Моделювання фінансової стійкості субєкта господарювання в умовах невизначеності

Однією з ключових ознак  фінансової стійкості підприємства є його ліквідність. Під терміном «ліквідність» розуміють здатність підприємства виконувати свої фінансові зобов’язання перед усіма контрагентами і державою. Необхідність аналізу стану ліквідності у ринкових умовах зумовлюється насамперед тим, що жодне з них не гарантоване від банкрутства, тобто становища, коли воно не може роз рахуватися за своїми боргами й зазнає фінансового краху[8, с.142].

Сам процес аналізу ліквідності та платоспроможності передбачає два етапи[5,19,25]: аналіз ліквідності балансу підприємства та розрахунок коефіцієнтів ліквідності. Різні показники ліквідності не тільки дають різнобічну характеристику платоспроможності підприємства за різного ступеня ліквідності його активів, але й відповідають інтересам внутрішніх і зовнішніх користувачів аналітичної інформації для прийняття фінансових рішень.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань  підприємства його активами, термін перетворення яких у грошову форму відповідає терміну погашення зобов'язань. Аналіз ліквідності балансу полягає  в порівнянні коштів по активу, згрупованих  за ступенем їх ліквідності і розташованих в порядку  зменшення їхньої ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованими за термінами їх погашення і розташованими  в порядку зростання термінів.

У залежності від ступеня  ліквідності, тобто швидкості перетворення в грошові кошти, активи підприємства поділяються на наступні групи [25, с. 211]:

А1) найбільш ліквідні активи – до даної групи входять абсолютно  ліквідні активи, такі як готівка і  короткострокові фінансові вкладення.

А2) швидко реалізовані активи – сюди відносять векселі отримані і всі види поточної дебіторської заборгованості.

A3) повільно реалізовані  активи – в них включають  запаси сировини, матеріалів, готової  продукції, незавершеного виробництва  товарів, для трансформування  яких у готівку потрібен значно  більший термін.

А4) важко реалізовані  активи, до яких входять основні  засоби, нематеріальні активи, довгострокові  фінансові вкладення, незавершене  будівництво, довгострокова дебіторська  заборгованість, платежі за якою очікуються більш ніж через 12 місяців, відстрочені  податкові активи, видатки майбутніх  періодів, інші необоротні активи.

Пасиви ж балансу групуються за ступенем терміновості їх оплати:

П1) найбільш термінові зобов'язання, які слід погасити протягом поточного  місяця (кредиторська заборгованість і кредити банку, терміни повернення яких настали).

П2) короткострокові пасиви, які включають доходи  майбутніх  періодів, векселі видані, короткострокові  кредити банків та поточну заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями.

ПЗ) довгострокові пасиви - довгострокові кредити і позикові кошти.

П4) постійні пасиви - власний  капітал, що постійно перебуває в  розпорядженні підприємства (розділ І, II і V пасиву балансу).

Для визначення ліквідності  балансу варто зіставити підсумки наведених груп по активу і пасиву. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо мають місце співвідношення: А1>П1, А2>П2, А3>П3, А4<П4.

Виконання перших трьох нерівностей  тягне за собою переважання постійних  пасивів над важко реалізованими  активами, тобто четверту нерівність. Тому дана нерівність  носить «балансуючий»  характер. В той же час вона має  й значний  економічний сенс: її виконання свідчить про дотримання мінімального умови фінансової стійкості - наявності у підприємства власних  оборотних коштів.

У випадку, коли одна чи кілька нерівностей мають знак, протилежний  зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу так чи інакше відрізняється від абсолютної. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі, хоча компенсація при цьому, має місце лише з вартісної величині, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замістити більш ліквідні.

Коефіцієнтний ліквідності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів): коефіцієнта покриття; коефіцієнта швидкої ліквідності; коефіцієнта абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт покриття розраховується як відношення обігових активів до поточних зобов'язань підприємства та показує достатність ресурсів підприємства, які можуть бути використані  для погашення його поточних зобов'язань [25, с.226].

