Методи аналізу економічних ризиків та способи їх зниження

в одному випадку з тисячі —  всі активи (і як наслідок — банкрутство).

З аналізом ризиків щільно пов'язаний ще один аспект проблем менеджменту, зокрема, інвестиційного менеджменту. Оскільки інвестор не в змозі постійно відбирати лише обтяжені незначним  ризиком інвестиційні проекти (в  нашій дійсності такі проекти практично відсутні), виникає питання: як повинен бути компенсований той чи інший рівень (ступінь) ризику? Відповідь на це запитання дає розрахунок так званої «премії за ризик», котра являє собою додатковий доход (прибуток), що його прагне отримати інвестор понад той рівень, котрий можуть принести безризикові інвестиції. Цей додатковий доход (прибуток) повинен зростати пропорційно ступеню ризику, яким обтяжений даний проект.

Премія за ризик повинна зростати пропорційно до зростання не загального ступеня ризику за проектом, а лише систематичного (ринкового) ризику, що визначається за допомогою коефіцієнта бета (Р), оскільки несистематичний ризик пов'язаний в основному з впливом суб'єктивних чинників. Основу такої залежності тлумачить так звана «модель надійності ринку».

Нормативи ризику,встановлені для  комерційних банків

Національним банком України відповідно до Інструкції «Про порядок регулювання  й аналіз діяльності комерційних  банків» установлені наступні нормативи  ризику.

Максимальний розмір ризику на один позичальника розраховується по формулі:

 

П1 = Зс / ДО * 100 %,         (1.1)

 

де Зс — сукупна заборгованість за позикою, міжбанківським кредитам і  врахованим векселям одного позичальника і 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих цьому позичальнику;

К — капітал банку.

Нормативне значення показника  не повинне перевищувати 25%.

Максимальний розмір «великих»  кредитних ризиків визначається співвідношенням сукупного розміру  «великих» кредитних ризиків  до капіталу комерційного банку:

 

П2 = Ск / ДО,          (1.2)

 

де Ск — сукупний розмір «великих»  кредитів, виданих комерційним банком з обліком 100% позабалансових зобов'язань.

«Великий» кредит — сукупний розмір позичок (у т.ч. міжбанківських) з  урахуванням векселів і 100% сум позабалансових вимог (гарантій, поручительств), що є  в комерційного банку щодо одного позичальника і який перевищує 10% капіталу банку.

Максимальне значення сукупного розміру  «великих» кредитів не повинне перевищувати 8-кратного розміру.

Норматив максимального розміру  кредитів, гарантій і поручительств, виданих одному инсайдеру, розраховується по формулі:

 

ПЗ = Рк / ДО * 100%,         (1.3)

 

де Рк —сукупний розмір виданих  банком позичок (у т.ч. міжбанківських), поручительств, врахованих векселів і 100% суми позабалансових вимог щодо одного інсайдера комерційного банку.

Інсайдер — споріднене щодо комерційного банку юридична чи фізична особа, що:

— володіє 10% і більш його акцій;

— обрано в Раду чи акціонерів у  ревізійну комісію банку;

— займає керівну посаду в банку;

— бере участь у прийнятті рішень по діяльності банку;

— є колишнім інсайдером;

— є контролером чи асоційованою з ним особою.

Максимальне значення показника не повинне перевищувати 5%. Умови надання  кредитів інсайдерам не повинні відрізнятися від загальних умов кредитування.

Комерційний банк не має права давати кредит інсайдеру (акціонеру, учаснику) для придбання акцій цього банку.

Розмір позичок, наданих акціонеру  банку без забезпечення не може перевищувати 50% його внеску в статутний фонд.

Норматив максимального сукупного  розміру кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам, розраховується по формулі:

 

П4 = Рк1 / ДО * 100%,         (1.4)

 

де Рк1 — сукупний розмір виданих  банком позичок (у т.ч. міжбанківських), поручительств, врахованих векселів і 100% суми позабалансових вимог стосовно всім інсайдерам банку.

Максимальне значення нормативу не повинне перевищувати 40%.

Норматив максимального розміру  виданих міжбанківських позичок, розраховується по формулі:

 

П5 = МБв /ДО * 100%,         (1.5)

 

де Мбв — загальна сума виданих  банком міжбанківських позичок.

Максимальне значення нормативу не повинне перевищувати 200%.

Норматив максимального розміру  отриманих міжбанківських позичок, розраховується по формулі:

 

П6 = (МБп +ЦС) /ДО * 100%,       (1.6)

 

де Мбп — загальна сума отриманих  банком міжбанківських позичок;

ЦС — загальна сума притягнутих  централізованих засобів.

Максимальне значення нормативу не повинне перевищувати 300%.

