Моделювання фінансової стійкості субєкта господарювання в умовах невизначеності

В реальній ж практиці функціонування підприємства існує ситуація, коли кожному виду активів підприємства відповідає певний вид пасивів. За нормальних умов функціонування підприємства джерелами фінансування довгострокових активів, як правило, є власний капітал і довгострокові зобов’язання. Довгострокові (необоротні) активи можуть також формуватись і за рахунок довгострокових банківських кредитів. Постійна частина поточних активів, до яких відносять запаси та витрати,  може утворюватись за рахунок власного капіталу, а змінна частина цих активів, тобто дебіторська заборгованість, кошти на рахунках, за рахунок короткострокових зобов’язань, тобто короткострокового позикового капіталу. В загальному ж на сьогоднішній день існує при основних підходи до визначення джерел фінансування різних груп активів підприємства.

Консервативний підхід передбачає, що за рахунок власного та довгострокового залученого капіталу повинні фінансуватися необоротні активи, постійні оборотні активи та частина змінних оборотних активів. Інша частина змінних оборотних активів повинна фінансуватися за рахунок короткострокового залученого капіталу. Така модель фінансування активів забезпечує високий рівень фінансової стійкості підприємства в процесі його розвитку [12, с.78].

Помірний підхід припускає, що за рахунок власного та  довгострокового  залученого капіталу повинні фінансуватися  необоротні активи та постійна частина  оборотних активів. Така модель фінансування забезпечує допустимий рівень фінансової стійкості підприємства.

Агресивний підхід полягає  в тому, що за рахунок власного та довгострокового залученого капіталу повинні фінансуватись лише необоротні активи, в той час всі оборотні активи повинні фінансуватись за рахунок короткострокового залученого капіталу. Така модель фінансування послаблює  платоспроможність та фінансову  стійкість, але дозволяє здійснювати  діяльність з мінімальною потребою у власному капіталі [12, с.74].

Так представник даного підходу  В.П. Астахов зазначає, що фінансова стійкість  характеризує ступінь захищеності залученого капіталу [9, с.63]. На думку І.О. Бланка, фінансова стійкість також визначає ступінь фінансової стабільності майбутнього розвитку підприємства [14, с.24]. Г.В. Савицька  індикатором фінансової стійкості називає показник фінансового левериджу, який вказує на темпи приросту чистого прибутку по відношенню до приросту валового прибутку, що забезпечується ефектом фінансового важеля (відношення залученого капіталу до власного) [40, с.8].

Четвертий підхід щодо визначення фінансової стійкості підприємства пов’язаний зі спеціалістами, що  поєднують  фінансову стійкість з наявністю  у підприємства нерозподіленого  прибутку. Так представники даного підходу вивчають таку взаємозалежність з огляду на те, що фінансовий стан підприємства є стійким, якщо воно здійснює річний цикл господарської діяльності, має прибуток та не погіршує початкову умову функціонування для наступного циклу діяльності [20, с.6].

Та нашу думку, така позиція не в повній мірі відповідає реаліями фінансового забезпечення функціонування сучасного підприємства. Наявність нерозподіленого прибутку, безумовно, є результатом прибуткової діяльності підприємства, але при цьому підприємство може мати великі суми дебіторської та кредиторської заборгованості, що ніяк не може свідчити про стійкий фінансовий стан суб’єкта господарювання. Крім того існують ситуації, коли підприємство, що є в повній мірі фінансово стійким внаслідок значних інвестицій в власний розвиток може мати непокриті збитки.

Тому на нашу думку, більш адекватним і обґрунтованим  визначенням комплексного поняття фінансової стійкості підприємства є позиція іншої  групи економістів, які визначають фінансову стійкість підприємства як стан його фінансових ресурсів, результативність їх розміщення й використання, при якому забезпечується розвиток виробництва тих чи інших сфер діяльності на основі зростання прибутку й активів при збереженні плато- й кредитоспроможності [25, с.154]. Таке визначення враховує, основні фактори впливу фінансової стійкості підприємства, проте, з практичної точки зору тільки ускладнює визначення цієї економічної категорії. З метою усунення останнього, доцільним є детальний аналіз факторів впливу на фінансову стійкість суб’єктів господарювання. Це обумовлено тим, що у ринкових умовах діяльність підприємства представляють собою комплекс взаємопов’язаних господарських процесів, які в свою чергу, залежать від численних і різноманітних факторів. Якщо один із них випадає з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, що прийняті до розрахунку, а також зроблені при цьому висновки ризикують виявитися спотвореними і принципово не спроможними забезпечити фінансову стійкість.

