Методи аналізу економічних ризиків та способи їх зниження

 

Як показує міжнародна господарська практика, в умовах заставного (гарантійного) страхування предметами страхового захисту (страхових гарантій) можуть бути різні вартості, передані на кредитних засадах одними суб'єктами іншим. Такими вартостями, зокрема, крім банківських позик, можуть бути суми належного до сплати мита або ж інших прикордонних податків та зборів, суми належних компенсацій за невчасне виконання будівельно-монтажних робіт, невиконання поставок товарів та інших контрактів, суми отриманих авансів, які підлягають поверненню. Це так звані класичні зобов'язання, під які надаються страхові гарантії.

У групі заставного (гарантійного) страхування практикується також особливий напрямок страхового захисту — страхування фінансових гарантій. Техніка надання страхових гарантій стає дедалі різноманітнішою. Саме тому кредити, видані під різні фінансові гарантії, об'єднуються у дві групи:

а) кредити, повернення яких гарантується залученням давно відомих фінансових інструментів. Ідеться про іпотечні та банківські кредити, які видаються під заставу іпотеки або іншого майна, що належить позичальникам. Іпотека та інше майно стають предметами страхування, а позичальник відповідно — страхувальником і застрахованим в одній особі

б) кредити, повернення яких гарантується борговими зобов'язаннями фінансового характеру: облігаціями, акціями, комерційними паперами, сертифікатами фінансових активів підприємств. З огляду на різноманітність видів гарантій їх поділяють на гарантії, що стосуються відносин між приватними суб'єктами, та гарантії, що стосуються відносин, у яких одна зі сторін є суб'єктом загальнонародного, державного значення. Емітенти боргових зобов'язань самі й ініціюють таке страхування, щоб підняти довіру до себе.

Процедура надання страхових гарантій передбачає виконання тих самих  дій, що й при укладанні типових  договорів страхування:

1) визначення предмета страхової  гарантії та його основних характеристик;

2) оцінювання ризику на підставі  поданої та додатково отриманої інформації;

3) визначення умов угоди про  надання страхової гарантії;

4) розрахунок страхового тарифу  та визначення порядку сплати страхової премії.

При гарантійному страхуванні, як і при делькредерному, застосовують два способи надання страхового захисту:

одноразовий — застосування щодо окремої кредитної операції, яка потребує страхової гарантії;

багаторазовий, оборотний — щодо загальної кількості операцій, які можуть бути здійснені одним боржником протягом часу дії угоди про гарантійне страхування.

Серед розмаїття кредитних відносин, які здійснюються на сучасному кредитному ринку, особливого значення набувають кредитні послуги, відомі як кредит довіри. Прикладом такого кредиту є добрі, довірчі відносини між працедавцем (кредитором) та найнятим працівником (боржником). Такі відносини можуть набувати реального змісту в переданні працедавцем своєму працівникові у тимчасове користування засобів транспорту або ж інших цінностей. Отже, виникає ризик невиправдання довіри працедавця. На випадок завдання йому збитків працівником працедавець може застрахуватися. Цей вид страхування, як бачимо, з одного боку, має характер делькредерного, бо страхувальником є кредитор, а з другого — набирає форми страхової гарантії, оскільки страховий поліс становить предмет застави. Саме тому немає підстав страхування довіри однозначно відносити до делькредерної чи заставної групи.

Отже, беручи до уваги різноманітність  характеру операцій, пов'язаних із безпосереднім страхуванням кредитів та наданням страхових гарантій сторонам кредитних взаємовідносин, кредитне страхування можна визначити як господарський механізм, мета якого — задовольнити випадкові оцінювані майнові потреби, які виникають з ризику неповернення кредиту, перерозподіливши втрати між суб'єктами кредитно-страхових відносин.

Видове розмаїття кредитного страхування  як із практичних, так і з теоретичних  міркувань потребує класифікації за істотними критеріями та зведення в єдину систему ієрархічного типу. Головною ознакою, притаманною кожному виду кредитного страхування, є безпосередній чи посередній спосіб організації страхового захисту кредитних відносин. Згідно з цією істотною ознакою загальну систему видів кредитного страхування можна подати такою схемою (рис. 1.2):

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Класифікація видів  страхування кредитів

1.3. Види банківських  ризиків і методи управління  ними

Минулий практичний досвід управління економікою в нашій країні свідчить про те, що в цілому ряді випадків особи, що очолювали ту чи іншу ланку економічної діяльності, визначали її стратегію і тактику, матеріально не вигравали й не програвали залежно від того, до яких наслідків - позитивних чи негативних - призводили їх рішення. Тобто суб'єкти при прийнятті економічних рішень, у переважній більшості випадків, перекладали ризик на суспільство в цілому. Мова йде про те, що коли немає зацікавленості в результатах економічних рішень, то немає і ризику. Зараз ситація зовсім інша.