Норматив інвестування характеризує використання капіталу банку для  придбання акцій, цінних паперів  акціонерних банків, підприємств  і недержавних боргових зобов'язань.

Цей норматив встановлюється у формі процентного співвідношення між розміром засобів, що інвестуються і загальною сумою капіталу банку і розраховується по формулі:

 

П7 = Син / (ДО + ЦБ + ВА) * 100%,      (1.7)

 

де Син — засобу банку, що інвестуються на придбання акцій, цінних паперів акціонерних товариств, підприємств; недержавних боргових зобов'язань;

К — капітал банку;

ЦБ — цінні папери в портфелі банку на інвестиції;

ВА — вкладення в асоційовані  компанії.

Максимально припустиме значення нормативу  інвестування не повинне перевищувати 50%.

 

1.4. Аудиторський ризик

Проведення аудиту завжди супроводжується  певним ризиком. Немає практичного  способу звести аудиторський ризик  до нуля. Аудитор завжди намагається, щоб ризик неправильної думки  був незначним. Тому він повинен спланувати аудит так, щоб ризик неправильного вирішення був достатньо малим. Для цього аудиторові необхідно досягти такої обізнаності (компетентності) про системи обліку і внутрішнього контролю, яка дала б йому змогу правильно спланувати аудит і розробити ефективний підхід до його проведення. Крім того, аудиторові слід використовувати професійні знання для оцінювання ризику аудиту і підготовки аудиторських процедур, необхідних для зменшення ризику до сприятливого рівня.

У фінансовому словнику подано досить оригінальне визначення ризику: "Ризик економічний — ймовірність того чи іншого результату (отримання прибутку чи зазнавання втрат) від реалізації певного господарського проекту чи здійснення певної дії. Кількісна величина ризику може виражатися в абсолютних та відносних показниках. В абсолютному вираженні ризик являє собою величину можливих втрат від здійснення певної операції. Відносний показник ризику обчислюють шляхом віднесення абсолютної величини ризику до якогось певного показника, що характеризує господарську діяльність.

Аудиторський ризик являє собою  ризик того, що аудитор може позитивно  оцінити баланс та інші форми фінансової звітності тоді, коли вони приховують у собі істотно непевну інформацію, яка не відповідає реальності.

У зарубіжній і вітчизняній економічній літературі поняттю ризику, його видам дається різне тлумачення. У Національних нормативах № 12 "Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов'язаного з ефективністю її функціонування" та № 32 "Оцінки властивого ризику і ризику невідповідності внутрішнього контролю, їх вплив на незалежні процедури аудиторської перевірки" сутність і визначення різних видів ризику також мають розпливчастий характер.

Оцінку аудиторського ризику подано в більш як шести міжнародних нормативах аудиту. Оскільки Національні нормативи аудиту України затверджені рішенням АПУ № 73 від 18.12.98 і проходять адаптацію на теренах України, аудиторські фірми й аудитори-під-приємці зобов'язані їх дотримуватися. Тому в цьому посібнику йтиметься про види аудиторського ризику, представлені в Національних нормативах аудиту України.

Метою нормативу № 12 є встановлення порядку отримання аудитором знань про систему бухгалтерського фінансового обліку і внутрішнього контролю, ризик аудиту (загальний ризик) і його складові: властивий ризик, ризик невідповідності внутрішнього контролю і ризик невиявлення помилок.

Детальніше про взаємозв'язок властивого (притаманного) ризику та ризику відповідності  внутрішнього контролю розповідається в нормативі № 32 "Оцінки властивого ризику і ризику невідповідності внутрішнього контролю, їх вплив на незалежні процедури аудиторської перевірки".

Незалежні процедури перевірки  — аудиторські процедури, що використовуються аудитором для визначення того, чи були фінансово-господарські операції клієнта належним чином санкціоновані, правильно оформлені й відображені в облікових реєстрах.

Ризик аудиту або загальний ризик

Ризик аудиту або загальний ризик  — це ризик того, що аудитор може висловити неадекватну думку  в тих випадках, коли в документах фінансової звітності існують суттєві перекручення, інакше кажучи, за неправильно підготовленою звітністю буде представлено аудиторський висновок без зауважень.

Ризик аудиту має три складових:

• властивий ризик;

•ризик, пов'язаний із невідповідністю функціонування внутрішнього контролю;

• ризик невиявлення помилок  та перекручень.

Властивий ризик є показником вразливості  залишку за певним бухгалтерським рахунком або певною категорією операцій стосовно перекручень, які можуть бути суттєвими, або вразливість цих залишків щодо перекручень у загальній сукупності з перекрученнями за іншими рахунками чи операціями, з припущенням, що заходи внутрішнього контролю підприємства на них не поширювалися.

При визначенні стратегії проведення аудиту аудитору слід вивчити властивий ризик на рівні фінансової звітності підприємства. При детальнішому плануванні цю оцінку необхідно пов'язувати з залишками на рахунках і класом операцій.