Таким чином на сьогоднішній день існує цілий ряд підходів до визначення самого поняття фінансова стійкість, різноманітність яких свідчить про  неоднозначність визначення авторами поняття фінансової стійкості, яке  трактується з позиції цілей  та задач її дослідження і має  безпосереднє практичне значення.

В цілому ж аналіз теоретичних підходів до оцінки фінансової стійкості та їх узагальнення дає змогу зробити висновок, існуючі трактування поняття «фінансова стійкість підприємства» деталізують її окремі фактори формування, ознаки, форми прояву і основні функції. Проте в загальному фінансова стійкість підприємства є комплексною, багатофакторною, статично-динамічною економічною категорією. Тому в процесі її аналізу необхідно поєднати усі елементи системи фінансових відносин підприємства. Іншими словами фінансова стійкість – це властивість підприємства, яка відображає в процесі взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів впливу досягнення стану фінансової рівноваги і здатність не лише утримувати на відповідному рівні протягом деякого часу основні характеристики діяльності підприємства, але й функціонувати та розвиватися[45, с.346]. Також варто відзначити, що універсальним в усіх цих підходах є те, що кількісною характеристикою фінансової стійкості вважається запас міцності, що має підприємство за рахунок структури майна та капіталу, що забезпечує незалежність та платоспроможність в поточному періоді та перспективі.

2. Характеристика показників оцінки фінансової стійкості суб’єкта господарювання

Для того, щоб оцінити  фінансову стійкість суб’єкта господарювання потрібно використовувати цілий комплекс показників, що усебічно характеризують його становище.  Але досить часто одне й теж саме значення певного показника може спостерігатися на підприємствах з кардинально протилежним станом. Таке явище має місце в зв’язку з тим, що при оцінці фінансової стійкості варто також значну увагу приділяти передумовам через які показник набув певного значення та особливостям діяльності підприємства, адже для різних підприємств існують різні допустимі межі варіації показників. Крім того кожен показник має різну питому вагу, що також варто враховувати. Тому для даних цілей доцільно крім основних – найрозповсюдженіших  показників також використовувати ряд допоміжних.

Більшість авторів фінансову  стійкість підприємства оцінюють за допомогою абсолютних і відносних показників. За абсолютний показник фінансової стійкості приймають наявність власних обігових коштів, яка визначається двома методами: або як різниця між поточними активами та поточними зобов’язаннями підприємства, або як різниця між власним капіталом і необоротними активами. Цей показник свідчить, яка сума поточних активів підприємства сформована за рахунок власного капіталу. Наявність власного обігового капіталу в кожний конкретний період часу характеризує фінансову незалежність підприємства та його стан. Крім абсолютних показників оцінки фінансової стійкості підприємства, широко застосовуються відносні показники (коефіцієнти), які дозволяють більш детально її оцінити та проаналізувати.

Підхід до визначення фінансової стійкості за допомогою відносних показників - фінансових коефіцієнтів є найбільш поширеним. Суть коефіцієнтного підходу до оцінки фінансової стійкості підприємства полягає в обчисленні та аналізі низки фінансових коефіцієнтів, які дозволяють оцінити оптимальність співвідношення власного і позикового капіталу підприємства. Ці показники окремі автори поділяють на два блоки [5,19,25]:

• коефіцієнти капіталізації, що характеризують фінансовий стан підприємства з позицій структури джерел коштів;
• коефіцієнти покриття, які характеризують фінансову стійкість з позицій витрат, пов’язаних з обслуговуванням зовнішніх джерел залучених коштів.

Для правильної та об’єктивної  оцінки фінансової стійкості суб’єктів  господарювання розрахункові дані фінансових коефіцієнтів порівнюють у динаміці та з рекомендованими нормативними значеннями.

Таким чином до основних з метою фінансової оцінки стійкості функціонування та стабільності розвитку суб’єктів господарювання розраховуються наступні коефіцієнти, що характеризують фінансову стійкість.

Отож охарактеризуємо найбільш суттєві із коефіцієнтів капіталізації.