Висока ступінь ризику призводить до необхідності пошуку шляхів зниження. Коли говорять про необхідність урахування ризику в певному виді економічної  діяльності (певному проекті), мають  на увазі інтереси суб'єктів, котрі  беруть у ньому участь: замовника, інвестора, виконавця (підрядника) чи продавця, покупця, а також страхову компанію.

Аналіз ризику проводять у такій  послідовності:

1) визначення внутрішніх та зовнішніх  чинників, що збілільшують чи  зменшують ступінь певного виду  ризику;

2) аналіз виявлених чинників;

3) оцінювання певного виду ризику;

4) встановлення допустимого ступеня  ризику;

5) аналіз окремих операцій щодо  обраного ступеня ризику;

6) розробка заходів щодо зниження  ступеня ризику.

Аналіз ризиків можна поділити на два види, які доповнюють один одного: якісний і кількісний.

Якісний аналіз може бути порівняно  простий, його головна задача - визначити  фактори ризику, етапи роботи при  виконанні яких ризик виникає, тобто  встановити потенційні сфери ризику. Якісний аналіз є найбільш складним і вимагає ґрунтовних знань, досвіду та інтуїції у даній сфері економічної діяльності. Його головна мета - визначити чинники ризику, області ризику, після чого ідентифікувати усі можливі ризики.

При кількісному аналізі, ризику необхідно  визначити розмір, як окремих ризиків, та і ризику проекту в цілому. Це більш складна проблема. Кількісний аналіз ризику, тобто кількісне (числове) визначення ступеня окремих ризиків і ризику даного виду діяльності (проекту) в цілому, що є теж досить складною проблемою.

З’ясуємо особливості якісного аналізу. Якісний аналіз ризику включає декілька аспектів. Перший аспект пов'язаний з необхідністю порівняння сподіваних позитивних результатів з можливими економічними, соціальними та іншими, як сьогоднішніми так і майбутніми наслідками. Взагалі мало мати схильність до ризику. Ризикувати доцільно, якщо це призводить до кращих наслідків, при обгрунтуванні правильності своїх дій. Проблеми ризику повинні розглядатися та враховуватися як під час розробки стратегії, так і у процесі реалізації оперативних задач. Характер стратегічних підходів слід визначати в межах загальної стратегії. У протилежному випадку не уникнути неприємних «сюрпризів», таких, як кожен рік «зовсім раптово» приходить осінь, а за нею зима, та так, що не встигаємо своєчасно підготуватися до роботи за нових погодних умов і тоді бездумно нарощуємо рівень господарського ризику.

Другий аспект якісного аналізу  ризику пов'язаний з виявленням впливу рішень, що приймаються за умов невизначеності, на інтереси суб'єктів економічного життя. Без урахування інтересів (зацікавленості), без керування ними неможливі реальні якісні перетворення в соціально-економічному житті. Необхідно виявити: кому ризик корисний? Чиїм інтересам відповідає?

Отже, ризикованій ситуації притаманні такі основні умови:

наявність невизначеності;

наявність альтернатив та необхідність вибору однієї з них (відмова від  вибору також є різновидністю  вибору);

зацікавленість у результатах; можливість оцінити наявні альтернативи - прийняти рішення.

Усі чинники, що так чи інакше впливають на ступінь ризику, можна умовно поділити на дві групи: об'єктивні та суб'єктивні.

До об'єктивних чинників відносять  такі, що не залежать безпосередньо  від суб'єктів прийняття рішень: інфляція, конкуренція, політичні та економічні кризи, екологія, мита, наявність режиму найбільшого сприяння, можлива робота в зоні вільного економічного підприємництва тощо.

До суб'єктивних чинників відносять  ті, котрі характеризують суб'єкт  прийняття відповідних рішень: виробничий потенціал, технологічне забезпечення, рівень предметної та технологічної спеціалізації, організація праці, ступінь кооперативних зв'язків, рівень техніки безпеки, рівень компетентності та інтелектуальний потенціал суб'єкта прийняття рішень, вибір типу контрактів з інвестором чи замовником тощо.

Розглянемо другий вид аналізу  ризику – кількісний.

Під час цього аналізу можна  використовувати різні методи. Найбільш розповсюдженими є:

• статистичні;

• використання аналогів;

• експертні методи;

• апппп доречності затрат.

Якщо ступінь ризику виразити, наприклад, через величину

середньоквадратичного відхилення від  сподіваних величин, можна кількісно виразити і оцінити ризик як для кожного елемента,

так і для об'єкта (програми) в  цілому.

Зосередитись на елементах з  більшою невизначеністю менеджер (плановик, системний аналітик) може деталізувати ці елементи і переформувати їх для включення в план (програму). Попередня оцінка потім уточнюється. Якщо невизначеність зменшилась, необхідно вести подальшу деталізацію і переформувати елементи, що мають велику невизначеність. Коли чергова оцінка призводить до того, що невизначеність не вдається зменшити, і послідовні уточнення не є значними, сяід, зокрема, підрахувати грошові суми для компенсації можливих результатів невизначеності (ризику).