Аудитор може зробити припущення, що існує значний розмір властивого ризику на рівні залишку за рахунком і класом операцій. Незважаючи на це, визначаючи загальну аудиторську стратегію, йому необхідно отримати від клієнта роз'яснення щодо фактів існування ризику на рівні окремих позицій фінансової звітності.

Для того, щоб зробити оцінку властивого ризику, аудитору слід використати свої професійні знання з метою врахування й оцінки численних факторів потенційних ризиків.

Приклади факторів потенційних  ризиків на рівні фінансової звітності такі:

• рівень цілісності управління;

• досвід, знання і зміни в управлінському апараті за певний період: малий досвід управлінського персоналу може вплинути на якість підготовки фінансової звітності підприємства; тиск на керівництво підприємства, наприклад, обставини, які можуть наштовхнути керівництво на перекручення фінансової звітності (це відбувається тоді, коли підприємство здійснює діяльність у галузі, в якій існує досвід великої кількості підприємницьких невдач, або підприємство має дефіцит власного капіталу, що не дає йому змоги продовжувати операції);

• діяльність підприємства, наприклад, його товари і послуги, структура капіталу, споріднені сторони, виробництво і розміщення, розподіл і компенсаційні методи;

• фактори, що впливають на галузь, у якій здійснює діяльність підприємство, наприклад, економічні умови і умови конкуренції, зміни в технології виробництва та послуг, загальній обліковій практиці, а також у фінансових тенденціях і показниках;

• бухгалтерські рахунки, які дають  уявлення про фінансовий стан підприємства, і які, поза сумнівом, вимагають виправлення, наприклад, рахунок фінансових результатів, за яким треба було зробити коригування у попередньому періоді;

• складні основні операції, що можуть вимагати залучення спеціаліста іншої професії, ніж аудиторська;

• здатність активів до анулювання або неправильного представлення;

• терміни завершення незвичайних  і складних угод, особливо в останні  дні року.

Ризик невідповідності внутрішнього контролю підприємства

Ризик невідповідності внутрішнього контролю підприємства

— це імовірність того, що недостовірна інформація, яка може існувати за класом операцій або класом укладених угод і може бути суттєвою окремо або в сукупності з недостовірною інформацією за іншими рахунками або класами операцій, не буде попереджена або своєчасно виявлена системою внутрішнього контролю підприємства.

Завжди існує ризик певної невідповідності  внутрішнього контролю у зв'язку зі звичайною обмеженістю функціонування кожної системи внутрішнього контролю. Для того, щоб оцінити ризик невідповідності внутрішнього контролю, аудитор повинен вивчити адекватність описання внутрішнього контролю та перевірити процедури внутрішнього контролю підприємства. Якщо немає такої оцінки аудитор повинен зробити припущення, що розмір ризику внутрішнього контролю високий.

Аудитору необхідно отримати вичерпні роз'яснення від працівників служб внутрішнього контролю і обліку для того, щоб надалі він мав змогу правильно спланувати аудит. Система внутрішнього контролю складається з середовища контролю і процедур контролю. Середовище контролю належить до галузі діяльності керівництва й управлінського персоналу, саме вони запроваджують функціонування внутрішнього контролю на підприємстві.

Фактори, які мають вплив у  середовищі контролю, формують управлінську філософію й операційний стиль, організаційну структуру підприємства, методи надання прав і визначення обставин, систему управлінського контролю, у тому числі функцію внутрішнього аудиту, функції ради директорів, персональні рішення і процедури.

Процедури внутрішнього контролю являють собою рішення, що доповнюють середовище контролю, які керівництво прийняло для забезпечення обґрунтованої гарантії того, що конкретні завдання підприємства будуть досягнуті. В основному, це процедури, що стосуються відповідного санкціонування виконання угод, розподілу службових обов'язків, підготовки та виконання наказів, документів, зберігання активів і незалежних перевірок виконавчої дисципліни.

Розуміння системи внутрішнього контролю й обліку разом з оцінкою внутрішнього (притаманного) ризику, інші міркування дають змогу аудитору встановити види суттєвої недостовірної інформації, що могла існувати у фінансовій звітності, проаналізувати фактори, котрі впливають на ризик можливості припущення суттєвих перекручень; підготувати відповідні незалежні процедури перевірки.

Аудитор не бере до уваги ті рішення  і процедури в межах систем обліку і внутрішнього контролю, що не належать до фінансової інформації. Наприклад, рішення і процедури, що стосуються ефективності певних управлінських процесів прийняття рішень (визначення цін продажу на товари або витрат на дослідження і розвиток), котрі хоч і є важливими для підприємства, але не належать до процесу аудиторської перевірки.