                                   (1.8.)

Коефіцієнт швидкої ліквідності  розраховується як відношення найбільш ліквідних обігових засобів (грошових засобів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості) до поточних зобов'язань  підприємства. Він відображає платіжні можливості підприємства щодо сплати поточних зобов'язань за умови своєчасного  проведення розрахунків з дебіторами.

                  (1.9.)

Коефіцієнт абсолютної ліквідності  обчислюється як відношення грошових коштів та їх еквівалентів і поточних фінансових інвестицій до поточних зобов'язань. Коефіцієнт абсолютної ліквідності  показує, яка частина боргів підприємства може бути сплачена негайно [25, с.229].

         (1.10.)

Таким чином розглянута система показників усебічно характеризує фінансову стійкість суб'єкта господарювання. Вона найбільш часто застосовується при її аналізі. Однак перелік відносних показників фінансової стійкості цим не обмежується. Залежно від конкретної програми аналізу можуть визначатися й інші співвідношення розділів і груп статей балансу. Такі фінансові коефіцієнти виконують роль уточнювальних і доповнювальних до розглянутої системи показників.

3. Фактори впливу на фінансову стійкість суб’єкта господарювання

На розвиток, стабілізацію і як результат на фінансову стійкість підприємства впливає велика кількість різноманітних факторів. Дані фактори класифікуються за різноманітними ознаками. Найчастіше дані фактори поділяють на два типи в замежності від місця їх появи: внутрішні та зовнішні. Погіршення фінансової стійкості суб'єкта господарювання, як правило, є наслідком спільної дії внутрішніх і зовнішніх факторів.

У ринкових умовах діяльність підприємства становить комплекс взаємопов'язаних господарських процесів, що залежать від численних і різноманітних  факторів. Якщо якийсь із них випадає  з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у  розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними адекватно оцінити фінансову стійкість.

Як правило, будучи тісно  пов'язаними, зазначені фактори нерідко  різнонаправлено впливають на результати функціонування підприємства, а значить, і на його фінансову стійкість. Негативна  взаємодія одних факторів здатна знизити чи навіть повністю знищити  позитивний вплив інших.

Наявність цих факторів потребує групування. В основу його доцільно покласти різні ознаки[41, с.18]:

• за місцем виникнення можливе виділення зовнішніх і внутрішніх факторів;
• за важливістю результату – основних і другорядних;
• за структурою – простих і складних;
• за часом дії – постійних й тимчасових.

Будь-яка подібна класифікація переслідує певні цілі. Враховуючи, що підприємство є одночасно й  суб’єктом, і об’єктом відносин у  ринковій економіці, а також те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які визначають фінансову стійкість, найважливішим, на наш погляд, є поділ таких факторів на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від організації роботи самого підприємства, тоді як вплив інших носить зовнішній характер, їх зміна майже або практично зовсім не залежить від підприємства. Ми вважаємо, що саме таким поділом і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяльність і намагаючись управляти фінансовою стійкістю.

Розглянемо насамперед внутрішні  фактори. Очевидно, що успіх чи невдача  підприємницької діяльності багато у чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При  цьому важливо не лише правильно  вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва  й управління. Від відповіді на ці запитання залежать ефективність функціонування підприємства, його фінансові  результати і, у кінцевому підсумку, фінансова стійкість. Для підтримання  останньої важливою є загальна величина затрат, а також співвідношення між  постійними і змінними витратами, тому що їх оптимізація є індикатором  ефективності господарювання.  

