення	оцінка	питома вага	значення	оцінка	питома вага
>0	1	1,2	>0	1	1,1	>0	1	1	>0.7	2	1,8	>50	2	1,5
<0	0		<0	0		<0	0		50-70	1		30-50	1
-	-		-	-		-	-		<50	0		<30	0