Коефіцієнт фінансової автономії (незалежності) характеризує частку власного капіталу в загальній сумі капіталу, авансованого в діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійким, стабільним і незалежним від зовнішніх кредиторів є підприємство. Вважають, що підприємства з високою часткою власного капіталу кредитори швидше вкладають кошти, оскільки вони мають можливість погасити борги за рахунок власних коштів. Практика свідчить, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто джерела фінансування підприємства (загальна сума капіталу) мають бути хоча б наполовину сформовані за рахунок власних коштів. Отже, критичне значення коефіцієнта автономії має становити 0.5, хоча частка залученого капіталу в японських компаніях — 80 %, що на 58 % більше, ніж у США[10, с.65].

                                      (1.1.)

Коефіцієнтом, зворотним  коефіцієнту фінансової автономії, є коефіцієнт фінансової залежності, критичне значення якого дорівнює 2. Зростання цього показника у динаміці означає збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства, а отже, втрату, фінансової незалежності. Якщо його значення знижується до одиниці (100 %), то це свідчить про те, що власники підприємства повністю його фінансують, а якщо перевищує одиницю, то навпаки. Так, якщо значення коефіцієнта 1,40, це означає, що при вкладенні в активи підприємства 1,40 грн., позиченими є 40 коп.

                               (1.2.)

Коефіцієнт фінансового  ризику показує співвідношення залучених коштів і власного капіталу. За цим коефіцієнтом здійснюють найбільш загальну оцінку фінансової стійкості. Він показує, скільки одиниць залучених кошти припадає на кожну одиницю власних. Зростання показника в динаміці свідчить про посилення залежності. підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про зниження фінансової стійкості, і навпаки. Оптимальне значення коефіцієнта фінансового ризику є меншим за 0,5. Критичне значення ж значення становить 1[3, с.119].

                           (1.3.)

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина  власного капіталу перебуває в обігу, тобто в тій формі, яка дає змогу вільно маневрувати цими коштами, а яка капіталізована. Цей показник характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття його поточних активів. Для забезпечення гнучкості у використанні власних коштів підприємства необхідно, щоб коефіцієнт маневреності мав позитивне та високе значення. Цей показник характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття його поточних активів. Його можна розрахувати двома за наступною формулою:

                                   (1.4.)

В залежності від структури  капіталу і галузевої належності цей показник може змінюватися (проте нормативом є 0,4-06).  Зміни величини даного коефіцієнта можуть бути як позитивними, так і негативними. Нормальною вважається ситуація, коли коефіцієнт маневреності в динаміці незначно збільшується. Різке зростання цього коефіцієнта не може свідчити про нормальної діяльності підприємства, тому що збільшення цього показника можливе або при зростанні власного оборотного капіталу,або при зменшенні власних джерел фінансування. Збільшення цього показника автоматично викличе зменшення інших показників, наприклад коефіцієнта фінансової автономії, що призведе до посилення залежності підприємства від кредиторів.

Важливу роль в оцінці фінансової стійкості підприємства відіграють також коефіцієнти покриття.

Методика розрахунку коефіцієнта структури покриття довгострокових вкладень ґрунтується на припущенні, що довгострокові позики використовуються для фінансування придбання основних засобів та інших капітальних вкладень.

                           (1.5.)

Коефіцієнт покриття довгострокових вкладень показує, яка частина основних засобів та інших необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами. Збільшення коефіцієнта в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів. Водночас фінансування є ознакою добре розробленої стратегії підприємства. Цей показник може бути інтерпретований по-різному, що залежить насамперед від користувачів аналітичних даних. Для банків та інших інвесторів більш надійною є ситуація, коли значення цього коефіцієнта нижче, тоді, як з позицій підприємства більш високе значення показника є ознакою нормального функціонування[15, с.311].

Коефіцієнти структури довгострокових джерел фінансування включають два взаємодоповнюючі показники: коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів та коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел. Сума цих показників дорівнює одиниці.

   (1.6.)

       (1.7.)

Зростання коефіцієнта довгострокового залучення позикових коштів в динаміці є негативною тенденцією і означає, що з позиції довгострокової перспективи підприємство все більше й більше залежить від зовнішніх чинників. Що стосується ступеня залучення позикових коштів, то в зарубіжній практиці існують різні думки. Найпоширенішою є думка про те, що частка власного капіталу в загальній сумі джерел довгострокового фінансування коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел має бути досить великою, при цьому нижню межу означено на рівні 0,6 (60 %). При більш низькому рівні цього показника прибутковість власного капіталу не буде відповідати визнаним оптимальним значенням. Водночас у підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають свої кошти більш охоче.