Інший істотний фактор фінансової стійкості  підприємства, який тісно пов’язаний  вибором характеру підприємницької  діяльності - це забезпечення оптимального складу і структури активів, а  також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в  чому залежать від якості менеджменту  поточними активами, зокрема, від  того, скільки задіяно обігових засобів  і яких саме, яка величина запасів  і активів у грошовій формі  тощо. Практично універсальною є  залежність того, що, коли підприємство зменшує запаси і ліквідні засоби, то воно може більше задіяти капіталу у виробничому процесі і, таким  чином, збільшити прибуток. Однак  разом із тим зростає ризик  неплатоспроможності підприємства і навіть його зупинки внаслідок  недостатності необхідних напівфабрикатів, сировини чи матеріалів[41, с. 25]. Очевидно, останнє прямо пов’язано зі ступенем досконалості фінансового менеджменту, мистецтво якого полягає у тому, щоб утримувати на рахунках підприємства лише мінімально потрібну суму коштів, яка необхідна для поточного виробничого процесу.

На фінансову стійкість  підприємства також значний вплив  мають кошти, що додатково мобілізуються  на ринку позичкового капіталу [23, с.104]. Збільшення позикового капіталу, з одного боку, приводить до зростання прибутковості власного капіталу, а з другого — надмірне зростання частки позикового капіталу призводить до зниження фінансової стійкості підприємства, зростання ризику втрати платоспроможності та фінансової незалежності. Отже, у цьому зв’язку особливо важливим є чинник умілого використання ефекту фінансового левериджу і забезпечення оптимізації структури капіталу підприємства.

Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості – склад  і структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії  управління ними[27, с.194]. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний обсяг прибутку, а й структура його розподілу і особливо та частка, яка спрямовується на розвиток виробництва. Отже, політика розподілу і використання прибутку об’єктивно стає найважливішим фактором у процесі аналізу і управління фінансовою стійкістю. В цілому винятково важливо проаналізувати використання прибутку в таких двох різновекторних за спрямованістю руху напрямках:

• по-перше, для фінансування поточної діяльності – на формування обігових засобів, зміцнення платоспроможності, посилення ліквідності тощо;
• по-друге, для інвестування у капітальні затрати і цінні папери.

Тоді з точки зору впливу на фінансову  стійкість підприємства і необхідності врахування їх при управлінні нею  визначальними внутрішніми факторами  слід вважати:

• галузеву належність суб’єкта господарювання;
• структуру виробництва продукції чи послуг, які відпускаються підприємством, її частку у загальному платоспроможному попиті;
• розмір оплаченого статутного капіталу;
• величину й структуру витрат, їх динаміку порівняно з грошовими доходами;
• склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси й резерви, їх склад і структуру.

В силу самої природи формування фінансової системи сучасного підприємства, ступінь інтегрального впливу наведених  факторів на фінансову стійкість  залежить не лише від впливу факторів та співвідношення між ними, а й  від тієї стадії виробничого циклу, в якій у даний момент перебуває  підприємство, а також відповідності  управлінських дій по забезпеченню фінансової стійкості.

Щодо впливу на неї зовнішніх  факторів, зазначимо, що термін "зовнішнє середовище" включає в себе різні  аспекти[27,с.203]: економічні умови господарювання; пануючі в суспільстві техніку й технології; платоспроможний попит споживачів; економічну й фінансово-кредитну політику законодавчої й виконавчої влади України; соціальну й екологічну ситуацію в суспільстві тощо. Зазначені зовнішні фактори справляють вплив на всі аспекти виробничо-фінансової діяльності підприємства і через неї на його фінансову стійкість.

Зовнішні фактори впливають  як на фінансову стійкість, так і  на фінансовий стан у цілому. Тому виникає  потреба в виявленні та ідентифікації  зовнішніх факторів які впливають  на фінансову стійкість підприємств.

 Всі зовнішні фактори  в свою чергу поділяють на:

• Економічні (податкова політика, рівень інфляції, конкуренція, інвестиційний клімат, стан економіки країни);
• Соціально-політичні (соціально-політична стабільність, зовнішньоекономічна політика держави, ефективність економічних зв'язків, зміна умов експорту та імпорту, антимонопольна політика);
• Фінансові (процентна ставка, кредитна політика, валютна політика, страхування підприємства);
• Демографічні (чисельність та склад населення, рівень життя);
• Науково-технічний прогрес (міжнародна конкуренція, інноваційний процес).