Досить розповсюдженим є метод  Монте-Карло, перевагою якого є  можливість проведення аналізу і  оцінки різних «сценаріїв» реалізації проекту (програми, стратегії) і врахування різних чинників ризику в межах єдиного підходу.

Як приклад можна розглянути одну з таких моделей, що дозволяє аналізувати наслідки накопичення ризикових ситуацій.

У цій моделі ризики поділені на три  категорії, що впливають

на обсяги робіт, терміни їх виконання. Ці категорії ризиків подані у  трьох матрицях (таблицях). Модель дозволяє дослідити та оцінити комбінований (інтегрований) вплив цих ризиків на фінансовий стан учасників проекту у формі затримок щодо одержання доходу, збільшення позик тощо.

Матриця обсягів робіт містить  варіантний ряд робіт за проектом, що можуть змінюватися залежно від змінення умов щодо реалізації проекту.

Матриця часу на виконання робіт  містить варіантний ряд даних  щодо необхідного часу на виконання  робіт за проектом залежно від  змінення умов.

Матриця вартості містить імовірні позови підрядника, котрі можуть виникнути в зв'язку зі зміненням обсягів робіт та затримкою їх виконання з урахуванням умов контракту, інфляційних процесів тощо.

Блок розрахунку критичного шляху  визначає можливості (імовірні) затримки завершення окремих робіт і проекту  в цілому.

Цей метод реалізує лише формалізовану (концептуальну) схему, що дає можливість розкласти (деталізувати) досить складний комплекс ризиків на окремі складові і мати судження щодо ймовірності прояву і обтяжливість (розмір) їх наслідків.

Що стосується конкретного об'єкта (проекту), то наведена схема (модель) вимагає деталізації, що в свою чергу потребує певної компетентності у відповідній сфері діяльності. Різні об'єкти(типи проектів) відрізняються один від одного, власне, різними видами ризиків, якими вони обтяжені. Тоді особливості виявляються також завдяки їх формалізації та економіко-математичному моделюванню.

Метод аналогій.

Для аналізу ризику, яким може бути обтяжений, наприклад, новий проект, корисними можуть стати дані про  наслідки впливу несприятливих чинників ризику подібних за суттю проектів, що виконані раніше.

В цій сфері найбільшу ініціативу виявляють страхові ком-ппнії. Так, на Заході вони регулярно публікують коментарі до тенденцій у найважливіших  зонах ризику, наприклад, щодо природних  збурень (катастроф) і значних збитків. За цими даними можна зробити певні висновки загального характеру.

При використанні аналогів застосовують бази даних та знань стосовно чинників ризику. Ці бази створюються на матеріалах з літературних джерел, пошукових  робіт, а також шляхом опитування фахівців (менеджерів проектів) тощо.

Отримані дані обробляють, використовуючи відповідний маіемагігіннй апарат, для вияву залежності, причин з  метою врахуппння потенційного ризику під час реалізації нових проектів.

Слід зазначити, як вважає ряд експертів, що навіть в найпростіших і широковідомих випадках невдалого завершення проектів досить важко створити передумови для майбутнього аналізу, тобто підготувати досить вичерпний та реалістичний перелік сценаріїв можливих невдач завершення проектів. Для більшості можливих збитків та зумовленого ними ризику характерні такі особливості:

• їх причини з часом нашаровуються  одна на одну, має місце тривалий інкубаційний період їх визрівання;

• вони якісно відрізняються між  собою;

• їх ефект проявляється як результат складної суперпозиції ряду непрогнозованих причин.

Експертні методи оцінювання ризиків  здійснюються, як правило, при відсутності  статистичних даних, необхідних для  розрахунків відповідних кількісних показників, або ж, зокрема, коли це пов'язано з оцінкою інвестиційного (інноваційного) проекту, що не має аналогів. Цей метод базується на опитуванні кваліфікованих фахівців (інвестиційних, страхових, фінансових менеджерів) і відповідній подальшій математичній обробці результатів цього опитування. Для одержання детальних характеристик ризику, зокрема, інвестиційного проекту, опитування орієнтують стосовно окремих інших ризиків, характерних для певного (даного) об'єкта ризику.

Результати оцінювання ризиків  певного об'єкта дозволяють кількісно оцінити їх рівні (ступені).

Граничними величинами ймовірності  ризику збитків при інвестуванні за оцінками експертів є:

• для інвестицій, що обтяжені припустимим  ризиком —0,1;

• для інвестицій, що обтяжені критичним  ризиком—0,01;

• для інвестицій, що обтяжені катастрофічним ризиком —0,001.

Це означає, що даний інвестиційний  проект слід відхилити, якщо в одному випадку з десяти може бути повністю втрачено прибуток від нього; в одному випадку з ста — валовий  доход;